Справа № 202/40/25
(2/199/2032/25)
Іменем України
09.10.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Кріпаченко М.Д.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представників відповідачів - Пастернак В.В., Штирхунової А.Д., Стельмах І.В., Басової О.Ю., Стороженко А.І., Паращенко Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради, Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області, Головного Управління Національної Поліції в Дніпропетровській області, ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві, Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Кабінету Міністрів України, треті особи - Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, -
06 січня 2025 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року у справі №202/4389/14-ц було задоволено позов ОСОБА_1 до КП «ЖЕП №53» ДМР та скасовано накази вказаного від 05 травня 2014 року №23ОК, №101, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера 1-ї категорії, рішення суду допущено до негайного виконання. Також на користь позивача було ухвалено низку судових рішень, а саме: від 08 грудня 2014 року по справі №202/6384/14-ц, від 07 липня 2015 року по справі №202/4873/15-ц, від 02 лютого 2016 року по справі №202/7924/15-ц, від 13 липня 2016 року по справі №202/3697/16-ц, від 28 лютого 2017 року по справі №202/7140/16-ц, від 04 вересня 2017 року по справі №202/3778/17, від 05 грудня 2018 року по справі №202/6695/17-ц, від 24 травня 2019 року по справі №202/2283/19, від 01 грудня 2020 року по справі №202/6379/19, від 02 вересня 2021 року по справі №202/1675/21, від 05 квітня 2022 року по справі №202/7490/21, від 01 серпня 2022 року по справі №202/2687/22, від 01 червня 2023 року по справі №202/7375/22, від 01 серпня 2024 року по справі №202/16268/23. Таким чином на користь позивача винесено 14 судових рішень, за якими вирішено стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 614648,05 гривень. На час подання позову рішення суду від 08 грудня 2014 року про поновлення позивача на роботі не виконано, не стягнутим залишається сума в розмірі 589475,38 гривень, скарга позивача на невиконання судових рішень до Європейського суду з прав людини №57005/16 приєднана до справи «Бурмич ті інші проти України». Суд вирішив, що відшкодування за системну проблему, встановлену в рішенні по справі Іванов, має бути надано позивачу в рамках процедури виконання під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи. Рішення ЄСПЛ було проголошено 12 жовтня 2017 року, однак і це не вплинуло на виконання судових рішень. Окрім матеріальної шкоди позивачу завдано і моральної, оскільки вибірковість виконання судових рішень принижує честь і гідність позивача, людини, громадянина України, особи з інвалідністю внаслідок війни. Особи, від яких залежить виконання судових рішень, своїми діями/бездіяльністю підкреслюють нікчемність позивача. на даний час у зв'язку із невиконанням судового рішення про поновлення позивача на роботі збільшилась кількість днів вимушеного прогулу до 113 днів, а тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 20955,24 гривень. КП «ЖЕП №53» ДМР не були вжиті заходи для виконання судових рішень. Дніпровська міська рада, як засновник КП «ЖЕП №53» ДМР, було прийнято рішення, яким КП «ЖЕП №53» ДМР було позбавлено можливості самостійно вести господарську діяльність, доведено до неплатоспроможності. Індустріальним ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) не використовуються усі передбачені законом повноваження для виконання судових рішень, державна виконавча служба відмовляється вчиняти дії, які могли б вплинути на виконання судових рішень. ГУ ДПС у Дніпропетровській області не зважає на податкову заборгованість комунальних підприємств, яка утворилась внаслідок їх «реорганізації» Дніпровської міською радою, внаслідок чого були створені умови для розкрадання бюджетних коштів. Не розпочинаючи процедуру банкрутства КП «ЖЕП №53» ДМР, вказаний відповідач показує своє небажання з'ясовувати причини виникнення неплатоспроможності комунальних підприємств, чим надає неправомірну вигоду особам, винним у доведені до банкрутства комунальних підприємств, у вигляді відведення від покарання. ГУ НП в Дніпропетровській області спускає на гальмах досудові розслідування у кримінальних справах, розпочатих за фактами невиконання судових рішень, не припиняє злочини проти правосуддя, створює умови для уникнення відповідальності за злочин, про що свідчать чисельні кримінальні провадження, які періодично закривались. Два кримінальні провадження, розпочаті за заявою позивача №12015040660001080 від 06 січня 2015 року та за поданням державного виконавця №12015040660001334 від 05 серпня 2015 року були закриті за відсутністю складу злочину. Кримінальне провадження №12020040660000197 від 03 лютого 2020 року також було закрито, натомість розпочато №12021041660000660 від 08 жовтня 2021 року. наразі триває кримінальне провадження №12015040660001080 від 06 січня 2015 року. ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві спускає на гальмах досудове розслідування кримінальних проваджень, розпочатих за фактами зловживань службовими положеннями при досудовому розслідуванні злочинів проти правосуддя та розкрадання бюджетних коштів. У цього відповідача у провадженні перебуває кримінальне провадження №62021170000000151 та №12022041660000884. Періодичне закриття кримінальних проваджень свідчить про небажання з'ясувати причини зловживань службовим становищем. Ефективне розслідування даних справ, встановлення винних осіб, які створюють перешкоди виконанню судових рішень, могли вплинути на виконання судових рішень, винесених на користь позивача, та припинили б злочини проти правосуддя. Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги самоусунувся від вирішення правого питання, залишивши позивача без правничої допомоги, адвокати вказаного відповідача на стадії виконання судових рішень припиняють надання правничої допомоги, навіть не виконавши доручення Центру. Центр, в свою чергу, відмовляє від надання вторинної правничої допомоги, чим демонструє свої небажання сприяти розв'язанню системної проблеми виконання судових рішень. Дніпропетровська обласна державна адміністрація відсторонилась від виконання своїх обов'язків, визначених ст.119 Конституції України, а саме щодо забезпечення виконання Конституції України та законів України, законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян. Кабінет Міністрів України фактично самоусунувся від вирішення системної проблеми невиконання судових рішень навіть після чисельних рішень ЄСПЛ, хоча є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Таким чином, довготривалим невиконання судових рішень позивачу завдається суттєва моральна шкода, яку позивач оцінює в загальному розмірі 1518135,5 гривень, тобто по 2500 євро за кожне з невиконаних судових рішень. На підставі викладеного позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути субсидіарно з КП «ЖЕП №53» ДМР та Дніпровської міської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 20955,24 гривень за період з 01 серпня 2024 року по 06 січня 2025 року, а також стягнути з державного бюджету України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 1518135,5 гривень.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 січня 2025 року матеріали позовної заяви передано до Дніпровського апеляційного суд для визначення підсудності.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суд від 13 січня 2025 року визначено підсудність позовної заяви Амур-Нижньодніпровському районному суду м. Дніпропетровська.
16 січня 2025 року матеріали позовної заяви надійшли до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, де у відповідності до ст.ст.33, 34 ЦПК України було здійснено їх розподіл.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявлених недоліків його позову.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2025 року у зв'язку із своєчасним та повним усуненням позивачем виявлених недоліків його позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалами Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21, 26 лютого, 07 березня, 29 травня, 02 червня, 02 липня, 04 серпня 2025 року задоволено клопотання позивача, представників відповідачів про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2025 року, постановленою без оформлення окремого документа, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03 червня 2025 року за заявою представника позивача провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.
Позивач, його представник в судовому засіданні позовні вимог підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі з підстав та за обставин, викладених у позові з урахуванням на подальші уточнення позовних вимог та закриття судом провадження у справі в частині позовних вимог, які були добровільно задоволенні в позасудовому порядку.
Відповідач КП «ЖЕП №53» ДМР в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, свого представника не направив, правом на подання відзиву не скористався.
Представник відповідача Дніпровської міської ради в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав їх необґрунтованості і недоведеності, надала відзив, в якому також просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог до Дніпровської міської ради з тих підстав, що позивач перебував у трудових правовідносинах із відповідачем КП «ЖЕП №53» ДМР, рішенням суду від 08 грудня 2014 року позивача поновлено на посаді саме у КП «ЖЕП №53» ДМР, а не Дніпровській міській раді, подальшому позивач неодноразово звертався до суду із позовами до КП «ЖЕП №53» ДМР, яке наразі перебуває у стадії припинення. Умовою субсидіарної відповідальності Дніпровської міської ради, як засновника КП «ЖЕП №53» ДМР, є підтвердження доведення вказаного комунального підприємства до банкрутства діями засновника, чого не встановлено і не доведено, що підтвердження і рішеннями судів справах №202/16268/23 та №202/7375/22, якими у задоволенні аналогічних позовних вимог позивача до Дніпровської міської ради було відмовлено. Зазначені у позові обставини, а також гіпотези позивача щодо діяльності відповідачів, за відсутності будь-яких доказів та нормативно-правового обґрунтування, не є підставами для задоволення позовних вимог.
В свою чергу, позивач у відповіді на відзив просив його позовні вимоги задовольнити, вказавши, що Дніпровська міська рада довела КП «ЖЕП №53» ДМР до неплатоспроможності і несе відповідальність за невиконання судових рішень, а попередні судові рішення не спростовують відповідальність міської ради.
Представник відповідача ГУ НП в Дніпропетровській області в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на необґрунтованість і недоведеність заявлених до відповідача позовних вимог, надала суду відзив, в якому також просила відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що даний відповідач не є відповідачем у справах, рішення по яким на користь позивача не виконуються, а твердження позивача щодо неналежного розслідування кримінальних проваджень є необґрунтованими та безпідставними, оскільки досудове розслідування на даний час триває, проводяться всі необхідні слідчі дії. Позивач вже реалізував раніше право на відшкодування моральної шкоди, а чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди. У даній справі підлягають встановленню обставини невиконання судових рішень, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а не безпосередньо дослідження дій чи бездіяльності ГУНП.
Позивачем подано суду відповідь на відзив ГУ НП в Дніпропетровській області, в якому позивач просив задовольнити позов, мотивуючи свою правову позицію тим, що хоча вказаний відповідач і не є учасником справ, рішення по яким не виконані щодо позивача, однак здійснює неналежним чином досудове розслідування у кримінальних провадженнях, а держава несе відповідальність за незаконні дії чи бездіяльність своїх органів незалежно від їх вини. Затягування виконання судових рішень, ігнорування обов'язків слідчими органами та відсутність належного реагування на порушення прав позивача є достатніми підставами для стягнення моральної шкоди. Розшук третьої особи у справі ОСОБА_3 не проводився належним чином.
Представник відповідача ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог до вказаного відповідача заперечував з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, надав суду відзив, в якому послався на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022041660000884 триває, здійснюються всі необхідні слідчі та процесуальні дії, а кримінальне провадження №62021170000000151 закрито через відсутність складу кримінального правопорушення, постанова слідчого про закриття кримінального провадження не оскаржувалась. Позивачем не подано доказів завдання йому будь-якими діями ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві моральної шкоди. Нездатність будь-якого конкретного розслідування дійти певних результатів саме по собі не означає, що воно було неефективним. Розслідувані відповідачем кримінальні правопорушення не стосуються безпосередньо захисту прав позивача, а позивачем не обґрунтовано і не наведено конкретні недоліки досудового розслідування, не приведено слідчих (розшукових) дій, які протиправно не вчинені відповідачем. Відсутні доказів невиконання слідчими відповідача своїх службових обов'язків.
У відповіді на відзив позивач просив суд задовольнити позовні вимог, вказавши на те, що матеріали справи містять реальні докази понесенням позивачем реальних втрат, пов'язаних з незаконним звільненням та подальшим невиконанням судових рішень, а правоохоронні органи не виконали низку необхідних слідчих дій, що підтверджує умисне ухилення від розслідування. Позивач зазнав значних моральних страждань через багаторічне нехтування його правами, невиконання судових рішень, систематичне закриття кримінальних проваджень, формальних відповідей слідчих органів.
Відповідач ТУ ДБР розташоване у м. Полтаві подав заперечення на відповідь на відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову в частині вимог до вказаного відповідача з тих підстав, що відповідь на відзив жодним чином не спростовує правової позиції відповідача та не підтверджує наявність жодних правових підстав для задоволення позову, матеріали справи не містять доказів підтвердження позовних вимог, пред'явлених до ТУ ДБР, розташованому у м. Полтаві. Натомість слідчими в рамках кримінального провадження №62021170000000151 проводились допити свідків, в тому числі позивача, надавались доручення, досліджувались матеріали кримінальних проваджень №12015040660001080 та №12015040660001334 тощо. Наявність же ухвал слідчих суддів саме по собі не є підставою для висновку про протиправність дій відповідача та притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Наявність певних недоліків в діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої та не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
У своїх додаткових поясненнях позивач просив задовольнити позовні вимоги, послався на безпідставність тверджень ДБР про направлення позивачу постанови про закриття провадження у справі, про оскарження такої постанови в рамках іншої справи, неналежність досудового розслідування у кримінальному провадження №62021170000000151, ігнорування ДБР чисельних клопотань про проведення слідчих дій. Послався позивач і на те, що закриття провадження через відсутність складу злочину суперечить встановленому факту багаторічного невиконання рішень суду щодо поновлення на роботі та виплати заробітної плати, формальність проведення досудового розслідування.
Представник відповідача Індустріального ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) в останнє судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, натомість направив до суду відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що державним виконавцем в рамках виконання в тому числі 14 ухвалених на користь позивача судових рішень вчинено необхідну низку заходів з метою виконання таких судових рішень, зокрема, але не виключно, направлено подання для притягнення до кримінальної відповідальності керівника КП «ЖЕП №53» ДМР, Індустріальний ДВС звертався до Дніпровської міської ради з приводу виділення бюджетних коштів для погашення заборгованості по заробітній платі, також направлено листи і запити ліквідатору боржника, листи та запити до державної казначейської служби, направлялись платіжні вимоги до банківських установ, в яких відкриті рахунки у боржника. Крім того державним виконавцем у 2021 та 2022 році виносились постанови про арешт майна та коштів боржника, однак згідно відповідей АТ КБ «ПриватБанк» та МВС кошти на рахунках та рухоме майно у божника відсутнє, як у нерухоме майно згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державним виконавцем направлялись запити і до Департаменту житлового господарства ДМР, які виявились безрезультатними, які і запити до ДМР, запити до ліквідатора боржника взагалі залишаються досі без відповіді. У січні 2025 року державний виконавець звертався із запитом до Дніпропетровської обласної прокуратури щодо стану досудових розслідувань з приводу невиконання рішень судів. Субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов'язаннями комунального підприємства не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування. Позивач, як стягувач, має право звернутись до суду із заявою про відкриття справи про банкрутство.
У своїй відповіді на вищевказаний відзив позивач просив суд позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що в рамках виконавчих проваджень жодного реального стягнення коштів на користь позивача не відбулось, всі звернення до органів влади не дали результату, посилання відповідача на відсутність коштів у боржника не може бути підставою для невиконання судових рішень. Позивач зазнав моральних страждань у зв'язку із багаторічним невиконанням судових рішень на його користь.
Представник відповідача ГУ ДПС у Дніпропетровській області в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх необґрунтованість, безпідставність, подала до суду відзив, в якому також просила відмовити у задоволенні позову в частині вимог до зазначеного відповідача. Відзив мотивовано тим, що в позові відсутнє правове обґрунтування позовних вимог до зазначеного відповідача. Обов'язковим елементом складу моральної шкоди, нанесеної державним органом, є протиправність поведінки такого державного органу або його посадової особи, що виражається у прийнятті незаконного рішення, дій, бездіяльності, і позивач посилається на не ініціювання ГУ ДПС у Дніпропетровській області проти КП «ЖЕП №53» ДМР справи про банкрутство. Відповідачем вживаються всі належні і передбачені законом заходи щодо погашення податкового боргу КП «ЖЕП №53» ДМР, який перебуває у стані припинення і за ним обліковується заборгованість в розмірі 705560,53 гривень. Відповідачем вручено податкову вимогу КП «ЖЕП №53» ДМР від 03 грудня 2013 року, також відповідач звертався до окружного суду із позовом про стягнення вказаного боргу, і такий позов було задоволено, станом на 21 лютого 2025 року залишок нестягнутого податкового боргу вказаного комунального підприємства становить 684886,31 гривень. На виконання рішення суду до установ банків направлялись платіжні інструкції, однак розрахункові рахунки боржника закриті. У зв'язку із обмеженим фінансуванням на сплату судового збору та авансування винагороди арбітражного керуючого у відповідача наразі відсутня можливість звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство КП «ЖЕП №53» ДМР. Послався відповідач і на те, що він не є ані боржником, ані тим органом, від якого залежить виконання 14 судових рішень, ухвалених на користь позивача. Послався відповідач і на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діяннями відповідача та невиконанням судових рішень на користь позивача, а отже і між діяннями відповідача та завдання моральної шкоди позивачу. Вважає відповідач, що позивачем не доведено взагалі наявність моральної шкоди, не зазначено, в чому вона полягає, не вказано характер та обсяг страждань, втрат немайнового характеру.
Позивач, в свою чергую подав відповідь на відзив, в якій позов просив задовольнити, посилаючись на те, що у справі №202/7140/16 Державна фіскальна служба України (попередник ДПС) була залучена як третя особа у справі та підтримала позовні вимоги, відповідач не перерахував до державного бюджету обов'язкові платежі із виплат заробітної плати за рішенням суду, ДПС не скаржилась на відсутність коштів, що свідчить про зміну позиції без обґрунтованих підстав. Відповідач стверджує, що не ініціював процедуру банкрутства боржника через високу вартість процесу, однак КПК передбачає ініціювання банкрутства боржника, який не здатен виконати свої зобов'язання, відсутність такого звернення є бездіяльністю ДПС, що призводить до тривалого ухилення від виконання судових рішень, банкрутство дозволило б розглянути питання стягнення заборгованості у законний спосіб. Моральна шкода позивачу була завдана саме внаслідок тривалого невиконання судових рішень, ухвалених на користь позивача.
У своїх заперечення на відповідь на відзив відповідач ГУ ДПС у Дніпропетровській області просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на відсутність нормативно-правового обґрунтування позову, рішення суду у справі №202/7140/16-ц не є таким обґрунтуванням позову, вказаний відповідач не є боржником за вказаним судовим рішенням, звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є правом, а не обов'язком податкового органу, і таке звернення спрямовано на захист бюджету, а не колишніх працівників боржника. Ініціатором відкриття провадження у справі про банкрутство може бути і позивач, як кредитор відносно КП «ЖЕП №53» ДМР, однак позивач таким своїм право не скористався. Позивачем не надано доказів неправомірної бездіяльності ГУ ДПС у Дніпропетровській області, і що така бездіяльність призвела до невиконання судових рішень, ухвалених на користь позивача. Позивачем не наведено характеру та обсягу його страждань, немайнових втрат тощо, тобто не мотивовано нелажним чином факт та розмір завданої йому моральної шкоди.
Позивачем подано додаткові пояснення на вищенаведені заперечення на відповідь на відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області та ТУ ДБР розташоване у м. Полтаві, в яких позивач просив задовольнити його позов, а також зазначив, що наявність великої та тривалої податкової заборгованості КП «ЖЕП №53» ДМР свідчить про системну проблему у діяльності податкових органів, порушення закону, що порушує права позивача та інших громадян. Ініціювання процедури банкрутства КП «ЖЕП №53» ДМР необхідно для захисту інтересів держави, дозволило б встановити реальні причини неплатоспроможності вказаного комунального підприємства та притягнути до відповідальності винних осіб. Позивач не має достатньо ресурсів для ініціювання процедури банкрутства. Підставою для компенсації моральної шкоди позивачу є системна проблема невиконання судових рішень.
Представник відповідача Кабінету Міністрів України в судовому засіданні проти задоволення позовних, пред'явлених до вказаного відповідача, заперечував в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та недоведеності. Крім того, від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому представник цього відповідача також просив відмовити у задоволенні позову, пославшись на те, що до повноважень відповідача не належить виконання судових рішень, як і втручання у діяльність правоохоронних та судових органів. Послався представник відповідача і на неналежність Кабінету Міністрів України як відповідача у даній цивільній справі, оскільки виконання судових рішень за законодавством покладено на державних/приватних виконавців. Щодо вимог про відшкодування морально шкоди, то представник відповідача вказав, що позивачем не зазначено, в чому полягає завдана йому моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір моральної шкоди. Зазначив представник і те, що всі доводи позивача щодо завдання йому моральної шкоди ґрунтуються на суб'єктивних оцінках та припущеннях.
Позивачем подано відповідь на відзив Кабінету Міністрів України, в якому позивач просив задовольнити позовні вимог в повному обсязі, пославшись на те, що Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади та відповідає за забезпечення виконання судових рішень через підпорядковані органи. Також позивач послався на практику ЄСПЛ, бездіяльність відповідача Кабінету Міністрів України, вказав на завдання йому морально шкоди тривалим невиконанням судових рішень.
Представником відповідача Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги подано суду відзив на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог до цього відповідача в повному обсязі, мотивуючи свою правову позицію тим, що даний відповідач не є роботодавцем позивача та не має із ним трудових правовідносин, не наділений повноваженнями та не несе відповідальності за примусове виконання судових рішень, не є розпорядником бюджетних коштів. Також представник відповідача послався на невмотивованість та недоведеність заявлених позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому він просив задовольнити позов в повному обсязі, пославшись на порушення відповідачем Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги прав позивача на отримання безоплатної правової допомоги, системність проблеми невиконання судових рішень, неможливість позивача на рівних змагатись з державними установами. Послався позивач і на те, що відповідач є частиною системи державних органів, і не зважаючи на те, що відповідач не є безпосередньо відповідальним за виконання судових рішень, він мав забезпечити позивачу доступ до позивача до правничої допомоги, однак відмовив у цьому.
Представником позивача подано суду додаткові пояснення, в яких представник послався на те, що 29 травня 2025 року позивач отримав останній платіж в якості відшкодування заробітку за час вимушеного прогулу, були проведені всі записи у трудовій книжці, в зв'язку із чим у позивача у відповідній частині відсутні претензії до відповідачів КП «ЖЕП №53» ДМР та Дніпровської міської ради. Позивач відстоює свої права, борючись проти державних органів і організацій різного статусу і рівня вже більше 10 років з дня отримання судового рішення про поновлення на роботі і відшкодування заробітку за час вимішеного прогулу. За цей період було відкрито два кримінальні провадження за фактами злочинів проти правосуддя. Система БПВД ухиляється від надання правової допомоги. У 2015 році позивач після незаконного звільнення через нервові напруження зазнав гіпертонічних кризів, погіршився стан його здоров'я. Довготривалим невиконанням чисельних судових рішень позивачу наноситься суттєва моральна шкода, принижується честь і гідність позивача. Представником знову наведено розрахунок моральної шкоди. Наявність моральної шкоди, завданої позивачу, підтверджується наявними у справі доказами, зокрема тривалим невиконанням чисельних судових рішень (більше 10 років), захворювання позивача та його подальша інвалідність.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.
За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши позивача, представників учасників справи, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи та ветераном війни-часником бойових дій, що підтверджується копіями відповідних посвідчень.
08 грудня 2014 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/6384/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53», третя особа - Дніпропетровська обласна організація «Професійна спілка працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди ухвалено рішення суду. Вказаним рішенням суду позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано незаконним наказ №23ок від 05 травня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера 1 категорії на підставі п.1 ст.40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53»; стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 23 283 (двадцять три тисячі двісті вісімдесят три) грн. 60 (шістдесят) коп.; стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. Рішення суду допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Також рішенням суду вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 року вищевказане рішення суду по цивільній справі №202/6384/14-ц залишено без змін, а отже набрало законної сили.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2015 року роз'яснено рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2014 року шляхом зазначення, що датою поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» є 05 травня 2014 року.
Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 07 липня 2015 року за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/4873/15-ц за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53», Дніпропетровської міської ради про роз'яснення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнути з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28 квітня 2014 року по 07 липня 2015 року в розмірі 33179 (тридцять три тисячі сто сімдесят дев'ять) грн. 13 коп. Рішення суду допущено до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Дане рішення суду набрало законної сили 05 грудня 2018 року.
02 лютого 2016 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/7924/15-ц за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53», Дніпропетровської міської ради про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, єдиного соціального внеску, матеріальної та моральної шкоди ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнути з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 08 липня 2015 року по 02 лютого 2016 року в розмірі 28328 (двадцять вісім тисяч триста двадцять вісім) грн. 38 коп., з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів; стягнути з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» на користь ОСОБА_1 відшкодування нанесеної моральної шкоди у розмірі 2000 ( одна тисяча) грн. 00 коп. Рішення суду допущено до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Дане рішення суду набрало законної сили 26 лютого 2016 року.
13 липня 2016 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/3697/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (по 13.07.2016 року) у розмірі 31104 (тридцять однієї тисячі сто чотири) грн. 50 коп. без врахування податків та інших обов'язкових платежів, а також моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) грн., а всього 33104,50 грн. Рішення суду набрало законної сили 25 липня 2016 року.
28 лютого 2017 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/7140/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, третя особа - Державна фіскальна служба України Головне управління ДФС у Дніпропетровській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з Комунального підприємства «Житлово- експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 липня 2016 року по 28 лютого 2017 року у розмірі - 31 044 ( тридцять одна тисяча сорок чотири) гривні 80 коп. з обов'язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов'язкових податків, зборів та платежів; стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500 (п'ятсот) гривень. Рішення суду набрало законної сили 13 березня 2017 року.
04 вересня 2017 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/3778/17 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду та відшкодування моральної шкоди ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено стягнути з Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради (код ЄДРПОУ32616782) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2017 року по 04 вересня 2017 року у розмірі - 24 447 (двадцяти чотирьох тисяч чотирьохсот сорока семи) гривень 78 коп. з обов'язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов'язкових податків, зборів та платежів. Рішення суду набрало законної сили 15 вересня 2017 року.
05 грудня 2018 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/6695/17 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути з Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро, вул. Донецьке шосе, 123-а, ЄДРПОУ 32616782) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати - 37 542, 76 грн., заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2017 року по 05 грудня 2018 року у сумі 61 119,45 грн., індексацію заробітної плати в зв'язку зі зростанням споживчих цін в сумі 29 253,31 грн., а всього 127 915,51 грн. (сто двадцять сім тисяч дев'ятсот п'ятнадцять гривень 51 коп.), з обов'язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов'язкових податків, зборів та платежів. Рішення суду набрало законної сили 14 січня 2019 року.
24 травня 2019 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/2283/19 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути з Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро, вул. Донецьке шосе, 123-а, ЄДРПОУ 32616782) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 9150,15 грн., заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.12.2018 року по 24.05.2019 року у розмірі 22507,48 грн., індексацію заробітної плати в зв'язку зі зростанням споживчих цін у розмірі 12962,91 грн., а всього 44620 (сорок чотири тисячі шістсот двадцять) грн. 54 коп., з обов'язковим нарахуванням, утриманням та сплатою від імені ОСОБА_1 до державного бюджету всіх обов'язкових податків, зборів та платежів. Рішення суду набрало законної сили 25 червня 2019 року.
01 грудня 2020 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/6379/19 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради, треті особи: Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Управління державної казначейської служби України в Індустріальному районі м. Дніпра, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати, індексації заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, зобов'язання сплатити суми консолідованих страхових внесків (єдиного соціального внеску), визнання звільненим за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради, а у разі відсутності у нього достатніх коштів - з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 травня 2019 року по 30 листопада 2020 року включно (381 робочий день) у розмірі 73925 (сімдесят три тисячі дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 43 коп. з утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів і зборів; зобов'язати Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з червня 2014 року по листопад 2020 року включно.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року вищевказане рішення суду першої інстанції по цивільній справі №202/6379/19 змінено шляхом виключення з резолютивної частини рішення суду наступне: “що, у разі відсутності у Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» достатніх коштів, стягнення підлягає з Дніпровської міської ради». В частині зобов'язання Комунального підприємства «ЖЕП № 53» ДМР в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з червня 2014 року по листопад 2020 року включно, - залишено без змін.
Ухвалами Верховного Суду від 14 червня 2021 року та від 04 червня 2024 року відмовлено у відкритті касаційних проваджень у справі №202/6379/19.
02 вересня 2021 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/1675/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати ухвалено заочне рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.12.2020 по 02.09.2021 включно (189 робочий день) у розмірі 36 671,67 грн. з утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів і зборів; зобов'язати Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з 01.12.2020 по 02.09.2021 включно. Рішення суду набрало законної сили 04 жовтня 2021 року.
05 квітня 2022 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/7490/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне підприємство №53 Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 03.09.2021 по 31.03.2022 включно у розмірі 29 492 (двадцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто два) грн. 56 коп. з утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів і зборів; зобов'язати Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 Дніпропетровської міської ради в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з 03.09.2021 по 31.03.2022 включно. Рішення суду набрало законної сили 06 травня 2022 року.
01 серпня 2022 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/2687/22 за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, індексації заробітної плати у зв'язку з зростанням споживчих цін, компенсації за невикористану відпустку ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі 01.04.2022 по 31.07.2022 включно у розмірі 16686,58 грн. з утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів і зборів; зобов'язати Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне підприємство №53 Дніпропетровської міської ради в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з 01.04.2022 по 31.07.2022 включно. Рішення суду набрало законної сили 01 вересня 2022 року.
01 червня 2023 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/7375/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради, Індустріального відділу держаної виконавчої служби у м. Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської державної обласної адміністрації, третя особа: Головне управління казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення заробітної плати ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі 01.08.2022 по 01.06.2023 включно у розмірі 42492,57грн. з утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів і зборів; зобов'язати Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне підприємство № 53 Дніпропетровської міської ради в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі, за кожен місяць у період з 01.08.2022 по 01.06.2023 включно.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2024 року вирішено наступне: рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпровської міської ради про відшкодування моральної шкоди скасувати; стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 6 000,00 гривень; рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Індустріального відділу державної виконавчої служби у міста Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Одеса), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
01 серпня 2024 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №202/16268/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради, Дніпровської міської ради, де третя особа Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, про зобов'язання вчинити певні дії ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 32616782, м. Дніпро, Донецьке шосе, 123А) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника за період з 02.06.2023 р. по 01.08.2024 р. в розмірі 59 955 (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 27 коп. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів; зобов'язати Комунальне підприємство «Житлово - експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 32616782, м. Дніпро, Донецьке шосе, 123А) в порядку, визначеному законом, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний соціальний внесок) з сум середнього заробітку, присуджених ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника за період з 02.06.2023 р. по 01.08.2024 р. включно.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалами Верховного Суду від 11 грудня 2024 року та від 22 січня 2025 року відмовлено у відкритті касаційних проваджень.
Як встановлено судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України та не спростовується матеріалами цивільної справи, вищевказані судові рішення перебувають на примусовому виконанні у Індустріальному ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса). Зокрема у відділі на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №65064317, боржником за яким є КП «ЖЕП №53» ДМР, до складу якого входить 20 виконавчих проваджень на загальну суму 761174,15 гривень, серед них 14 виконавчих проваджень, стягувачем за якими є позивач, на загальну суму 589475,38 гривень.
При цьому судом також у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України встановлено, що під час тривання розгляду даної цивільної справи позивачу в позасудовому порядку 29 травня 2025 року остаточно було виплачено в повному обсязі заборгованість із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що пред'явлена у даному позові, про що стверджував сам позивач та його представник в судовому засіданні, наслідком чого стало закриття провадження у даній цивільній справі у відповідній частині позовних вимог.
Згідно копії листа Великої Палати ЄСПЛ заява позивача є частиною виконання пілотного рішення по справі Іванов, а також приєднано до справи Буримич та інші проти України.
Судом також встановлено, що позивачем складалась заява про скоєння злочину, адресована Президенту України, Генеральному прокурору України, в якій позивач скаржився на незаконність рішення Дніпропетровської міської ради від 25 грудня 2013 року №27/45 «про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств в Жовтневому, амур-Нижньодніпровському та Індустріальному районах». Матеріали справи містять і копію листа в.о. директора КП «ЖЕП №6» ДМР, адресованого адвокату Дніпровського місцевого центру з надання безкоштовної вторинної правової допомоги, предметом якого в тому числі скарга на означене рішення органу місцевого самоврядування.
27 листопада 2024 року позивач звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі за період з 02 серпня 2024 року, у відповідь на яку отримав наказ №В-БВПД/005/02.2.4-03/3 від 11 грудня 2024 року про відмову у наданні позивачу безоплатної вторинної правничої допомоги у зв'язку з тим, що він використав право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до ч.4 ст.14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Наказ мотивований, зокрема, тим, що згідно законодавства суб'єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу мають право на отримання такої допомоги не більше 6 разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за 6 рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги. Позивач є суб'єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу, однак наразі йому вже надається допомога за сьома зверненнями (із зазначенням детального переліку), що перевищує встановлену частиною четвертою статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» квоту. Копії заяви та наказу наявні в матеріалах справи.
Також судом встановлено, що за заявою позивача 04 лютого 2020 року Індустріальним ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області було порушено кримінальне провадження №12020040660000197 за ст.382 КК України за фактом невиконання працівниками КП «ЖЕП №53» ДМР рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у трудовому спорі. За наслідками проведення низки слідчих/розшукових та процесуальних дій 16 серпня 2022 року означене кримінальне провадження закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, станом на 20 січня 2025 року рішення про закриття кримінального провадження не скасовано. Викладене підтверджується копією відповідної довідки, копією листів Дніпропетровської обласної прокуратури.
В провадженні СВ ВП №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №12015040660001080 від 18 червня 2015 року із кваліфікацією за ст.382 ч.1 КК України за фактом невиконання уповноваженими особами КП «ЖЕП №53» ДМР рішень суду про поновлення позивача на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. На теперішній час досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадження триває, проведено низку слідчих/розшукових дій. Дані обставини підтверджуються копією відповідної довідки.
01 грудня 2022 року ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області порушено кримінальне провадження за №12022041600000884 за ст.364 ч.1 КК України за заявою про те, що посадові особи ГУ ДПС в Дніпропетровській області, зловживаючи своїми службовим становищем, завдали істотної шкоди законним права, свободам та інтересам окремих громадян. Викладене підтверджується копією витягу з ЄРДР.
26 січня 2021 року ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві було розпочато кримінальне провадження №62021170000000151 із кваліфікацією за ст.364 ч.1 КК України за фактом можливого зловживання владою або службовим становищем працівниками Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, яке в подальшому постановою слідчого від 30 вересня 2024 року було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України - у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Викладене підтверджується копією витягу з ЄРДР та копією постанови слідчого.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, за змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом норм ст.ст.129, 129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Положеннями ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Нормою ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню рішення зокрема на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; в інших випадках, передабчених законом.
Положеннями ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями ст.56 конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Нормою ст.1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до на ступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, тлумачення ст.23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Абзац другий частини третьої ст.23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року по справі №216/3521/16-ц, від 25 травня 2022 року по справі №487/6970/20, від 16 червня 2022 року по справі №569/20510/19, від 29 червня 2022 року по справі №477/874/19, від 01 березня 2023 року по справі №496/1691/19.
ЄСПЛ зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Тлумачення норм законодавства (ст.170 ЦК України, ст.48 ЦПК України) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача.
З урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Наведений у двох абзацах вище правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №242/4741/16-ц.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, у судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах №923/199/21 і №922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі №2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах №923/199/21 і №922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі №2-3887/2009, від 12 липня 2023 року у справі №757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21.
У постанові від 17 квітня 2018 року по справі №523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Наведений правовий висновок міститься постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року по справі №761/7165/17, від 19 вересня 2024 року по справі №461/1180/20-ц.
Сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача (постанова Верховного Суду від 16 липня 2020 року по справі №822/3180/15).
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача. Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року по справі №461/1180/20-ц.
Щодо спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то спираючись на наведені вище правові висновки в контексті вказаних норм законодавства, а також враховуючи, що в ході судового розгляду даної цивільної справи знайшли своє підтвердження такі заявлені позивачем в обґрунтування його позову фактичні обставини як ухвалення судами за період з 2014 року по 2024 рік чотирнадцяти судових рішень на користь позивача (із повним або частковим задоволенням позовних вимог) за наслідками розгляду по суті чотирнадцяти цивільних справ з вирішення трудових спорів між позивачем, як найманим працівником, та, в першу чергу, з КП «ЖЕП №53» ДМР, як роботодавцем, а також із Дніпровською міською радою (колишня назва - Дніпропетровська міська рада), як засновником роботодавця, щодо поновлення позивача на роботі, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, і всі вказані судові рішення станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом досі перебували на примусовому виконанні у відповідача - Індустріального ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) в рамках зведеного виконавчого провадження, не зважаючи на чисельні звернення позивача до різних суб'єктів владних повноважень, зокрема до означеного відповідача, з приводу прискорення виконання таких судових рішень, приймаючи до уваги, що таке тривале невиконання судових рішень безсумнівно має місце поза розумних строків та само по собі вже створює для позивача психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок неналежного виконання державою в особі органу, що на який покладено здійснення виконання судових рішень, свого позитивного обов'язку із забезпечення виконання судових рішень, які є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, навіть якщо таке невиконання не потягло вагомих наслідків для позивача, в суду не викликає сумнівів заподіяння саме відповідачем Індустріальним ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) позивачу моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях та переживаннях позивача, зумовлених порушенням його прав на поновлення трудових та майнових прав, необхідністю вчиняти додаткові дії задля подальшого тривалого захисту таких трудових і майнових прав шляхом ініціювання нових судових проваджень, відстоювання своїх прав вже перед державним органом, який зобов'язаний за законом здійснювати примусове виконання судових рішень. При цьому за змістом норм цивільного законодавства відповідний державний орган (його посадова особа) несе обов'язок з відшкодування завданої шкоди незалежно від своєї вини. Такі фактичні обставини свідчать про правомірність, обґрунтованість заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а отже і необхідність їх задоволення, однак частково - шляхом стягнення з держави (в особі державного органу - Індустріального ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, що буде відповідачами критеріями розумності та справедливості. Частковість задоволення позовних вимог зумовлена тим, що не зважаючи на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди позивачем не надано суду достатніх доказів, що об'єктивно свідчили б про заподіяння позивачу такої моральної шкоди і настання таких суттєвих негативних наслідків саме для його психологічного стану та/або фізичного стану, які б дозволяли обґрунтувати заявлений в позові такий значний грошовий розмір моральної шкоди як 1518135,5 гривень.
Більш того, за наслідками касаційного перегляду цивільної справи №202/7375/22 Верховним Судом вже надавалась оцінка завданої позивачу боржником за судовими рішеннями - КП «ЖЕП №53» ДМР моральної шкоди внаслідок тривалого невиконання таких судових рішень та визначено її розмір в 6000 гривень. У даній же цивільній справі позивачем не подано нових, додаткових доказів, які б свідчили про завдання йому державною в особі Індустріального ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) моральної шкоди в розмірі, що є більшим, ніж завданий боржником у виконавчих провадженнях. З урахуванням викладеного, суд, керуючись вимогами розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування, вважає позовні вимоги про стягнення моральної шкоди такими, що підлягають частковому задоволенню - шляхом стягнення з на користь позивача 5000 гривень.
Крім того, частковість задоволення позовних вимог полягає і у тому, що заявлені позивачем відповідачі по справі, окрім Індустріального ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса), фактично є неналежними. Так, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, з огляду на її формулювання, спрямована проти держави Україна (позовна вимога сформульована як стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди), а отже, враховуючи наведені вище правові позиції Верховного Суду, має бути пред'явлена до держави Україна в особі саме того державного органу, до повноважень якого безпосередньо належить і від дій якого прямо залежить виконання судових рішень. Таким державним органом є відповідний територіальний орган державної виконавчої служби. Відповідачі КП «ЖЕП №53» ДМР та Дніпровська міська рада не є державними органами, а тому вже це само по собі свідчить про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди із визначеним позивачем формулюванням не може бути пред'явлена до цих відповідачів. Щодо решти заявлених позивачем відповідачів, окрім Індустріального ВДВС у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса), то такі відповідачі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ГУ НП в Дніпропетровській області, ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві, Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Кабінет Міністрів України, з огляду на норми законодавства, які визначають їх правовий статус та повноваження (Конституція України, Податковий кодекс України, Закон України «Про Національну поліцію», Закон України «Про Державне бюро розслідувань», Закон України «Про безоплатну правничу допомогу», Типове положення про установу з надання безоплатної первинної правничої допомоги, затверджене наказ Міністерства юстиції України від 28 березня 2012 року №483/5, Закон України «Про місцеві державні адміністрації», Закон України «Про Кабінет Міністрів України»), не належать до державних органів, від яких безпосередньо, напряму залежить виконання судових рішень, оскільки примусове виконання судових рішень не є компетенцією цих органів. При цьому, як вбачається зі змісту позову та пояснень сторони позивача в судовому засіданні, предметом спору у справі є стягнення з держави моральної шкоди, завданої саме тривалим невиконанням низки судових рішень, а не моральної шкоди, завданої позивачу якістю здійснення повноважень означеними відповідачами, окрім територіального органу ДВС, та ще й у правовідносинах, стороною/учасником яких позивач не є безпосередньо і не може бути.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ступінь обґрунтованості, доведеності заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про можливість лише часткового задоволення позову шляхом стягнення на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди 5000 гривень.
Складаючи повний текст даного рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін, та наводячи у ньому мотивовану оцінку аргументів учасників справи, заявлених як підстави для задоволення та відмови у задоволенні позову, суд у відповідності до норм ст.10 ч.4 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права, відповідно до якої Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що згідно ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 року, Серії А №303-А, с.12, §29; Hirvisaari v. Finland, рішення від 27 вересня 2001 року, заява №49684/99, §30; Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів), §61; Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), §26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dec.); Perez v. France (Перез проти Франції), §81; Салов проти України, рішення від 06 вересня 2005 року, заява №65518/01, п.89)
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.56, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.1, 3, 5, 18 Закону України «Про виконавче провадження», ст.237-1 КЗпП України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №53» Дніпропетровської міської ради (ЄДРПОУ 32616782; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Гагаріна, 137А), Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75), Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 34984472; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, 11), Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А), Головного Управління Національної Поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 40108866; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20А), ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві (ЄДРПОУ 42334163; адреса місцезнаходження: 36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 25), Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (ЄДРПОУ 41076819; адреса місцезнаходження: 69002, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 77), Дніпропетровської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 33717820; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, 1), Кабінету Міністрів України (адреса місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2), треті особи - Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37988155; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1), ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко