02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 160/511/25
адміністративне провадження № К/990/14321/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 160/511/25 за позовом Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.К.БУДСЕРВІС" про визнання дій протиправними та скасування рішення,
установив:
Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради звернулось до суду з позовом до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.К.БУДСЕРВІС", у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Східного офісу Держаудитслужби “Про усунення порушень законодавства», оформлену листом від 01 липня 2024 року за вих. № 040406-15/3904-2024.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 2 вимоги Східного офісу Держаудитслужби «Про усунення порушень законодавства», оформленої листом від 01 липня 2024 року за вих. № 040406-15/3904-2024, у частині покладення на Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради обов'язку відповідно до норм статей 193, 199, 217, 218, 222 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV та статей 22, 611, 629 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV забезпечити відшкодування шкоди (збитків), заподіяної державному бюджету, на загальну суму 14 499 291,20 грн шляхом:
- складання актів звіряння взаємних розрахунків між КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» та ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» на суму 14 499 291,20 грн;
- відображення в бухгалтерському обліку КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» за рахунком 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за контрагентом ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» сум дебіторської заборгованості в розмірі 14 499 291,20 грн;
- повернення грошових коштів ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» у розмірі 14 499 291,20 грн на реєстраційний рахунок КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» з подальшим перерахуванням їх до доходу державного бюджету (код доходів 21080500) або безоплатного виконання ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» підрядних робіт по об'єкту реконструкції згідно з проєктно-кошторисною документацією за договором від 25.10.2023 № 564 на загальну суму 14 499 291,20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, відповідач раніше вже зверталася до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначене судове рішення. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2026 року вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
30 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла повторно подана касаційна скарга Східного офісу Держаудитслужби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 160/511/25.
Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що скаржник як підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права, щодо якої Верховний Суд не формував висновок стосовно можливості застосування положень пункту 6.15 Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01 листопада 2021 року №281.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд у своїй ухвалі від 19 березня 2026 року про повернення раніше поданої касаційної скарги вже звертав увагу скаржника на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, без мотивованих аргументів щодо неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте, проаналізувавши зміст касаційної скарги, Суд встановив, що доводи відповідача щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідної потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення чи різним застосуванням цих норм судами. Насправді вони по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи, часткового опису обставин, цитування норм законодавства та переоцінки встановлених судами доказів.
Водночас Суд зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, який розглядає справи найважливішого (найбільш принципового) значення для суспільства та держави. Верховний Суд не є судом фактів і, відповідно, не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, або переоцінювати їх.
Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 160/511/25 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддяІ.В. Дашутін