01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 420/14984/25
адміністративне провадження № К/990/34164/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/14984/25
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року (головуючий суддя Караван Р.В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року (колегія суддів у складі головуючого судді Скрипченка В.О., суддів: Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.),
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), Міністерства оборони України (далі - МОУ), у якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 23.03.2022 по 31.07.2022 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 (далі - Постанова № 704);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 23.03.2022 по 31.07.2022 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 23.03.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 01.08.2022 по 06.05.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу з 01.08.2022 по 06.05.2024 грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.08.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати МОУ здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 23.03.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 06.05.2024, виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки.
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за весь час затримки виплати.
- зобов'язати МОУ здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачі як у період проходження ним військової служби, так і при звільненні не здійснили належного нарахування та виплати його грошового забезпечення, унаслідок чого воно було виплачено у заниженому розмірі, що і стало підставою для звернення до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивачу надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання клопотання про поновлення строку на звернення до суду із цим позовом з обґрунтуванням причин пропуску строку та надання доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку.
Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції вказав, що строк звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення, компенсації та доплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. За висновками Одеського окружного адміністративного суду позивач пропустив встановлений законом строк для звернення до суду із таким позовом в частині вимог щодо періоду починаючи з 19.07.2022.
28.05.2025 на виконання вказаної ухвали суду представник позивача подав клопотання про поновлення строків звернення до суду, у якій на обґрунтування поважності причин пропуску строку зазначено, що витяг із наказу № 127 не може вважатись належним письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні, оскільки не містить жодної суми з розшифровкою в контексті статей 233, 116, 110 КЗпП України та детальних розрахунків, а отже не давав позивачу ґрунтовних підстав вважати, що його право на правильний розрахунок грошового забезпечення порушено.
Посилаючись на приписи частини другої статті 233 КЗпП України, представник позивача зауважував, що строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, складає три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому представник позивача стверджував, що витяг із наказу № 127 такого повідомлення не замінює, оскільки технічно не вказує на неправильний розрахунок грошового забезпечення за весь період служби до звільнення та не містить інформації щодо нарахувань за попередні роки служби.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.06.2025 визнав неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом в частині позовних вимог щодо періоду з 19.07.2022 по 06.05.2024 та відмовив у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , В/ч НОМЕР_1 , МОУ про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про:
- визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 19.07.2022 по 31.07.2022 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 19.07.2022 по 31.07.2022 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 01.08.2022 по 06.05.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;
- зобов'язання В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.08.2022 по 06.05.2024 грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 - повернуто позивачеві.
Правовою підставою для повернення позовної заяви слугували частина друга статті 123 та пункт 8 частини четвертої статті 169 КАС України.
Мотивуючи таке рішення, суд виходив із того, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий особі, яка його отримує, а тому позивач мав реальну об'єктивну можливість вчинити активні дії щодо з'ясування складових такого забезпечення та порядку його розрахунку. Відтак з дня отримання грошового забезпечення позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадку, коли особа без зайвих зволікань звернулась до військової частини із відповідною заявою - у такому разі строк відраховується з дня отримання відповіді.
Суд першої інстанції також зауважив, що позивач у позовній заяві сам посилається на судову практику, починаючи з 2020 року, що свідчить про його обізнаність щодо можливого порушення права, однак жодних активних дій щодо звернення до суду в установлений строк він не вчиняв. Цей суд не погодився з доводами щодо початку обрахунку строку звернення до суду з дати усвідомлення позивачем актуальної судової практики, вказавши, що необізнаність із судовою практикою не є обставиною, незалежною від волі та поведінки особи, яка могла б свідчити про поважність причин пропуску строку.
Одеський окружний адміністративний суд зазначив, що позивач звернувся до суду з даним позовом 13.05.2025, тобто з пропуском встановлено строку звернення до адміністративного суду щодо вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 06.05.2024. При цьому вказав, що якщо обраховувати строк звернення до суду з дати звільнення позивача 06.05.2024, то передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України № 2352-ІХ) строк звернення до суду сплив 06.08.2024.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 04.08.2025 залишив без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025, погодившись із висновками суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду та передусім звернув увагу, що посилання апелянта на те, що відлік строку звернення до суду починається з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпП України), є необґрунтованими, оскільки наведеною нормою врегульовано питання щодо строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові саме при звільненні.
У цій же справі вимоги позивача стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження ним військової служби, а тому на спірні правовідносини щодо періоду з 19.07.2022 розповсюджуються приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою тримісячний строк звернення до суду обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із указаним судовим рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2025, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу, після її перегляду в апеляційному порядку, зазначеної у частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
ОСОБА_1 наводить доводи про те, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк звернення до суду, який обраховується з дня отримання інформації про виплачене грошове забезпечення.
На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 110, 116 та 233 КЗпП України, оскільки жоден з відповідачів не надсилав позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені за період служби, а наказ від 06.05.2024 № 127 не може вважатися таким повідомленням, позаяк не містить жодних конкретних сум з розшифровкою складових грошового забезпечення, формули розрахунку посадового окладу та відомостей про те, який саме прожитковий мінімум застосовано при розрахунку. Крім того, позивач зазначає, що про порушення свого права він не міг дізнатися лише зі змісту діючого законодавства, оскільки для цього необхідно було проаналізувати актуальну судову практику, зокрема постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправними зміни до постанови КМУ № 704 щодо застосування прожиткового мінімуму на 2018 рік.
На думку позивача, початок відліку тримісячного строку не може пов'язуватися з датою отримання наказу про звільнення, а суди були зобов'язані встановити наявність або відсутність у відповідачів документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого грошового забезпечення, чого зроблено не було, що є порушенням принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи відповідно до частини третьої статті 2 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2025 відкрито касаційне провадження у цій справі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та ухвалені судові рішення залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 19.03.2026 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У межах цього касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у частині повернення позову щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 06.05.2024.
За висновками судів попередніх інстанцій, оскільки спірні виплати стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення під час проходження позивачем військової служби, обчислення строку звернення ОСОБА_1 до суду в частині вимог за період з 19.07.2022 по 06.05.2024 пов'язувалося з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а оскільки грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, з дня його отримання позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
На противагу таким висновкам позивач вказує на те, що перебіг строку звернення до суду має обраховуватися з дати одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені за період служби, яке має містити достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених сум.
Позивач зазначає, що такого повідомлення він не отримував від жодного з відповідачів, а наказ від 06.05.2024 № 127 не може його замінювати, оскільки не містить конкретних сум, розшифровки складових грошового забезпечення та відомостей про застосований прожитковий мінімум. Складність ситуації посилювалася тим, що нарахування здійснювалися двома різними суб'єктами - ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 23.03.2022 по 31.07.2022 та В/ч НОМЕР_1 за період з 01.08.2022 по 06.05.2024, тоді як сам позивач проходив службу у В/ч НОМЕР_2 . Про порушення свого права позивач дізнався лише після звернення до адвоката, а документальне підтвердження - виключно з відзивів відповідачів. При цьому виявити порушення зі змісту чинного законодавства було неможливо без аналізу судової практики, зокрема постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою визнано протиправними зміни до Постанови КМУ №704 щодо застосування прожиткового мінімуму на 2018 рік.
Тому для правильного вирішення цього спору необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 06.05.2024.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано після звільнення позивача з військової служби.
У Рішенні від 05.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачці у період з 19.07.2022 по 06.05.2024). Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 25.09.2025 у справі № 440/9690/24, від 11.12.2025 у справі № 420/3504/25, від 23.12.2025 у справі № 240/4729/24 та інших.
З огляду на обставини цієї справи, Суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 06.05.2024 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення її прав, свобод чи інтересів, а отже, установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду із цим позовом (у частині вимог за період з 19.07.2022 по 06.05.2024) та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Беручи до уваги викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для повернення позову щодо періоду з 19.07.2022 по 06.05.2024 є передчасними.
Таким чином, переглянувши в передбачених статтею 341 КАС України межах рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Суд встановив неправильне застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень та не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій справі про повернення позову в означеній частині.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій щодо повернення позовної заяви про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 06.05.2024 - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зважаючи на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року скасувати, а справу № 420/14984/25 направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько М.В. Білак