02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №460/11882/24
адміністративне провадження № К/990/2607/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Бевзенка В.М., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 460/11882/24
за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025 (головуючий суддя Мікула О.І., судді: Заверуха О. Б., Курилець А.Р.),
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ФОП ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також - Держпраці, відповідач), в якому позивач просив:
визнати протиправною та скасувати постанову Держпраці про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 23.08.2024 № 9293/19/00/0704/3610509778/ДПС у розмірі 480000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
відповідач не повідомляв позивача про результат розгляду пояснень (заперечень), наданих позивачем після одержання повідомлення про дату розгляду справи про накладення штрафу;
позивач не вчиняв повторно протягом двох років з дня виявлення правопорушення щодо допуску працівників до роботи без укладення трудового договору (контракту);
позивач не допускав працівників до роботи без укладення трудового договору (контракту); всі фізичні особи, що вказані у акті фактичної перевірки та в оскаржуваному рішенні є фізичними особами-підприємцями, з яким позивач уклав договори про співпрацю; до повноважень відповідача не віднесено аналіз змісту та тлумачення договорів про співпрацю.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 позов ФОП ОСОБА_1 задоволено повністю.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів фактичного працевлаштування у позивача фізичних осіб, які перераховані у оскаржуваному рішенні. Крім того, позивач ще до прийняття оскаржуваної постанови направляв відповідачу договори про співпрацю з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , які відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови проаналізовані не були, що свідчить про те, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для її прийняття, є необґрунтованою, а відтак є протиправною та підлягає скасуванню.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у контексті трудових відносин, договори про співробітництво між фізичними особами-підприємцями не виключають обов'язку належного оформлення трудових відносин у разі наявності ознак трудових правовідносин. Відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 23.08.2024 №9293/19/00/0704/3610509778/ДПС у розмірі 480000,00 грн в порядку статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та дотримано процедуру прийняття і повідомлення, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та відповіді на відзив
16.01.2026 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025 та залишити в силі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2025.
Як на підставу відкриття касаційного оскарження скаржник послався на пункти 1, 4 частини четвертої (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України та підпункту "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу (справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу).
Суд апеляційної інстанції застосував норму права, зокрема статті 265 КЗпП України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05.10.2020 у справі № 560/407/19, від 04.10.2023 у справі № 440/2082/20, від 02.07.2024 у справі № 460/14056/21, від 19.03.2025 у справі № 240/23781/23 про те, що відповідальність настає у разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
У касаційній скарзі йдеться про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні в матеріалах справи, а саме: акт перевірки, в якому не зафіксовані обставини в частині встановлених порушень норм трудового законодавства, договори про співпрацю, якими встановлені відповідні умови правочину та обов'язки сторін - двох суб'єктів господарювання.
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення. Зазначає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи проаналізував та врахував обставини, які суттєво впливають на розгляд спору і його предмет. Чинне законодавство України не передбачає можливості передачі трудових ресурсів між суб'єктами господарювання на підставі договору про співпрацю (партнерство).
Позивач надіслав відповідь на відзив Держпраці, у якому акцентує увагу на тому, що в матеріалах справи наявні договори про співпрацю від 01.06.2024, укладені між сторонами, за умовами яких сторони зобов'язалися шляхом об'єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи відповідної торгової точки, у тому числі підтримувати позитивну репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможності, вносити пропозиції з підвищення продажів.
На момент укладення цих договорів сторони були фізичними особами-підприємцями, що підтверджується відповідними виписками, наявними в матеріалах справи, предметом договорів є об'єднання спільних зусиль з приводу управління магазином.
Доказів, що ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 здійснювали якусь трудову діяльність у магазині відповідач не надав.
Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2026 касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без руху, установлено скаржнику десятиденний строк для усунення її недоліків з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду доказів сплати судового збору.
На виконання вимог ухвали від 27.01.2026 позивач надіслав на адресу Верховного Суду докази сплати судового збору за подачу касаційної скарги.
Верховний Суд ухвалою від 19.02.2026 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що 10.07.2024 на адресу Держпраці надійшли матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 для прийняття рішення в межах повноважень за порушення законодавства про працю, а саме: Акт (Довідка) фактичної перевірки від 28.06.2024 №8218/19/00/0704/ НОМЕР_1 (далі - Акт).
У Акті відображено, що ГУ ДПС під час проведення фактичної перевірки виявлено факт використання ФОП ОСОБА_1 праці неоформлених працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, що стало підставою для застосування попередження за порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України, у зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 , є платником єдиного податку 2 групи.
Будь-яких документів, які б підтверджували належне працевлаштування працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час проведення фактичної перевірки працівниками ГУ ДПС у Тернопільській області, позивачем надано не було, а тому враховуючи ту обставину, що вищевказані працівники допущені до роботи позивачем без належного оформлення трудових відносин, позивачем порушено вимоги статей 21-24 КЗпП України. Таким чином, за наслідками розгляду акта фактичної перевірки від 28.06.2024 №8218/19/00/0704/ НОМЕР_1 складено Попередження від 31.07.2024 №8218/19/00/0704/ НОМЕР_1 , яке направлено позивачу.
Крім того, судами встановлено, що 06.08.2024 на адресу відповідача від Головного Управління ДПС у Тернопільській області надійшли матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , а саме: Акт (Довідка) фактичної перевірки від 19.07.2024 №9293/19/00/0704/ НОМЕР_1 (далі - Акт) ФОП ОСОБА_1 , у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 для прийняття рішення у межах повноважень за порушення законодавства про працю.
Зі змісту вищевказаного Акту встановлено, що податковим органом під час проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , виявлено факт використання праці неоформлених працівників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. ФОП ОСОБА_1 вже було вчинене порушення щодо фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), яке зафіксовано в акті ГУ ДПС у Тернопільській області від 28.06.2024 №8218/19/00/0704/3610509778.
За результатами розгляду справи до позивача застосовано попередження від 31.07.2024 №8218/19/00/0704/3610509778-ТД/ДПС.
Здійснюючи аналіз інформації, отриманої від ГУ ДПС у Тернопільській області, відповідач виявив допущене повторно позивачем порушення законодавства про працю в частині не оформлення трудових відносин з найманими працівниками, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Будь-яких документів, які б підтверджували належне працевлаштування вищезазначених осіб під час проведення фактичної перевірки позивач не надав.
Судами також встановлено, що позивач, спростовуючи інформацію, зафіксовану в Акті від 19.07.2024 №9293/19/00/0704/ НОМЕР_1 , надав копії Договорів про співпрацю з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , а також копії виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб про реєстрацію вказаних осіб суб'єктами підприємницької діяльності.
За результатами розгляду справи, керуючись статтею 265 КЗпП України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (зі змінами), та на підставі абзацу третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України до позивача постановою від 23.08.2024 №9293/19/00/0704/3610509778/ДПС застосовано штраф у розмірі 480 000 (чотириста вісімдесят тисяч) гривень.
Вважаючи вказану постанову від 23.08.2024 протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).
Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Отже, Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
При цьому, Суд також враховує, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Тобто, частиною другою статті 259 КЗпП України податковий орган наділений повноваженнями здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства.
Крім того, за змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 ПК України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 380/1116/20, від 21.04.2021 у справі № 260/586/20, від 17.04.2024 у справі № 560/3981/23.
Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
З наведеного слідує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) належать податковому органу відповідно до закону.
Водночас повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом застосування штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Як зазначено вище, у відповідності до пункту 1 Положення № 96 центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).
Пунктом 8 Положення № 96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
Враховуючи викладене, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання такої інформації Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема застосувати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Абзацом першим постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 13.06.2019 у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03.03.2020 у справі № 1540/3913/18, від 27.06.2024 у справі №380/761/20, від 17.09.2024 у справі № 460/13803/21.
Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб'єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.
У акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов'язаний був перевірити і з'ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у акті фактичної перевірки від 19.07.2024 №9293/19/00/0704/ НОМЕР_1 відображено висновок про фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади, а саме до кінця перевірки не представлено трудові договори (контракти), повідомлення про прийняття працівників на роботу між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які здійснювали продаж техніки у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 .
Акт містить підписи продавців магазину ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок 509).
Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Тобто, Держпраці має обов'язок повідомити позивача про одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 Порядку № 509.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач направив на адресу позивача повідомлення від 07.08.2024, яким довів до відома ФОП ОСОБА_1 факт отримання Акту, складеного Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, роз'яснив право подати пояснення та докази на спростування інформації про встановлені порушення у строк до 21.08.2024..
Крім того, Держпраці направлено позивачу запрошення від 14.08.2024, яким запропоновано взяти участь 23.08.2024 у розгляді справи про накладення штрафу або винесення попередження.
За вказаних обставин, суди встановили, що позивач був обізнаний про розгляд справи відповідачем, а тому право позивача на участь у процесі прийняття рішення не було порушено відповідачем.
21.08.2024 ФОП ОСОБА_1 надіслав на адресу Держпраці письмові пояснення та копії договорів про співпрацю з ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , а також докази реєстрації вказаних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності. Інших документів позивач Держпраці не надав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції проаналізував договори про співпрацю, Акт перевірки та докази повідомлення позивача про існування у нього права надати пояснення та докази на спростування обставин, зафіксованих контролюючим органом, за результатом чого дійшов висновку про те, що у контексті трудових відносин ключовим фактором є фактичний характер співпраці, через що договори про співробітництво між фізичними особами-підприємцями не виключають обов'язку належного оформлення трудових відносин у разі наявності ознак саме трудових правовідносин.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду та зауважує, що чинне законодавство України не передбачає можливості передачі трудових ресурсів між суб'єктами господарювання на підставі договору про співпрацю (партнерство).
Відповідно до статті 24 КЗпП України, трудові відносини між працівником та роботодавцем виникають лише за умови укладення трудового договору, який оформлюється, як правило, у письмовій формі.
Згідно статті 21 КЗпП України, трудовий договір є основною правовою формою оформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем. За цим договором працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець - виплачувати заробітну плату і забезпечувати належні умови праці.
Залучення працівників одного підприємства до виконання роботи на іншому підприємстві можливе лише за умови офіційного переведення працівника відповідно до статті 32 КЗпП України або оформлення роботи за сумісництвом згідно зі статтею 102-1 КЗпП України.
У випадку, якщо працівник фактично виконує трудові функції на користь іншого роботодавця, але без укладення трудового договору, це може свідчити про наявність прихованих трудових відносин, що є порушенням трудового законодавства і, відповідно до статті 265 КЗпП України, є підставою для застосування до такого суб'єкта відповідальності у вигляді штрафу.
Таким чином, трудове законодавство України вимагає офіційного оформлення трудових відносин відповідно до норм КЗпП України. У зв'язку з цим обмін персоналом (працівниками) між підприємствами (юридичними особами або фізичними особами-підприємцями) на підставі договорів про співробітництво (співпрацю або партнерство) є неприпустимим і може свідчити виключно про використання роботодавцем способу обходу вимог трудового законодавства про обов'язкове оформлення трудових відносин.
Подібний підхід висловлений Верховним Судом у постанові від 09.06.2022 у справі № 2340/2901/18, де Суд вказав, що КЗпП України не передбачає можливості обміну трудовими ресурсами в рамках договору про співпрацю (партнерство). Натомість прийняття працівника здійснюється шляхом укладення трудового договору згідно статтями 21, 24 КЗпП України; переведення працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією - відповідно до статті 32 КЗпП України.
Таким чином, у справі, що розглядається, наявність договорів про співпрацю (партнерство) між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 не є достатньою правовою підставою для залучення працівників однієї сторони (зокрема самої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) до виконання роботи на користь іншої сторони без належного оформлення трудових відносин відповідно до положень КЗпП України. Встановлений під час фактичної перевірки і підтверджений Актом факт здійснення продажу цими особами товару, що належить ФОП ОСОБА_1 без укладення трудових договорів достеменно свідчить про обхід законодавчих вимог щодо оформлення трудових відносин і суперечить нормам трудового законодавства.
У аспекті спірних правовідносин, що виникли, також колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, сформовану у постановах Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 0540/8959/18-а та від 02.10.2024 у справі №120/12494/23 про те, що без оформлених трудових відносин особа (працівник) позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні) Основного Закону України.
При цьому, Суд наголошує, що у контексті трудових відносин, договори про співробітництво між фізичними особами-підприємцями не виключають обов'язку належного оформлення трудових відносин у разі наявності ознак трудових правовідносин. Ключовим фактором є фактичний характер співпраці. Систематичне виконання особою трудових функцій в інтересах іншого підприємця, без укладення трудового договору, кваліфікується як приховані трудові відносини, що є порушенням трудового законодавства. Факт здійснення розрахункових операцій або продажу товарів особою, яка не має офіційного працевлаштування, за відсутності переконливих доказів протилежного, може слугувати вагомим, але не вичерпним доказом таких відносин. Вирішальним у спорах є встановлення реальних обставин співпраці, а не лише формальне тлумачення договірних положень.
Суди попередніх інстанцій також встановили, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі №460/15058/24 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області, при цьому у згаданій справі предметом дослідження був акт перевірки ДПС від 19.07.2024 №9293/19/00/0704/ НОМЕР_1 , на підставі якого до ФОП ОСОБА_5 застосований штраф за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 23.08.2024 № 9293/19/00/0704/3610509778/ДПС у розмірі 480000,00 грн.
Позивач на обґрунтування своїх доводів про протиправність постанови Держпраці, яка є предметом оскарження у цій справі, послався на судове рішення у справі №460/15058/24.
Однак, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що Акт податкового органу містить як порушення вимог податкового законодавства, так і порушення законодавства про працю, тому застосування органом ДПС санкцій за результатами порушень податкового законодавства не має відношення до застосування відповідачем в Порядку №509 штрафних санкцій за порушення законодавства про працю.
З приводу доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 265 КЗпП України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05.10.2020 у справі № 560/407/19, від 04.10.2023 у справі № 440/2082/20, від 02.07.2024 у справі № 460/14056/21, від 19.03.2025 у справі № 240/23781/23 колегія суддів зазначає, що висновки у наведених судових рішеннях висловлені Верховним Судом за інших фактичних обставин у справах, рішення у яких переглядались Судом.
Таким чином, касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції. У скарзі також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі № 460/11882/24- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді В. М. Бевзенко
С. Г. Стеценко