01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 160/30737/25
адміністративне провадження № К/990/13177/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу адвоката Лихачова Романа Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №160/30737/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про виплату окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років та додаткову винагороду,
ОСОБА_1 в особі представника Лихачова Романа Борисовича звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та додаткову винагороду у розмірі 20100 грн за період з січня 2025 року по 03 березня 2025 року, як передбачено абзацом 7 пункту 1-1 Постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року в редакції Постанови КМУ №1001 від 15 вересня 2023 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років та додаткову винагороду у розмірі 20100 грн за період з січня 2025 року по 03 березня 2025 року, як передбачено абзацом 7 пункту 1-1 Постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року в редакції Постанови КМУ №1001 від 15 вересня 2023 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року, позов задоволено частково:
Визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати надбавки за вислугу років та додаткової винагороди у розмірі 20100 грн за період з січня 2025 року по 03 березня 2025 року, як передбачено абзацом 7 пункту 1-1 Постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року в редакції Постанови КМУ №1001 від 15 вересня 2023 року;
Зобов'язано нарахувати та виплатити надбавку за вислугу років та додаткову винагороду у розмірі 20100 грн за період з січня 2025 року по 03 березня 2025 року, як передбачено абзацом 7 пункту 1-1 Постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року в редакції Постанови КМУ №1001 від 15 вересня 2023 року;
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 20100 грн та в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 20100 грн, відмовивши в задоволенні цих позовних вимог.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року залишено без змін.
23 березня 2026 року (зареєстровано в канцелярії суду 24 березня 2026 року) ОСОБА_1 в особі представника Лихачова Романа Борисовича через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №160/30737/25. Скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення, рішення суду першої інстанції просить залишити в силі.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно та щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що вона не містить посилань на конкретний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та належних обґрунтувань такого посилання.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року справу №160/30737/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Зокрема, скаржник в обґрунтування підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України зазначає, що предметом касаційного перегляду є питання щодо можливості одночасного отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн та 20 100 грн, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, а касаційна скарга не містить обґрунтування в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Крім того, скаржник в обґрунтування підпункту «б» вказує, що висновки суду апеляційної інстанції матимуть преюдиційне значення та не можуть бути спростовані у майбутніх спорах.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені посилання, оскільки доводи скаржника про те, що висновки суду апеляційної інстанції матимуть преюдиційне значення та не можуть бути спростовані у майбутніх спорах, не відповідають змісту підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки зводяться до припущень про можливий вплив цього рішення на інші правовідносини, а не до встановлення судами у цій справі преюдиціальних обставин у розумінні статті 78 КАС України.
Скаржником не зазначено, які саме обставини, встановлені судами у цій справі щодо правомірності нарахування та виплати додаткової винагороди, є обов'язковими для судів в інших провадженнях, у чому полягає їх преюдиціальне значення, а також чому такі обставини не можуть бути перевірені та оцінені судами під час розгляду інших справ, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що скаржник об'єктивно позбавлений можливості їх спростувати.
Також, скаржник посилається на підпункт «в» та зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки стосується грошового забезпечення після поранення, а також становить значний суспільний інтерес у зв'язку з необхідністю однакового застосування законодавства щодо виплат військовослужбовцям.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Крім того, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу адвоката Лихачова Романа Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №160/30737/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про виплату окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років та додаткову винагороду - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур