01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 300/5206/25
адміністративне провадження № К/990/12692/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №300/5206/25 за позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано- Франківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 червня 2023 року по 31 грудня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 червня 2023 року по 31 грудня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано- Франківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області перерахувати га виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано- Франківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2025 року по 23 квітня 2025 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2025 року по 23 квітня 2025 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано- Франківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року;
- зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби обчислену із грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України 1 «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням відповідно перерахованих щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
20 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №300/5206/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки, поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах, у якій викладено висновок Верховного Суду, і у якій подається касаційна скарга. Обовязковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 серпня 2022 року у справі №440/8603/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 22 вересня 2022 року у справі №500/3840/21, від 13 грудня 2022 року у справі №240/12647/21, від 10 січня 2023 року у справі №440/1185/21, від 10 січня 2023 року у справі №120/8682/21, від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24, а також у постановах від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19 та від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19.
Водночас належного обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження скарга не містить.
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку, на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду. Підстави касаційного оскарження викладаються у касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Проте, всупереч наведеним вимогам, скаржник не здійснив належного юридичного співставлення між конкретною нормою права, висновком суду апеляційної інстанції щодо її застосування, висновком Верховного Суду у наведених постановах та змістом суперечності між ними. Із касаційної скарги не вбачається належного обґрунтування того, яку саме норму матеріального права суд апеляційної інстанції застосував без урахування якого саме висновку Верховного Суду, викладеного у кожній із зазначених скаржником постанов.
Крім того, скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду не обґрунтував подібності правовідносин у цих справах та у справі, що переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судами фактичні обставини та застосоване правове регулювання. Саме лише наведення реквізитів судових рішень та цитування окремих висновків із них не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних у матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Окрім цього, цитування уривків із постанов Верховного Суду не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З приводу посилання скаржника на пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, суд зазначає, що приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень у касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Тобто скаржник повинен чітко зазначити норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, зазначити сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що існує необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі №480/7154/24 та від 04 липня 2025 року у справі №480/7154/24, оскільки, на його думку, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, що зумовлює необхідність іншого підходу до застосування зазначених норм у спірних правовідносинах.
Водночас саме по собі посилання скаржника на незгоду з висновками Верховного Суду, викладеними, без належного нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від такого висновку, не відповідає вимогам пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Проте у цій касаційній скарзі скаржник фактично обмежився викладенням власного розуміння наслідків рішення у справі №320/29450/24 та повторенням своєї позиції про те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає пункт 4 постанови №704 у частині, що не суперечить акту вищої юридичної сили.
При цьому скаржник не навів належного обґрунтування того, чому саме висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі №480/7154/24 та від 04 липня 2025 року у справі №480/7154/24, є помилковими, неефективними або такими, що потребують модифікації чи уточнення.
Верховний Суд зазначає, що безпідставне, на думку скаржника, застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду не може бути підставою для відступлення від таких висновків. Так само незгода скаржника з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, сама по собі не є належним та достатнім обґрунтуванням необхідності відступлення від неї.
Отже, скаржником не зазначено належного нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі №480/7154/24 та від 04 липня 2025 року у справі №480/7154/24 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також у касаційній скарзі скаржник зазначає про необхідність формування правового висновку Верховного Суду у таких правовідносинах.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, встановленої пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII, у системному зв'язку з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №481, стосовно наявності підстав для застосування у спірних правовідносинах як розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня календарного року, чи фіксованого розміру 1762 грн.
Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт та зазначення, щодо якого саме питання у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Необхідно указати конкретну норму права, щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте, в порушення зазначених вимог, наведені скаржником доводи не містять належного обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження.
Скаржник, формально заявляючи про відсутність висновку Верховного Суду, водночас у тексті касаційної скарги посилається на постанови Верховного Суду від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі №480/7154/24, від 04 липня 2025 року у справі №480/7154/24, а також на постанову від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24, у якій, як зазначає сам скаржник, викладено висновок про те, що під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн.
Отже, доводи касаційної скарги у цій частині є внутрішньо суперечливими, оскільки одночасно ґрунтуються і на твердженні про відсутність висновку Верховного Суду, і на посиланні на існуючі постанови Верховного Суду, якими, за твердженням самого скаржника, вже сформульовано відповідні правові підходи щодо застосування спірних норм.
За таких обставин доводи скаржника фактично зводяться не до обґрунтування відсутності висновку Верховного Суду, а до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі та до викладення власного бачення правильного застосування законодавства.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду, за відсутності належного та послідовного обґрунтування неправильного застосування відповідної норми права судами попередніх інстанцій, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Варто також зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову та дістало оцінку в оскаржуваних судових рішеннях або, на думку скаржника, такої оцінки не дістало.
Проте скаржник не навів належного процесуального обґрунтування того, у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні конкретної норми права та як саме, на його думку, ця норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах у межах підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року справу №300/5206/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Слід зазначити, що у тексті касаційної скарги містяться посилання на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що за змістом відповідає підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені посилання, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №300/5206/25 за позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур