02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №260/1437/25
провадження № К/990/11456/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Івахи Олега Івановича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними,
12 березня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд» та зареєстровано судом касаційної інстанції 13 березня 2026 року.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Військової частини, Державної казначейської служби України, в якому просив:
- визнати протиправними дії посадових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, які перебувають у підпорядкуванні Державної організації (установа, заклад) Військової частини НОМЕР_1 щодо безпідставного виклику працівників Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з метою доставлення ОСОБА_1 до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- визнати протиправними дії працівників Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо безпідставного доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а в подальшому до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії працівників Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо тимчасового обмеження права ОСОБА_1 на свободу пересування і місцезнаходження;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 365 (триста шістдесят п'ять) гривень 67 копійок в якості відшкодування моральної шкоди.».
Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 03 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача подав касаційну скаргу. Одночасно автором в касаційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, проаналізувавши доводи якого та матеріали касаційної скарги, суд, із урахуванням положень частини третьої статті 329 КАС України, дійшов висновку про поважність причин пропуску цього строку та наявність підстав для його поновлення.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування вищевказаної підстави касаційного оскарження автор вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пунктів 25, 49, 51, 54 Порядку № 560.
У контексті спірних правовідносин, які склались у цій справі, варто зазначити, що першими ключовими документами, якими було розпочато процес повномасштабної мобілізації в Україні у 2022 році, є:
Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року. Саме цей Указ став правовою основою для подальшого оголошення мобілізації;
Указ Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року. Це основний документ, яким було оголошено проведення загальної мобілізації на всій території України (крім АР Крим). Визначено термін проведення першого етапу - 90 діб. Доручено Генеральному штабу ЗСУ визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних.
Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Аналогічне положення міститься у пункті 25 Порядку № 560.
Приписами пункту 49 Порядку № 560 передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.
Згідно із пунктом 51 Порядку № 560, перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися: у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України - представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби.
Відповідно до пункту 54 Порядку № 560 у разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487, або Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов'язаному (крім резервістів та військовозобов'язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка.
У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Наведене свідчить, що працівники ДПСУ уповноважені перевіряти військово-облікові документи у контрольованих прикордонних районах, а військовозобов'язані повинні мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою представника Держприкордонслужби. У разі відмови військовозобов'язаного прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_1 поліцією здійснюється адміністративне затримання.
Крім того, Верховний Суд уже вказував на тому, що норми права, які зазначає автор касаційної скарги, є загальними та чіткими, а тому не потребують формуванню висновку Верховного Суду, ураховуючи, що в Україні триває загальна мобілізація, яку було оголошено ще на початку повномасштабного вторгнення та з того часу регулярно продовжують кожні 90 днів. Це означає, що період проведення мобілізації, офіційно триває безперервно, і вимога мати при собі документи, пред'являти їх за вимогою уповноважених на це осіб, є актуальною та обов'язковою.
Розгляд цієї справи судами попередніх інстанцій проводився за правилами спрощеного позовного провадження.
Щодо зазначеного автором касаційної скарги підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, варто вказати на те, що поняття виняткового значення справи є оціночними, воно потребує належного обґрунтування з боку автора касаційної скарги.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі автором не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що автором касаційної скарги не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
1. Визнати поважними причини пропуску представника ОСОБА_1 - адвоката Івахи Олега Івановича строку на касаційне оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі № 260/1437/25 і поновити цей строк.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Івахи Олега Івановича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі № 260/1437/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська