02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 120/5556/25
адміністративне провадження № К/990/14196/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №120/5556/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2017 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2017 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженнях за 2022-2024 роки.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженнях за 2022-2024 роки.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та індексації за весь час затримки їх виплати, а саме з 01 січня 2016 року по день фактичного його виплати.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адже відповідачем не додано до апеляційної скарги доказів сплати судового збору за її подання. Надано відповідачу строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду доказів сплати судового збору в належному розмірі та за належними реквізитами.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги на п'ять днів.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
Скаржник повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС України, оскільки апеляційну скаргу на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року відповідач подав 05 березня 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого законом. Крім того, відповідач не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 березня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження, у зв'язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги в частині надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №120/5556/25.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно із частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються:
- підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав);
- у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування.
У свою чергу, порушення норм права може виявлятися у:
- застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації;
- незастосуванні норми, яку належало застосувати;
- наданні застосованій нормі неправильного тлумачення.
Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Залишаючи апеляційну скаргу без руху апеляційний суд встановив, що апеляційну скаргу на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року відповідач подав 05 березня 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції в ухвалі від 26 березня 2026 року вказав, що копія ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року отримана відповідачем засобами електронного зв'язку - 13 березня 2026 року.
23 березня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій відповідач просив суд звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Однак, як встановлено судом та не спростовано скаржником в касаційній скарзі, станом на 26 березня 2026 року відповідач не подав до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Вказане й слугувало підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Водночас, скаржник в касаційній скарзі жодним чином не спростовує, встановлені судом апеляційної інстанції, обставини.
Скаржник у касаційній скарзі обмежується посиланням на відсутність у нього коштів для сплати судового збору, проте такі доводи не стосуються підстав пропуску строку на апеляційне оскарження та не свідчать про об'єктивну неможливість подання до суду апеляційної інстанції заяви про поновлення такого строку. При цьому скаржник не зазначає жодних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню з відповідним клопотанням, не наводить доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, а відтак не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Відповідачем не обґрунтовано помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, не зазначено, які саме норми були застосовані неправильно чи порушені, та не доводить, як такі порушення вплинули на результат розгляду питання, що свідчить про формальний характер касаційної скарги.
Отже, скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановлені ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного правового обґрунтування, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі №120/5556/25 - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяІ.В. Дашутін