02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 560/5475/25
адміністративне провадження № К/990/13281/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 560/5475/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 лютого 2025 року,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 лютого 2025 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 лютого 2025 року з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування належного грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 серпня 2024 року по 21 лютого 2025 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 серпня 2024 року по 21 лютого 2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору; апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема в частині сплати судового збору.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв'язку з невиконанням вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху.
На зазначене рішення суду першої інстанції від 24 червня 2025 року відповідач повторно подав апеляційну скаргу. Одночасно заявник просив суд поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року. Апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 295 КАС України. Апелянту запропоновано протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або зазначити інші підстави для його поновлення.
16 березня 2026 року скаржник подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначивши, що вперше апеляційну скаргу було подано у межах встановленого тридцятиденного строку. Водночас ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду її було повернуто у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк.
Скаржник вказував, що після повернення апеляційної скарги повторно звернувся до суду апеляційної інстанції без зайвих зволікань, зокрема після надходження коштів для сплати судового збору та його сплати, у зв'язку з чим вважав причини пропуску строку поважними.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року визнано неповажними причини пропуску Військовою частиною НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із наступного.
Судова колегія апеляційної інстанції наголосила, що скаржник як суб'єкт владних повноважень має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи та, будучи бюджетною установою, повинен неухильно дотримуватися вимог КАС України щодо належного оформлення апеляційної скарги, зокрема в частині дотримання строків її подання та сплати судового збору.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що обставина повернення апеляційної скарги не позбавляє особу права на повторне звернення до суду, однак не свідчить про наявність безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який час після такого повернення без урахування встановлених процесуальних строків. Водночас це не покладає на суд обов'язку поновлювати пропущений строк за відсутності поважних причин.
Також суд вказав, що сам по собі факт первинного звернення з апеляційною скаргою у межах установленого строку не є безумовною підставою для поновлення строку при повторному зверненні. Надання права на повторне подання апеляційної скарги не звільняє особу від обов'язку дотримуватися процесуальних строків і не передбачає можливості свавільного розпорядження часом на апеляційне оскарження.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначив, що для суб'єктів владних повноважень поважними причинами пропуску строку не можуть вважатися необхідність дотримання внутрішніх процедур погодження та виділення коштів на сплату судового збору або їх тимчасова відсутність. Відсутність бюджетного фінансування не надає права реалізовувати право на апеляційне оскарження після спливу встановленого строку.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність фінансування не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з чим відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, відповідач звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв'язку з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
За приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстави, на яких подається касаційна скарга з визначенням передбачених статтею 328 цього Кодексу підстав.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми права чи неправильність її застосування.
Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на його думку, допущені судом при його ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Перевіряючи доводи поданої касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що аргументи заявника зводяться до часткового опису обставин справи з посиланням на норми КАС України. Проте аргументів щодо неправомірності застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини першої статті 299 КАС України або порушення ним інших процесуальних норм у скарзі не наведено.
Суд наголошує, що підставами касаційного оскарження можуть бути не будь-які порушення процесуального права, а лише ті, які впливають на правильність вирішення судом процесуального питання або які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Однак подана касаційна скарга не містить обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 560/5475/25 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддяІ.В. Дашутін