30 березня 2026 року
м. Київ
справа №380/12853/24
адміністративне провадження № К/990/10246/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів Єресько Л.О., Желєзного І.В.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2026 року
у справі №380/12853/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 02 лютого 2019 року включно, з червня 2020 року по вересень 2020 року включно, грудень 2020 року включно та з квітня 2021 року по 31 грудня 2022 року включно;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди 01 березня 2018 року по 02 лютого 2019 року включно, з червня 2020 року по вересень 2020 року включно, грудень 2020 року включно та з квітня 2021 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з фіксованої величини 4461 грн 07 коп., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 16 травня 2024 року включно;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 16 травня 2024 року включно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 16 травня 2024 року включно;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 16 травня 2024 року, виходячи з фіксованої величини 4461 грн 07 коп., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями в частині вирішення позовних вимог за період з 01 січня 2024 року по 16 травня 2024 року, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень слідує, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, а отже в розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності.
Окрім того, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року вирішено здійснювати розгляд справи №380/12853/24 за правилами спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги відповідач зазначає, що ця справа має для нього виняткове значення та становить значний суспільний інтерес.
Указує, що у зв'язку із дією в Україні правового режиму воєнного стану відповідно збільшено чисельність Збройних Сил України та інших утворених відповідно до Закону військових формувань, а це в свою чергу веде до збільшення кількості виникнення подібних правових випадків з категорією військовослужбовців, які вимагають проведення відповідних розрахунків.
Надаючи оцінку зазначеним доводам колегія суддів зауважує, що скаржником не зазначено фактів наявності значного суспільного інтересу, та/або виняткового значення для скаржника саме цієї справи, а не будь-якої справи з тотожним суб'єктним складом та змістом позовних вимог, не обґрунтовано, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про наявність виключних випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, існування яких зумовило б відкриття касаційного провадження у цій справі.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, у якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі №380/12853/24.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
Л.О. Єресько
І.В. Желєзний
Судді Верховного Суду