30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 200/1004/25
адміністративне провадження № К/990/11520/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №200/1004/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №132/5 від 16 січня 2025 року «Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, припинення діяльності арбітражного керуючого та дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)»;
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих №1/25 від 09 січня 2025 року щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №132/5 від 16 січня 2025 року «Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, припинення діяльності арбітражного керуючого та дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині - задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7500,00 (сім тисяч п'ятсот) грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7500,00 (сім тисяч п'ятсот) грн.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - задоволено.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 200/1004/25 - залишено без змін.
Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 200/1004/25 - змінено, виключивши абзац третій резолютивної частини, а в решті - залишено без змін.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.
13 березня 2026 року Міністерство юстиції України через підсистему «Електронний суд» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову та у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 45 у взаємозв'язку з пунктом 1 частини першої статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства, частини третьої статті 15 Закону України «Про оплату праці», частини п'ятої статті 97 Кодексу законів про працю України, абзаців четвертого та сьомого статті 43 Конституції України, а також частини третьої статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв'язку з пунктом 6 частини першої статті 3 та частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Разом із тим наведене скаржником обґрунтування не є достатнім для підтвердження наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Дійсно, скаржник викладає власне бачення помилковості висновків судів попередніх інстанцій та зазначає, як, на його думку, повинні застосовуватися відповідні норми права. Водночас такий виклад не супроводжується належним правовим аналізом застосування судами конкретних норм права у спірних правовідносинах.
Зокрема, доводи касаційної скарги не містять чіткого співвіднесення між установленими судами обставинами справи, висновками судів щодо їх правової оцінки та тими нормами права, на які посилається скаржник. Скаржник не конкретизує, у чому саме полягає неправильність застосування кожної із зазначених ним норм права судами попередніх інстанцій, а наведені аргументи мають узагальнений характер.
Фактично викладене у касаційній скарзі обґрунтування зводиться до альтернативного тлумачення норм матеріального права та до незгоди з висновками судів щодо відсутності порушення прав позивача, зокрема в частині оцінки дій арбітражного керуючого та встановлених у справі обставин.
Такий зміст доводів свідчить про спрямованість касаційної скарги на переоцінку обставин справи та доказів, що виходить за межі підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду, не обґрунтовує наявності правової невизначеності у застосуванні відповідних норм права або існування колізії між ними, яка потребує вирішення на рівні касаційного суду.
Також не наведено доводів щодо неможливості вирішення порушених питань шляхом застосування чинного нормативного регулювання без формування нового правового висновку.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи, хоча формально і пов'язані з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, за своїм змістом не відповідають суті цієї підстави касаційного оскарження та не дають підстав для відкриття касаційного провадження.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, скаржником не зазначено.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №200/1004/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині- повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур