про відмову у відкритті касаційного провадження
30 березня 2026 року
м. Київ
справа №380/9354/24
адміністративне провадження № К/990/10870/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Чиркіна С.М., суддів Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 380/9354/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 18.03.2024 про відмову у призначенні пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати до загального стажу позивача період догляду за дитиною з 16.03.1996 по 31.01.1997, з 01.01.1999 по 15.03.1999 (2 місяці 15 днів) та призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою КМУ від 24.06.2016 № 461, з 11.03.2024.
Львівській окружний адміністративний суд рішенням від 05.03.2025 позов задовольнив частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) від 18.03.2024 № 134850012403 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку відповідно до свідоцтва про народження від 20.06.1996 серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з дня подання заяви про призначення пенсії - 11.03.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУ ПФУ в Дніпропетровській області звернувся з апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року в адміністративній справі №380/9354/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - змінено, а саме, абзац третій резолютивної частини цього рішення суду викладено в такій редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до її трудового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до свідоцтва про народження від 20.06.1996 серії НОМЕР_2 , і за результатами розгляду прийняти обгрунтоване та законне рішення».
У іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року в адміністративній справі №380/9354/24 - залишено без змін.
10.03.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ПФ України у Львівській області, в якій відповідач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 380/9354/24, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною шостою ст. 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
При цьому згідно з положеннями ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Хмельницький окружний адміністративний суд в ухвалі про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У такому разі ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника на те, що для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проте ГУ ПФ України у Львівській області у касаційній скарзі не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, не вказує приклади неоднакового застосування судами в інших справах у подібних правовідносинах норм матеріального чи процесуального права.
Загалом зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди відповідача із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що не узгоджується із правовим визначенням заявлених скаржником підстав касаційного оскарження та у силу приписів ст. 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Також слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021. Так, у цій постанові від 21.04.2021 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: «…відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.».
З огляду на це Суд вважає, що перегляд цієї справи у касаційному порядку не матиме фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики та не вбачає інших обставин, визначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин ГУ ПФ України у Львівській області слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст.ст. 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 380/9354/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя С.М. Чиркін
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя В.М. Шарапа