30 березня 2026 року
м. Київ
справа №420/27012/24
адміністративне провадження № К/990/6563/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення невиплаченого грошового забезпечення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Одеській області від 29.07.2024 № 1967 «Про заходи дисциплінарного впливу» в частині застосування до майора поліції ОСОБА_1 старшого інспектора-чергового чергової частини УОАЗОР ГУНП в Одеській області, дисциплінарного стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність;
- стягнути з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, невиплачене ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування та у зв'язку з прийняттям наказу про застосування дисциплінарного стягнення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025, залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасувати наказ ГУНП в Одеській області від 29.07.2024 № 1967 «Про заходи дисциплінарного впливу» в частині застосування до майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора-чергового чергової частини УОАЗОР ГУНП в Одеській області, дисциплінарного стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність;
- стягнуто з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 невиплаченої під час проведення службового розслідування та у зв'язку з прийняттям наказу від 29.07.2024 № 1967 про застосування дисциплінарного стягнення премії та додаткової винагороди за період з 01.07.2024 по 14.07.2024 в загальному розмірі 11 145,81 грн;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУНП в Одеській області звернулося через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 09.02.2026 касаційну скаргу ГУНП в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/27012/24 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки в касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
13.02.2026 через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга ГУНП в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/27012/24.
Ухвалою Суду від 02.03.2026 визнано неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/27014/24. У задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено та касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи;
- оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3100,80 грн;
- клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз'яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 02.03.2026) доставлена в Електронний кабінет ГУНП в Одеській області 02.03.2026 о 21 год 54 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
13.03.2026 від скаржника через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла заява про усунення недоліків та разом із нею надано уточнену касаційну скаргу та документ про сплату судового збору, а також скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник змінив підстави та вказує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 1 розділу ІІ Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100 (далі - Порядок № 100).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Із змісту уточненої касаційної скарги касатор зауважує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про незаконність дисциплінарного стягнення, оскільки неправильно застосували пункт 1 розділу ІІІ Порядку №100. Скаржник зазначає, що суди безпідставно звели суть порушення лише до відсутності фактів нереєстрації повідомлень, не надавши належної оцінки обов'язку поліцейського підтримувати постійний доступ до ІКС ІПНП для належного виконання функцій чергової служби. На переконання ГУНП в Одеській області, суди не врахували, що невиконання позивачем заходів щодо поновлення доступу фактично призвело до перекладання його обов'язків на інших працівників.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно визначених посадовою інструкцією повноважень, ОСОБА_1 , як старший інспектор-черговий чергової частини, відповідальний за організацію роботи оперативної зміни чергової частини. До його обов'язків входить забезпечення робочого контролю та взаємодії з черговими службами.
Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що під час несення служби у складі чергової зміни УОАЗОР ГУНП майор поліції ОСОБА_1 , як уповноважена службова особа не міг виконувати вимоги пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 100.
Як слідує зі змісту оскаржуваних рішень, суд апеляційної погодився з висновками суду першої інстанції, та зазначили, що в ході службового розслідування не було встановлено факту щодо нереєстрації відповідних заяв та звернень, що могло понести відповідні правові наслідки.
Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково (підпункти «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України), Суд зазначає наступне.
Цим доводам вже надавалась оцінка в ухвалі Суду від 02.03.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Проте Суд повторно зауважує, що вказані процесуальні фільтри стосуються виключно справ, розглянутих у спрощеному провадженні. Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка розглядалася за правилами загального позовного провадження, зазначені обмеження до цієї скарги не застосовуються, а посилання на них є безпідставним.
Разом з уточненою касаційною скаргою скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. В обґрунтування причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 скаржник зазначив, що повторне звернення з касаційною скаргою відбулося без зайвих зволікань, на наступний день після отримання ухвали про повернення вперше поданої скарги.
Також скаржник посилається на об'єктивні перешкоди, зумовлені дією воєнного стану та енергетичною кризою в Одеському регіоні, зокрема масованими обстрілами критичної інфраструктури та запровадженням блекауту з 13.12.2025. Крім того, касатор вказує на залучення всього особового складу відділу правового забезпечення ГУНП в Одеській області до посиленої охорони громадського порядку та патрулювання під час надзвичайних ситуацій, що істотно обмежило можливість вчасної підготовки та подання процесуальних документів.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв'язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Верховний Суд в постанові від 24.07.2023 у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Щодо посилань скаржника на обставини, пов'язані з дією воєнного стану та енергетичною кризою в Одеському регіоні, зокрема масованими обстрілами критичної інфраструктури та запровадженням блекауту, Суд зазначає наступне.
Питання поновлення строку в умовах воєнного стану неодноразово вирішувалося Верховним Судом. Так, з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану, зокрема, не можуть бути припинені повноваження судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 указала, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Необхідно зазначити, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Щодо посилання скаржника залучення всього особового складу відділу правового забезпечення ГУНП в Одеській області до посиленої охорони громадського порядку та патрулювання під час надзвичайних ситуацій, Суд зазначає наступне.
Питання внутрішньої організації роботи суб'єкта владних повноважень є суб'єктивним чинником, який не вказує на наявність об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судових рішень у цій справі, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з його наявністю, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків.
На підставі наведеного Суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, оскільки скаржником не зазначено об'єктивних причин його пропуску та не надано належних доказів, що це підтверджують.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 02.03.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування поважності підстав поновлення строку на касаційне оскарження та в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, а також, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
Визнати неповажними причини пропуску Головним управлінням Національної поліції в Одеській області строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 420/27012/24.
Відмовити у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Одеській області про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 420/27012/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення невиплаченого грошового забезпечення.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк