Справа № 240/3031/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов С.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
02 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу з питань ветеранської політики Житомирської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Відділу з питань ветеранської політики Житомирської районної державної адміністрації, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Відділу з питань ветеранської політики Житомирської районної державної адміністрації у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України;
- зобов'язати відповідача надати їй статус члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Стверджувала, що відповідач, розглядаючи питання про можливість надання позивачу відповідного статусу мав виходити з тлумачення поняття "члена сім'ї" у більш широкому розумінні, застосовуючи норми Сімейного кодексу України та з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у справах №686/15993/21, 753/10315/19, 199/3941/20, 336/1978/23.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, Відділ з питань ветеранської політики Житомирської районної державної адміністрації у своєму листі від 16.10.2024 № 357/24 відмовив ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України, оскільки вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим військовослужбовцем ОСОБА_3 .
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них врегульовано Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до п.п.6 ч.1 ст.101 Закону № 3551-ХІІ, до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать: сім'ї осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації протии України.
Згідно із ч.4 ст.101 Закону № 3551-ХІІ, до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать:
батьки;
один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;
діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;
діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;
утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
Порядок надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України визначається Кабінетом Міністрів України.
Процедуру надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України закріплено у Порядку надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 740 (далі - Порядок № 740).
Згідно із п.3 Порядку № 740, статус члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України надається заявникам з числа членів сімей осіб, зазначених у пунктах 2-6 частини першої статті 101 Закону.
Підпунктом 5 п.4 Порядку № 740 встановлені підстави для надання заявникам статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, зокрема, для заявників з числа членів сімей осіб, зазначених у пункті 6 частини першої статті 101 Закону, а саме:
свідоцтво про смерть (крім випадків, коли особа пропала безвісти);
довідка за формою згідно з додатком 1, видана Мінветеранів.
Відповідно до п.5 Порядку № 740, для надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України заявник подає місцевому структурному підрозділу з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника заяву.
Рішення про надання (відмову у наданні) статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України приймається місцевим структурним підрозділом з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника в місячний строк з дня надходження заяви (заяви в електронній формі) (п.13 Порядку № 740).
Згідно із пп.1 п.16 Порядку № 740, місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньопереміщени хосіб) заявника відмовляє заявнику у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України у разі якщо заявник не належить до осіб, зазначених в частині четвертій статті 101 Закону.
Крім того, відповідно до п.19 Порядку № 740 посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України" видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302.
Відповідно до п.2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно із п.4 Положення № 302 членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого", а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 101 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України".
Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частиною 4 ст.3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно із ч.ч.1-2 ст.21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно приписів Закону № 3551-XII чітко визначено, що до членів сімей загиблих військовослужбовців належать один з подружжя, який не одружився вдруге, водночас, жінка чи чоловік, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, до переліку членів сім'ї не належать.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», визначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чиним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Судом першої інстанції враховано, що рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 11.04.2024 у справі № 293/2100/23, яке набрало законної сили, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка і дружина без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 01.01.2004 по 03.11.2023.
Ключовим питанням у цій справі є наявність правових підстав для видачі позивачу посвідчення "члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби".
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність відмови у встановленні статусу «Член сім'ї загиблого (померлого)» та видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого», так як позивачка, хоч і проживала спільно із загиблим військовослужбовцем, однак у зареєстрованому шлюбі з ним на час його загибелі не перебувала, статусу члена його сім'ї не мала.
У постанові від 06.07.2022 у справі № 809/1346/17 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення рішенням суду у цивільній справі факту спільного проживання позивача та загиблого військовослужбовця може впливати на виникнення та припинення окремих цивільних прав та обов'язків, однак не створює підстав для набуття позивачем статусу члена його сім'ї для одержання гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану (постанова від 24.02.2025 у справі №240/12904/23).
Також Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 у справі №205/5929/17 висловив позицію, відповідно до якої Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містить відсилки на застосування до правовідносин, пов'язаних із наданням групі осіб відповідних пільг і компенсацій у разі загибелі військовослужбовця, положень Сімейного кодексу України.
Колегія суддів, у свою чергу, звертає увагу, що стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує суди при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства суд зазначає, що до членів сім'ї, які мають право користування пільгами членів сім'ї військовослужбовців, які загинули під час виконання військового обов'язку, Закон відносить, зокрема, дружину.
Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чітко й однозначно визначено, що до членів сімей загиблих військовослужбовців належать один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні, до яких жінка чи чоловік, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать.
Отже, встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Таким чином, встановлення рішенням факту спільного проживання позивача та загиблого військовослужбовця може впливати на виникнення та припинення окремих цивільних прав та обов'язків, однак не створює підстав для набуття позивачем статусу члена його сім'ї для одержання гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 16 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.