Справа № 640/2055/22 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
01 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Київського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Київського апеляційного суду про:
- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дії щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік";
- стягнення з Київського апеляційного суду на користь позивача 161061,82 грн. суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого частиною першою статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що відповідачем протиправно протягом з 01.06.2020 по 30.06.2020 виплачено суддівську винагороду з урахуванням обмежень визначених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", внаслідок чого, сплачено суддівську винагороду в меншому розмірі.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 адміністративну справу прийнято до провадження, постановлено здійснити судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів; від 06.03.2024 - закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 08.04.2024 судом постановлено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження, відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Позивачем подано клопотання про розгляд справи без її участі.
Державною судовою адміністрацією України подано відзив про невизнання позову, позаяк грошове забезпечення судді виплачено відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, яким обмежено грошове забезпечення суддів 10 розмірами мінімальної заробітної плати. Вказано, що Київській апеляційний суд не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету України та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Київський апеляційний суд правом на подання відзиву не скористався.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Київського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 суму недотриманої суддівської винагороди в сумі 161061,82 грн. (сто шістдесят одна тисяча шістдесят одна гривня вісімдесят дві копійки) за період з 01.06.2020 по 30.06.2020, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування з Київського апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.06.2020 по 30.06.2020 в сумі 161061,82 грн. (сто шістдесят одна тисяча шістдесят одна гривня вісімдесят дві копійки).
У задоволені решти позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025, 28.10.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 01.04.2026.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної судової адміністрації України не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Верховної Ради України від 08 жовтня 2013 року № 619-VII «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково апеляційного суду Київської області.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року № 452/2017, зокрема ліквідовано Апеляційний суд Київської області та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
04 грудня 2018 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 3708/0/15-18 «Про переведення судді апеляційного суду ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду».
Згідно з довідкою Київського апеляційного суду від 12.08.2021 №186/0421/21 розмір суддівської винагороди не отриманої за період карантину з 01.06.2020 по 30.06.2020, у зв'язку із застосуванням обмеження, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" складає 161061,82 грн.
Не погоджуючись з виплатою суддівської винагороди в період з 01.06.2020 по 30.06.2020 в меншому розмірі, позивач звернулася до суду.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, виходив із того, що внаслідок запровадження Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX обмеження з виплати суддівської винагороди в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, позивачу виплачено суддівську винагороду в меншому розмірі, різниця - 466319,58 грн.
З огляду на наведене правове регулювання та правові висновки Верховного Суду, встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про аргументованість доводів позивача щодо протиправності обмеження суддівської винагороди в період з 01.06.2020 по 30.06.2020.
На переконання суду, належним та достатнім способом захисту прав, інтересів позивача в спірних відносинах є стягнення на користь позивача з Київського апеляційного суду суми 161061,82 грн. недотриманої суддівської винагороди за період з 01.06.2020 по 30.06.2020, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а також зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Київського апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди в сумі 161061,82 грн. за період з 01.06.2020 по 30.06.2020.
Решта позовних вимог на думку суду задоволенню не підлягають, тому позов підлягає задоволенню в зазначеній частині.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:
- ДСА України не нараховує та не здійснює виплату суддівської винагороди суддям, нарахування та виплата суддівської винагороди Позивачу здійснюється Київським апеляційним судом з бюджетних коштів;
- рішення Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 27.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення;
- суд дійшов помилкових висновків щодо задоволення адміністративного позову у відповідній частині.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (у редакції, чинній на час існування спірних відносин) встановлено, що:
суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша);
суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (пункти 1-4 частини другої);
базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 2 частини третьої);
до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональний коефіцієнт 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (пункт 3 частини четвертої).
суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі, зокрема, за наявності стажу роботи більше 20 років - 50 відсотків (частина п'ята);
обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев'ята).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач проходила публічну службу на посаді судді Київського апеляційного суду в період з 01.06.2020 по 30.06.2020.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX (у редакції Закону України 13.04.2020 №553-IX) доповнено статтею 29, за якою:
установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша);
зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX.
Згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 17.11.2020 №1006-IX статтю 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" виключено.
Надаючи тлумачення наведеним нормам, Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 справа №340/1916/20 висловив правову позицію, за якою оскільки Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX не є законом про судоустрій, цим Законом чи іншими законами не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII стосовно розміру суддівської винагороди, тому цей Закон не може встановлювати розмір винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація з суперечливим правовим регулюванням, її вирішення має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу в застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX.
Конституція України має найвищу юридичну силу, тому "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, зокрема стаття 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 Основного Закону України і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX (у редакції Закону України 13.04.2020 №553-IX) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодекс України. Цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Верховний Суд підсумував, що обмеження виплати судді, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX (у редакції Закону України 13.04.2020 №553-IX) було неправомірним.
Подібні правові висновки щодо необґрунтованості обмеження суддівської винагороди на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" висловлені Верховним Судом у постанові від 09.12.2021 справа №280/6910/20.
Колегією суддів установлено, що внаслідок запровадження Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX обмеження з виплати суддівської винагороди в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, позивачу виплачено суддівську винагороду в меншому розмірі, різниця - 466319,58 грн.
З огляду на наведене правове регулювання та правові висновки Верховного Суду, встановлені обставини, колегія суддів вважає, що невиплата позивачу суддівської винагороди у період з з 01.06.2020 по 30.06.2020 включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною.
Беручи до уваги викладене, доводи апелянта про те, що у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, колегія суддів вважає необгрунтованими.
Також, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта про те, що ДСА України не нараховує та не здійснює виплату суддівської винагороди суддям, нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється Київським апеляційним судом з бюджетних коштів, оскільки, в період існування спірних правовідносин визначення розміру суддівської винагороди здійснювався виключно ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому, з урахуванням положень ст. 130 Конституції України, ДСА України мала керуватися виключно наведеними положеннями, оскільки, застосування нею положень ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» при визначенні розміру суддівської винагороди позивача прямо суперечить ч. 2 ст. 130 Конституції України.
З приводу посилання апелянта на те, що Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди, колегія суддів зазначає, що у вказаному Рішенні Конституційний Суд України неодноразово підкреслив, що втрачені кошти підлягають виплаті, зокрема, за період до ухвалення рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020.
Аргументація позивача ґрунтується на неправильному застосуванні відповідачем положень Закону № 1402-VIII, яким визначено розмір суддівської винагороди і, як наслідок, виплати цієї винагороди у значно меншому розмірі, що якраз і зумовило появу заборгованості.
Отже, доводи апелянта про недопустимість зворотної дії у часі Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у цій справі є необґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всі вимоги законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 244, 311, 316, 321, 322, 325, 328-331 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 329 - 331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку