Справа № 580/4246/25 Головуючий у 1 інстанції: Гаврилюк В.О.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
31 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Василенка Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.03.2025 № 231550001892;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 08.04.1986 по 12.11.1986 в колгоспі ім. Ілліча, період роботи позивача з 29.09.1993 по 24.03.1998 на посаді електрогазозварника 5 розряду в Пурпейському будівельно-монтажному тресті виробничого об'єднання "ПУРНЕФТЕГАЗ" (вахтовий метод роботи), та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.03.2025 № 231550001892 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 08.04.1986 до 12.11.1986 в колгоспі ім. Ілліча, з 29.09.1993 до 24.03.1998 в Пурпейському будівельно-монтажному тресті виробничого об'єднання "ПУРНЕФТЕГАЗ" та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.02.2025 про призначення пенсії за віком із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Відповідачем наголошено, що ним правомірно відмовлено Позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав недостатності наявного страхового стажу.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 24.02.2025 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення від 03.03.2025 № 231550001892 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з підстав недостатності наявного страхового стажу (17 років 5 місяців 10 днів, при необхідному - від 22 років), при цьому, не зарахувало періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.07.1983:
- в колгоспі з 08.04.1986 по 12.12.1986, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні;
- період роботи з 29.09.1993 по 24.06.1998, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а тому період з 08.04.1986 до 12.11.1986 має бути зарахований до страхового стажу Позивача.
Крім того, відомості трудової книжки Позивача про його періоди роботи з 29.09.1993 до 24.06.1998 скріплені підписами посадових осіб та печатками роботодавця і не викликають сумнівів у їх достовірності.
Доводи Відповідача щодо неможливості врахування вказаного періоду до страхового стажу Позивача з огляду на припинення з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, суд вважав необґрунтованими, оскільки у період роботи Позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на зарахування під час призначення пенсії до трудового стажу відповідних періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав.
З урахуванням зазначеного, період роботи Позивача з 29.09.1993 до 24.06.1998 має бути також зарахований до його страхового стажу.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення та, як наслідок, про необхідність його скасування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.07.1983 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу каменяра у колгосп ім. Ілліча с. Ковтуни Золотоніського району з 08.04.1986 на підставі наказу № 55 від 29.04.1986 (запис № 11) та 12.11.1986 припинив роботу у зв'язку із завершенням будівництва (запис № 12). Вказані записи скріплено підписом посадової особи роботодавця та його печаткою.
Крім того, довідка колгоспу ім. Ілліча від 20.02.1987 № 49 підтверджує роботу ОСОБА_1 в колгоспі за договором та містить відомості про заробітну плату позивача за період квітень-жовтень 1986 року.
Разом з тим, Відповідач не зарахував вказаний період роботи Позивача до його страхового стажу з підстав відсутності довідки про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні.
Колегія суддів звертає увагу, що порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, який був чинним на час членства у колгоспі Позивача (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Разом з тим, трудова книжка Позивача серії НОМЕР_1 від 07.07.1983 не є трудовою книжкою колгоспника, а у матеріалах справи відсутні докази членства Позивача у колгоспі ім Ілліча с. Ковтуни Золотоніського району. У свою чергу, записи вказаної трудової книжки та довідки від 20.02.1987 № 49 підтверджують роботу Позивача в колгоспі за договором на період будівництва.
Примірний статут колгоспу затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 № 910 (який діяв на момент трудових відносин Позивача в колгоспі) передбачав можливість залучення в окремих випадках інших працівників (не членів колгоспу) для виконання певних робіт (п. 24 Примірного статуту колгоспу затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 № 910).
Оскільки Позивач не був членом колгоспу ім. Ілліча, а лише виконував там роботу як найманий працівник на період будівництва, то у нього відсутній обов'язок надавати довідки про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні при наявності відповідних записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Згідно п.п. 2.3, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (чинної у період роботи позивача у спірний період), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У випадку виявлення неправильних чи неточних записів відомостей про роботу виправлення здійснюються адміністрацією підприємства, де був внесений відповідний запис.
Аналіз вказаних положень вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації.
Колегія суддів звертає увагу, що записи про спірний період роботи скріплені підписом посадової особи роботодавця та його печаткою. Відсутність же у трудовій книжці Позивача підстави внесення запису про припинення роботи може вказувати виключно про неналежне здійснення посадовими особами колгоспу своїх обов'язків.
З огляду на зазначене, Позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а період з 08.04.1986 до 12.11.1986 має бути зарахований до страхового стажу Позивача.
Щодо періоду роботи Позивача з 29.09.1993 по 24.03.1998, колегія суддів зазначає наступне.
13.03.1992 набула чинності Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди здійснюються згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 якого страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав - учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Аналіз вказаних положень свідчить, що при обчисленні пенсії відповідно до Закону № 1058 зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі - Держави СНД) до 31.12.2003 здійснюється згідно відомостей трудової книжки, а з 01.01.2004 здійснюється при підтвердженні сплати страхових внесків (зборів) до відповідного фонду Держави СНД, та території якої проводилась трудова діяльність, або за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 07.07.1983, Позивач працював у період з 29.09.1993 до 24.06.1998 на посаді електрогазозварника 5 розряду в Пурпейському будівельно-монтажному тресті виробничого об'єднання "ПУРНЕФТЕГАЗ".
Відомості трудової книжки Позивача про його періоди роботи з 29.09.1993 до 24.06.1998 скріплені підписами посадових осіб та печатками роботодавця і не викликають сумнівів у їх достовірності.
Доводи Відповідача щодо неможливості врахування вказаного періоду до страхового стажу Позивача з огляду на припинення з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у період роботи Позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на зарахування під час призначення пенсії до трудового стажу відповідних періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що період роботи Позивача з 29.09.1993 до 24.06.1998 має бути зарахований до його страхового стажу, з чим погоджується і колегія суддів.
Таким чином, Позивач має право на призначення пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про протиправність спірного рішення та його скасування і зобов'язання Відповідача (як органу, який прийняв протиправне рішення) зарахувати до страхового стажу Позивача періоди роботи: з 08.04.1986 до 12.11.1986 в колгоспі ім. Ілліча, з 29.09.1993 до 24.03.1998 в Пурпейському будівельно-монтажному тресті виробничого об'єднання "ПУРНЕФТЕГАЗ" та повторно розглянути заяву Позивача від 24.02.2025 про призначення пенсії за віком із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Водночас, Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Василенко