Справа № 320/44934/25 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
01 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочко Є.О,, Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивачем також подано заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони відповідачам та іншим суб'єктам владних повноважень вчиняти будь-які дії, пов'язані із заходами розшуку, призову на військову службу під час мобілізації на особливий період позивача; органам Національної поліції вчиняти будь-які дії, які пов'язані з доставкою позивача для складання протоколу, так як він не прибув за повісткою до ТЦК та СП.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати останню та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відсутні відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров'я; позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 ; позивача розшукує ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим звернувся до Нацполіції щоб доставити позивача для складання протоколу, так як він не прибув за повісткою до ТЦК та СП. Апелянт зазначив, що фактично на момент подання позовної заяви позивач, знятий з військового обліку, але так як у відповідному реєстрі така інформація відсутня, то у будь-який момент під час розгляду справи його статус може змінитися на «військовослужбовець». Якщо позивач буде призваний на військову службу в той період, поки буде розглядатися його позовна заява, то майбутнє рішення суду, якщо воно буде ухвалено на користь ОСОБА_1 , неможливо буде виконати, і позивач не поновить свої порушені права. Таким чином, в даній справі наявна необхідність у забезпечені позову, з метою надати позивачеві тимчасову правову охорону його права, за захистом яких він звернувся до суду
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.05.2021 у справі №640/29749/20, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 20.05.2021 у справі №640/29749/20 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
У постановах від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі № 640/9082/21 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
В даному випадку, позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що відповідачі протиправно не вносять до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію щодо виключення його з військового обліку у зв'язку з визнанням непридатним до проходження військової служби.
Отже предметом спірних правовідносин, згідно заявлених позовних вимог, є бездіяльність відповідачів щодо виключення (не виключення) позивача з військового обліку.
Як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність.
Колегія суддів зазначає, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак порушеного права, протиправності дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак порушеного права та встановлення протиправності дій/бездіяльності, є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій/бездіяльності, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Колегія суддів зазначає, що ключовою обставиною необхідності вжиття заходів забезпечення позову є те, що позивач може бути призваний на військову службу та це становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що вказані доводи є лише припущенням та не підтверджуються жодними доказами. Будь-яких відомостей про те, що відповідачами вчиняються відносно позивача дії мобілізаційного характеру матеріали справи не містять.
Більше того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Враховуючи вищезазначене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також очевидними є ознаки протиправності рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.150, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких