Справа № 640/31503/21
01 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, суддя Кальник В.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправнною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_1) щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні, а саме з 06 вересня 2021 року до 06 жовтня 2021, в розмірі 27 900,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_3 та перебував на грошовому утриманні ІНФОРМАЦІЯ_2. 06.09.2021 року позивач був виключений із списків особового складу, всіх видів забезпечення. Проте, повний розрахунок при звільнені із позивачем було проведено лише 06.10.2021. Отже, позивач, з посиланням на статті 116, 117 КЗпП України, вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку належних йому при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку.
04.11.2021 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду, справу було передано на розглд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 року розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду, ІНФОРМАЦІЯ_2 подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_3, та перебував на грошовому утриманні ІНФОРМАЦІЯ_2.
На підставі наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 06.09.2021 року №170, полковника ОСОБА_1 , начальника відділу планування забезпечення матеріально-технічними засобами управління планування забезпечення військовим майном Головного управління лоігістики (47 тарифний розряд, посадовий оклад 8320 гривень), звільненого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 серпня 2021 року №322 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, з 06 вересня 2021 року виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
18.10.2021 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо надання дати проведення повного розрахунку при звільнені позивача, довідки про розмір грошового забезпечення за два останні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби із зазначенням середньоденного грошового забезпечення з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100, довідки про виплачену суму грошового забезпечення при звільнення із зазначенням дати виплати грошового забезпечення та суми.
Листом від 23.10.2021 року №305/2031 відповідачем повідомлено представника позивача про те, що Фінансовим управлінням був здійснений повний розрахунок при звільнення з військової служби ОСОБА_1 06.10.2021. Направлено довідку про виплачену суму грошового забезпечення та довідка про нараховане грошове забезпечення за два повних календарні місяці служби перед звільненням ОСОБА_1 .
Спірним питанням у цій справі на стадії апеляційного провадження є наявність права у позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2021 по 06.10.2021.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів виходить із такого.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, позивача звільнено зі служби 06.09.2021, проте, повний розрахунок із позивачем при звільненні з військової служби проведено 06.10.2021.
Дана обставина свідчить, що відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошового забезпечення у повному обсязі при звільненні поза межами строку, установленого статтею 116 КЗпП України.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Приписи частини першої статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Положення частини другої статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Доказів, які б свідчили, що розрахунок при звільненні відповідач не нарахував позивача з поважних причин, останній до с уду не надав.
Згідно з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення № 305/704 від 23.10.2012 вбачається, що ОСОБА_1 за два повних календарні місяці служби перед звільненням було нараховано 57 662,01 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 як військовослужбовця вираховується шляхом ділення суми грошового забезпечення за два місяці перед звільненням на кількість календарних днів в цих місяцях, і становить: 57 662,01 грн/62 = 930,03 грн.
Отже, сума належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 27 900,90 грн (930,03 х 30).
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.
Верховний Суд у справі № 520/1897/22 нагадав (постанова від 21.02.2024), що ці приписи Кодексу установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов?язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частина 1 ст. 117 КЗпП містить умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Вони пов?язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Відтак за правилами ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у визначені строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору власник повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене ст. 117 КЗпП відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.
Водночас невиконання роботодавцем у добровільному порядку обов?язку виплатити працівникові середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення суми відшкодування в судовому порядку.
Отже, відсутність у спеціальному законодавстві норм, які регулюють відповідальність за несвоєчасну виплату при звільненні, не позбавляє звільненого військовослужбовця права на отримання належних коштів у розумні строки. У разі затримки виплати застосування загальних норм трудового законодавства є допустимим, оскільки вони не суперечать змісту та природі правовідносин, які виникають у зв'язку із завершенням військової служби.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Мельничук В.П.