Справа № 320/21741/23 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
31 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Дзісь А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1/ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2/апелянт/ГУ ПФУ в м. Києві) про:
- визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03 лютого 2023 року № 2118605120 щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1 ;
- зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи у податкових органах з 11 травня 1992 року по 31 грудня 1993 року, з 01 вересня 1995 року по 31 липня 2016 року та перевести на пенсію державного службовця за віком відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723 з 26 січня 2023 року і здійснити перерахунок і виплату пенсії державного службовця за період починаючи з часу звернення (26 січня 2023 року) та з урахуванням Довідок про склад заробітної плати та складові заробітної плати від 20 січня 2023 року № 21 та від 25 січня 2023 року № 28.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю відмови відповідача у зарахуванні до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи у податкових органах з 11 травня 1992 року по 31 грудня 1993 року, з 01 вересня 1995 року по 31 липня 2016 року та переведенні на пенсію державного службовця за віком відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03 лютого 2023 року № 2118605120 щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи у податкових органах з 11 травня 1992 року по 31 грудня 1993 року, з 01 вересня 1995 року по 31 липня 2016 року та перевести на пенсію державного службовця за віком відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723 з 26 січня 2023 року і здійснити перерахунок і виплату пенсії державного службовця за період починаючи з часу звернення (26 січня 2023 року) та з урахуванням Довідок про склад заробітної плати та складові заробітної плати від 20 січня 2023 року № 21 та від 25 січня 2023 року № 28.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що посади, які обіймала позивачка в органах державної податкової служби, за своїм правовим статусом є посадами державної служби, оскільки такі органи входять до системи органів виконавчої влади, фінансуються з державного бюджету, а їх посадові особи виконують функції держави та отримують заробітну плату за рахунок бюджетних коштів. Законодавство, чинне у відповідні періоди проходження служби (Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723, Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 року № 509-XII, Податковий кодекс України), прямо передбачало, що посадові особи податкових органів є державними службовцями, а періоди їх роботи підлягають зарахуванню до стажу державної служби, у тому числі й у разі присвоєння спеціальних звань. Відповідач безпідставно не зарахував періоди роботи позивачки з 11 травня 1992 року по 31 грудня 1993 року та з 01 вересня 1995 року по 31 липня 2016 року до стажу державної служби, попри те, що ці періоди підтверджені трудовою книжкою та іншими належними доказами і підлягають зарахуванню відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229. Відтак, відмова у переведенні на пенсію державного службовця була прийнята з порушенням вимог матеріального права та без урахування реального стажу державної служби позивачки. Позивачка зберегла право на призначення пенсії державного службовця за статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723 на підставі пунктів 10 та 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, оскільки станом на 01 травня 2016 року вона мала необхідний стаж державної служби, а також досягла встановленого законом пенсійного віку і має достатній страховий стаж. З урахуванням усталеної практики Верховного Суду та встановлених обставин справи оскаржуване рішення Пенсійного фонду є протиправним, а належним способом захисту порушеного права є його скасування та зобов'язання органу Пенсійного фонду зарахувати спірні періоди до стажу державної служби, перевести позивачку на пенсію державного службовця з дати звернення та здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в м. Києві просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скарга обґрунтована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності у позивачки необхідного стажу державної служби, оскільки періоди її роботи з 11 травня 1992 року по 31 грудня 1993 року та з 01 вересня 1995 року по 31 липня 2016 року в органах державної податкової служби не можуть бути зараховані до стажу державної служби для цілей призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIII. Дія цього Закону не поширюється на осіб рядового та начальницького складу, а також на працівників органів, яким присвоювалися спеціальні звання, якщо інше прямо не передбачено законом. Основним критерієм для зарахування періодів роботи до стажу державної служби є обіймання посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, тоді як посади, які обіймала позивачка, таким вимогам не відповідали. Апелянт наголошує, що за результатами перевірки документів безпосередній стаж роботи позивачки на відповідних посадах державної служби становить лише 7 років 9 місяців 2 дні, а загальний стаж, який може бути зарахований до стажу державної служби, - 5 років 10 місяців 17 днів, що є недостатнім для переведення на пенсію державного службовця. Рішення про відмову у переведенні на пенсію державного службовця приймалося ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з дотриманням принципу екстериторіальності, тоді як ГУ ПФУ в м. Києві не брало участі у прийнятті такого рішення, а отже є неналежним відповідачем у частині вимог про зобов'язання вчинити дії.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, явку представника в судове засідання не забезпечив.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь представника відповідача в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи, їх правову оцінку, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в м. Києві підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 працювала на посадах державної служби у періоди, зокрема:
- з 11 травня 1992 року на посаді старшого державного податкового інспектора відділу обліку та звіту Державної податкової інспекції по м. Києву;
- з 05 жовтня 1992 року у зв'язку зі змінами в штатному розписі призначена на посаду старшого інспектора ДПІ відділу організації впровадження А.І.С.;
- з 01 січня 1994 року у зв'язку з введенням нової організації структури призначена на посаду головного спеціаліста відділу комп'ютеризації;
- з 01 березня 1994 року за підсумками проведеної атестації присвоєно звання «Державний службовець 1-ї категорії»;
- з 01 вересня 1995 року переведена на посаду головного державного податкового інспектора відділу координації, впровадження та систематизації прикладного забезпечення Управління обробки інформації та комп'ютеризації;
- з 02 жовтня 1995 року за підсумком проведеної атестації присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби 1 рангу»;
- з 25 листопада 1996 року - головного державного податкового інспектора впровадження та супроводження А.І.С. «Податки»;
- з 01 грудня 1997 року переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу організації перевірок сплати прямих податків та податку на добавлену вартість та акцизного збору Управління документальних перевірок юридичних осіб;
- з 01 квітня 1998 року в зв'язку з затвердженням структури ДПА у м. Києві перейменовано Управління документальних перевірок юридичних осіб в Управління організації і документальних перевірок юридичних осіб, Відділ організації перевірок сплати прямих податків та податку на добавлену вартість та акцизного збору у відділ організації та проведення документальних перевірок юридичних осіб;
- з 31 грудня 1998 року у відділі організації та проведення документальних перевірок юридичних осіб реорганізовано в відділ перевірки стану контрольно-перевірочної роботи;
- з 18 лютого 2000 року присвоєно спеціальне звання радника податкової служби ІІІ рангу;
- з 10 травня 2000 року в зв'язку з затвердженою структурою перейменовано відділ перевірки стану контрольно-перевірочної роботи у відділ організації документальних перевірок;
- з 30 січня 2001 року управління організації документальних перевірок юридичних осіб реорганізовано в управління податкового аудиту;
- з 01 лютого 2002 року у зв'язку зі змінами у штатному розписі переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора групи координації та планування контрольно-перевірочної роботи відділу документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності юридичних осіб управління податкового аудиту та валютного контролю;
- з 29 квітня 2002 року у зв'язку зі змінами у штатному розписі переведена на посаду головного державного податкового ревізора інспектора відділу організації перевірок Управління податкового аудиту та валютного контролю;
- 14 жовтня 2002 року присвоєно спеціальне звання - радника податкової служби ІІ (другого) рангу;
- з 03 липня 2003 року звільнена з посади за власним бажанням;
- з 04 липня 2003 року призначена на конкурсній основі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу аналітичної підготовки перевірок платників податків Департаменту податкового аудиту та валютного контролю;
- з 30 вересня 2004 року звільнена з посади у зв'язку з переведенням на роботу в державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва;
- з 01 жовтня 2004 року призначена в порядку переводу на посаду начальника відділу аналітичної підготовки до перевірки платників податків управління податкового аудиту та валютного контролю;
- з 31 січня 2005 року у зв'язку зі змінами структури та штатного розпису управління податкового аудиту та валютного контролю перейменовано в управління контрольно-перевірочної роботи;
- з 19 серпня 2005 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису переведена на посаду завідувача сектору інформаційно-аналітичного забезпечення контрольно-перевірочної роботи;
- з 16 січня 2006 року звільнена з займаної посади у зв'язку з переводом на роботу в ДПІ у Подільському районі м. Києва;
- з 17 січня 2006 року призначено в порядку переводу на посаду завідувача сектору міжрегіональної та міжрайонної взаємодії відділу контрольно-перевірочної роботи;
- з 01 серпня 2006 року в зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розписі переведено на посаду завідувача сектору міжрегіональної та міжрайонної взаємодії відділу контрольно-перевірочної роботи;
- з 30 листопада 2006 року звільнено з посади в зв'язку з переводом на роботу до ДПА України;
- 01 грудня 2006 року призначена в порядку переводу на конкурсній основі на посаду головного державного податкового інспектора відділу адміністрування податку на прибуток та податкових платежів Департаменту податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів);
- з 13 лютого 2007 року переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу адміністрування податку на прибуток та податкових платежів Департаменту податку на прибуток та інших податків;
- з 26 травня 2009 року Департамент перейменовано в Департамент адміністрування податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів);
- з 12 липня 2011 року відповідно до Указу Президента України № 1058/2010 від 09 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», постанови КМУ від 17 січня 2011 року № 20 «Деякі питання упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади» у зв'язку з реорганізацією ДПА України переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу справляння податку на прибуток та податкових платежів управління адміністрування податку на прибуток та податкових платежів Департаменту оподаткування юридичних осіб;
- з 01 грудня 2011 року переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу розгляду звернень управління адміністрування податку на прибуток та податкових платежів Департаменту оподаткування юридичних осіб;
- з 11 липня 2012 року головний державний податковий ревізор-інспектор відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління адміністрування податку на додану вартість та контролю за правомірністю бюджетного відшкодування податку Департаменту оподаткування юридичних осіб;
- з 16 квітня 2013 року у зв'язку з реорганізацією ДПС України та утворення Міністерства доходів і зборів України звільнена із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи в Міністерстві доходів і зборів України;
- з 16 квітня 2013 року призначена в порядку переведення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу організації перевірок відшкодування податку на додану вартість управління контролю за декларуванням податку на додану вартість Департаменту оподаткування та контролю об'єктів і операцій;
- з 16 квітня 2013 року присвоєно 11 ранг державного службовця;
- з 05 грудня 2013 року присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІ рангу»;
- з 13 травня 2014 року переведено на посаду заступника начальника управління-начальника відділу моніторингу оподаткування суб'єктів малого та середнього підприємства управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об'єктів і операцій, як таку, що успішно пройшла стажування на період відсутності для догляду за дитиною;
- з 26 вересня 2014 року відповідно до постанови КМУ від 21 травня 2014 року № 160 у зв'язку з утворенням Державної фіскальної служби України шляхом перетворення Міністерства доходів і зборів України переведено на посаду заступника начальника управління-начальника відділу моніторингу нарахування податку на прибуток управління податку на прибуток підприємства Департаменту оподаткування юридичних осіб Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною;
- з 20 листопада 2014 року переведена на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу моніторингу нарахування податку на прибуток управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування юридичних осіб на період відпустки для догляду за дитиною;
- з 26 листопада 2014 року переведена на посаду заступника начальника управління-начальника відділу моніторингу нарахування податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування юридичних осіб, на період відпустки для догляду за дитиною як така, що успішно пройшла стажування;
- з 27 серпня 2015 року присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи І рангу»;
- з 29 липня 2016 року звільнена із займаної посади за власним бажанням у зв'язку з прийняттям на роботу за конкурсом;
- з 01 серпня 2016 року призначена на посаду головного спеціаліста п'ятого відділу (західний регіон) Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя, за результатами конкурсу;
- з 01 серпня 2016 року присвоєно четвертий ранг державного службовця, враховуючи раніше присвоєне спеціальне звання «Радник податкової та митної справи першого рангу»;
- з 08 червня 2018 року переведена на посаду головного спеціаліста п'ятого відділу (Західний регіон) Департаменту моніторингу дотримання законодавства про конфлікти інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції, за її згодою;
- з 27 квітня 2020 року переведена на посаду головного спеціаліста другого відділу цього ж управління, за згодою;
- з ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнена із займаної посади у зв'язку з досягненням 65-річного віку.
ОСОБА_1 26 січня 2023 року звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою щодо переходу з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з урахуванням принципу екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 та 03 лютого 2023 року прийнято рішення № 2118605120 про відмову у переведенні на пенсію державного службовця, яке мотивовано тим, що стаж роботи ОСОБА_1 на посадах державної служби становить 7 років 9 місяців 2 дні (періоди з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1993 року, з 01 серпня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_2). З періоду 11 травня 1992 року по 31 грудня 1993 року та з періоду з 01 вересня 1995 року по 31 липня 2016 року неможливо взяти для прорахування згідно з статтею 3 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, оскільки його дія не поширюється, зокрема на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.
Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу у переведенні на пенсію державного службовця, позивачка звернулась до суду.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає, зокрема, принципи, засади і механізм функціонування системи загального обов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій (преамбула закону).
За частиною першою статті 4 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено такі види пенсійних виплат: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Право пенсіонера на переведення з одного виду пенсії на інший встановлено частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за вказаним правовим регулюванням право на призначення пенсії державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723 виникає у осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, а саме 01 травня 2016 року:
- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, незалежно від того, чи перебували такі особи на державній службі на вказану дату;
- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.
Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XIІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено та встановлено, що ОСОБА_1 станом на 01 травня 2016 року мала відповідний стаж на посаді державної служби (понад 20 років), перед зверненням за призначенням пенсії державного службовця працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18 виснувала, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним згідно з пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, у той час як додаткових умов для призначення пенсії у вказаних пунктах Закону № 889-VIII не встановлено.
Враховуючи, що позивачка має понад 20 років стажу на посадах, віднесених до категорій державної служби, та безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії обіймала посаду державного службовця, існують правові підстави для визнання її права на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723. Відтак, є підстави для переведення її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058, на пенсію державного службовця згідно із Законом № 3723.
Щодо тверджень пенсійного органу про відсутність підстав для врахування стажу роботи на посадах у податкових органах, оскільки займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до посад державної служби, слід зазначити наступне.
При досліджені відомостей трудової книжки вбачається, що з 11 травня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 працювала безперервно в органах Державної податкової служби, про що свідчать записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , крім того позивачу:
- 01 березня 1994 року по підсумкам проведеної атестації присвоєно звання «Державний службовець 1-ї категорії»;
- 02 жовтня 1995 року за підсумком проведеної атестації присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу»;
- 18 лютого 2000 року присвоєно спеціальне звання радника податкової служби ІІІ рангу;
- 14 жовтня 2002 року присвоєно спеціальне звання - радника податкової служби ІІ (другого) рангу;
- 16 квітня 2013 року присвоєно 11 ранг державного службовця;
- 05 грудня 2013 року присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІ рангу»;
- 27 серпня 2015 року присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи І рангу»;
- 01 серпня 2016 року присвоєно четвертий ранг державного службовця, враховуючи раніше присвоєне спеціальне звання «Радник податкової та митної справи першого рангу»;
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби.
Крім цього, відповідно до пункту 342.4 статті 342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 року № 509-XII (далі - Закон № 509-XII).
Відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону № 509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Частиною сьомою статті 15 Закону № 509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Згідно з частиною восьмою статті 15 Закону № 509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Разом з тим, згідно з статтею 343 ПК України посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання: інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу; інспектор податкової служби III рангу.
Відповідно до статті 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, посадові особи Державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах повинен зараховуватись до стажу державної служби, який дає право на пенсію.
Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі №?21-275а13 зазначив, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до?статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Аналогічний підхід застосування наведених норм права висловлений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03 липня 2018 року (справа №? ? 586/965/16-а).
Отже, позивачка перебуваючи на посадах державної податкової служби, та якій присвоювались спеціальні звання (інспектор податкової служби ІІІ-го рангу, інспектор податкової служби ІІ-го рангу; інспектор податкової служби І рангу; радник податкової служби ІІІ рангу; радник податкової та митної справи ІІІ рангу), вважається державним службовцем зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Враховуючи зазначене та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 набула право на призначення пенсії державного службовця за віком згідно з статтею 37 Закону № 3723 та наявність підстав для скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03 лютого 2023 року № 2118605120.
Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 676/4235/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 607/2474/17.
Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На переконання колегії суддів, у даному випадку з метою належного та ефективного захисту порушеного права ОСОБА_1 при призначенні, нарахуванні та виплаті їй пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ з 26 січня 2023 року із врахуванням довідок про склад заробітної плати та складові заробітної плати, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
При цьому таке зобов'язання є необхідним і виправданим з огляду на те, що позивачкою виконано всі передбачені законом умови для призначення зазначеного виду пенсії, у тому числі надано повний пакет документів, які підтверджують як наявність необхідного стажу державної служби, так і розмір заробітної плати, з якої має обчислюватися пенсія. Протиправне рішення органу ПФУ, що було підставою для відмови у переведенні на пенсію державного службовця, скасоване рішенням суду. Таким чином, усунуто перешкоди для реалізації права позивачки на призначення відповідної пенсії.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється на підставі документів, що наявні в пенсійній справі або подані додатково.
Крім того, частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ чітко регламентовано, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати.
Тобто, такий розмір пенсії прямо встановлений законом.
Подані ОСОБА_1 довідки про заробітну плату містять усі необхідні відомості для обчислення пенсії в розмірі, передбаченому статтею 37 Закону № 3723-ХІІ.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі. Судовий захист має бути реальним, повним і таким, що виключає потребу у повторному зверненні до суду для усунення порушення права. Як зазначено у рішенні Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, спосіб захисту має бути ефективним і забезпечувати відновлення порушеного права у повному обсязі.
Втім, вирішуючи питання щодо правильного виконання рішення суду в частині зобов'язального характеру, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо зарахування спірних періодів до стажу державної служби позивачки та щодо переведення з одного виду пенсії на інший є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Таким чином, саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зобов'язано зарахувати до страхового стажу позивача невраховані періоди роботи.
ГУ ПФУ в м. Києві не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено право позивача на переведення на пенсію за віком за іншим законом, однак допущено помилку щодо особи, яка повинна виконати таке рішення, то за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідно до статті 317 КАС України вона підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині задоволених позовних вимог зобов'язального характеру з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року скасувати в зобов'язальній частині та ухвалити нове рішення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи у податкових органах з 11 травня 1992 року по 31 грудня 1993 року, з 01 вересня 1995 року по 31 липня 2016 року та перевести на пенсію державного службовця за віком відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723 з 26 січня 2023 року і здійснити перерахунок і виплату пенсії державного службовця за період починаючи з часу звернення (26 січня 2023 року) та з урахуванням Довідок про склад заробітної плати та складові заробітної плати від 20 січня 2023 року № 21 та від 25 січня 2023 року № 28.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст виготовлено 01.04.2026.