Справа № 320/60278/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
31 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:
- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) щодо неповідомлення про відкриття виконавчого провадження у ВП №76557355 від 14.11.2024 року;
- визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) від 14.11.2024, прийняті в рамках виконавчого провадження № 76557355;
- стягнути з відповідача стягнутий штраф у розмірі 1 117, 00 грн., та судові витрати.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
09 березня 2026 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 14.11.2024 до Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) надійшла заява за вх. № 20487 від 14.11.2024 з виконавчим документом, а саме постанова ЕНА № 2864055 від 19.08.2024 Національної поліції України Департаменту патрульної поліції.
14.11.2024 державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76557355.
14.11.2024 державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1 117, 00 грн.
В ході проведення виконавчого провадження державним виконавцем зроблено запити до Пенсійного фонду України, до Державної податкової служби України, та направлено запит на отримання інформації, що становить банківську таємницю.
Згідно наданої інформації банків щодо відкритих поточних рахунків боржника в АТ КБ "ПриватБанк", державним виконавцем було направлено до банківської установи згідно взаємодії електронного документообігу в автоматизованій системі виконавчих проваджень платіжну інструкцію № 47709 від 20.11.2024, для виконання виконавчого документа ЕНА № 2864055 від 19.08.2024.
22.11.2024 державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) було здійснено?розподіл стягнутих грошових сум, згідно розпорядження № 76557355.
22.11.2024 державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві), винесено постанову про закінчення виконавчого документа, згідно пункту 9 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Вимоги до виконавчого документа визначені статтею 4 Закону №1404-VIII.
Згідно частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Пунктом 2 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частинами 1-2 статті 12 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону №1404-VIII, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно із ч.1 ст.24 Закону №1404-VIII, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Частиною першою статті 28 Закону встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
В апеляційний скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що постанову про відкриття виконавчого провадження №76557355 направлено боржнику для виконання рішення, з приводу вказаного колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої Наказом Мін'юсту № 512/5), виконавець формує матеріали виконавчого провадження, куди долучаються всі документи, включаючи докази направлення кореспонденції (поштові документи, квитанції, накладні, описи відправлень та фіскальні чеки). Докази вручення або направлення (поштові квитанції) є невід'ємною частиною матеріалів справи, що підтверджують дотримання процесуальних строків.
Всі матеріали виконавчого провадження, включаючи поштові документи, підшиваються та зберігаються у виконавчій справі.
Документи поштового зв'язку є єдиним підтвердженням виконання виконавцем вимоги щодо інформування боржника.
Відповідно до правил ведення діловодства в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями затверджені Міністерством юстиції України 07.06.2017 № 1829/5 вимагають збереження всіх документів, що стосуються виконавчого провадження, включно з документами, що підтверджують відправлення кореспонденції.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що матеріали виконавчого провадження не містять повідомлення про надіслання (поштові квитанції, тощо) боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі всупереч вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» в якому зазначено, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.
Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, терміни вживаються у такому значенні:
приймання поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає в оформленні поштового відправлення, поштового переказу, що подаються для пересилання;
рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок «M», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення;
реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;
розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Аналізуючи дані терміни колегія суддів акцентує увагу, що оператор поштового зв'язку при прийнятті рекомендованого поштового відправлення зобов'язаний видати розрахунковий документ, який повинен відповідати Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Положенню про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов'язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми №ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, а саме Додатку 1 Положення.
В матеріалах виконавчого провадження №76557355 від 14.11.2024 року відсутні належні та допустимі докази направлення рекомендованим поштовим відправленням боржнику вказаної постанови засобами та у спосіб визначеними ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Державний виконавець не виконав свій обов'язок щодо надіслання боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням чим позбавив позивача ознайомитись (бути обізнаним про наявність виконавчого провадження) з виконавчим провадженням.
До того ж суд апеляційної інстанції акцентує увагу, що сам по собі супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження з зазначенням адреси боржника не є належним доказом на підтвердження факту надсилання такої постанови та дотримання державним виконавцем вимог частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".
Верховний Суд у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 127/2-1455/2010 зазначив наступне: «Отже, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду (див. постанову Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі).
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо направлення державним виконавцем копії постанови про відкриття виконавчого листа від 08 грудня 2020 року рекомендованим листом з повідомленням, з якого можливо встановити дійсну дату отримання оскаржуваної постанови».
Також Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 643/18408/18 зазначив наступне: « Суди попередніх інстанцій обмежились посиланням на те, що державним виконавцем направлялась кореспонденція боржнику, проте залишили поза увагою, те, що наявні матеріали виконавчого провадження не містять письмових доказів на підтвердження факту саме направлення держвиконавцем документів боржнику».
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №821/1108/17 вказав наступне: «…перед початком дій щодо примусового виконання виконавчого документа, державний виконавець мав би пересвідчитися, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником, та що строк, визначений у постанові для добровільного виконання, вже закінчився і відсутні підстави для відкладення виконавчих дій».
Таким чином, перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення.
Отже, відсутність доказів обізнаності боржника про вимоги державного виконавця тягне за собою правові підстави для визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) від 14.11.2024, прийняті в рамках виконавчого провадження № 76557355.
З матеріалів справи судом вбачається, що під час здійснення примусового виконання виконавчого документу, платіжною інструкцією № OBLC0MQ42X від 21/11/2024 стягнуто 1117,00 грн. у виконавчому провадженню №76557355 з виконання виконавчого документу.
Враховуючи, що судом встановлено неправомірність винесених відповідачем постанов від 14.11.2024 року у виконавчому провадженні №76557355, позовна вимога щодо зобов'язання державного виконавця повернути кошти у розмірі 1117,00 грн., в рамках виконавчого провадження ВП № 76557355, є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про необхідність задовольнити апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд враховує таке.
Так, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у суді першої інстанції - 15000 грн. та за апеляційну інстанцію - 15000 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №1 від 29.11.2024 року; копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000774; протокол узгодження послуг від 29.11.2024 року; акт приймання-передачі наданих послуг№1 від 05.12.2024 року; платіжна інструкція №0.0.1642851371.1.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, задоволенням позовних вимог, суд вважає, що розмір вказаних витрат з 30 000 грн. має бути зменшений до 15 000,00 грн.
За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжної інструкції № 0.0.4101273419.1 від 30.12.2024 позивачем було сплачено 1211,20 грн судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом та відповідно до платіжної інструкції № 1.459777545.1 від 22.12.2025 сплачено 1816,80 грн судового збору за звернення з апеляційною скаргою, загалом - 3028 грн., які йому мають бути відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, стягнення коштів - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) щодо неповідомлення про відкриття виконавчого провадження у ВП №76557355 від 14.11.2024 року.
Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) від 14.11.2024, прийняті в рамках виконавчого провадження № 76557355.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34977156) понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) грн., стягнутий штраф у розмірі 1 117, 00 (тисяча сто сімнадцять) грн. та судовий збір сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.