П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22005/25
Місце ухвалення судового рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;
Дата складання повного тексту ухвали суду
1 інстанції: 29.07.2025 року;
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Градовського Ю.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови, листом №943/12397 від 23.06.2025 року, у наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року, з розрахунком надбавки за особливості проходження служби, надбавки за таємність, надбавки за класну кваліфікацію, премії, виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, станом на 01 січня 2023 року, згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ЮО99020 від 10.10.2024 року;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 та Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року, з розрахунком надбавки за особливості проходження служби, надбавки за таємність, надбавки за класну кваліфікацію, премії, виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, визначених станом на 01 січня 2023 року, згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ЮО99020 від 10.10.2024 року.
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не виконав вимоги положень Постанови №1294, Постанови №704, Постанови №414, Наказу №260 та не підготував на ім'я позивача оновлену довідку про належний розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року для перерахунку основного розміру пенсії, з розрахунком надбавки за особливості проходження служби, надбавки за таємність, надбавки за класну кваліфікацію, премії, виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років станом на 01 січня 2023 року.
Також, позивачем ставилось питання про поновлення строку звернення із цим адміністративним позовом.
Обґрунтовуючи доводи клопотання, позивач зазначав, що ним вжито заходів стосовно одержання належних відомостей про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, однак ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовив у приведенні даних про розмір цього грошового забезпечення у відповідність до вимог чинного законодавства. Поряд з цим, отримавши відмову у задоволенні відповідної заяви, позивачем у межах шестимісячного строку подано цей адміністративний позов.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачеві.
Повертаючи адміністративний позов позивачеві, суд першої інстанції зауважив на тому, що предметом спору у цій справі є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо визначення у довідці від 10.10.2024 №ЮО99020 розміру грошового забезпечення не у відповідності до вимог чинного законодавства. Натомість, із цим адміністративним позовом звернувся лише 07.07.2025, тобто з пропуском строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.
Суд визнав необґрунтованими посилання позивача на ту обставину, що про відмову у видачі довідки про розмір грошового забезпечення, який би відповідав вимогам законодавства, позивач дізнався з листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.06.2025. З цього приводу суд зауважив на тому, що отримання відповіді на заяву позивача чи його представника не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона чи її представник почали вчиняти дії щодо реалізації права особи і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, як і не перериває такий строк.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулює спірне питання, та обставинам справи, помилково залишено поза увагою те, що відлік строків для звернення до адміністративного суду, у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду звернення стосовно забезпечення соціальних прав, розпочинається саме з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав. Апелянт зауважує на тому, що публічно-правовий спір виникає не з моменту внутрішнього переконання особи, що її право порушено, а з моменту конкретного акту (бездіяльності чи відмови), який впливає на її права.
Враховуючи те, що про порушення свого права на отримання оновленої довідки про розмір грошового забезпечення з правильним розрахунком складових цього грошового забезпечення, позивач дізнався з відповідного листа-відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 у перегляді грошового забезпечення, та у межах строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав, апелянт наполягає на дотриманні вимог адміністративного процесуального законодавства та прийнятті позовної заяви до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 посилається на правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення. Заперечуючи проти обґрунтованості доводів та вимог апелянта, відповідач зазначає, що позивачем як у позові так і суду не наведено обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Отримання ж відповіді (відмову у перегляді розміру грошового забезпечення) на заяву позивача чи його представника не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона чи її представник почали вчиняти дії щодо реалізації права особи і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, як і не перериває такий строк.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вказані положення Конституції України кореспондуються із приписами частини 1 статті 5 КАС України, згідно яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Частинами 1, 2 вказаної статті КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Обов'язок доведення обставин, з якими пов'язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.
При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Таким чином, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Виходячи з обставин цієї справи, апеляційний суд враховує, що предметом спору у цій справі є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо визначення не у відповідності до вимог чинного законодавства у довідці від 10.10.2024 №ЮО99020 розміру грошового забезпечення позивача станом на 01 січня 2023 року, що враховується під час обчислення пенсії.
Як свідчать обставини справи, спірна довідка фактично видана ІНФОРМАЦІЯ_3 на виконання судового рішення, яке 03.09.2024 згідно даних ЄДРСР набрало законної сили в іншій адміністративній справі №420/5414/24. На переконання апеляційного суду, наведені обставини можуть підтверджувати доводи позивача про те, що спірна довідка видана позивачеві у грудні 2024 року.
Поряд з цим, виявивши ту обставину, що визначення розміру грошового забезпечення у спірній довідці відбулось не у відповідності до вимог положень Постанови №1294, Постанови №704, Постанови №414, Наказу №260, у травні 2025 року позивач звернувся в ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про видачу оновленої довідки, однак із правильним визначенням розміру грошового забезпечення.
У листі від 23.06.2025 року №12397 ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовив у задоволенні вказаних вимог позивача, вказавши на дотримання чинного законодавства під час оформлення довідки про розмір грошового забезпечення та відсутність правових підстав для перегляду цього грошового забезпечення.
Із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся 04.07.2025, тобто у межах строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України. Поряд з цим, обставини справи зводяться до того, що й самі дії, спрямовані на захист порушених прав та інтересів, позивач також вчинив у межах визначеного частиною 2 статті 122 КАС України строку.
Відтак, колегія суддів не може погодитись із правильністю висновків суду першої інстанції про порушення позивачем строку звернення із адміністративним позовом та вважає підтвердженим дотримання позивачем строку, передбаченого частиною 2 статті 122 КАС України, на момент подання позовної заяви 04.07.2025 року.
Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають нормам процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження.
Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 320, ст. 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року - скасувати.
Справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.І. Бітов
Ю.М. Градовський