01 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 331/5881/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
за участю секретаря судового засідання: Тарантюк А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 02 грудня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Коломаренко К.А.) в адміністративній справі №331/5881/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
02.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Миколаївській області старшого сержанта поліції Стефоглова Володимира Івановича від 22.09.2025 серії ЕНА №5780630 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КпАП України.
Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з оскарженою постановою якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень відповідно ч. 1 ст. 122 КпАП України за порушення п. 12.9б ПДР України - перевищення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху передбачених знаками 3.29, 3.31, 30.3. Позивач зазначає, що до постанови не додані належні докази правопорушення, зокрема фото- чи відеофіксації. Крім того є різниця на дві хвилини час фіксаціїї швидкості автомобіля, у відповіді на адвокатський запит - 14:44:56, а в оскаржуваній постанові - 14:46:35. Крім того, на ділянці руху, де було зупинено автомобіль під керуванням позивача траса Н11 поблизу смт. Воскресенське при русі в напрямку з м. Миколаїв до м. Дніпро дозволена швидкість руху 110 км/год та має обмеження швидкості, що йде зі ступінчастим обмеженням швидкості на 20 км, починаючи з відмітки обмеження швидкості 90 км/год, далі 70 км/год та 50 км/год з розташуванням знаків на відстані 100-200 метрів один від одного. Відповідно, з урахуванням погрішностей в 2 хвилини, позивач міг рухатись в зоні дії іншого знаку обмеження швидкості 90км/год або 70 км/год. При фіксації правопорушення за яке, згідно постанови, позивача притягнуто до відповідальності, представник патрульної поліції тримав пристрій TruCam в руках, а не стаціонарно закріпленим способом, що безумовно створювало додаткову вібрацію вимірювача та могло давати похибку. Також позивач вказує на швидктй розгляд справи працівником патрульної поліції.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 02 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач не погодившись з рішенням суду подав апеляційні скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В апеляційній скарзі зазначає про ненадання судом першої інстанції належної оцінки доводам позову на підтвердження обґрунтуванням протиправності спірної постанови відповідача.
Так апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність в діях позивача складу правопорушення, не встановивши правового статусу ділянки дороги, та легітимності проведення замірів приладом TruCAM у зоні дії каскадних знаків. Також суд у рішенні зазначив прилад TruCAM, який не вказаний у спірній постанові, а інформація надана з технічного приладу суду містить ознаки монтажу (втручання), оскільки файл з приладу має напис прізвища позивача. Суд також не надав оцінки доводам позивача щодо розбіжностей місця фіксації порушення та місця зупинки позивача. Також скаржник вказує, що прилад вимірювання швидкості TruCAM знаходився в руках поліцейського, а у такому випадку поліцейський може з ним пересуватися таким чином змінювати показник відстані. Крім того, скаржник вважає, що було допущено порушення процедури розгляду справи, швидкий розгляд справи, а демонстрація доказів правопорушення здійснення після винесення постанови.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. У відзиві відповідач зазначив, що факт правопорушення підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення, відеозаписом з приладу LTI 20/20 TruCam II серійний номер ТС008424 та відеозаписами « ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 )» (нагрудні відеореєстратори 474675, 474071). На перекоення відповідача саме на фотознімку та відеозаписах міститься вся необхідна інформація для встановлення факту вчинення правопорушення, а саме: дата та час вчинення правопорушення; місце вчинення правопорушення; географічні координати місця вчинення правопорушення; фотофіксація автомобіля з чітким зображенням державного номерного знаку; швидкість руху автомобіля, км/год; обмеження (перевищення) швидкості, км/год; напрямок руху автомобіля. Крім того, як вбачається з наданої самим позивачем схеми ОДР автомобільної дороги загального користування державного значення Н11 Дніпро-Миколаїв (через м. Кривий Ріг) на ділянці км 260 + 000, місце розташування співробітників поліції і, відповідно, місце зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , знаходиться в зоні дії дорожнього знаку « 3.29» з обмеженням швидкості руху до 50 км/год. А отже, вважає відповідач, що саме з цією швидкістю мав рухатись водій, а доводи скаржника щодо наявності розбіжностей в місці фіксації порушення ПДР в 1 км, в даному випадку не спростовує факту керування транспортним засобом позивачем зі швидкістю 77 км/год в зоні дії знаку « 3.29» з обмеженням швидкості руху до 50 км/год, що і було зафіксовано співробітниками поліції. Зазначений судом у рішення інший номер приладу є технічною опискою, враховуючи подані відповідачем докази. Також відповідач зазначає, що лазерний вимірювач швидкості «LTI 20/20 TruCam II» оснащений вбудованим GPS-приймачем, який в автоматичному режимі здійснює фіксацію географічних координат місця розташування приладу в момент вимірювання. доводи скаржника про можливий монтаж є безпідставними, а зміна назв файлів здійснюється для ідентифікації записів.
Розгляд справи здійснено із застосуванням режиму відеоконференції.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав доводи апеляційної скарги просив її задовольнити.
Представник відповідача до суду апеляційної інстанції не з'явився, повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи.
Вислухавши пояснення позивача, перевіривши обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги і відзиву, колегія суддів доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що постановою від 22.09.2025 серії ЕНА №5780630 поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Миколаївській області старшого сержанта поліції Стефоглова В.І. ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за ч. 1 ст. 122 КУпАП за те, що 22.09.2025 року о 14:46:35 ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , на трасі Н11 260 км., рухався зі швидкістю 77 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3.29, обмеження шкидкості руху 50 км/год, швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості TruCAM II LTI20/20 TC 8424 Бк 474675, 474071, чим порушив п. 12.9б ПДР України - перевищення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху передбачених знаками 3.29, 3.31, 30.3. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності ч.1 ст.122КУпАП т
Позивач не погодившись з постановоюзвернувся до суду із зазначеним позовом.
Суд першої інстанції враховуючи доводи сторін викладених у заявах по суті справи, дослідивши подані сторонами докази, відмовив у задоволенні позову та дійшов висновку, що спірна постанова прийнята обґрунтовано.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють "Правила дорожнього руху" (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3, 1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пп. «б» п. 12.9. ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Полодженнями ч.1 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність водіїв транспортних засобів за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування.
Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Як встановлено з матеріалів справи, підставою для прийняття спірної постанови 22.09.2025 серії ЕНА №5780630 стало перевищення водієм - ОСОБА_1 обмежень швидкості руху транспортного засобу, порушення вимог п. 12.9 «б» ПДР України в межах дії знаківі 3.29, 3.31.
Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові та було застосовано штрафні санкції, що передбачені ч.1 ст.122 КУпАП. При цьому, у складеній відповідачем постанові вказано серійний номер, а також назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого автомобіля - TI 20/20 TruCam II серійний номер ТС008424 та бодікамери 474675, 474071.
Як передбачено ст.31 Закону України "Про національну поліцію" (№580-VIII), поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
За приписами ст.40 Закону №580-VIII, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Отже норми ст. 40 Закону №580-VIII, жодним чином не зобов'язують органи поліції здійснювати закріплення технічних приладів, а передбачає лише таку можливість.
За технічними характеристиками лазерний вимірювач швидкості TruCам відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі (без участі оператора).
З матеріалів справи слідує, що на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП України, відповідачем надано до суду першої інстанції файли та відеозапис, здійснений за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 TC008424.
Так, на відео-записі, та фатофіксація, зафіксовано транспортний засіб «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , на трасі Н11 260 км., що рухався зі швидкістю 77 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3.29, обмеження шкидкості руху 50 км/год. (матеріали електронної справи).
Судова колегія наголошує, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, та дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Копію сертифікату вказаного лазерного вимірювача додано до матеріалів справи.
Також відповідно до поданої позивачем схеми ОДР автомобільної дороги загального користування державного значення Н11 Дніпро-Миколаїв (через м. Кривий Ріг) на ділянці км 260 + 000, місце розташування співробітників поліції і, відповідно, місце зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , знаходиться в зоні дії дорожнього знаку « 3.29» з обмеженням швидкості руху до 50 км/год.
Таким чином надані суду докази відеофайли, фотознімки є належними, достовірними та достатніми доказами у розумінні статей 73, 75, 76 КАС України, а твердження позивача, про можливе програмування прибору, про суттєві розбіжності у місці фіксації порушення та місця зупинки, є хибними.
Сумніви позивача щодо точності даних лазерного приладу вимірювання швидкості при його використанні у ручному режимі не підтверджуються жодними доказами. В свою чергу згідно інформації ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач «ТruCam» відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, крім основного, ручного режиму, вимірювач «ТruCam» також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Також є помилковими доводи скаржника, що відповідачем здійснено вимірювання швидкості де встановлений саме каскадний принцип обмеження швидкості.
А згідно поданих доказів, транспортний засіб під керування позивача після перетину дорожнього знаку з обмеженням швидкості 50км/год повинен був рухатись саме з такою швидкістю до закінчення його дії.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт перевищення позивачем швидкості, рух зі швидкість 77км/год, з порушення вимог п. 12.9 «б» ПДР України в межах дії знаківі 3.29, 3.31, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Доводів скаржника про порушення процедури розгляду справи є безпідставними. Так судом було досліджено відеозапис події, зафіксовано момент зупинки транспортного засобу під керуванням позивача. З відеозапису вбачається, що співробітники поліції підходять до транспортного засобу позивача, представляються, повідомляють про фото- та відеофіксацію та про причину зупинки, пояснили суть правопорушення, вид та міру адміністративного стягнення за таке правопорушення. Водієві було пред'явлено вимогу надати посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво на реєстрацію транспортного засобу. Водій виконав законну вимогу поліцейського. На відеозаписі зафіксовано початок розгляду справи, ознайомлення з правами особи, яку притягають до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України, ст. 307, 308 КУпАП, а також складання постанови. Зафіксовано як водія ознайомлюють зі змістом постанови, процедурою, строками оскарження постанови та вручають копію під підпис.
Стосовно доводів позивача про те, що його не ознайомили із фіксацією правопорушення під час зупинки, колегія суддів зазначає, що доказів подання/заявлення відповідного клопотання матеріали справи не містять. Крім того, ці доводи не спростовують фактичних обставин справи та доведення відповідачем правомірності накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КпАП України.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.
Колегія суддів також зазначає, що певні технічні описки рішення суду не є підставою для його скасування. А посилання судом у рішенні на правові позиції судів апеляційних інстанції не є доречними, враховуючи приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, проте це також не є тією підставою, що визначена приписами КАС України, для його скасування.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з частиною третьою статті 272 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 286, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 02 грудня 2025 року в адміністративній справі №331/5881/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення (01.04.2026) та відповідно до ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак