Справа № 560/4533/25
іменем України
02 квітня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військова частина НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту старшого солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XIІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XІI) у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи. Проте, відповідач відмовив в задоволенні рапорту з посиланням на те, що у наданій довідці МСЕК серії 12 ААГ № 139727 від 15.12.2023 не зазначено, що дружина позивача, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляду. Ця відмова є протиправною, оскільки не враховані інші документи, додані до рапорту, а саме, заключення (довідка) ЛКК та висновок ЛКК (форма 080-4/о) про наявні захворювання на підставі інвалідності та потреби у постійному догляді.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що позивачу правомірно відмовлено в задоволені його рапорту, оскільки не підтверджено необхідність постійного стороннього догляду позивачем за його дружиною.
До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що доданими до рапорту документами підтверджено, що дружина позивача, яка є інвалідом ІІ групи, дійсно потребує постійного стороннього догляду.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 26.03.2025 суддею Тарновецьким І.І. відкрито провадження в адміністративній справі №560/4533/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 20.01.2026 справу №560/4533/25 прийнято до провадження судді Фелонюк Д.Л.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Позивач 01.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 07.02.1999 одружились ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №139727, виданою 15.12.2023, ОСОБА_2 з 15.12.2023 до 01.01.2027 встановлена друга група інвалідності.
На ім'я ОСОБА_2 виданий комунальним некомерційним підприємством Центром первинною медико-санітарної допомоги Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області висновок від 01.11.2024 №75 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма №080-4/о). Висновок дійсний до 01.11.2025.
Відповідно до довідки №75 від 01.11.2024, виданої комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Наркевицької селищної ради», ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
В акті обстеження сімейно-майнового стану військовослужбовця від 16.12.2024, складеному ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено про доцільність звільнення позивача зі служби достроково за сімейними обставинами відповідно до абз. 10 п. 3 ч. 2 ст. 26 Закону №2232-XIІ.
Позивач звернувся по команді до командира військової частин НОМЕР_1 з рапортом від 08.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XIІ у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числі осіб з інвалідністю ІІ групи, який надійшов до управління військової частини 19.02.2025.
За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач листом від 26.02.2025 №2/58 повідомив про відмову в задоволенні рапорту та про відмову у звільненні, оскільки не підтверджено існування підстав для звільнення. Для особи з інвалідністю потребу в постійному сторонньому догляді має визначати саме МСЕК, а не ЛКК. Проте, в наданій копії довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №139727 від 15.12.2023 про встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, не визначено потребу у постійному догляді для особи з інвалідністю. Крім того, згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317), що діяло до 01.01.2025, встановлення ІІ групи інвалідності передбачає збереження здатності до самообслуговування та не спричиняє потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Відповідно до Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, які набули чинності з 01.01.2025), лише встановлення першої підгрупи А І групи інвалідності спричиняє необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тому надана довідка ЛКК №75 від 01.11.2024 не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду. Також, зазначена довідка ЛКК не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено її форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів її видано. Висновок ЛКК №75 від 01.11.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий строком дії до 01.11.2025, а не на постійній основі. Поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Крім того, у вказаному висновку не зазначено про потребу хворої особи у постійному догляді. Зазначений висновок надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та видається виключно з метою подання його до уповноважених структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами 1, 5 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Частиною 2 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Саме з вказаної підстави (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи) позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби.
Необхідними умовами, які мають бути встановлені та підтверджені судом для звільнення з військової служби є: 1) наявність дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи; 2) необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком).
Фактично, підставою відмови у задоволенні рапорту стало те, що позивач разом із рапортом про звільнення не надав належних документів про те, що його дружина, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує саме постійного стороннього догляду.
Суд встановив, що одночасно з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII позивач подав, зокрема: довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №139727, видану 15.12.2023 (про встановлення ОСОБА_2 з 15.12.2023 до 01.01.2027 другої групи інвалідності); висновок від 01.11.2024 №75 (форма №080-4/о), виданий комунальним некомерційним підприємством Центром первинною медико-санітарної допомоги Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (дійсний до 01.11.2025); довідку №75 від 01.11.2024, видану комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Наркевицької селищної ради», відповідно до якої лікувально-консультативною комісією встановлена потреба ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.
Положення №1317 визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Згідно з пунктом 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Приписами пункту 4 Положення №1317 встановлено, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Разом з тим, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОЗ України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066) (далі - Порядок №189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу ІІІ).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №189 до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 встановлено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.
Відповідно до пункту 11 зазначеної Інструкції особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
Наданий позивачем до рапорту висновок від 01.11.2024 №75 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма №080-4/о) суд оцінює критично, оскільки в ньому не зазначено ні про потребу особи в постійному догляді, ні рекомендована соціальна послуга (не підкреслено необхідну рекомендовану соціальну послугу). Крім того, зазначений висновок видається виключно з метою подання його до уповноважених структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Проте, такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та, відповідно, пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань.
Щодо доданої до рапорту довідки №75 від 01.11.2024, виданої комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Наркевицької селищної ради», згідно з якою ОСОБА_2 (дружина позивача) потребує постійного стороннього догляду, то суд зазначає та враховує таке.
Зміст Положення №1317 вказує на те, що визначення групи інвалідності не передбачає автоматичного, безумовного встановлення для такої особи постійного стороннього догляду, за деякими вичерпними винятками, визначеними зазначеним нормативно-правовим актом.
Згідно з пунктами 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Водночас, підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Відтак, у розумінні підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XІI, не потребує доведення військовослужбовцем обставина "необхідності здійснювати постійний догляд" виключно за особою з інвалідністю І групи, така є самостійною та безумовною в силу вимог Положення №1317, за яким медико-соціальна експертна комісія не встановлює винятків, за якими вказані особи не потребували б постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.
При цьому, встановлення ІІ групи інвалідності, за приписами Положення №1317, не є станом, котрий за замовчуванням спричиняє потребу в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Разом з тим, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що довідка №75 від 01.11.2024, видана комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Наркевицької селищної ради», не може вважатися медичним висновком, оскільки видана за межами повноважень лікарсько-консультативної комісії поза встановленим порядком у довільній формі, ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача. Саме по собі оформлення зазначеного висновку ЛКК не на бланку встановленої форми, при цьому за наявності підписів членів ЛКК, завірених печатками, у тому числі печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК, не свідчить про безпідставність висновків лікарської консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Як наслідок, зазначена довідка підтверджує потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.
При цьому, відповідач не правильно оцінив надану позивачем довідку №75 від 01.11.2024, видану комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Наркевицької селищної ради», при розгляді рапорту від 08.02.2025 та помилково дійшов висновку, що в цьому випадку позивачу необхідно було долучити до рапорту саме висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу у постійному сторонньому догляді його дружини. Тобто відповідач формально віднісся до розгляду рапорту і рапорт позивача не є належним чином вирішеним.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України"); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України").
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XІI з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 08.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк