31 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/7839/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУНП в Полтавській області), у якому просила:
визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо затримки проведення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 по 28.05.2025 включно, що становить 29 календарних днів.
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що на підставі наказу ГУНП в Полтавській області від 30.04.2025 №241о/с її звільнено зі служби в поліції з 30.04.2025. Проте у день звільнення з позивачкою не проведений повний розрахунок, а належне при звільненні грошове забезпечення сплачене 29.05.2025. На цій підставі позивачка вважала, що вона має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, як те передбачено чинною редакцією статті 117 КЗпП України.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 22-24/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що на спірні відносини не поширюються положення Кодексу законів про працю України, оскільки поліцейські не є найманими працівниками. Водночас, за твердженням представника позивача, Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, пунктом 13 якого передбачено, що виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Оскільки позивачка звільнена зі служби у поліції 30.04.2025, виплата належного їй при звільненні грошового забезпечення проведена до кінця травня 2025 року.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
Позивачка проходила службу в Національній поліції з 13.08.2018 по 30.04.2025 /а.с. 12/.
Наказом ГУНП в Полтавській області від 30.04.2025 №241о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Миргородського РУП, 30.04.2025 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" /а.с. 13/.
Цим наказом визначеного встановити позивачці премію за квітень 2025 року у розмірі 257,350%, а також виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2024 роки загалом у кількості 68 календарних днів, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2024 рік тривалістю 1 календарний день, невикористану щорічну основну відпустку за фактично відпрацьований час у 2025 році кількістю 10 календарних днів.
На дату звільнення позивачки зі служби в поліції розрахунок з нею не проведений.
09.05.2025 позивачці сплачені кошти у розмірі 6966,60 грн, а 29.05.2025 - 59717,23 грн /а.с. 14/.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачці при звільненні сум по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
За змістом частини першої статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини /частина перша статті 1 КЗпП України/.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивачки зі служби в поліції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати поліцейському при звільненні зі служби в поліції усіх належних сум.
Суд зауважує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачці у зв'язку зі звільненням зі служби в поліції належних при звільненні сум грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).
Спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення поліцейським, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні зі служби в поліції, з урахуванням чого суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Посилання представника відповідача на положення пункту 13 Порядку №260 та наказу Національної поліції від 09.7.2024 №759 "Про затвердження форм відомостей щодо контролю за використанням фінансових ресурсів Національної поліції України" суд відхиляє, оскільки ними не урегульовано порядок розрахунків при звільненні.
Покликання представника відповідача на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 23.11.2022 у справі №160/20449/21, суд визнає помилковими, оскільки у згаданій справі предмет спору стосувався несвоєчасної виплати поліцейському одноразової грошової допомоги при звільненні та суд аналізував приписи пункту 8 розділу VI Порядку №260, що є незастосовними до спірних відносин.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.
За обставинами справи ОСОБА_1 проходила службу в Національній поліції, 30.04.2025 звільнена зі служби у поліції за власним бажанням.
На дату звільнення зі служби в поліції з позивачкою не проведений повний розрахунок, а кошти, належні їй при звільненні, сплачені 09.05.2025 та 29.05.2025.
Таким чином, відповідач недотримав вимог статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 по 29.05.2025.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
У силу абзаців першого, другого пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Як визначено у підпункті "б" пункту 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Позивачка звільнена зі служби у поліції 30.04.2025, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий та березень 2025 року.
Зі змісту довідки ГУНП в Полтавській області від 17.06.2025 №108673 суд встановив, що грошове забезпечення позивачки за лютий 2025 року склало 23870,98 грн, за березень 2025 року - 23870,98 грн /а.с. 25/.
Середньоденне грошове забезпечення позивачки становитиме 809,19 грн ((23870,98 грн + 23870,98 грн) : 59 календарних днів).
Здійснений відповідачем розрахунок суми середнього заробітку у розмірі 795,70 грн не відповідає наведеним вище приписам Порядку №100, а тому суд його відхиляє.
Оскільки позивачка звільнена зі служби у поліції 30.04.2025, а остаточний розрахунок з нею проведений 29.05.2025, на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 по 29.05.2025, тобто за 29 календарних днів.
Щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову.
Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
За обставин справи, що розглядається, суд враховує, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивачки без урахування підстав для зменшення становить 23466,51 грн (809,19 грн х 29 календарних днів).
На дату звільнення зі служби в поліції позивачці мало бути сплачене грошове забезпечення загалом у розмірі 70193,50 грн (з урахуванням військового збору у розмірі 5%).
Фактично виплати при звільненні проведені таким чином:
- 09.05.2025 сплачені кошти у розмірі 7333,26 грн (перераховано на картковий рахунок позивачки 6966,60 грн, утримано військовий збір 366,66 грн) /а.с. 14/;
- 29.05.2025 сплачені кошти у розмірі 62860,24 грн (перераховано на картковий рахунок позивачки 59717,23 грн, утримано військовий збір 3143,01 грн) /а.с. 14, 25 - зі звороту/.
Грошове забезпечення за квітень 2025 року сплачене позивачці 29.04.2025, тобто до моменту звільнення її зі служби в поліції.
За наведених обставин, суд не знаходить підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки уся сума грошового забезпечення, що належала позивачці при звільненні сплачена їй із затримкою.
Суд, зважаючи на розмір несвоєчасно сплаченої заборгованості, вважає обґрунтованою та співмірною суму середнього заробітку у розмірі 23466,51 грн, що належить стягнути на користь позивачки з ГУНП в Полтавській області.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Тож позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо затримки проведення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції, а також стягнення з ГУНП в Полтавській області на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить задовольнити частково, вийшовши за межі позовних вимог на підставі частини другої статті 9 КАС України в частині визначення періоду затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні та обчислення суми середнього заробітку.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачка при звернені до суду сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 20, 21/.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Відповідно до правової позиції, сформульованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, та витікає із самої назви статті 117 КЗпП України), за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у середньому розмірі заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Оскільки середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати та на нього не поширюються норми щодо стягнення заробітної плати, позивач не звільняється від сплати судового збору за подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправна бездіяльність відповідача щодо не проведення розрахунку з позивачкою у день звільнення зі служби в поліції, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивачки у повному розмірі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не проведення остаточного розрахунку в день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23466,51 грн (двадцять три тисячі чотириста шістдесят шість гривень п'ятдесят одна копійка).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Полтавській області (код ЄДРПОУ 40108630; вул. Юліана Матвійчука, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36014).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА