Справа № 420/39647/25
02 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Грабової Т.П., представник позивача - не з'явився, представника відповідача - Нікора О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “5АП» до Одеського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю “5АП» звернулося до суду з позовом до Одеського обласного центру зайнятості, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Одеського обласного центру зайнятості від 26.11.2025 №1153 в частині відкликання (скасування) дозволів на застосування праці іноземців №3174, №3175, №3176 від 09.01.2025, виданих ТОВ “ 5АП» щодо громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Одеський обласний центр зайнятості поновити дію дозволів на застосування праці іноземців №3174, №3175, №3176 від 09.01.2025 та внести відповідні відомості до інформаційних систем Державного центру зайнятості.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Позивач вважає, що оскаржуваний наказ № 1153 та дії Одеського ОЦЗ щодо відкликання (скасування) дозволів №№ 3174, 3175, 3176 є протиправними, такими, що порушують його права та законні інтереси у сфері господарської діяльності, і підлягають скасуванню. Зокрема, позивач вказує на те, що оскаржуваним наказом: позивача фактично позбавлено можливості реалізувати вже отримані дозволи на застосування праці іноземців; створено перешкоди у здійсненні господарської діяльності у сфері працевлаштування іноземних працівників; запроваджено додаткові негативні правові наслідки у вигляді заборони отримувати нові/продовжені дозволи протягом року. Таким чином, оскаржуваний наказ безпосередньо порушує права та законні інтереси ТОВ « 5АП», що стало підставою для звернення до адміністративного суду.
На думку позивача, іноземні працівники до України не прибули, до роботи допущені не були, заробітна плата їм не нараховувалась, отже: об'єкт оподаткування ЄСВ відсутній; відсутні підстави для нарахування та сплати ЄСВ; відсутній факт «несплати» ЄСВ у розумінні п.10 ч.2 ст. 42-10 Закону «Про зайнятість населення», оскільки відсутній сам обов'язок сплачувати внесок. Механічне тлумачення Відповідачем цієї норми лише за формальними даними Реєстру, без урахування реальної відсутності трудових відносин і наданих Позивачем пояснень, суперечить вимогам розумності, добросовісності та пропорційності, закріпленим у ч. 3 ст. 2 КАСУ.
Ухвалою від 01.12.2025 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “5АП» про забезпечення позову - відмовлено.
Ухвалою від 02.12.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 04.12.2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “5АП» про забезпечення позову - задоволено. Зупинено дію наказу Одеського обласного центру зайнятості від 26.11.2025 №1153 у частині застосування до ТОВ “ 5АП» наслідків, передбачених п.5 ч.1 ст.42-9 Закону України “Про зайнятість населення» (річна заборона подання заяв про видачу, продовження строку дії та внесення змін до дозволів), до набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/39647/25. Заборонено Одеському обласному центру зайнятості до набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/39647/25 відмовляти ТОВ “ 5АП» у видачі, продовженні строку дії або внесенні змін до дозволів на застосування праці іноземців з посиланням на наказ від 26.11.2025 №1153.
Ухвалою від 08.12.2025 року заяву про збільшення розміру позовних вимог від 05.12.2025 року (вхід. від 08.12.2025 року) у справі за позовом ТОВ “5АП» до Одеського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Ухвалою від 08.12.2025 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “5АП» про забезпечення позову від 05.12.2025 року - відмовлено.
18.12.2025 року від представника відповідача - Одеського обласного центру зайнятості надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві відповідач зазначає, що 09.01.2025 роботодавцем ТОВ « 5АП» отримані в Одеському ОЦЗ дозволи на застосування праці громадян Бангладеш Міах ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для роботи на посадах підсобних робітників строком на один рік кожний. 17.02.2025 до Одеського ОЦЗ подано копію укладеного трудового договору від 10.02.2025 (надіслано поштою), між ТОВ « 5АП» та ОСОБА_3 , відповідно до умов якого, іноземця прийнято на посаду підсобного робітника та встановлено посадовий оклад у розмірі 8200 грн на місяць. 03.03.2025 до Одеського ОЦЗ подано копії укладених трудових договорів від 10.02.2025 та 19.02.2025 (надіслано поштою) між ТОВ « 5АП» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до умов яких, іноземців прийнято на посади підсобних робітників та встановлено посадові оклади у розмірі 8200 грн на місяць кожному. За результатами здійсненого Одеським ОЦЗ моніторингу сплати роботодавцями ЄСВ за осіб, на застосування праці яких отримано дозволи, встановлено, що в Реєстрі відсутня інформація про сплату роботодавцем ТОВ « 5АП» ЄСВ за громадян Бангладеш ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за лютий-квітень 2025 року (протягом двох місяців з дати укладання трудового договору (контракту). За результатами здійснення Одеським ОЦЗ повторного моніторингу сплати роботодавцями ЄСВ, встановлено, що в Реєстрі й надалі відсутня інформація про сплату роботодавцем ТОВ «5АП» ЄСВ за громадян, на застосування праці яких отримано дозволи. Керуючись КЗпП України, Законом, 26.11.2025 Одеським ОЦЗ на підставі проколу Робочої групи від 26.11.2025 №218 прийнято рішення №1153 про відкликання (скасування) дозволів, виданих ТОВ « 5АП» на застосування праці громадян Бангладеш Міах ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для роботи на посадах підсобних робітників (відповідно до п.п.3,10 ч.2 ст.4210 Закону), про що роботодавця поінформовано відповідно до Закону. При цьому, скасування дозволу на застосування праці конкретного іноземця, виданого конкретному роботодавцю, не позбавляє такого іноземного працівника на здійснення трудової діяльності в Україні в іншого роботодавця, а відповідачу виконувати свою основну діяльність у сфері посередництва. Відповідач вважав, що Рішення про відкликання дозволів на застосування праці іноземців прийнято ним з урахуванням ч.2 ст. 2 КАС України.
29.12.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що наказом №1153 від 26.11.2025 скасовано дозволи на застосування праці іноземців №3174, №3175, №3176. Як підстави вказано, зокрема, підпункти 3 та 10 частини другої статті 42-10. Фактична аргументація відповідача зводиться до твердження, що «в Реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату єдиного внеску». Зазначене не є належним і достатнім обґрунтуванням законності оскаржуваного наказу з таких причин. В позові чітко зазначено: працівники-іноземці не прибули в Україну та не були допущені до роботи, причина - проблеми з візами/в'їздом; у зв'язку з цим відсутні нарахування заробітної плати і, відповідно, відсутній об'єкт для нарахування єдиного внеску. Відзив по суті не спростовує ці фактичні обставини, а навпаки оперує тезою про відсутність в'їзду/візових документів. За таких умов, посилання відповідача на пункт 10 частини другої статті 42-10 Закону, на думку позивача, є юридично необґрунтованим: неможливо кваліфікувати як «несплату» ситуацію, коли не виник обов'язок нарахування ЄСВ через відсутність бази нарахування (відсутність фактичного допуску до роботи та нарахувань). Також відповідач не спростував доводу про порушення строку прийняття рішення. У відзиві фактично обґрунтування побудовано на «неприбутті/візових питаннях», що не є обставинами частини першої статті 42-10, а тому не підпадає під механізм підпункту 3 частини другої цієї статті. З огляду на наведене, позивач зазначив, що відзив не спростовує заявлених вимог, а оскаржуваний наказ №1153 є протиправним та підлягає скасуванню.
01.01.2026 року від представника відповідача Одеського обласного центру зайнятості надійшли заперечення, в яких зазначено, що позивач помилково вважає, що відкликання дозволів на застосування праці іноземців є можливим виключно за наявності фактичної несплати ЄСВ за умов існування бази для його нарахування. Закон не ставить застосування цієї підстави у залежність від причин такої несплати, у тому числі: неприбуття іноземців на територію України, до офісу роботодавця; відсутності фактичного допуску до роботи, після укладеного трудового договору. Юридично значущим є результат зафіксований у Реєстрі застрахованих осіб, а саме відсутність відомостей про сплату ЄСВ. Окрім того, дані Реєстру використовуються не для автоматичної кваліфікації дій роботодавця як порушення, а як інструмент первинної верифікації. Дозвіл на застосування праці іноземця або особи без громадянства є адміністративним актом індивідуальної дії, який породжує обов'язки для роботодавця з моменту видачі та існує незалежно від того чи прибув іноземний працівник. Закон не містить положень, які б звільняли роботодавців від наслідків п.10 ст. 42-10, у разі неприбуття іноземця або труднощів з оформленням візових документів. Посилання позивача на Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» не спростовують правомірність дій відповідача. Норми вказаного закону не скасовують та не обмежують норму спеціального закону, яка встановлює режим контролю за використанням дозволів на застосування праці іноземців. Крім того, відповідач вважав, що твердження позивача про порушення строків прийняття рішення про відкликання(скасування) дозволів на застосування праці іноземців ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки Закон пов'язує початок перебігу триденного строку з моменту отримання інформації або встановлення обставин, а не з датою направлення листа роботодавцю щодо надання пояснень.
Ухвалою від 29.01.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Ухвалою від 10.03.2026 року у задоволенні клопотання представника Одеського обласного центру зайнятості про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 року по справі № 420/39647/25 - відмовлено.
Ухвалою від 10.03.2026 року ухвалено розглядати справу в за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 23 березня 2026 року на 14:00 год.
У судове засідання, призначене на 23 березня 2026 року на 14:00 год., з'явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.
Повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи представник позивача у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
За таких обставин, суд ухвалив про розгляд справи за відсутності позивача.
Заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ТОВ « 5АП» є суб'єктом господарювання, включеним до Переліку суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні та здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців.
На підставі пропозицій Робочої групи, оформленої протоколом №1 від 01.01.2025 року, Одеським обласним центром зайнятості (далі - Одеський ОЦЗ) прийнято рішення №7 від 09.01.2025 «Про видачу дозволів на застосування праці іноземців», зокрема, на застосування праці громадян Бангладеш Міах ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для роботи на посадах підсобних робітників строком на один рік кожний.
17.02.2025 року до Одеського ОЦЗ подано копію укладеного трудового договору від 10.02.2025 (надіслано поштою), між ТОВ « 5АП» та ОСОБА_3 , відповідно до умов якого, іноземця прийнято на посаду підсобного робітника та встановлено посадовий оклад у розмірі 8200 грн на місяць.
03.03.2025 року до Одеського ОЦЗ подано копії укладених трудових договорів від 10.02.2025 та 19.02.2025 (надіслано поштою), між ТОВ « 5АП» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до умов яких, іноземців прийнято на посади підсобних робітників та встановлено посадові оклади у розмірі 8200 грн на місяць кожному.
18.06.2025 року Одеським ОЦЗ направлено рекомендований лист з повідомленням про вручення роботодавцю ТОВ « 5АП» про необхідність надати пояснення стосовно виявлених фактів несплати ЄСВ до 30.06.2025.
Листом від 23.06.2025 №07/23.06.2025 ТОВ «5АП» повідомило Одеський ОЦЗ, зокрема, що: жоден із іноземних працівників станом на дату листа не прибув на територію України та не приступив до виконання трудових обов'язків; відповідно, об'єкт оподаткування ЄСВ не виник, заробітна плата не нараховувалась, підстави для сплати ЄСВ відсутні; причини неприбуття працівників зумовлені відсутністю/відмовами у видачі віз типу «Д» та триваючим процесом оскарження таких відмов; ТОВ « 5АП» веде комунікацію з Посольством України в Республіці Індія, подало апеляції на рішення консульської служби та готове надати підтверджуючі документи. Також повідомлено, що відповідно до умов укладених трудових договорів із зазначеними особами, датою початку трудових відносин вважається дата фактичного прибуття працівника до офісу підприємства та початок виконання ним трудових функцій, що узгоджується з вимогами ст.24 КЗпП України, згідно з якою трудові відносини виникають з моменту фактичного допуску працівника до роботи.
05.11.2025 року Одеським ОЦЗ повторно направлено рекомендований лист з повідомленням про вручення роботодавцю ТОВ « 5АП» стосовно надання до 14.11.2025 пояснень щодо виявлених фактів несплати ЄСВ.
Листом № 02/12.11.2025 року ТОВ « 5АП» повідомило Одеський ОЦЗ, зокрема, що: жоден із працівників не прибув в Україну та не був допущений до роботи; причини відсутності - ненадання віз типу «Д», оскарження відмов; у зв'язку з відсутністю фактичного виконання трудових обов'язків об'єкт оподаткування ЄСВ відсутній; відсутність сплати ЄСВ за лютий-квітень 2025 року обумовлена об'єктивними незалежними від Позивача причинами й не може вважатися порушенням законодавства України.
26.11.2025 року Одеським обласним центром зайнятості, на підставі проколу Робочої групи від 26.11.2025 №218 прийнято рішення №1153 про відкликання (скасування) дозволів, виданих ТОВ « 5АП» на застосування праці громадян Бангладеш Міах ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для роботи на посадах підсобних робітників (відповідно до п.п.3,10 ч.2 ст.4210 Закону), про що поінформовано ТОВ « 5АП».
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначено Законом України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі за текстом - Закон №5067-VI).
Згідно з частиною першою статті 42 Закону №5067-VI роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Частиною другою статті 42 Закону №5067-VI передбачено, що праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні (далі - дозвіл) кожним роботодавцем.
Порядок прийняття заяв про видачу, продовження дії, внесення змін до дозволу та порядок прийняття рішень про видачу, продовження дії, внесення змін до дозволу регламентований відповідно до норм статті 42-7 вказаного Закону №5067-VI, в той час статтею 42-10 визначено підстави для скасування дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі за текстом - Закон №3773-VI), дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства - документ, який надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця або особи без громадянства у порядку, встановленому законодавством України, або добровільно отриманий резидентом Дія Сіті для укладення гіг-контракту з іноземцем або особою без громадянства.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону №5067-VI територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, скасовує виданий дозвіл у разі: несплати роботодавцем, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, передбачених законодавством.
Моніторинг сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом обміну даними з Пенсійним фондом України.
Аналіз даної норми свідчить, що наслідок у вигляді скасування виданого дозволу на застосування праці іноземця має місце у разі несплати роботодавцем за даними реєстру застрахованих осіб єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту).
Отже, вказана норма поширюється на несплату роботодавцем ЄСВ за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту).
Відповідно до статті 2 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон №2464-VI) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно до частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, 17.02.2025 року до Одеського ОЦЗ подано копію укладеного трудового договору від 10.02.2025 (надіслано поштою), між ТОВ « 5АП» та ОСОБА_3 , відповідно до умов якого, іноземця прийнято на посаду підсобного робітника та встановлено посадовий оклад у розмірі 8200 грн на місяць.
03.03.2025 року до Одеського ОЦЗ подано копії укладених трудових договорів від 10.02.2025 та 19.02.2025 (надіслано поштою), між ТОВ « 5АП» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до умов яких, іноземців прийнято на посади підсобних робітників та встановлено посадові оклади у розмірі 8200 грн на місяць кожному.
Відтак, з урахуванням приписів чинного законодавства після укладення трудових договорів (контрактів) від 10.02.2025 та від 19.02.2025 у ТОВ « 5АП» виник обов'язок подавати звітність, в тому числі сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Проте, за результатами здійсненого Одеським ОЦЗ моніторингу сплати роботодавцями ЄСВ за осіб, на застосування праці яких отримано дозволи, встановлено, що в Реєстрі відсутня інформація про сплату роботодавцем ТОВ « 5АП» ЄСВ за громадян Бангладеш ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за лютий-квітень 2025 року (протягом двох місяців з дати укладання трудового договору (контракту).
При цьому, 18.06.2025 та 05.11.2025 Одеським ОЦЗ направлено рекомендований лист з повідомленням про вручення роботодавцю ТОВ «5АП» про необхідність надати пояснення стосовно виявлених фактів несплати ЄСВ.
Листами від 23.06.2025 року та від 12.11.2025 року ТОВ « 5АП» фактично підтверджено відсутність інформації щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відсутність інформації щодо працевлаштування іноземного працівника, на застосування праці якого отримано дозволи №3174, № 3175, № 3176 від 09.01.2025 року.
За таких обставин, аналізуючи зміст листів ТОВ « 5АП» від 23.06.2025 року та від 12.11.2025 року та інформацію, отриману за результатами моніторингу, така інформація в розумінні пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону №5067-VI є підставою для скасування дозволу на застосування праці іноземця, оскільки підтверджується факт несплати роботодавцем ТОВ « 5АП», за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за громадян Бангладеш Міах ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на застосування праці яких отримано дозволи №3174, № 3175, № 3176 від 09.01.2025 року, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону №5067-VI наслідок у вигляді скасування виданого дозволу має місце у разі несплати роботодавцем за даними реєстру застрахованих осіб єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту).
Отже, вказана норма поширюється на випадки несплати роботодавцем ЄСВ за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл на працевлаштування, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту).
Суд зазначає, що контракти між ТОВ « 5АП» та громадянами Бангладеш ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені 10.02.2025 та 19.02.2025.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлено відсутність інформації щодо сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаних громадян та відсутність інформації щодо працевлаштування іноземних працівників, на застосування праці яких отримано дозволи №3174, № 3175, № 3176 від 09.01.2025 року.
Таким чином, вбачається, що ТОВ « 5АП» з моменту укладання трудових договорів із позивачем, взагалі не було сплачено ЄСВ за вказаних працівників. Доказів зворотного позивачем до суду не надано.
Також, суд звертає увагу, що Закон не ставить застосування цієї підстави у залежність від причин такої несплати, у тому числі: неприбуття іноземців на територію України, до офісу роботодавця; відсутності фактичного допуску до роботи, після укладеного трудового договору. Юридично значущим є результат, зафіксований у Реєстрі застрахованих осіб, а саме: відсутність відомостей про сплату ЄСВ.
Крім того, дозвіл на застосування праці іноземця або особи без громадянства є адміністративним актом індивідуальної дії, який породжує обов'язки для роботодавця з моменту видачі та існує незалежно від того, чи прибув іноземний працівник. Закон не містить положень, які б звільняли роботодавців від наслідків, передбачених п.10 ст. 42-10 Закону, у разі неприбуття іноземця або труднощів з оформленням візових документів.
Щодо доводів позивача про те, що відповідно до ст.ст.21, 24 КЗпП України трудові відносини виникають з моменту фактичного допуску працівника до роботи за розпорядженням роботодавця, а не лише з факту підписання трудового договору; а за умовами укладених трудових договорів між ТОВ « 5АП» та іноземними громадянами датою початку трудових відносин визначено фактичне прибуття працівника до офісу підприємства та початок виконання ним трудових функцій; і оскільки іноземні працівники до України не прибули, до роботи допущені не були, заробітна плата їм не нараховувалась, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Відповідно до ч.4 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, аналізуючи зазначені норми трудового законодавства, суд доходить висновку, що трудовий договір (контракт) є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди та його підписання працівником і роботодавцем, незалежно від дати фактичного початку виконання роботи.
Вказані норми визначають, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця. Проте, це не означає, що трудові відносини виникають з моменту фактичного допуску працівника до роботи за розпорядженням роботодавця, як стверджує позивач. Трудові відносини у даному спірному випадку виникають з моменту укладення трудового договору, а наведена позивачем умова договорів, за якою датою початку трудових відносин визначено фактичне прибуття працівника до офісу підприємства та початок виконання ним трудових функцій, визначає виключно момент початку фактичного виконання трудових обов'язків та допуск працівника до роботи.
Отже, на думку суду, твердження позивача про невиникнення трудових відносин між позивачем та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , через те, що останні не були фактично допущені до роботи, за наявності укладених трудових договорів, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм ст.ст.21, 24 КЗпП України, а тому не беруться судом до уваги.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Одеського обласного центру зайнятості від 26.11.2025 №1153 в частині відкликання (скасування) дозволів на застосування праці іноземців №3174, №3175, №3176 від 09.01.2025, виданих ТОВ “ 5АП» щодо громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та, як наслідок, зобов'язання Одеського обласного центру зайнятості поновити дію дозволів на застосування праці іноземців №3174, №3175, №3176 від 09.01.2025 та внести відповідні відомості до інформаційних систем Державного центру зайнятості.
Також суд доходить висновку про відповідність оскаржуваного наказу вимогам ч.2 ст.2 КАС України, оскільки він прийнятий: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України, зокрема, передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “5АП» слід відмовити повністю.
Також позивач просив постановити окрему ухвалу, зобов'язавши Державну службу зайнятості України вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також встановити строк для надання суду відповіді про вжиті заходи.
Беручи до уваги, що порушень закону з боку відповідача судом не встановлено, і в задоволенні позову суд відмовляє, передбачені ст.249 КАС України підстави для постановлення окремої ухвали - відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд відносить витрати позивача зі сплати судового збору, за його рахунок.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “5АП» (адреса: вул. Преображенська, буд.30, офіс 9, м. Одеса, 65082, ЄДРПОУ 40730384) до Одеського обласного центру зайнятості (адреса: вул. Михайла Болтенка, буд.10, м. Одеса, 65007, ЄДРПОУ 03491435) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
У постановленні окремої ухвали - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів
.