31 березня 2026 року м. Київ №320/64818/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, у якому просить суд :
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №28344-30096/0-02/8-1000/25 від 30.09.2025 року ОСОБА_1 про перерахунок розміру пенсії відповідно до пункту «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи із дня призначення пенсії - з 24 червня 2020 року відповідно до пункту «б» ч. 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення з урахуванням проведених раніше виплат.
Позов мотивовано протиправністю дій відповідача щодо Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням органу Пенсійного фонду України йому протиправно відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач зазначає, що право на пенсійне забезпечення ним було набуте ще на момент звільнення з військової служби, виходячи з наявності необхідного страхового стажу та вислуги років, що підтверджується відповідними документами та вже було встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Разом з тим, на виконання судових рішень пенсійним органом пенсію було призначено та перераховано з порушенням вимог законодавства, зокрема без урахування правильного відсоткового значення грошового забезпечення, що підлягає застосуванню при визначенні розміру пенсії. Позивач вказує, що відповідач, відмовляючи у перерахунку пенсії, фактично звузив обсяг його вже набутого права на пенсійне забезпечення, що суперечить положенням Конституції України та усталеній судовій практиці. У зв'язку з цим позивач просить суд визнати протиправною відмову відповідача та зобов'язати останнього здійснити відповідний перерахунок пенсії з моменту її призначення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач не скористався правом надіслав відзив на позовну заяву у якому просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 01 серпня 1990 року по 13 серпня 2004 року позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, після чого був звільнений у запас у зв'язку із закінченням строку контракту.
На момент звільнення позивач досяг 45-річного віку та мав загальний трудовий стаж понад 25 років, з яких понад 12 років і 6 місяців становила військова служба.
У подальшому позивач звернувся до відповідного органу для призначення пенсії за вислугу років, однак рішенням відповідача йому було відмовлено у призначенні пенсії.
Рішенням адміністративного суду у справі №320/3954/21, яке набрало законної сили, вказану відмову було визнано протиправною та зобов'язано відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з моменту звернення.
На виконання зазначеного рішення відповідачем було призначено позивачу пенсію, однак, як встановлено судом, її розмір визначено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема без врахування належного відсоткового значення грошового забезпечення.
У вересні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, однак рішенням від 30.09.2025 року йому було відмовлено у задоволенні такої заяви.
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (надалі - Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») та Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».
Відповідно до преамбули Закону № 2262-ХІІ держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Тобто, дійсно діюче законодавство пов'язує можливість призначення пенсії за вислугу років саме з наявністю на день звільнення зі служби двох умов: 1) досягнення 45-річного віку; 2) страхового стажу 25 років, з яких не менше ніж 12 років і 6 місяців служби в органах внутрішніх справ.
З аналізу діючої редакції статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вбачається, що ОСОБА_1 не має право на призначення пенсії за вислугою років.
Разом з тим, в період з 31 липня 2002 року по 29 квітня 2006 року (на момент звільнення позивача з займаної посади - 13.08.2004) діяла інша редакція статті 12 Закону, у редакції Закону №51-IV від 04 липня 2002 року.
З аналізу вказаної редакції вбачається, що особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Відтак, у відповідності до вимог, чинного на момент звільнення позивача з військової служби, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» № 51-IV від 04 липня 2002 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж більше 25 років, з яких 14 років та 12 днів місяців військова служба.
29 квітня 2006 року набув чинності інший Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» № 3591-IV, яким право на призначення пенсії за вислугою років, ставилося в залежності від наявності 45-річного віку та страхового стажу саме на час звільнення зі служби.
Вирішуючи питання, чи втратив позивач право на призначення пенсії за вислугою років, яке він набув на підставі Закону № 51-IV від 04 липня 2002 року, у зв'язку з набуттям чинності 29 квітня 2006 року Закону № 3591-IV від 04 квітня 2006 року, суд у рішенні суду №320/3954/21 звертав увагу на сталу практику постановлену Верховним Судом.
Зазначене питання було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом. Так, у постанові від 21 листопада 2019 року у адміністративній справі № 331/1442/17, Верховним Судом висловлена позиція, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Також, у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Також, аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 404/8137/13-а, від 16 липня 2019 року у справі № 686/651/17, від 30 січня 2018 року у справі № 539/3872/14-а.
При цьому, суд також звертає увагу, що статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
У рішенні № 5-рп/2002 Конституційний Суд України зауважив, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 21-630а14 та від 01 липня 2014 року у справі № 21-244а14 та у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 539/3872/14-а.
Крім того, відповідно до пункту 11 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» № 1763-ІУ та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Отже, право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені з військової служби, при досягненні ними в майбутньому 45 років та 12 календарних років і 6 місяців вислуги років, було встановлено пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», чинного на момент звільнення позивача, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.
Відтак, станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій при вирішенні даної категорії справ, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі № 539/3872/14-а, та від 16.07.2019 у справі № 686/651/17. Також, аналогічного висновку дійшов і Шостий апеляційний адміністративний суд у поставі від 12.04.2021 у справі №640/21531/20.
При цьому, суд зазначає, що визначення розміру пенсії є складовою реалізації права на пенсійне забезпечення, а відтак повинно здійснюватися з урахуванням тих норм законодавства, які діяли на момент виникнення у особи права на пенсію.
Відповідно до вимог п.б ст.11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у редакції Закону №51-IV від 04 липня 2002 року, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового
забезпечення (стаття 43); (пункт "б" частини першої статті 13 в редакції Закону №3946-12 від 04.02.1994).
Як встановлено судом, на момент звільнення позивача зі служби діяла редакція законодавства, яка передбачала, що за наявності 25 років загального трудового стажу особі призначається пенсія у розмірі 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням на один відсоток за кожний повний рік стажу понад 25 років.
Таким чином, саме зазначений порядок визначення розміру пенсії підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Водночас відповідачем при здійсненні призначення та подальшого перерахунку пенсії позивача зазначені вимоги законодавства враховані не були, що призвело до визначення розміру пенсії у меншому обсязі, ніж це передбачено законом.
Суд звертає увагу, що встановлення розміру пенсії у заниженому відсотковому значенні фактично є формою звуження змісту права на соціальний захист, що прямо заборонено статтею 22 Конституції України.
При цьому, як уже зазначалося, правовідносини щодо пенсійного забезпечення виникають у момент набуття права на пенсію, а не у момент звернення за її призначенням, а тому подальші зміни законодавства не можуть бути підставою для погіршення становища особи.
Суд також враховує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів правомірності застосування іншого порядку визначення розміру пенсії, ніж той, який діяв на момент виникнення у позивача права на її призначення.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень.
Однак у даному випадку відповідач не довів правомірності своїх дій щодо відмови у перерахунку пенсії та визначення її розміру.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно застосовано до позивача положення законодавства у редакції, яка погіршує його становище, та не враховано норми, чинні на момент виникнення права на пенсійне забезпечення.
Отже, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, з урахуванням 50 відсотків грошового забезпечення та збільшення на один відсоток за кожний повний рік стажу понад 25 років, починаючи з дати призначення пенсії (24.06.2020).
Такий спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки забезпечує реальне відновлення порушеного права позивача.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлену листом №28344-30096/0-02/8-1000/25 від 30.09.2025, ОСОБА_1 про перерахунок розміру пенсії відповідно до пункту «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, буд.10, м.Фастів, Київська область, 08501) здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) починаючи із дня призначення пенсії - з 24 червня 2020 року відповідно до пункту «б» ч. 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених раніше виплат.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.