30 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/25961/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Об'єднаного центру забезпечених заходів цивільно-військового співробітництва Збройних силах України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Об'єднаного центру забезпечених заходів цивільно-військового співробітництва Збройних силах України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Об'єднаного центру забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Об'єднаного центру забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України на його користь 88 657,54 грн середнього заробітку за 113 днів затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2025 по 07.11.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу Об'єднаного центру забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України непроведено з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні, зокрема не здійснено виплату компенсації за невикористане речове майно. Наголошує, що таку виплату здійснено йому на виконання рішення суду, тобто після звільнення з військової служби. З огляду на що, вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, як того вимагає ст.117 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП), а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
03.12.2025 від представника Об'єднаного центру забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України (далі - відповідач, Центр) до суду надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Наголошує, що компенсація вартості за недотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця та не є оплатою за працю, а тому вимоги ст.116, 117 Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані у даних правовідносинах., а тому позовні вимоги є безпідставними.
Відповідно до ухвали суду від 05.03.2026 витребувано від Об'єднаного центру забезпечених заходів цивільно-військового співробітництва Збройних силах України довідку про середньоденне грошове забезпечення (середній заробіток) та інформацію про розмір отриманих коштів при звільненні ОСОБА_1 із військової служби.
12.03.2026 на виконання вимог ухвали суду про витребування додаткових доказів представник Центру надала суду необхідну інформацію.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та відповідно до наказу начальника Об'єднаного центру забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України № 16-РС від 14.07.2025 звільнений з військової служби та на підставі наказу начальника Об'єднаного центру забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України № 186-нст від 17.07.2025 виключений зі списків особового складу.
За матеріалами справи, при звільненні з військової служби позивачу не проведено остаточний та повний розрахунок, не виплачено компенсацію за невикористане речове майно у повному обсязі.
Виплата компенсації за невикористане речове майно у повному розмірі здійснена позивачу 08.11.2025 у розмірі 37 714,90 грн, що підтверджується банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо непроведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У ході судового розгляду справи період затримки розрахунку у даних спірних правовідносинах становить з 18.07.2025 по 07.11.2025.
Спірні правовідносини у даній справі охоплюють регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка з 19.07.2022 передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Як свідчать матеріали справи, на виконання судового рішення відповідачем здійснено донарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у розмірі 37 714,90 грн.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Натомість, відповідач не дотримався норм чинного законодавства щодо здійснення повного розрахунку із позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки, що є правовою підставою для його відповідальності передбаченої положеннями статті 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та сформулював висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Також, Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
При цьому, у справі № 489/6074/23 розрахунки середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку здійснювались із врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
За таких обставин, під час розгляду спірних правовідносин необхідно застосувати у межах спірних правовідносин критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022.
Згідно інформації наданої Центром середньоденний розмір грошового забезпечення позивача склав 798,29 грн (довідка № 373/726 від 10.03.2026).
Отже, для обчислення середнього заробітку необхідно враховувати показник 798,29 грн.
Таким чином, за період затримки розрахунку з 18.07.2025 по 07.11.2025 (113 днів) середній заробіток склав 90 206,77 грн (798,29 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 113 дн.).
Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
При цьому, позивачу у процедурі звільнення виплачено 241 519,74 грн (сума, яка виплачена при звільненні за відомостями зазначеними у довідці № 373/726 від 10.03.2026).
При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 279 234,64 грн (241 519,74 грн. + 37 714,90 грн).
Відповідно, нарахована з затримкою компенсація за невикористане речове майно в сумі 37 714,90 грн складає 13,51 % від загальної суми (279 234,44 грн), яка підлягала виплаті в день звільнення (37 714,90 грн х 100 : 279 234,64 грн).
Тобто за період з 18.07.2025 по 07.11.2025 розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 12 186,93 грн (798,29 грн х 113 дні х 13,51 %).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, з урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування, виплаченими сумами на день звільнення та із простроченою заборгованістю, яка сплачена відповідачем, суд прийшов висновку про визначення розміру середнього заробітку, як відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, у сумі 12 186,93 грн.
Крім того, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 245 КАС України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 КАС України, суд,-
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Об'єднаного центру забезпечених заходів цивільно-військового співробітництва Збройних силах України (просп. Берестейський, 113, м. Київ, 03115.ЄДРПОУ: 26625335) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Об'єднаного центру забезпечених заходів цивільно-військового співробітництва Збройних силах України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби без проведення остаточного розрахунку зі сплати виплат при звільненні.
Стягнути з Об'єднаного центру забезпечених заходів цивільно-військового співробітництва Збройних силах України на ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 186 (дванадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн 93 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 30 березня 2026 р.
30.03.26