27 березня 2026 рокуСправа №160/24369/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Калугіної Н.Є.,
при секретарі судового засідання - Байрак П.І.,
за участю:
представника відповідача - Тітенко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/24369/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/24369/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі №160/24369/25 адміністративний позов - задоволено.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0723022409 від 22.11.2024; №0723002409 від 22.11.2024; №0722982409 від 22.11.2024; №0723092409 від 22.11.2024; №0722942409 від 22.11.2024; №0723072409 від 22.11.2024; №0723062409 від 22.11.2024; №0722952409 від 22.11.2024; №0730192409 від 27.11.2024; рішення про застосування штрафних санкцій №0722932409 від 22.11.2024; рішення про застосування штрафних санкцій №0722902409 від 22.11.2024; рішення про застосування штрафних санкцій №0722872409 від 22.11.2024; вимогу про сплату боргу недоїмки №0722802409 від 22.11.2024.
Вказане рішення ухвалено за правилами загального позовного провадження.
Так, 17.03.2026 від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначила, що нею понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 гривень. Означений факт підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, а саме копією договору про надання правничої допомоги від 01.08.2025 року та квитанцією до прибутково-касового ордеру №28/08/25 від 01.08.2025 року. Таким чином з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 гривень.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 березня 2026 року призначив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/24369/25 до розгляду у судовому засіданні на 26 березня 2026 року о 14:00 год.
25.03.2026 від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому зазначив, що витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області вважає, що розмір гонорару (витрат на правничу допомогу), визначений позивачем та його адвокатом, зважаючи на рівень складності справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У судове засідання, призначене на 26.03.2026 прибув представник відповідача, позивач та його представник не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду заяви.
Суд протокольною ухвалою від 26.03.2026 відклав розгляд заяви на 27.03.2026 на 11:00, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території Дніпропетровської області.
27.03.2026 від позивача надійшла заява про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення у справі без участі позивача або його представника.
У судове засідання, призначене на 27.03.2026 прибув представник відповідача, проти задоволення заяви заперечував та зазначив, що доказами, наданими позивачем не підтверджено понесення судових витрат у цій справі.
В судовому засіданні 27.03.2026 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов наступних висновків.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, разом з тим, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження обставин понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи, адвокатом позивача надано наступні документи: договір про надання правової допомоги від 01.08.2025, квитанцію до прибутково-касового ордеру №01/08/25 та ордер серії АЕ № 1397240, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2355 від 20.09.2011.
Згідно наданих доказів, судом встановлено, що 01.08.2025 між позивачем (Клієнт) та адвокатом Нестеченком Дмитром Сергійовичем (Адвокат) було укладено Договір про надання правової допомоги.
Пунктом 1.1. Договору передбачено, що адвокат зобов'язується надати правову допомогу в судах усіх інстанцій, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта шляхом представництва інтересів клієнта у справі щодо оскарження податкових повідомлень-рішень та приймає на себе обов'язки:
надати послуги з питання встановлення родинних зв'язків та національності.
усного та письмового консультування з правових питань;
складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та
позовних заяв тощо;
надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів Клієнта в органах судової влади;
особистої участі та представництва Клієнта в загальних, адміністративних та господарських судах України.
Відповідно до п. 2.3 Договору, Клієнт несе обов'язки, зокрема, сплатити гонорар Адвокату чи його заступнику в розмірі та в строк згідно цього Договору.
Згідно з приписами п. 4.1. Договору, розмір гонорару адвоката складає 20000,00 грн. та виплачується під час підписання даного Договору.
Згідно квитанції до прибуткового касового орде№01/08/25 за надання юридичних послуг адвокат Нестеченко Д.С. отримав 20000,00 грн.
Разом з цим, суд наголошує, що ані у договорі про надання правничої допомоги, ані у квитанції до прибутково-касового ордеру відсутні посилання на конкретний обсяг наданих послуг адвокатом щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у цій справі.
Ретельно ознайомившись із змістом договору від 01.08.2025, судом не встановлено, що адвокат Нестеченко Д.С. надавав правничу допомогу за цим договором щодо оскарження рішень контролюючого органу, які були предметом розгляду у цій справі.
Ні детального опису робіт, ні акту прийому - передачі до матеріалів справи адвокатом не надано.
Дослідивши надану заявником квитанцію до прибуткового касового ордеру №01/08/25, суд зазначає, що вона не може бути прийнята як належний та допустимий доказ понесення витрат на правничу допомогу з огляду на відсутність підпису особи, яка передала кошти, зазначення прізвища та ініціалів. Відсутність підпису платника унеможливлює ідентифікацію факту реальної передачі готівкових коштів від позивача до адвоката. Крім цього, посилання у квитанції лише на реквізити Договору про надання правничої допомоги від 01.08.2025 без зазначення номеру конкретної справи, за наявності тривалих правовідносин між сторонами, не є достатнім підтвердженням того, що ці кошти сплачені саме за послуги у межах даного судового процесу.
При цьому, суд зазначає, що документи, що підтверджують витрати, мають бути оформлені належним чином та містити відомості про те, за які саме послуги та в межах якої справи проведено оплату.
Відтак, приписи договору, як і відомості, вказані у прибутково-касовому ордері мають узагальнений характер, що не дозволяє суду встановити, що правова допомога надавалась саме в межах розгляду справи №160/24369/25.
Суд наголошує, що враховуючи відсутність в матеріалах справи відомостей, підтверджених документально, щодо виконаних доручень та дій, передбачених договором, які вчинялися адвокатом саме в цій справі та беручи до уваги, що адвокат не позбавлений права надавати послуги одній і тій самій стороні в межах різних правовідносин, відсутність у документах вказівки на конкретну справу № 160/24369/25 або вид правовідносин та предмет спору позбавляє суд можливості встановити реальність та фактичне понесення таких витрат в межах справи №160/24369/25.
Суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Відтак, оскільки заявником не доведено, що зазначені витрати понесені саме у зв'язку з розглядом цієї справи, суд вважає вимоги заяви необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/24369/25 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст.ст.295-297 КАС України.
Повний текст ухвали складено 01.04.2026.
Суддя Н.Є. Калугіна