31 березня 2026 рокуСправа №160/1618/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
23.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 31.07.2023 по 25.12.2025 у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покар (№ 3)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 («Грошове забезпечення військовослужбовців») середній заробіток за період за період з 31.07.2023 по 25.12.2025 у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, у сумі 1 052 250,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)». 31.07.2023 позивача виключено зі списків особового складу установи, усіх видів забезпечення. Вважаючи, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не здійснено повного і належного розрахунку, останній звернувся до суду. 02.09.2024 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/16511/24 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача. Доплату грошового забезпечення згідно судового рішення було проведено 26.12.2025, тобто з порушенням строків у 2 роки 4 місяці 25 днів, з моменту звільнення. 28.12.2025 позивач звернувся з письмовим звернення до відповідача стосовно виплати йому середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, однак на момент звернення до суду із цим позовом, відповідач на звернення від 28.12.2025 не відповів та середній заробіток не виплатив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 25.02.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
11.02.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам спірних правовідносин та просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі. Зазначає, що остаточний розрахунок ОСОБА_1 був проведений своєчасно під час звільнення зі служби, спору про виплачені суми не існувало і підстав для перерахунку вже нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, не було. Після виникнення підстав, а саме, набрання чинності 17.03.2025 року винесеного рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 02.09.2024, яким позовні вимоги позивача було задоволено частково, відповідні документи на проведення додаткового фінансування були направлені до Міністерства юстиції України. Лише після внесених зміни до кошторису, було внесено зміни до плану асигнувань державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на 2025 рік. Після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок установи, було перераховано грошове забезпечення, згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року по справі №160/16511/24 і було повністю виплачено позивачу. Тобто, відповідачем були здійснені всі залежні від нього дії щодо виконання судового рішення. Також представник зауважує, що з обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, таке відшкодівання не може перевищувати шість місяців.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)».
Згідно витягу з наказу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (про особовий склад) від 26.07.2023 №227/ОС-23, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника УВП з інтендантського та комунально-побутового забезпечення начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення установи, 31 липня 2023 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі № 160/16511/24, яке набрало законної сили 17.03.2025, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язано Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023р виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови 704.
На виконання вказаного рішення суду ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)» здійснено виплату 26.12.2025.
28.12.2025 позивач звернувся до ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)» з проханням нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку за період з 31.07.2023 по 25.12.2025.
Не отримавши відповідь на своє звернення від 28.12.2025 та/або виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку та вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата роботодавцем належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто відповідальність за порушення вимог законодавства про працю може бути покладена виключно на роботодавця, який здійснює нарахування та виплату належних працівникові суми при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено зі служби з 31.07.2023 року. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.12.2025 року
Правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних, так і неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 01.08.2023, тобто день, наступний за днем звільнення.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі № 160/16511/24, відповідач виплатив 26.12.2025 позивачу суму коштів в розмірі 330 693,84 грн.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати належних сум грошового забезпечення за період з 01.08.2023 (день наступний за днем звільнення позивача зі служби) по 26.12.2025 (дату остаточного розрахунку).
Суд зауважує, що період до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Так, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (пункт 8 Порядку №100).
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
З довідки ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 29.04.2024 №3/4-51 про суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік вбачається:
- сума доходу у червні 2023 року - 30 814,90 грн, кількість календарних днів - 30
(посадовий оклад 6340,00 грн + оклад за спеціальним званням 1410,00 грн + надбавка за вислугу років 3875,00 грн + надбавка за особливості проходження служби (50%) 5812,50 грн + премія (211%) 13 377,40 грн);
- сума доходу у липні 2023 року - 46 918,50 грн, кількість календарних днів - 31
(посадовий оклад 6340,00 грн + оклад за спеціальним званням 1410,00 грн + надбавка за вислугу років 3875,00 грн + надбавка за особливості проходження служби (50%) 5812,50 грн + премія (232%) 14 708,80 грн + премія (233%) 14 772,20 грн);
- отже розмір середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням становить: (30 814,90 грн + 46 918,50 грн)/(30 днів + 31 день) = 77 733,40 грн/61 день = 1274,32 грн/день (округлено до копійок).
Таким чином, за період 01.08.2023 по 01.02.2024 (184 календарні дні, тобто з обмеженням виплати у 6 місяців) розмір середнього заробітку становить: 184 дні * 1274,32 грн/день = 234 474,88 грн.
Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас, за правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, при стягненні середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по день фактичного розрахунку підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Разом з тим, 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та зазначила:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові КАС ВС від 03.11.2025 у справі №400/4999/24.
Так, позивачу належала сума до виплати в розмірі 330 693,84 грн, яка була виплачена позивачу на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі № 160/16511/24, та не оспорювалася позивачем.
Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за період з 31.07.2023 по 25.12.2025 у сумі 1 052 250,90 грн. Проте, визначаючи межі відповідальності відповідача, суд керується нормами статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX), яка встановлює, що за затримку розрахунку при звільненні виплата середнього заробітку обмежена періодом у шість місяців. Крім того, оскільки датою звільнення позивача є 31.07.2023, нарахування середнього заробітку, відповідно до правил обчислення строків, має розпочинатися з наступного дня після звільнення, а саме з 01.08.2023. Таким чином, межовим строком нарахування компенсації у межах шестимісячного терміну є 01.02.2024.
З огляду на вищезазначене, судом встановлено, що належним та правомірним періодом нарахування є 184 календарні дні, а сума середнього заробітку становить 234 474,88 грн.
Враховуючи вищевикладену позицію Верховного Суду, зіставлення суми основного боргу (330 693,84 грн) із розрахованою сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку (234 474,88 грн) свідчить про відповідність принципам розумності та співмірності, сума відшкодування не перевищує розміру фактично належних позивачеві виплат та при цьому забезпечує справедливий баланс інтересів сторін.
За таких обставин, суд доходить висновку, що такий розмір відшкодування (234 474,88 грн) є справедливим, співмірним та не потребує додаткового зменшення.
З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2023 по 01.02.2024 у сумі 234 474,88 грн.
Варто зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
На переконання суду, належним способом захисту у цій справі, є саме стягнення з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» 234 474,88 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 234 474,88 грн без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1331,20 грн, що документально підтверджується квитанцією № 8345-2496-0499-0095 від 23.01.2026.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2, код ЄДРПОУ 14316899) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2023 по 01.02.2024 у сумі 234 474,88 грн.
Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2, код ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2023 по 01.02.2024 у сумі 234 474,88 грн (двісті тридцять чотири тисячі чотириста сімдесят чотири гривні 88 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2, код ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець