27 березня 2026 року Справа № 160/37053/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
29.12.2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени В'ячеславівни від 22 липня 2025 року №80020576 про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності;
- зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради провести державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,9кв. м, житловою площею 53,9 кв. метрів.
Ухвалою суду від 30.12.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 30.12.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени В'ячеславівни від 22 липня 2025 року № 80020576 про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності;
- звернення позивача щодо державної реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,9 кв. м, житловою площею 53,9 кв. м;
- інформацію /підстави прийнятої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.
Ухвалою суду від 26.02.2026 року витребувано у Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради належним чином засвідчені докази по справі, зокрема:
рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени В'ячеславівни від 22 липня 2025 року № 80020576 про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності;
звернення позивача щодо державної реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,9 кв. м, житловою площею 53,9 кв. м;
інформацію /підстави прийнятої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.
Продовжено строк розгляду адміністративної справи до 27.03.2026р., включно.
27.03.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 27.03.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вимушено залишив своє зареєстроване місце проживання у Донецькій області у зв'язку з активними бойовими діями та окупацією відповідної території, внаслідок чого втратив можливість користування та доступу до належного йому майна.
З метою отримання передбаченої державою компенсації за пошкоджене та/або знищене житло, ОСОБА_1 , 30.05.2025 року звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про проведення реєстраційних дій.
Предметом звернення позивача до державного реєстратора був житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,9 кв. м, житловою площею 53,9 кв. м, разом з усіма господарськими будівлями та спорудами, що входять до складу домоволодіння.
Вказує про те, що до заяви про державну реєстрацію були додані наявні документи, які підтверджують виникнення права власності до 2013 року, а саме: договір купівлі-продажу житлового будинку від 26.03.1992 року з відміткою на звороті БТІ про реєстрацію права власності; технічний паспорт БТІ на житловий будинок із планом та експлікацією; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований житловий будинок.
04.06.2025 року державний реєстратор виніс рішення про зупинення розгляду заяви позивача та звернувся до Донецької обласної державної адміністрації щодо отримання інформації в архівах БТІ на паперових носіях відомостей про реєстрацію прав власності позивача.
Позивач вказує про те, що немає фізичної можливості отримати інші документи або дублікати, оскільки збройна агресія та бойові дії на території Донецької області унеможливлюють доступ до органів БТІ, архівів та інших державних установ, де зберігаються відповідні реєстраційні матеріали.
Такі обставини є об'єктивними перешкодами, прямо передбаченими законодавством України щодо територій, на яких ведуться бойові дії та які перебувають під тимчасовою окупацією.
При цьому, незважаючи на наданий повний пакет документів, що підтверджують набуття права власності позивача, державним реєстратором було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій через неотримання відомостей від Донецької обласної державної адміністрації.
Позивач вказує про те, що надані ним документи давали підстави для проведення реєстрації речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1,2
Від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що в результаті здійснення пошуків в Державному реєстрі прав Державним реєстратором було встановлено відсутність будь-яких записів щодо права власності за адресою розташування будинку (Донецька обл., Покровський р., с. Орлівка, Очеретинська ТГ, вулиця Єлагіна Сергія, будинок 24а).
Державним реєстратором було сформовано запит до Донецької обласної державної адміністрації (вих. №01.1-19/852 від 04.06.2025).
Вказують про те, що протягом строку, встановленого Законом (30 робочих днів) державним реєстратором не було отримано відповіді, або інформації на сформований запит.
Також, зазначають, що винятків державної реєстрації права власності (якщо відомості про державну реєстрацію відсутні в єдиних та державних реєстрах, або якщо відповідні документи не були подані заявником) без отримання інформації від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав до 1 січня 2013 року не передбачено чинним законодавством.
Таким чином, вимоги державного реєстратора, викладені в рішенні про залишення заяви без руху, не були виконані.
Відповідно статті 23 Закону у разі, якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, не виконав вимоги державного реєстратора, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Отже, державним реєстратором по завершенню строку встановленого Законом, було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за номером 80020576 від 22.07.2025 року.
Від відповідача 1, Державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відзив по письмові пояснення по справі - не надходили.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Ясинуватським РВ УМВС України в Донецькій області, є внутрішньо переміщеною особою (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.10.2022 року №1241-5002253449).
ОСОБА_1 на праві особистої власності належить житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 березня 1992 року, укладеного між колгоспом ім. Леніна та ОСОБА_1 , позивач придбав у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з усіма господарськими будівлями та спорудами, що входять до складу домоволодіння. Договір укладено у письмовій формі, посвідчений належним чином та зареєстрований у Донецькому бюро технічної інвентаризації, про що зроблено реєстраційний запис від 26.03.1992 року.
Право власності на зазначений житловий будинок було набуте на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 26.03.1992 року та зареєстроване в установленому законом порядку в органах БТІ.
Згідно з технічною документацією, загальна площа будинку становить 81,9 кв.м, у тому числі житлова площа - 53,9 кв. м., допоміжна (підсобна) - 28,0 кв. м., що відповідає характеристикам зазначеним і у договорі купівлі-продажу житлового будинку від 26 березня 1992 року.
Позивачу також належить земельна ділянка площею 0,2500 га, на якій розташований зазначений житловий будинок. Право власності на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 428565, виданим відповідно до рішення Орлівської сільської ради та зареєстрованим у встановленому законом порядку. Кадастрові матеріали містять опис меж ділянки, координати поворотних точок та її цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Право власності позивача підтверджується, зокрема: договором купівлі-продажу 1992 року, технічною документацією БТІ, державним актом на землю та кадастровими матеріалами.
Таким чином, право власності ОСОБА_1 на житловий будинок і земельну ділянку є набутим на правомірно. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
З метою подальшого отримання передбаченої державою компенсації за пошкоджене та/або знищене житло, ОСОБА_1 , 30.05.2025 року звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про проведення реєстраційних дій.
Предметом звернення позивача до державного реєстратора був житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,9 кв. м, житловою площею 53,9 кв. м, разом з усіма господарськими будівлями та спорудами, що входять до складу домоволодіння.
Встановлено, що до заяви про державну реєстрацію були додані наявні документи, які підтверджують виникнення права власності до 2013 року, а саме: договір купівлі-продажу житлового будинку від 26.03.1992 року з відміткою на звороті БТІ про реєстрацію права власності; технічний паспорт БТІ на житловий будинок із планом та експлікацією; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований житловий будинок.
04.06.2025 року державний реєстратор виніс рішення про зупинення розгляду заяви позивача та звернувся до Донецької обласної державної адміністрації щодо отримання інформації в архівах БТІ на паперових носіях відомостей про реєстрацію прав власності позивача.
Позивач у позові вказує про те, що він немає фізичної можливості отримати інші документи або дублікати, оскільки збройна агресія та бойові дії на території Донецької області унеможливлюють доступ до органів БТІ, архівів та інших державних установ, де зберігаються відповідні реєстраційні матеріали.
Однак, за результатами поданих позивачем документів, що підтверджують набуття права власності позивача, державним реєстратором було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій через неотримання відомостей від Донецької обласної державної адміністрації.
Позивач, вважаючи протиправним рішення державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, діючої на час виникнення правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно частини 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вбачається, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
За правилом абзацу 4 частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Так, частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Пунктом 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Згідно статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено наступні підстави для відмови в державній реєстрації прав: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху; 9) документи подано до неналежного суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10)заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11)заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13)відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об'єкт незавершеного будівництва (крім об'єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об'єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об'єкти нерухомості у складі подільного об'єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об'єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості, які є частинами подільного об'єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об'єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об'єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об'єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості у зв'язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону; 21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 638/13304/17).
Водночас згідно з частиною 5 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Як вбачається з матеріалів справи, фактично державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради прав на нерухоме майно було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 22.07.2025 року № 80020576, оскільки не отримано відомостей реєстрів автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року.
Отже, державним реєстратором по завершенню строку встановленого Законом, було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за номером 80020576 від 22.07.2025.
Разом з тим, суд звертає увагу, що вищевказана підстава для відмови, не зазначена серед підстав, визначених частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
У свою чергу, умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Згідно пункту 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України “Про санкції», здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України “Про санкції», зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України “Про санкції», відмови в державній реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України “Про санкції».
Пунктом 14 Порядку № 1127 визначено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Однак приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором не було прийнято до уваги норми Постанови КМУ від 06.03.2022 року № 209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норм Цивільного законодавства та норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Разом з тим, у зв'язку зі змінною законодавства, на виконання постанови КМУ від 18 лютого 1998 року № 192 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно» прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 року № 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за №399/2839.
Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року № 36 у зв'язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445.
За пунктами 1.5,1.6 вказаної Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб було передбачено, що Державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства-бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. За пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі право встановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники право встановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім'я та по-батькові фізичних осіб -власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; д) на оригіналі право встановлювального документа робиться реєстраційний напис.
Якщо на право встановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа. Після проведення первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об'єкта, тобто проводити поточну реєстрацію. Поточна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна-це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Право встановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об'єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо непроведена первинна реєстрація права власності на цей об'єкт.
Відповідно до додатку №1 до Інструкції, до переліку право встановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна вказаною Інструкцією віднесено Договори купівлі продажу, міни, зареєстровані біржею (п. 9 Додатку до Інструкції).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві особистої власності належить житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 березня 1992 року, укладеного між колгоспом ім. Леніна та ОСОБА_1 , позивач придбав у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з усіма господарськими будівлями та спорудами, що входять до складу домоволодіння.
Договір укладено у письмовій формі, посвідчений належним чином та зареєстрований у Донецькому бюро технічної інвентаризації, про що зроблено реєстраційний запис від 26.03.1992 року.
Право власності на зазначений житловий будинок було набуте на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 26.03.1992 року та зареєстроване в установленому законом порядку в органах БТІ.
Згідно з технічною документацією, загальна площа будинку становить 81,9 кв. м, у тому числі житлова площа - 53,9 кв. м., допоміжна (підсобна) - 28,0 кв. м., що відповідає характеристикам зазначеним і у договорі купівлі-продажу житлового будинку від 26 березня 1992 року.
Позивачу також належить земельна ділянка площею 0,2500 га, на якій розташований зазначений житловий будинок. Право власності на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 428565, виданим відповідно до рішення Орлівської сільської ради та зареєстрованим у встановленому законом порядку. Кадастрові матеріали містять опис меж ділянки, координати поворотних точок та її цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Право власності позивача підтверджується, зокрема: договором купівлі-продажу 1992 року, технічною документацією БТІ, державним актом на землю та кадастровими матеріалами.
Слід вказати про те, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 (у редакції станом на час розгляду справи), с. Воєводівка, що відноситься до Сєвєродонецької міської територіальної громади, включено до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 Цивільного кодексу України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Таким чином, у випадку позивача документи надані позивачем, які посвідчують набуття ним права та позначка на ньому, свідчать про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року, які долучені до заяви при зверненні із відповідною заявою до відповідача, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна.
У звя'зку із зазначеним, прийняте рішення державного реєстратора
прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени В'ячеславівни від 22 липня 2025 року № 80020576 про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
З приводу вимоги про зобов'язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, суд зазначає таке.
У відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2025 року за реєстраційним номером 67207040 про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,9 кв. м, житловою площею 53,9 кв. м., з урахуванням висновків суду.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено обґрунтованість пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени В'ячеславівни від 22 липня 2025 року №80020576 про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2025 року за реєстраційним номером 67207040 про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,9 кв. м, житловою площею 53,9 кв. м., з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 908,40 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач 1: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Одринська Олена Вячеславівна Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 40392181).
Відповідач 2: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 40392181).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 27.03.2026 року.
Суддя В.В. Ільков