02 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи 756/524/26
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7897/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Андрейчука Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району, Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, -
У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю, як жінки та чоловіка, без реєстрації шлюбу, у період часу з 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1-11).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району, Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, надіслано за підсудністю на розгляд Васильківському міськрайонному суду Київської області у зв'язку з тим, що вказана справа не підсудна Оболонському районному суду міста Києва (а.с. 105-107).
Передаючи за підсудністю цивільну справу до Васильківського міськрайонного суду Київської області, міськрайонний суд виходив з того, що позов ОСОБА_1 стосується нерухомого майна, а тому повинен розглядатись за правилами виключної підсудності, визначеними частиною першою ст. 30 ЦПК України. Оскільки нерухоме майно (будинок АДРЕСА_2 ) не знаходиться в Оболонському районі міста Києва, справа за позовом ОСОБА_1 не підсудна Оболонському районному суду міста Києва.
Не погодившись з ухвалою районного суду, 02 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити матеріали справи для продовження розгляду до Оболонського районного суду міста Києва (а.с. 109-116).
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначила, що висновок суду першої інстанції свідчить про неправильне установлення обставин, які мають значення для справи та невірним визначенням змісту спірних правовідносин. Так, у позовній заяві позивач визначила, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно позивачеві для отримання статусу дружини учасника бойових дій та оформлення відповідних пільг для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Таким чином встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу здійснюється позивачем для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, зокрема отримання соціальних пільг. Такий статус впливає на підтвердження та надає можливість позивачеві реалізувати права у сфері соціального забезпечення.
Окрім цього, апелянт в своїй скарзі вказала, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а шестимісячний строк прийняття спадщини закінчився 13 травня 2023 року. Позивач у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк не подала заяву про вступ у спадщину та, відповідно, не є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 . Спадкоємцями померлого ОСОБА_4 є його мати ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 , що підтверджується спадковою справою № 48/2022 від 23 листопада 2022 року, що перебувала у провадженні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л.І., доступу до якої у позивача немає. Однак, з матеріалів справи № 758/16365/19, що перебувала на розгляді Голосіївського районного суду міста Києва, предметом якої було відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі померлого ОСОБА_4 вбачається, що у цій справі № 758/16365/19 ухвалою від 06 грудня 2022 року провадження у справі зупинялось до залучення у справі правонаступників померлого ОСОБА_4 та ухвалою від 11 вересня 2023 року провадження було поновлено. Правонаступниками та спадкоємцями померлого ОСОБА_4 у справі № 758/16365/19 є його мати ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 , позивача у списку правонаступників та спадкоємців немає.
Одним з відповідачів є Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району - м. Київ, вул. Озерна, буд. 18-А, що знаходиться в Оболонському районі міста Києва. Тому у відповідності до норми частини п'ятнадцятої ст. 28 ЦПК України, позивач подала свою позовну заяву до Оболонського районного суду міста Києва за місцем знаходження одного з відповідачів (а.с. 109-113).
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.
При цьому, суд апеляційної інстанції забезпечив право відповідачів подати відзиви (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши відповідні поштові повідомлення 27 лютого 2026 року (а.с. 124), які були отримані відповідачами ОСОБА_2 , Управлінням праці та соціального захисту населення Оболонського району, Міністерством оборони України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, від відповідача ОСОБА_3 поштове повідомлення повернулося без вручення (а.с. 124-132).
Відповідно до частини першої ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
У справі Goryachyy v. Ukraine (№ 43925/18 рішення в цій справі ухвалене Комітетом 24 лютого 2022 року, оприлюднене 15 вересня 2022 року та є остаточним), Європейський суд з прав людини зауважив, що згідно з національним законодавством апеляційний суд мав обов'язок повідомити заявника про майбутню апеляцію та запропонувати йому викласти свої доводи. На відміну від багатьох інших справ, розглянутих ЄСПЛ, де у відповідних матеріалах не було доказів того, що належна кореспонденція була надіслана заявникам (наприклад, «Стрижак проти України», № 72269/01, § 39, 8 листопада 2005 року; Hudakova and Others v. Slovakia,№ 23083/05, §§ 30-32, 27 квітня 2010 року; і Лазаренко та інші, згадане вище, §§ 36 і 43), у цій справі докази, надані сторонами, показали, що 04 квітня 2016 року апеляційний суд справді надіслав заявнику рекомендованим листом повідомлення про апеляційну скаргу відповідача. Отже, виявляється, що національний суд належним чином дотримався вимоги, встановленої національним процесуальним законодавством.
ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/98, вересня 2001 року).
Інакше кажучи, органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви заявника про те, що його права за пунктом 1 статті 6 Конвенції були порушені (Yeremeyev v. Ukraine, (dec.) [Committee], №64766/12, §§ 31 і 32, 26 березня року, та Sydorenko v. Ukraine (dec.) [Committee], № 73193/12, § 32, 18 лютого 2021 року).
Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи апеляційним судом.
Відповідно до частини другої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідноз частиною тринадцятою ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи апеляційний суд встановив, що позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із цим позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району, Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с. 1-7).
Метою подання вказаної позовної заяви зазначила, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно позивачу для отримання статусу дружини учасника бойових дій та оформлення відповідних пільг для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с. 1-7).
Позивач вказала у позовній заяві, що вона зверталася до Оболонського суду міста Києва із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 2013 року по 13 листопада 2022 року, але ухвалою Оболонського суду міста Києва від 29 вересня 2025 року її залишено без розгляду.
Так, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року у справі № 756/224/25 заяву ОСОБА_1 , подану у порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району, Міністерство оборони України - залишено без розгляду, згідно з частиною четвертою статті 315 ЦПК України, оскільки має місце спір про право (а.с. 38-40).
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року у справі № 756/224/25 не було оскаржено в апеляційному порядку, а отже вона набрала законної сили.
За частиною четвертою статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, як вбачається із змісту ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року у справі № 756/224/25 рішення суду у цій справі вплине на права та на обов'язки заінтересованих осіб, зокрема щодо права заявниці ОСОБА_1 на отримання грошової допомоги, і суд вважав, що між учасниками справи має місце спір про право.
З цієї ж підстави судове рішення у справі № 758/16365/19 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , правонаступниками після смерті якого були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не має преюдиційного значення для розгляду цієї справи у розумінні положень частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Так, в оскаржуваній ухвалі Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року встановлено, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що за час спільного проживання з нею ОСОБА_4 придбав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу матиме наслідком визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 .
Як виснував районний суд, позов ОСОБА_1 стосується нерухомого майна, а тому повинен розглядатись за правилами виключної підсудності, визначеними частиною першою ст. 30 ЦПК України (а.с. 105-107).
Разом з тим, вимогою позовної заяви ОСОБА_1 у цій справі є встановлення факту проживання однією сім'єю, як жінки та чоловіка, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою отримання статусу дружини учасника бойових дій та оформлення відповідних пільг для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с. 1-11).
Отже, предмет спору у цій справі не пов'язаний безпосередньо чи опосередковано з правами чи обов'язками, залежними від нерухомого майна померлого ОСОБА_4 .
Окрім цього, є невмотивованим посилання суду першої інстанції на положення статті 74 Сімейного кодексу, оскільки вимога про поділ спільного майна подружжя не заявлялася ОСОБА_1 у цій справі.
Правові позиції Верховного Суду, на які районний суд послався в оскаржуваній ухвалі від 22 січня 2026 року (постанова від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 за позовом про стягнення заборгованості з орендної плати, постанова від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, постанова від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав) не стосуються спорів щодо встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а тому не є релевантними для цієї справи.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Разом з тим, районний суд, вказуючи, що встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у цій справі матиме наслідком визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 , не звернув уваги на відсутність таких позовних вимог.
Як вже зазначалося, колегія суддів апеляційного суду встановила, що предметом позову є встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, предметом спору є отримання позивачем статусу дружини учасника бойових дій та оформлення відповідних пільг для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже позов ОСОБА_1 має немайновий характер і не пов'язаний з правами чи обов'язками, залежними від нерухомого майна померлого ОСОБА_4 .
Відтак, висновки районного суду щодо застосування правил виключної підсудності та направлення справи до іншого суду за підсудністю на підставі частини першої статті 30 ЦПК України є передчасними.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про направлення справи для розгляду за підсудністю до Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі частини першої ст. 30 ЦПК України, а порушення норм процесуального права призвели до постановлення ухвали, котру відповідно до пункту 4 частини першої ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ст. 353, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду, після їх перегляду в апеляційному порядку, не зазначені в переліку ухвал, які підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року - скасувати.
Справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району, Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною третьою ст. 389 ЦПК України.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов