Апеляційне провадження № 22-ц/824/5320/2026
Справа № 753/2324/25
Іменем України
31 березня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Трусової Т.О. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У лютому 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 58342,68 грн. матеріальних збитків, 5400 грн. витрат за проведення експертного дослідження, 10000 грн. моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що 27 вересня 2023 року о 11:40 в м. Києві за адресою вул. Вербицького 12 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Chevrolet Captiva д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції між автомобілями, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем Renault Logan д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 , в результаті ДТП було завдано механічних пошкоджень автомобілю позивача.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2023 року у справі № 753/17923/23 відповідача було визнано винним у скоєнні ДТП за ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
01 листопада 2023 року представником ТДВ СК «Альфа-Гарант», яка є страховиком відповідача, був проведений огляд автомобіля позивача, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу № 23/5420 від 01 листопада 2023 року, яким зафіксовано пошкодження автомобіля позивача, пов'язані з ДТП. Одночасно з представником ТДВ СК «Альфа-Гарант» 01 листопада 2023 року огляд автомобіля здійснював незалежний експерт ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС», залучений позивачем для встановлення розміру матеріального збитку. За результатами огляду автомобіля позивача незалежним експертом було складено протокол огляду КТЗ від 01 листопада 2023 року.
Для визначення вартості відновлювального ремонту та встановлення розміру матеріального збитку, завданого позивачу, було проведено дві автотоварознавчі експертизи, одне з експертних досліджень здійснено незалежним експертом ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» Тєрєховим О.А. у листопаді 2023 року, другу експертизу провело у липні 2024 року ТДВ СК «Альфа-Гарант», залучивши експерта Шерстюка О.В.
Відповідно до звіту про оцінку матеріального збитку, складеного 09 листопада 2023 року ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС», матеріальний збиток становить 75532,17 грн. з ПДВ. Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, здійсненого експертом Шерстюком О.В. , вартість матеріального збитку складає 75991,78 грн. з ПДВ, або ж 67772,32 грн. без ПДВ.
З метою відновлення пошкодженого автомобіля позивач звернувся на СТО ТОВ «Кий Авто Центр», спеціалістом якого був складений рахунок для ремонту автомобіля № 88997 від 29 квітня 2024 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склала 157622,76 грн.
02 серпня 2024 року позивач звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою про страхове відшкодування в межах ліміту страхового полісу. ТДВ СК «Альфа-Гарант», розглянуло заяву позивача та 14 серпня 2024 року з урахуванням висновків незалежних експертів Тєрєхова О.А. та Шерстюка О.В. здійснило страхове відшкодування за мінусом страхової франшизи у розмірі 66172,32 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 50526 від 14 серпня 2024 року.
16 вересня 2024 року позивач звернувся до відповідача з листом-пропозицією, яким пропонував фінансово долучитись до ремонту автомобіля позивача, частково оплативши рахунок СТО. Позивач не вимагав від відповідача сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка становить 91449,68 грн., натомість пропонував сплатити суму 60000 грн. В той же час відповідач проігнорував пропозицію позивача, не надавши жодної відповіді. Задля відновлення пошкодженого автомобіля та враховуючи ігнорування відповідачем необхідності компенсувати частину вартості ремонту автомобіля, позивач змушений був заощаджувати кошти, продовжуючи час відновлення автомобіля, який вже тривав більше одного року.
В грудні 2024 року позивач звернувся на СТО, спеціалістом якого було складено рахунок для ремонту автомобіля № 20241223 від 23 грудня 2024 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля була прийнятною для позивача, оскільки була меншою, порівняно з попереднім зверненням на СТО, і складала 124515 грн. 25 грудня 2024 року позивач здійснив передоплату, частково сплативши рахунок у сумі 50000 грн. По завершенню ремонтних робіт позивачем та СТО був підписаний акт наданих послуг від 08 січня 2025 року, на підставі якого позивачем було здійснено остаточну оплату рахунку в сумі 74515 грн. Загалом позивач оплатив ремонт автомобіля у сумі 124515 грн.
29 січня 2025 року позивач направив відповідачу лист-вимогу, яким запропонував протягом 7 днів з дня отримання листа перерахувати кошти в сумі 58342,68 грн. як різницю між фактичним розміром шкоди 124515 грн. та страховим відшкодуванням 66172,32 грн. Натомість відповідач вчергове проігнорував вимогу позивача, не отримавши поштове відправлення у поштовому відділенні та відповідно не сплативши кошти.
Таким чином, розмір матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля, з урахуванням страхової виплати, здійсненої ТДВ СК «Альфа-Гарант», у сумі 66172,32 грн., становить 58342,68 грн., дана сума повинна бути сплачена відповідачем на користь позивача в силу ст. 1194 ЦК України. Також відшкодуванню підлягають матеріальні збитки, понесені позивачем як витрати на проведення експертного дослідження згідно договору № 666/23 від 27 жовтня 2023 року у розмірі 5400 грн. Крім того, діями відповідача позивачу було завдано моральних страждань, яких він зазнав внаслідок пошкодження свого автомобіля. Позивач був позбавлений можливості використовувати повсякденно автомобіль, що в свою чергу спричинило зміни його звичайного способу життя, яке існувало до ДТП. Причиною моральних страждань позивача стало те, що пошкодження автомобіля змушувало його самостійно відшукувати гроші для ремонту, заощаджуючи кошти, які вочевидь потрібно було б спрямувати на потреби сім'ї. Пошкодження автомобіля та тривалий час врегулювання питання відшкодування витрат, ремонт автомобіля більше ніж через рік з моменту ДТП фактично позбавило позивача можливості здійснювати будь-які поїздки, в першу чергу пов'язані з його роботою, що спричинило виникнення у нього пригніченого стану. Також позивач був позбавлений можливості використовувати транспортний засіб, щоб відвозити дитину до навчального закладу, і родина змушена використовувати громадський транспорт, що вимагає додаткових фінансових витрат і часу. Багато часу та сил було витрачено на усунення негативних наслідків ДТП, намагання сконтактувати з відповідачем для усунення останнім вищевказаних наслідків, а також на зустрічі з адвокатом та підготовку документів для пред'явлення даного позову. В зв'язку з вищевикладеним у сім'ї позивача склалася нервова обстановка, яка з часом призвела до погіршення здоров'я позивача, а тривале невикористання автомобіля суттєво вплинуло на виробничі та життєві стосунки позивача, в той час як відповідач жодним чином на звернення позивача не реагував, не відповідав на дзвінки, а на повідомлення у месенджерах повідомляв про відсутність у нього коштів. Заподіяну моральну шкоду оцінює в розмірі 10000 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 частково задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 50164,32 грн., компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000 грн., судовий збір 993,18 грн., всього 61157,50 грн. В решті позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що в рішенні суду першої інстанції зазначено, що доказуванню у цій справі підлягає повнота виконання страховою компанією своїх зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто відповідність розміру страхового відшкодування вимогам Закону 1961-ІV, і що тягар доведення неповноти виконання страховою компанією своїх зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладається на заподіювача шкоди.
Вказував, що з наданих позивачем документів неможливо встановити обставини справи та вчинити дії, про які зазначено вище. Згідно з принципом змагальності сторін позивач має довести належними та допустимими доказами свої вимоги, проте позивач надав суду документи з відомостями, що містять в собі розбіжності, і такі дані покладено судом в основу рішення.
Так, при ухваленні рішення про стягнення майнової шкоди з відповідача судом взято до уваги дані акту виконаних робіт (наданих послуг) від 08 січня 2025 року щодо ремонту транспортного засобу позивача, як доказ фактичного розміру шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП. При цьому, оцінюючи матеріали справи, суд першої інстанції встановив, що в акті огляду транспортного засобу, який складено залученим страховою компанією оцінювачем, та у звіті оцінювача зазначено про виявлення пошкоджень транспортного засобу, які не пов'язані з подією розглядуваної ДТП, а отже відповідальність за такі пошкодження не може бути покладена ні на відповідача, ні на його страховика.
Також судом зазначено, що такі обставини мають істотне значення для вирішення справи, оскільки виплата страховиком страхового відшкодування у розмірі меншому, ніж розмір оціненої шкоди, та відсутність причинного зв'язку між певними пошкодженнями транспортного засобу позивача і розглядуваною ДТП не створює обов'язку для відповідача, як заподіювача шкоди, відшкодовувати різницю між розміром такого відшкодування і фактичним розміром шкоди.
Крім того, судом встановлено, що між актом огляду транспортного засобу та актом виконаних робіт (наданих послуг), яким позивач підтверджує розмір його реальних збитків, містяться певні розбіжності як в частині переліку та вартості запасних частин, які підлягають заміні, так і в частині переліку та вартості ремонтних робіт і робіт фарбування.
Водночас суд зауважив, що для з'ясування, які із зазначених в акті виконаних робіт (наданих послуг) складові частини, матеріали та ремонтні роботи створюють для страхової компанії обов'язок відшкодування їх вартості, а які взагалі не пов'язані з розглядуваним ДТП, потребує спеціальних знань в галузі оцінки транспортних засобів. Отже, з вищесказаного випливає, що з наданих позивачем документів без спеціальних знань не вбачається чітко встановити, чи у звіті оцінювача/акті огляду транспортного засобу зазначено повний чи неповний перелік матеріалів та робіт, які необхідно виконати для ремонту автомобіля, саме через пошкодження ДТП, та чи відповідає такий перелік робіт переліку, зазначеному в акті виконаних робіт.
З рішення суду першої інстанції вбачається, що судом не встановлено дійсні обставини, які мають істотне значення для вирішення справи, з огляду на встановлення судом наявності в акті виконаних робіт (наданих послуг) відомостей про складові частини, матеріали та ремонтні роботи, з яких не зрозуміло, чи пов'язані вони з ДТП, що сталася між позивачем та відповідачем.
За таких обставин у суду були відсутні підстави покладати такі дані акту виконаних робіт (наданих послуг) в основу свого рішення. Ухвалюючи рішення на підставі даних акту виконаних робіт (наданих послуг), суд обґрунтував своє рішення тим, що відповідачем до суду не подавався висновок експерта та не заявлялося клопотання про призначення судової експертизи щодо з'ясування обставин/відомостей акту виконаних робіт (наданих послуг), а отже судом прийнято в основу рішення акт виконаних робіт (наданих послуг), таким, який він є.
Встановлення судом факту невідповідності відомостей в документах, для з'ясування яких потрібні спеціальні знання в певній області, та неподання відповідачем суду висновку експерта або клопотання про призначення судової експертизи з цих питань не дає підстав покладати такі дані в основу рішення як достовірні, а тому таке судове рішення не є обґрунтованим і таким, що ухвалене на припущеннях, при цьому суд міг призначити у справі судову експертизу відповідно до ст. 103 ЦПК України.
Вказував, що рішення суду, яке ґрунтується на документах, оцінити вірогідність яких не вбачається судом можливим без спеціальних знань, порушує права відповідача, зокрема встановлені ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 наголошено, що положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Отже, враховуючи обставини цієї справи, позивачем зокрема мало бути доведено та обґрунтовано відсутність в його позовних вимогах саме вимоги щодо відшкодування пошкоджень його транспортного засобу, які не пов'язані з ДТП, але які зазначені в документах, наданих ним як докази, підтверджуючі його вимоги. За обставин наявності в матеріалах справи документів, які не містять в собі однозначних відомостей про пошкодження автомобіля, за настання саме яких може бути покладено відповідальність на страховика та відповідача, не вбачається в свою чергу можливим довести відповідачу, як заподіювачу шкоди, неповноту виконання страховою компанією своїх зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Вказував, що відповідно до договору цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів потерпілий, хоча і не є стороною такого договору страхування, але наділяється правами за договором: на його користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування. Розмір страхового відшкодування страховик (страхова компанія) узгоджує з особою, яка має право на отримання відповідного відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування. При цьому Закон № 1961-ІV не передбачає в процесі узгодження страхового відшкодування участі особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована. Отже, право вимоги виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності належить потерпілий у ДТП стороні, що зокрема передбачає і захист його інтересів засобами, встановленими законом.
Зауважував, що вже під час розгляду цієї справи позивач звертався до страхової компанії із заявою про доплату страхового відшкодування на підставі документів, що підтверджують його витрати на здійснений ремонт належного йому транспортного засобу. Тобто позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, не реалізувавши до того своє право вимоги до страховика, який відповідно до Закону № 1961-ІV має нести основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП. Згідно із Законом № 1961-ІV відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Позивачем не надано доказів, що він звертався до страховика за відшкодуванням витрат, які виявилися більшими, ніж зазначені у Звіті про визначення оцінки (вартості) матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, та отримав відмову у такому відшкодуванні, а також не довів відсутність зобов'язання/права страховика здійснювати такі виплати в межах ліміту відповідальності страховика, встановлених Законом № 1961-ІV.
Позиція позивача щодо того, що страховик відшкодовує тільки оцінену шкоду, не відповідає положенням Закону № 1961-ІV, зокрема ст. 36, з якої вбачається, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи.
Позивач звернувся із вимогою про доплату страхового відшкодування до страховика під час розгляду судової справи, проте на цей момент у страховика вже була відкликана ліцензія на здійснення діяльності зі страхування, що відповідно до ч. 5 ст. 123 Закону України «Про страхування» має наслідком зупинення виконання страховиком грошових зобов'язань. Сукупність вищевказаних обставин та поведінка позивача призвели до того, що з відповідача намагаються відшкодувати шкоду у значному розмірі без вирішення цього питання зі страховиком в межах ліміту його відповідальності, що нівелює інститут страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В судовому рішенні, що оскаржується, судом не наведено мотивованої оцінки аргументів відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову в розмірі у межах ліміту відповідальності страхової компанії, що є порушенням судом приписів ст. 265 ЦПК України.
Вказував, що задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд зазначив, що у нього не викликає сумнівів факт завдання позивачу душевних страждань та переживань, зумовлених подією ДТП. Суд також визнав обґрунтованими доводи позивача, що пошкодження транспортного засобу викликало істотні зміни у звичному способі його життя через втрату можливості користуватися транспортним засобом.
Вказував, що твердження позивача про моральні страждання є лише задекларованими, без наведення жодних обґрунтувань та доказів його моральних/фізичних страждань, на підставі яких він вимагає стягнення моральної шкоди саме в розмірі 10000 грн. Позивачем не наведено, в чому полягає моральна шкода при користуванні громадським транспортом, яким чином витрати на громадський транспорт збільшили витрати його родини у порівнянні з тим, які витрати мала родина під час користування власним транспортом, від яких справ позивач вимушений був відмовитися або перенести, а також не довів, що специфіка справ позивача вимагає використання транспортного засобу, не доведено відсутності інших транспортних засобів в родині, не надано доказів погіршення стану здоров'я позивача тощо.
За відсутності в матеріалах справи доказів цих доводів позивача у суду були відсутні підстави стверджувати про виникнення у позивача істотних змін у звичному способі його життя через втрату можливості користуватися транспортним засобом.
Зазначив, що тривалість часу більше одного року після визнання відповідача винним у ДТП, протягом якого позивач не користувався пошкодженим у ДТП транспортом, не пов'язана з діями або бездіяльністю відповідача, а також відсутні в матеріалах справи відомості, що така тривалість часу сталася через конкретні обставини ДТП.
Так, з матеріалів справи вбачається, що після ДТП, що сталася 17 вересня 2023 року, звіт про визначення оцінки (вартості) матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, здійснено за замовленням страховика лише 24 липня 2024 року, тобто через 10 місяців після дати ДТП, та позивач звернувся до страховика із заявою про виплату відшкодування 02 серпня 2025 року.
Позивач, заявляючи вимогу про стягнення моральної шкоди через неможливість користування транспортним засобом тривалий час, не довів, що тривалість цього часу пов'язана не з виною відповідача у ДТП або особливостями (конкретними обставинами) ДТП. Вочевидь відсутність причинного зв'язку між тривалістю такого часу та обставинами ДТП не може бути підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди за те, що позивач не користувався автомобілем протягом тривалого часу, адже тривалість такого часу не залежала від поведінки відповідача, а залежала саме від поведінки позивача, страховика, оцінщика тощо.
Не відповідають також дійсним обставинам справи твердження позивача про тривале ігнорування відповідачем вимог позивача щодо відшкодування майнової шкоди, що також завдало йому моральних страждань.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2024 року позивач звертався до відповідача з пропозицією сплатити грошові кошти, не надаючи при цьому відповідачу належних доказів проведеного ремонту та фактичних витрат, а лише надаючи копію рахунку СТО ТОВ «Кий Авто Центр». Враховуючи, що позивач не звертався за ремонтом автомобіля до цієї СТО, викликає сумнів щодо дійсного наміру позивача ремонтуватися саме на цій станції, а отже виконання такої вимоги позивача могло призвести до безпідставної сплати грошових коштів.
Вдруге позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою про сплату грошових коштів 29 січня 2025 року з актом виконаних ремонтних робіт автомобіля, надавши відповідачу строк для сплати 7 днів. При цьому позивач звернувся до суду з позовом 04 лютого 2025 року, тобто через 5 днів після відправлення листа-вимоги, з яких 2 дні були вихідними. Вказані обставини свідчать про безпідставність твердження позивача про тривале ігнорування відповідачем звернень/вимог позивача, яке завдало йому моральних страждань.
Задовольняючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд не з'ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, чи наявні обставини дії/бездіяльності, що заподіяли таких страждань позивачу, чи відповідають міркування позивача, з яких він виходив при розрахунку суми моральної шкоди, насправді заподіяній йому шкоді, а також інші обставини, що мають значення для вирішення питання відшкодування моральної шкоди.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Посилався на те, що не заперечує існування відповідних пошкоджень на автомобілі, які були до ДТП і не пов'язані з ДТП, очевидно, що всі ці пошкодження розташовані у передній частині автомобіля позивача і з лівого боку, в той час як зіткнення автомобіля відповідача відбулося у задню праву частину автомобіля позивача.
Крім того, вимоги щодо відшкодування витрат на ремонт автомобіля позивача стосуються виключно запчастин автомобіля, які зазнали пошкодження в результаті ДТП, скоєного з вини відповідача і не пов'язані з запчастинами, які розташовані з іншого боку і у іншій частині автомобіля позивача. Відповідні обставини аналізувались та перевірялись судом під час розгляду справи, і позивачем були надані суду відповідні пояснення у судових засіданнях.
Підкреслював, що справа розглядалася судом досить довго, однак у жодне із судових засідань відповідач не з'явився, не надав пояснення з приводу додаткових пошкоджень автомобіля позивача.
Щодо обов'язку суду призначити судову експертизу, зауважував, що судом були досліджені всі матеріали справи, які в сукупності давали можливість ухвалити законне та обґрунтоване рішення по справі, а отже у суду не було необхідності призначати судову експертизу, крім того, оплату експертизи потрібно було б покласти на учасника, зокрема і на відповідача, який у судові засідання не з'являвся і не скористався правом заявити клопотання про призначення експертизи.
Щодо тверджень відповідача про покладення тягаря відшкодування шкоди на страховика, пояснював, що відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-ІV, страховик відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду. Вочевидь відповідач свідомо не звертає увагу на ключове визначення у даній нормі, тим самим намагаючись довести про начебто існування обов'язку у страховика відшкодувати заподіяну відповідачем шкоду загалом у межах суми у розмірі 160000 грн. При цьому матеріальна шкода, завдана позивачу внаслідок ДТП, оцінювалась незалежними експертами двічі. За результатами оцінки матеріальних збитків страховик здійснив страхове відшкодування за мінусом страхової франшизи у розмірі 66172,32 грн., і таким чином виконав обов'язок, встановлений п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-ІV, а саме відшкодував оцінену шкоду в межах страхової суми, зазначеної в страховому полісі.
Звертав увагу на помилкові твердження відповідача про начебто відсутність доказів звернення позивача до страховика за відшкодуванням витрат, які виявилися більшими, ніж зазначено у звіті. Матеріали справи містять заяву позивача, яка була направлена на адресу страховика відповідача. В свою чергу у відповідь на заяву позивача на його адресу надійшов лист страховика ТДВ СК «Альфа-Гарант» № 12/3897 від 07 липня 2025 року щодо страхової справи за ДТП, учасниками якої є сторони у справі. Даним листом ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомило про прийняття рішення щодо доплати страхового відшкодування згідно звіту № 23/5420 від 24 липня 2024 року в частині ПДВ, що складає 8219,46 грн., яке здійснено на користь позивача. Крім того, ТДВ СК «Альфа-Гарант» надало пояснення щодо встановленого законодавством порядку відшкодування шкоди, зокрема послалося на ст. 22 Закону № 1961-ІV, згідно якої відшкодуванню підлягає саме оцінена шкода.
Зважаючи на те, що страховик відповідача здійснив виплату страхового відшкодування відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-ІV у розмірі оціненої шкоди, у нього не виник обов'язок з додаткової виплати страхового відшкодування в більшому розмірі, аніж визначений Законом, а отже відшкодування шкоди повинен здійснювати відповідач, як особа, яка її завдала.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, вказував, що суд в цій частині ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке підтверджено відповідними доказами позивача. Позивач неодноразово наголошував, що саме з вини відповідача він зазнав моральних страждань, а тому вимога про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Renault Logan д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а. с. 10).
27 вересня 2023 року о 11:40 в м. Києві за адресою вул. Вербицького 12 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Chevrolet Captiva д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції між автомобілями, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем Renault Logan д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 , в результаті ДТП було завдано механічних пошкоджень автомобілю позивача.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2023 року у справі № 753/17923/23 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні ДТП за ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності (а. с. 11 - 12).
01 листопада 2023 року представником ТДВ СК «Альфа-Гарант», яка є страховиком відповідача ОСОБА_1 , був проведений огляд автомобіля позивача, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу № 23/5420 від 01 листопада 2023 року, яким зафіксовано пошкодження автомобіля позивача, пов'язані з ДТП (а. с. 13 - 14).
Одночасно з представником ТДВ СК «Альфа-Гарант» 01 листопада 2023 року огляд автомобіля здійснював незалежний експерт ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС», залучений позивачем для встановлення розміру матеріального збитку. За результатами огляду автомобіля позивача незалежним експертом було складено протокол огляду КТЗ від 01 листопада 2023 року (а. с. 28 - 29).
Для визначення вартості відновлювального ремонту та встановлення розміру матеріального збитку, завданого позивачу, було проведено оцінку матеріального збитку, одна з яких проведена незалежним експертом ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» Тєрєховим О.А. у листопаді 2023 року, друга оцінка проведена у липні 2024 року ТДВ СК «Альфа-Гарант», залучивши експерта Шерстюка О.В .
Відповідно до звіту про оцінку матеріального збитку, складеного 09 листопада 2023 року ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС», матеріальний збиток становить 75532,17 грн. з ПДВ (а. с. 15 - 19). Вартість проведеної оцінки, сплачена ОСОБА_2 , становить 5400 грн., що підтверджується договором № 666/23 від 27 жовтня 2023 року, рахунком-фактурою, актом на проведення оцінки та платіжною інструкцією від 30 жовтня 2023 року (а. с. 80 - 84).
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № ЦВ/23/5420, здійсненого експертом Шерстюком О.В. 24 липня 2024 року, вартість матеріального збитку складає 75991,78 грн. з ПДВ, або ж 67772,32 грн. без ПДВ (а. с. 38 - 48).
З метою відновлення пошкодженого автомобіля ОСОБА_2 звернувся на СТО ТОВ «Кий Авто Центр», спеціалістом якого був складений рахунок для ремонту автомобіля № 88997 від 29 квітня 2024 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склала 157622,76 грн. (а. с. 62 - 63).
02 серпня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою про страхове відшкодування в межах ліміту страхового полісу (а. с. 64).
ТДВ СК «Альфа-Гарант», розглянуло заяву ОСОБА_2 та 14 серпня 2024 року здійснило страхове відшкодування за мінусом страхової франшизи у розмірі 66172,32 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 50526 від 14 серпня 2024 року (а. с. 65).
16 вересня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з листом-пропозицією, яким пропонував сплатити суму 60000 грн., частково оплативши рахунок СТО (а. с. 66 - 67). Зазначений лист не було вручено відповідачу та повернуто за закінченням терміну зберігання (а. с. 69).
В грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся на СТО, спеціалістом якого було складено рахунок для ремонту автомобіля № 20241223 від 23 грудня 2024 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля складала 124515 грн. (а. с. 71).
25 грудня 2024 року ОСОБА_2 здійснив передоплату, частково сплативши рахунок у сумі 50000 грн. (а. с. 73). По завершенню ремонтних робіт ОСОБА_2 та СТО був підписаний акт наданих послуг від 08 січня 2025 року (а. с. 74 - 75), на підставі якого позивачем було здійснено остаточну оплату рахунку в сумі 74515 грн. (а. с. 76). Загалом позивач оплатив ремонт автомобіля у сумі 124515 грн.
29 січня 2025 року позивач направив відповідачу лист-вимогу, яким запропонував протягом 7 днів з дня отримання листа перерахувати кошти в сумі 58342,68 грн. як різницю між фактичним розміром шкоди 124515 грн. та страховим відшкодуванням 66172,32 грн. (а. с. 78 - 79). Зазначений лист не було вручено відповідачу та повернуто за закінченням терміну зберігання (а. с. 85).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене вина водія ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є доведеною згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2023 року у справі № 753/17923/23.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача ОСОБА_1 та отримання позивачем суми страхового відшкодування у розмірі 66172,32 грн. з подальшою доплатою ПДВ в розмірі 8219,46 грн., разом 74 391,78 грн.
Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача.
Згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
В постанові від 22 квітня 2021 року в справі № 759/7787/18 Верховний Суд дійшов висновку, що «Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».
Відтак, з аналізу наведених вимог ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та роз'яснень Верховного Суду, можна дійти висновку, що визначення розміру страхового відшкодування підлягає з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно з вимог статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі N 754/1114/15-ц (провадження N 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі N 755/5374/18 (провадження N 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі N 756/2632/17 (провадження N 61-12032св19), від 15 жовтня 2020 року в справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), 02 лютого 2022 року в справі № 757/54513/16 (провадження № 61-16265св20).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження розміру заподіяної шкоди позивачем ОСОБА_2 надано рахунок № 20241223 від 23 грудня 2024 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля складала 124515 грн. (а. с. 71), акт наданих послуг ФОП ОСОБА_4 від 08 січня 2025 року на загальну суму 124515 грн. (а. с. 74), платіжні інструкції від 25 грудня 2024 року та від 08 січня 2025 року, згідно яких позивачем було оплачено ремонт автомобіля у сумі 124515 грн. (а. с. 73, 76).
Співставленням даних щодо обсягу і характеру пошкоджень належного позивачу транспортного засобу, зазначених в акті огляду транспортного засобу, прийнятого за основу при оцінці матеріального збитку страховою компанією, та в акті виконаних робіт (наданих послуг), наданому позивачем на підтвердження розміру реальних збитків, судом першої інстанції виявлено певні розбіжності як в частині переліку та вартості запасних частин, які підлягають заміні, так і в частині переліку та вартості ремонтних робіт і робіт з фарбування.
Зокрема, у акті огляду транспортного засобу, складеному залученим страховою компанією експертом, зазначено про ймовірність додаткових (прихованих) пошкоджень ходової частини, крім того, у вказаному акті та у звіті про визначення вартості матеріального збитку № ЦВ/23/5420, здійсненого експертом Шерстюком О.В. 24 липня 2024 року, зазначено про виявлення пошкоджень, які не пов'язані з подією розглядуваної ДТП (пошкодження кузова - поріг кузова лівий, двері передні ліві, двері задні ліві, крило з'ємне ліве, крило нез'ємне заднє ліве, пофарбування кузова), (а. с. 13 - 14, 44) проти відшкодування яких відповідач заперечує.
Водночас, до рахунку № 20241223 від 23 грудня 2024 року, виставленому до сплати за проведення ремонтних робіт, та акту наданих послуг від 08 січня 2025 року включено позиції щодо ремонту лівої частини кузову автомобіля.
За таких обставин у суду були відсутні підстави покладати такі дані рахунку № 20241223 від 23 грудня 2024 року та акту виконаних робіт (наданих послуг) від 08 січня 2025 року в основу свого рішення.
Отже, з рішення суду першої інстанції вбачається, що судом не встановлено дійсні обставини, які мають істотне значення для вирішення справи, з огляду на встановлення судом наявності в акті виконаних робіт (наданих послуг) відомостей про складові частини, матеріали та ремонтні роботи, з яких не можна дійти беззаперечного висновку, чи пов'язані вони з ДТП, що сталася між позивачем та відповідачем.
Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача невідшкодовану матеріальну шкоду в розмірі 50 164,32 грн., яка судом першої інстанції визначена як різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що у грошовому виразі становить 50 164,32 грн. (124 515 - (66 172,32+ 8 178,36), суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, на підставі яких документів було визначено розмір страхового відшкодування, виплаченого позивачу страховою компанією, та якою є погоджена ОСОБА_2 та ТДВ СК «Альфа-Гарант» вартість відновлювального ремонту згідно цих документів, чим припустився неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Так, вже 08 травня 2025 року, під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою про виплату страхового відшкодування в межах страхового ліміту в розмірі 58342,68 грн. як відшкодування витрат на відновлювальний ремонт автомобіля, до якої долучив копію рахунку СТО на суму 124515 грн., копію акту виконаних робіт від 08 січня 2025 року, копії платіжних інструкцій від 25 грудня 2024 року та 08 січня 2025 року (а. с. 196).
Листом від 07 липня 2025 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомило представника позивача, що згідно ст. 29 Закону страхова компанія відшкодовує вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу, згідно Звіту № 23/5420 від 24 липня 2024 року, в якому коефіцієнт фізичного зносу, визначений на підставі п. 7.37 та 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки КТЗ, становить 53 %, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 75991,78 грн. з ПДВ на вартість необхідних для ремонту матеріалів та складових. Після отримання від ОСОБА_2 заяви про доплату страхового відшкодування та документів, які підтверджують відновлювальний ремонт транспортного засобу, було прийнято рішення про доплату страхового відшкодування згідно Звіту № 23/5420 в частині ПДВ, що складає 8219,46 грн. (а. с. 182).
11 липня 2025 року на рахунок ОСОБА_2 було здійснено грошовий переказ у розмірі 8178,36 грн. по страховій справі № 126434 (а. с. 169).
Разом із тим, судом першої інстанції не надано належної оцінки вказаним доказам в сукупності з платіжними документами, а саме, що:
14 серпня 2024 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» виплачено страхове відшкодування в розмірі 66 172,32 грн.,
згідно листа страхової компанії від 07 липня 2025 року, виплата страхового відшкодування в розмірі 66 172,32 грн. здійснена згідно Звіту № 23/5420 від 24 липня 2024 року, в якому коефіцієнт фізичного зносу, визначений на підставі п. 7.37 та 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки КТЗ, становить 53 %, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 75991,78 грн. з ПДВ на вартість необхідних для ремонту матеріалів та складових;
згідно Звіту № 23/5420 від 24 липня 2024 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача оцінена з ПДВ та без урахування коефіцієнту фізичного зносу лише у розмірі 102641,27 грн. (а. с. 47), що є меншим від фактично понесених витрат на ремонт автомобіля 124515 грн.
Таким чином, судом першої інстанції не враховано, що вимог до ТДВ СК «Альфа-Гарант» про сплату недовиплаченого страхового відшкодування ОСОБА_2 не заявлялось, відтак він погодився з визначеним страховиком розміром відновлювального ремонту в межах 102641,27 грн., який був базою для обрахунку розміру страхового відшкодування 66 172,32 грн., а отже не вправі заявляти вимоги до винної особи про відшкодування різниці шкоди на підставі інших доказів у більшому розмірі, ніж встановлено страховою компанією, проти якого винна особа заперечує.
Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц, згідно яких винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує міру відповідальності страховика або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати, а покладення відповідальності у розмірі завданого збитку, який повинен відшкодувати страховик на винуватця, суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності, та правовими висновками Верховного Суду в постановах від 20 грудня 2023 року в справі 450/446/16-ц, від 14 червня 2023 року в справі № 125/1216/20, від 21 грудня 2022 року в справі № 369/13458/20, від 09 листопада 2022 року № 366/2985/19, від 09 листопада 2022 року № 497/470/2021, від 14 вересня 2022 року № 441/756/18, від 14 вересня 2022 року № 520/7996/18 та інших, в яких зазначено, що страхувальник відшкодовує різницю між страховою виплатою та завданим збитком, якщо розмір завданого збитку складається з платежів, які не покриваються страховою компанією.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до звіту про оцінку матеріального збитку, складеного 09 листопада 2023 року ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» на замовлення самого позивача, матеріальний збиток становить 75532,17 грн. з ПДВ, отже вартості відновлювального ремонту, визначеної страховою компанією, позивачем не спростовано, а наданий ним рахунок № 20241223 від 23 грудня 2024 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля складала 124515 грн., може свідчити про вартість ремонтно-відновлювальних робіт, однак не свідчить про те, що необхідність проведення цих робіт пов'язана саме з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю відповідача ОСОБА_1 27 вересня 2023 року, та не підтверджують факту заподіяння механічних пошкоджень у зв'язку із зазначеним вище ДТП саме на суму 124515 грн.
Наведені обставини також залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплює стаття 23 ЦК України, яка визначає, що моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Згідно з нормою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про те, що пошкодження транспортного засобу викликало істотні зміни у звичному способі його життя, оскільки він втратив можливість користуватись транспортним засобом та змушений був витрачати час і зусилля на збирання необхідних документів і звернення до страхової компанії, відшуковувати додаткові кошти на ремонт автомобіля, а у подальшому звертатись за правовою допомогою та до суду, щоб довести порушення своїх прав.
З урахуванням конкретних обставин ДТП, її наслідків та подальшої поведінки відповідача, який відмовився компенсувати позивачу навіть передбачену договором цивільно-правової відповідальності франшизу, суд першої інстанції визнав обґрунтованою компенсацію завданої позивачу моральної шкоди у заявленому розмірі 10000 грн., вважаючи такий розмір моральної шкоди цілком розумним і справедливим.
Разом із тим, позивачем у позові не обґрунтовано, а судом першої інстанції не перевірено та не з'ясовано обставини, на які позивач посилався у позові на обґрунтування розміру заявлених ним вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема в чому полягає моральна шкода при користуванні громадським транспортом, яким чином витрати на громадський транспорт збільшили витрати родини позивача у порівнянні з тим, які витрати мала родина під час користування власним транспортом, від яких справ позивач вимушений був відмовитися або перенести, а також не довів, що специфіка справ позивача вимагає використання транспортного засобу, не повідомлено про відсутність інших транспортних засобів, належних членам сім'ї позивача, не надано доказів погіршення стану здоров'я позивача тощо.
За відсутності в матеріалах справи доказів цих доводів позивача у суду були відсутні підстави стверджувати про виникнення у позивача істотних змін у звичному способі його життя через втрату можливості користуватися транспортним засобом.
Судом першої інстанції не враховано, що тривалість часу більше одного року після визнання відповідача винним у ДТП, протягом якого позивач не користувався пошкодженим у ДТП транспортом, не пов'язана з діями або бездіяльністю відповідача, а також відсутні в матеріалах справи відомості, що така тривалість часу сталася через конкретні обставини ДТП.
Так, з матеріалів справи вбачається, що після ДТП, що сталася 17 вересня 2023 року, звіт про визначення оцінки (вартості) матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, здійснено за замовленням страховика лише 24 липня 2024 року, тобто через 10 місяців після дати ДТП, та позивач звернувся до страховика із заявою про виплату відшкодування 02 серпня 2025 року.
Вочевидь відсутність причинного зв'язку між тривалістю такого часу та обставинами ДТП не може бути підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди за те, що позивач не користувався автомобілем протягом тривалого часу, адже тривалість такого часу не залежала від поведінки відповідача, а залежала саме від поведінки позивача, страховика, оцінщика тощо.
Не відповідають також дійсним обставинам справи твердження позивача в у тривалому ігноруванні відповідачем вимог позивача щодо відшкодування майнової шкоди, що також завдало йому моральних страждань.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2024 року позивач звертався до відповідача з пропозицією сплатити грошові кошти, не надаючи при цьому відповідачу належних доказів проведеного ремонту та фактичних витрат, а лише надаючи копію рахунку СТО ТОВ «Кий Авто Центр». Враховуючи, що позивач не звертався за ремонтом автомобіля до цієї СТО, викликає сумнів щодо дійсного наміру позивача ремонтуватися саме на цій станції, а отже виконання такої вимоги позивача могло призвести до безпідставної сплати грошових коштів.
Вдруге позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою про сплату грошових коштів 29 січня 2025 року з актом виконаних ремонтних робіт автомобіля, надавши відповідачу строк для сплати 7 днів. При цьому позивач звернувся до суду з позовом 04 лютого 2025 року, тобто через 5 днів після відправлення листа-вимоги, з яких 2 дні були вихідними. Вказані обставини свідчать про безпідставність твердження позивача про тривале ігнорування відповідачем звернень/вимог позивача, яке завдало йому моральних страждань.
Відтак, апеляційний суд погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що задовольняючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не з'ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, чи наявні обставини дії/бездіяльності, що заподіяли таких страждань позивачу, чи відповідають міркування позивача, з яких він виходив при розрахунку суми моральної шкоди, насправді заподіяній йому шкоді, а також інші обставини, що мають значення для вирішення питання відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, відтак вказане судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, апеляційний суд виходить із необхідності стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) в розмірі 102641,27 грн., визначеною ТДВ СК «Альфа-Гарант», та страховим відшкодуванням 66172,32 грн., виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, з подальшою доплатою ПДВ в розмірі 8219,46 грн., а саме 28249,49 грн.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що під час апеляційного перегляду позов ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, знайшов своє часткове підтвердження в розмірі 28249,49 грн., і зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, і на дані обставини позивач посилався у позові.
З урахуванням усіх обставин справи, оскільки належне позивачу майно було пошкоджено, але підлягало відновленню і на даний час є відновленим, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем спричиненої позивачеві моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку з пошкодженням майна, у розмірі 5000 грн., що відповідає вимогам розумності і справедливості.
Інші обставини, а саме погіршення здоров'я, душевні страждання внаслідок порушення звичного життя (втрату комфорту, зміни в сімейних/соціальних зв'язках), душевні страждання внаслідок тривалого ігнорування відповідачем вимог про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, позивачем в межах даного позову доведені не були і ґрунтуються виключно на його поясненнях.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши на користь позивача з відповідача відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 29576,94 грн., та моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
В решті позов задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.
Під час звернення до суду з даним позовом позивачем ОСОБА_2 сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а відповідачем ОСОБА_5 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн.
За наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 47 % (34576,94 грн. з заявлених до стягнення 73742,68 грн.).
З урахуванням встановленого ст. 141 ЦПК України принципу пропорційності понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме сплачений судовий збір у розмірі 569,26 грн.
За наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено відповідно на 53 %, а тому сплачений відповідачем під час подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 962,90 грн. пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача остаточно підлягає стягненню відшкодування судового збору в розмірі 393,64 грн.
Вимоги про стягнення витрат за проведення експертного дослідження 5400 грн. задоволенню не підлягають, оскільки звіт про оцінку матеріального збитку, складений 09 листопада 2023 року ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» на замовлення позивача, не використовувався ані страховою компанією, ані судом при визначенні розміру заподіяної йому матеріальної шкоди, а тому ці витрати мають бути покладені на позивача.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ) відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 29576,94 грн., моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
В решті позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 393,64 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.