26 березня 2026 року м. Київ
Справа №752/29393/25
Провадження: № 22-ц/824/7633/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалуГолосіївського районного суду м. Києвавід 13 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Мазура Ю. Ю.,
у справіза позовом ОСОБА_1 до Державноїказначейської служби України, Новокаховськогоміського суду Херсонськоїобласті, Міністерствафінансів України, третя особа Нововоронцовськийрайонний судХерсонської області, про відшкодуванняморальної шкоди,
В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що впродовж семи років розгляду його звернень Прокуратурою м. Нова Каховка, йому, ОСОБА_1 , не вдалося домогтися неупередженого кримінального провадження, щоб довести підступні та шахрайські дії робітників кредитної спілки з метою отримання від нього, позивача, надмірно завищеної суми за кредитним договором. У зв'язку з чим, просить суд стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку компенсацію моральної шкоди, заподіяної внаслідок тривалого приниження людської честі та гідності судовою владою м. Нова Каховка, у розмірі 4000000 грн та стягнути з відповідача витрати на судовий збір.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 року у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив прийняти апеляційну скаргу до розгляду та, керуючись Конституцією України, захистити його конституційні права.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, оскільки заявлені позовні вимоги, на його переконання, не спрямовані на оскарження судових рішень чи процесуальних дій суду, а стосуються відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок тривалого та системного порушення його прав органами державної влади.
Зазначає, що протягом тривалого часу, зокрема, у період 2012-2025 років, судами та правоохоронними органами допускалися порушення його прав, що призвело до істотних моральних страждань, у зв'язку з чим він має право на відшкодування в судовому порядку.
Вважає, що висновок суду про неможливість розгляду заявлених вимог у порядку цивільного судочинства є безпідставним, оскільки предметом спору є саме відповідальність держави за заподіяну шкоду, а не перевірка законності судових рішень.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, посилався на те, що внаслідок тривалих дій та рішень органів державної влади, зокрема, судів та правоохоронних органів, йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, переживаннях та порушенні його прав. У зв'язку із цим, просив стягнути з держави грошову компенсацію.
Отже, предметом позову у цій справі є вимоги про відшкодування моральної шкоди, заявлені у зв'язку з оцінкою позивачем правомірності дій та рішень судів і інших органів державної влади, вчинених під час розгляду інших справ за його участю.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені вимоги фактично спрямовані на оскарження процесуальних дій та судових рішень, ухвалених у межах інших судових проваджень, перевірка яких можлива виключно у порядку, встановленому процесуальним законом, а тому такі вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Проте, колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 дійшов висновку, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених під час розгляду конкретної справи, не може перевірятися поза межами передбаченого законом процесуального контролю, а особа має право оскаржити такі рішення виключно у порядку, визначеному процесуальним законодавством.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц, де зазначено, що оскарження судових рішень, дій чи бездіяльності суддів поза порядком, встановленим процесуальним законом, не допускається, а вимоги про зобов'язання суду вчинити певні процесуальні дії чи ухвалити рішення у межах іншої справи не можуть бути предметом самостійного судового розгляду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17 та від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц зазначила, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах, пов'язаних із оскарженням їхніх дій чи рішень, ухвалених при здійсненні правосуддя, а належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої судом, є держава.
Також Верховний Суд неодноразово наголошував, що звернення до суду з позовом, який фактично спрямований на переоцінку процесуальної діяльності суду або оскарження судових рішень поза встановленим процесуальним порядком, не допускається, а такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, оскільки при здійсненні правосуддя він діє від імені держави, а втручання у здійснення правосуддя та переоцінка процесуальної діяльності суду поза межами встановлених законом процедур є недопустимими.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, зокрема, заявив вимоги про відшкодування моральної шкоди, пов'язуючи її із процесуальними діями та рішеннями судів, ухваленими під час розгляду інших судових справ за його участю. При цьому, зміст позовної заяви свідчить про те, що підставою для заявлених вимог є саме незгода ОСОБА_1 з такими діями та рішеннями судів, їх оцінка як незаконних, а також їх наслідки для нього.
Разом з тим, за своєю правовою природою такі вимоги фактично спрямовані на оскарження процесуальної діяльності суду та перевірку законності ухвалених ним судових рішень поза межами процедур апеляційного чи касаційного перегляду, що суперечить вимогам процесуального закону та правовим висновкам Верховного Суду.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суди та судді не можуть бути відповідачами у справах, пов'язаних із оскарженням їхніх дій чи рішень, ухвалених під час здійснення правосуддя, а відшкодування шкоди, завданої такими діями, може покладатися виключно на державу та лише за наявності передбачених законом підстав відповідальності.
Отже, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 в частині, що фактично адресовані суду як суб'єкту здійснення правосуддя, не утворюють самостійного предмета цивільного спору та не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі в цій частині, оскільки такі вимоги є юридично неможливими до розгляду в межах цивільного процесу.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 травня 2023 року в справі № 459/2566/21 та від 25 вересня 2023 року в справі №454/423/15, а також в ухвалах цього суду від 22 березня 2023 року в справі №454/2856/22 та від 12 січня 2026 року в справі № 462/6333/25.
Однак, що стосується висновків суду першої інстанції в частині відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, третя особа, Нововоронцовський районний суд Херсонської області про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 175, 185, 186 ЦПК України, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд зобов'язаний перевірити відповідність позовної заяви вимогам процесуального закону та з'ясувати ряд обставин, необхідних для вирішення питання про можливість її розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зокрема, суд повинен встановити зміст заявлених позовних вимог, їх правову природу та спосіб захисту, обраний позивачем, визначити коло учасників справи, у тому числі належність відповідачів, а також перевірити, чи підлягають заявлені вимоги розгляду в порядку цивільного судочинства та чи не існує передбачених законом підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Крім того, суд має перевірити, чи відповідає позовна заява вимогам статті 175 ЦПК України, зокрема щодо зазначення предмета та підстав позову, викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та наявності доказів на їх підтвердження, а також чи подано її з додержанням вимог статті 177 ЦПК України.
У разі встановлення недоліків позовної заяви суд застосовує передбачені статтею 185 ЦПК України процесуальні наслідки, зокрема залишає позовну заяву без руху з наданням строку для їх усунення, тоді як відмова у відкритті провадження у справі відповідно до статті 186 ЦПК України допускається лише у випадках, коли заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства або наявні інші передбачені законом підстави.
Отже, на стадії відкриття провадження суд не вирішує спір по суті та не надає оцінки обґрунтованості позовних вимог, а здійснює виключно попередню перевірку їх відповідності процесуальним вимогам та належності до юрисдикції суду.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги до кількох відповідачів, зокрема, до органів державної влади, які не наділені імунітетом від участі у цивільних правовідносинах як відповідачі. Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі в цілому, фактично не розмежував заявлені вимоги залежно від суб'єктного складу та не надав належної оцінки тому, що позов подано не лише до суду як суб'єкта здійснення правосуддя, але й до держави в особі відповідних органів.
При цьому суд першої інстанції не встановив, які саме позовні вимоги та щодо яких саме відповідачів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема не розмежував вимоги, пред'явлені до суду як суб'єкта здійснення правосуддя, та вимоги, заявлені до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, а також за участю третьої особи, Нововоронцовського районного суду Херсонської області, і не перевірив можливість відкриття провадження хоча б у частині вимог, заявлених до зазначених органів державної влади.
Посилання суду на те, що заявлені вимоги не підпадають під випадки, передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України не можуть бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки оцінка наявності чи відсутності підстав для відповідальності держави, в тому числі встановлення обставин, з якими закон пов'язує виникнення права на відшкодування шкоди, здійснюється під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Як зазначено вище, на стадії відкриття провадження суд не вправі надавати оцінку обґрунтованості позовних вимог, а повинен перевірити лише їх належність до юрисдикції суду та відповідність процесуальним вимогам.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі в повному обсязі, не з'ясувавши належним чином характер заявлених вимог та суб'єктний склад учасників справи.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив прийняти апеляційну скаргу до розгляду та, керуючись Конституцією України, захистити його конституційні права, однак не порушував питання про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Разом з тим, відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не обмежений формальним формулюванням прохальної частини апеляційної скарги та, перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення, застосовує передбачені законом способи реагування на встановлені порушення, зокрема ті, що забезпечують ефективний судовий захист порушеного права.
Згідно з вимогами статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
У випадку скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі належним процесуальним наслідком є передача справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки саме таким чином забезпечується реалізація права особи на доступ до правосуддя та подальший розгляд її вимог по суті.
Отже, ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 року в частині відмови у відкритті провадження за позовними вимогами до Новокаховського міського суду Херсонської області підлягає залишенню без змін.
Водночас у частині відмови у відкритті провадження за позовними вимогами до Державної казначейської служби України та Міністерства фінансів України, третя особа Нововоронцовський районний суд Херсонської області, про відшкодування моральної шкоди, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києвавід 13 січня 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, третя особа Нововоронцовський районний суд Херсонської області про відшкодування моральної шкодискасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В решті ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура