Справа № 148/1401/19
Провадження № 1-кп/147/64/26
іменем України
01 квітня 2026 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
із секретарем ОСОБА_4 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
під час розгляду у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в режимі відеоконференції, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019020000000087 від 18.02.2019, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України,
30 червня 2025 року в провадження колегії суддів Тростянецького районного суду Вінницької області на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року надійшло зазначене вище кримінальне провадження.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року призначено судовий розгляд.
Розгляд справи призначено на 15:00 годину 01 квітня 2026 року.
30 березня 2026 року від прокурора ОСОБА_5 надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою терміном на 60 днів. Клопотання мотивоване тим, що на розгляді Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019020000000087 від 18.02.2019 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України. 28.02.2019 ОСОБА_6 затримано за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України. Слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2019 щодо ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. У подальшому слідчими суддями Вінницького міського суду Вінницької області, а згодом колегією Вінницького районного суду Вінницької області продовжувався строк тримання під вартою ОСОБА_6 . Востаннє строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 03.02.2026 до 03.04.2026 включно. Прокурор стверджує, що на даний час продовжують існувати та не зменшились ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування до обвинуваченого даного запобіжного заходу. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених у п. 1, п. 3, п. 4 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання способам переховуватися від суду; запобігання способам незаконно впливати на потерпілого, свідків; перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявок до суду; вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, за які передбачено пакарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Зазначає, що потерпілий під час судового розгляду просив суд утримувати обвинуваченого під вартою та в разі визнання його винним призначити максимальне покарання, відповідно до санкцій інкримінованих обвинуваченому злочинів. Крім цього, наслідком злочинних дій обвинуваченого стала смерть особи похилого віку. ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується посередньо, водночас офіційно не працює, не має стабільного джерела доходів та у нього відсутні усталені соціальні зв'язки, а тому може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце тимчасового проживання, а під загрозою застосування суворої міри покарання може здійснити спроби переховуватись від суду, а також може незаконно впливати на учасників кримінального провадження, свідків та інших осіб, тобто наявні ризики передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім цього, з урахуванням відсутності стійких та тривалих трудових відносин, офіційного та постійного джерела доходів є об'єктивні підстави вважати, що громадянин ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Перераховані ризики і обставини чітко відображені у відповідних матеріалах справи, продовжують мати своє місце існування та не зменшились на даний час, а отже, застосування жодного іншого більш м'якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, не може їм запобігти. Також, на думку прокурора, необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою також вказує співрозмірність вчинених ним злочинів із завданими наслідками.
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала клопотання в повному обсязі, просить продовжити дію запобіжного заходу оскільки ризики встановлені під час обрання запобіжного заходу і під час його продовження не зменшилися. Заперечила проти клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу, зазначила, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні насильницького, особливо тяжкого злочину, а тому просила не визначати розмір застави.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 заперечувала проти клопотання прокурора, зазначила що ризики наведені у клопотанні прокурора не підтверджені жодними доказами, обвинувачений тривалий час - 7 років перебуває під вартою, має міцні соціальні зв'язки та постійне місце проживання, а тому просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого запобіжний у виді цілодобового домашнього арешту. Також захисник підтримала клопотання свого підзахисного та просила його задовольнити.
ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, повідомив, що ризики наведені у клопотанні відсутні та не підтверджені жодними доказами. Водночас обвинувачений ОСОБА_6 подав клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу у мінімальному розмірі. Клопотання мотивоване тим, що до нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який діє тривалий час понад сім років без вироку суду. Такий тривалий час перебування під вартою без вироку суду є фактичним покаранням, що є неприпустимо та порушує Конвенцію. Ризики наведені у клопотанні прокурора нічим не підтвердженні та носять декларативний характер, стороною обвинувачення не наведено жодних доказів на підтвердження ризиків, які, зважаючи на тривалий час перебування під вартою, перестали існувати. Стверджує, що матеріали справи не містять його причетності до інкримінованих правопорушень. Застава є альтернативним запобіжним заходом, а тому просить визначити йому заставу у мінімальному розмірі та покласти обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Потерпілий в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся в порядку передбаченому КПК України.
Суд, вислухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, та доводи поданих клопотань дійшов наступних висновків.
Положеннями ст. 331 КПК України унормовано, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За змістом ст.131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Під час вирішення питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Водночас переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Згідно із ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, повинно мітити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Суд під час вирішення питання про обрання, продовження строку дії запобіжного заходу повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу, випливає зі змісту ст. 178 цього Кодексу. Таким чином, із зазначених положень суд виснує, що запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, які застосовуються з метою запобігання протиправній поведінці обвинуваченого і забезпечення кримінального провадження. Превентивний характер цих заходів чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинити дії, які ст. 177 КПК України віднесено до ризиків у кримінальному провадженні. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність сукупності як обґрунтованої підозри, так і вищенаведених ризиків.
Суд ґрунтується на принципі презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред'явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред'явленого обвинувачення, суспільну небезпеку злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , а також дані про особу обвинуваченого, його вік і стан здоров'я, та міцність його соціальних зв'язків, а саме: ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи за п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України, та судом враховані обставини вчинення кримінального правопорушення, які викладені у обвинувальному акті, наслідки, що настали у виді смерті особи похилого віку.
ОСОБА_6 є громадянином України, неодружений, має задовільний стан здоров'я, на спеціальних обліках у лікарів не перебуває, не є особою з інвалідністю, непрацюючий, раніше несудимий, має зареєстроване місце проживання у с. Клебань Тульчинського району, однак проживав у м. Тульчин, а не за зареєстрованим місцем проживання.
У даному кримінальному провадженні потерпілий і свідки не допитані, письмові докази не повністю досліджені та речові докази не досліджені.
ОСОБА_6 інкримінуються правопорушення, передбачені п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України, за які законом передбачена можливість призначення покарання, виключно, у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті, та ч.4 ст.187 КК України, на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна, які відповідно до ст.12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів.
ОСОБА_6 , усвідомлюючи ступінь тяжкості інкримінованих діянь й суворість можливого покарання, може переховуватися від суду, що дає підстави для висновку про обґрунтованість ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, варто взяти до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій, а враховуючи тяжкість передбаченого покарання, його вік, наявність воєнного стану в Україні та неможливість повного контролю над кордонами може виїхати за межі країни з метою уникнення відповідальності за особливо тяжкий злочин.
Крім того суд зазначає про те, що обвинувачений ОСОБА_6 обізнаний про місце мешкання потерпілого і свідків, які не були допитані безпосередньо у судовому засіданні, а тому вони можуть змінити свої покази у разі впливу на них ОСОБА_6 шляхом, залякування, вмовляння або іншим шляхом.
Під час встановлення наявності ризику впливу на свідків, потерпілого у цьому кримінальному провадженні, варто враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин, ризик впливу на свідків, потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.
З урахуванням зазначеного суд вважає доведеним стороною обвинувачення існування ризику передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме незаконний вплив на потерпілого та свідків.
На думку суду ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, на який посилається прокурор, а саме вчинення іншого кримінального правопорушення є доведеним, враховуючи особу обвинуваченого та обставини вчинення кримінального правопорушення. Зокрема ОСОБА_6 ставиться у вину умисне вбивство з корисливих мотивів та з метою приховати інше кримінальне правопорушення або полегшити його вчинення.
Щодо доводів прокурора про наявність ризику передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд вважає даний ризик недоведеним, оскільки досудове розслідування вже завершено, обвинувальний акт було направлено до суду, зібрано усі докази, а крім того, усі письмові докази сторони обвинувачення долучені до матеріалів справи, адже справа надійшла в провадження Тростянецького районного суду Вінницької області на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду після скасування вироку суду першої інстанції, а тому обвинувачений не може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, про що зазначалося у попередніх ухвалах суду.
Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховування від суду, незаконний вплив на потерпілого свідків та імовірність вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд вважає, що інша міра запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та його належну поведінку.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Водночас в кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
За правовими позиціями ЄСПЛ, обґрунтована підозра це наявність фактів або відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення. Ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, про що викладено правову позицію в рішеннях ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України», «Осаковський проти України».
Суд наголошує, що сама по собі тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може бути підставою для продовження дії обраного раніше запобіжного заходу, але разом з тим, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, про що викладено правову позицію в рішенні ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Окрім того, в розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує обставини кримінального провадження, практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З урахуванням наведених обставин, суд вважає, що на момент вирішення клопотання прокурора встановлено наявність обґрунтованої підозри та достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Судом не здобуто відомостей щодо обставин, які б переважили зазначені вище ризики.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інші (менш суворі) запобіжні заходи, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку щодо доведеності заявлених ризиків і необхідності продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому, тому доводи сторони захисту з приводу відсутності ризиків та необґрунтованості клопотання прокурора спростовуються висновками суду про зворотне. Крім того, на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту не зможе запобігти ризикам, встановленим судом.
Строк запобіжного заходу обвинуваченого закінчується 03.04.2026, однак враховуючи, що станом на час постановлення ухвали судовий розгляд ще триває, колегія суддів, вважає необхідним продовжити строк дії запобіжного заходу саме на 60 днів.
Згідно із ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Оскільки, інкриміновані злочини, передбачені п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України, згідно з обвинувальним актом, вчинені із застосуванням насильства та спричинили смерть потерпілої, а тому колегія суддів не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні.
Щодо клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу у мінімальному розмірі, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 201 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Відповідно до частини 5 статті 201 КПК України, слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом. З наведених норм КПК України випливає, що зміна запобіжного заходу щодо підозрюваного допускається за наявності на те підстав, а саме наявності нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або зміна обставин підозри, зменшення встановлених в провадженні ризиків, що пов'язано з плином досудового розслідування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи існування ризиків передбачених п 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які наразі не зменшились і продовжують існувати, та з метою їх запобігання, а також забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, враховуючи дані про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.
Стосовно доводів обвинуваченого про тривале перебування під вартою, колегія суддів зазначає, що ця обставина не заперечується судом, водночас, вважає за необхідне зазначити, що в провадження Тростянецького районного суду Вінницької області справа надійшла 30 червня 2025 року, судом цього ж дня призначено підготовче судове засідання, вирішено заяву про самовідвід захисника, забезпечено обвинуваченого захисником, встановлено обсяг доказів, який необхідно дослідити та порядок їх дослідження, розпочато дослідження письмових доказів. Справа розглядається колегією суддів, а тому судові засідання призначаються по мірі можливості з урахуванням зайнятості членів колегії в розгляді інших справ, а також з погодженням дати судового розгляду з учасниками провадження, та можливості бронювання залу судового засідання, а тому тривалість розгляду справи залежить від багатьох обставин, які не залежать від колегії суддів. Окрім того, у зв'язку з тривалими надзвичайними обставинами в державі та масованими атаками на об'єкти енергетичної інфраструктури, по всій території України, у тому числі на території Вінницької області, діяли графіки погодинних (почергових) відключень електроенергії, а також аварійні відключення електроенергії, що також впливає на тривалість розгляду справи.
Зважаючи на тримання обвинуваченого під вартою, судовий розгляд указаного кримінального провадження здійснюється пріоритетно.
Щодо доводів обвинуваченого про відсутність доказів у справі на підтвердження його вини у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, варто зазначити, справа знаходиться на новому розгляді у Тростянецькому районному суді Вінницької області після скасування вироку суду першої інстанції судом апеляційної інстанції. Як зазначено вище судом розпочато дослідження письмових доказів, однак, речові докази не досліджені, потерпілий і свідки не допитані, як і не допитаний обвинувачений. Суд зазначає, що встановити обґрунтованість доводів сторони захисту щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження обвинувачення інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень суд на цій стадії провадження позбавлений можливості, адже надання оцінки правильності кваліфікації дій, і доказам, зібраним у кримінальному провадженні, можливе лише під час ухвалення остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні після їх дослідження на відповідній стадії судового розгляду.
На час вирішення питання продовження запобіжного заходу відомості про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров'я, суду не надані.
Суд зазначає, що наведені у клопотанні обвинуваченого обставини не зменшують ризики, визначені судом. Водночас даних про неможливість перебування обвинуваченого за станом здоров'я в умовах тримання під вартою суду не надано.
Посилання сторони захисту на недоведеність існування ризиків, суд вважає безпідставними в даному судовому засіданні. Також, суд зазначає, що наявність зазначених вище ризиків була встановлена під час досудового розслідування, ухвалою слідчого судді, та суд зазначає, що достовірних даних на підтвердження того, що ці встановлені ризики зменшились або зникли під час судового засідання суду не надано.
Під час визначення виду можливого запобіжного заходу, суд враховує існування встановлених в судовому засіданні ризиків та вважає необхідним продовжити ОСОБА_6 , винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки будь-який більш м'який запобіжний захід, на даний час, не може запобігти доведеним ризикам і забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків та вказане в повній мірі відповідає меті такого запобіжного заходу та меті позбавлення особи свободи, як можливому законному випадку порушення такого права, передбаченому абз. с) ст. 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, а також злочину із застосуванням насильства, та злочину, який спричинив смерть людини, суд вважає за неможливе встановити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід.
Таким чином, з огляду на зазначене вище, наданий до суду обвинувальний акт, суд дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оцінюючи сукупність обставин, передбачених ст.178 КПК України, дані щодо особистості обвинуваченого, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, наявність суспільного інтересу в умовах воєнного стану, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, дійшов висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому в задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного захисту необхідно відмовити.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 196, ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обвинуваченого варто визначити до 24:00 години 30 травня 2026 року.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 315, 369, 370-372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 60 (шістдесят) днів - тобто до 30 травня 2026 року включно.
В задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на заставу у мінімальному розмірі - відмовити.
Копію ухвали направити на адресу Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для вручення обвинуваченому та виконання.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали складено та оголошено о 08 годині 00 хвилин 02 квітня 2026 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3