Провадження № 22-ц/803/2541/26 Справа № 199/773/25 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
01 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 листопада 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білозерська міська рада Покровського району Донецької області, Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Білозерська міська рада Покровського району Донецької області, Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини
В обґрунтування позовної заяви зазначив, що позивач та ОСОБА_2 у офіційному шлюбі не перебували та не перебувають, проте у них є спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того у ОСОБА_2 , від попередніх відносин з іншим чоловіком, є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Старший син ОСОБА_5 , - ОСОБА_6 разом з бабусею мешкають за кордоном. У травні 2024 року мати дитини ОСОБА_2 , залишила позивача разом з меншою дитиною, та виїхала за кордон, пояснивши, що бажає жити за кордоном зі старшим сином, який виховується тільки бабусею. Меншого сина залишила на виховання ОСОБА_1 , відповідно син знаходиться на повному забезпеченні, утриманні та вихованні позивача.
На теперішній час ОСОБА_2 дитиною не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, участі у її вихованні не приймає.
Метою встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини зазначає необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, без участі матері, а також отримання відстрочки від мобілізації, посилаючись на приписи п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно яких не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, що самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
Враховуючи зазначене, просив суд встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує, здійснює одноосібний догляд та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білозерська міська рада Покровського району Донецької області, Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.04.2021 року, виданого Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_3 , про що Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зроблено актовий запис №64. Батьком дитини записаний - ОСОБА_1 , матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 21).
Відповідно до змісту довідки про реєстрацію місця проживання № 325 від 17 травня 2021 року, виданої Виконавчим комітетом Білозерської міської ради м. Добропілля, місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 17.05.2021 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22), що відповідає зареєстрованому місцю проживання позивача.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19.01.2016 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Димитровського міського управління юстиції у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_4 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Димитровського міського управління юстиції у Донецькій області зроблено актовий запис №22. Батьком дитини записаний - ОСОБА_7 , матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 23).
Відповідно до Акту обстеження умов проживання та виховання малолітнього ОСОБА_3 від 22 травня 2024 року, складеного за підписами спеціаліста служби у справах дітей Білозерської міської ради - Шлапак О.І., провідного психолога центру надання соціальних послуг Білозерської міської ради - Шляхової Н.В., фахівця з соціальної роботи центру надання соціальних послуг Білозерської міської ради - Кравченко М.В., за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_8 (бабуся), ОСОБА_9 (дідусь). Умови проживання задовільні. Кімнати обладнані корпусними та м'якими меблями. У кімнатах чисто та затишно. Наявний запас продуктів та приготовлена їжа. У дитини окреме ліжечко, наявні речі та взуття по сезону, іграшки. Батько працює в будівельній компанії, наразі перебуває в простої. На момент відвідування батько з дитиною були вдома, матері не було, зі слів батька матір виїхала до Чехії. Зроблено висновок, що для дитини створені належні умови для проживання, виховання та всебічного розвитку (а.с. 24).
Також позивачем надано копію Акту від 22 травня 2024 року за підписом сусідів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , засвідченого спеціалістом 1 категорії виконавчого комітету Білозерської Міської ради Светличною Дар'єю, згідно якого мати ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 2021 року народження участі не приймає (а.с. 25).
Згідно побутової характеристики ОСОБА_1 від 31 травня 2024 року вих. 02-01/1794, підписаної начальником Білозерської міської військової адміністрації Макєєвим Сергієм, позивач проживає разом зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_1 . Має дитину, яку доглядає та виховує самостійно - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 , що мешкає разом із батьком за тією ж адресою. За період проживання скарг і нарікань збоку сусідів не надходило, у конфліктних ситуаціях з сусідами не помічений, навпаки - доброзичливий і по можливості надає їм допомогу (а.с. 26).
Відповідно до побутової характеристики складеної «старшою по вулиці» - ОСОБА_13 , ОСОБА_1 проживає з батьками та сином за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_14 проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 , має дитину - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 . На даний момент самостійно її доглядає. Дитина доглянута (а.с. 27).
Суду також надано копію Довідки про склад зареєстрованих осіб від 21 травня 2024 року №907, засвідченої провідним спеціалістом виконавчого комітету Білозерської Міської ради Комаровою Л.В., з якої слідує, що за адресою: АДРЕСА_1 , окрім ОСОБА_1 1989 р.н., зареєстровані також ОСОБА_8 1966 р.н., ОСОБА_9 1961 р.н. та ОСОБА_3 2021 р.н. (а.с. 28).
Окрім того, як слідує з відповіді Державної прикордонної служби України від 13 жовтня 2025 року № 19/80899-25-Вих., щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України відповідачкою ОСОБА_2 за період з 08 листопада 2017 року по 13 жовтня 2025 року, протягом 2024 - 2025 року нею було здійснено наступні перетинання: 1) 20.05.2024 - у напрямку «виїзд», пункт пропуску «Чоп», 2) 23.12.2024 - у напрямку «в'їзд», пункт пропуску «Краківець», 3) 25.02.2025 - у напрямку «виїзд», пункт пропуску «Чоп», 4) 14.04.2025 - у напрямку «в'їзд», пункт пропуску «Чоп», 5) 23.06.2025 - у напрямку «виїзд», пункт пропуску «Шегині», 6) 26.09.2025 - у напрямку «в'їзд», пункт пропуску «Чоп» (а.с. 113-116).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Вказаний підхід до вирішення справ про факту одноосібного виховання дитини одним із батьків відповідає практиці Верховного Суду, висловленій у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23, від 02 липня 2025 року у справі № 199/4800/24, від 28 листопада 2025 року у справі № 760/2822/25, від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини, як і відсутні докази, що свідчать про неможливість останньої виконувати свої батьківські обов'язки.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_15 до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини (позбавлення батьківських прав), з обов'язковим залученням до участі у справі органу опіки та піклування.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 01 квітня 2026 року.
Повний текст постанови складено 02 квітня 2026 року.
Судді: