Провадження № 22-ц/803/1359/26 Справа № 186/1468/25 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко С.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
24 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року у складі судді Демиденко С.М. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди (а.с. 1-3), в обґрунтування якого посилався на те, що попрацювавши на цьому підприємстві майже 15 років (згідно даних трудової книжки на його ім'я серії НОМЕР_1 ), він завжди дотримувався техніки безпеки, сумлінно відносився до своєї роботи, але все ж таки отримав професійне захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 білатеральна, переважно зліва і шийна С5, С6, білатеральна, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), остеартрозу в поєднанні з періартрозами, ліктьових (ПФ першого-другого ст.) і колінних (ПФ першого-другого ст.) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), ЛН першого-другого ст., нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху) Н 90.3.
Тривалий час позивач проходив лікування в Першотравенській ЦМЛ, потім він був обстежений в обласній лікарні імені І.І. Мечникова, де було встановлено вказаний вище діагноз. Після цього його було направлено в Український НДІ промислової медицини для підтвердження встановленого діагнозу. При медичному обстеженні в Криворізькому інституті профпатології встановлений діагноз підтвердився.
В зв'язку з виявленим захворюванням, та з 2014 року висновком МСЕК йому було встановлено 60% втрати професійної працездатності зі встановленням третьої групи інвалідності за отриманні професійні захворювання. З того часу він щороку приходить періодичні лікування, про що свідчать виписні епікризи з лікувальних установ, починаючи з 2014 року, але вони ні до чого не призводять: хвороби не лікуються. На сьогоднішній день втрата профпрацездатності та група інвалідності встановлені безстроково, бо він вже ніколи не одужає.
Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 350 000,00 грн.
Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір в розмірі 2 000 (двітисячі) гривень 00 копійок (а.с. 61-63).
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині задоволених вимог зменшивши розмір моральної шкоди до 60 000,00 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів (а.с. 65-69, 79-83).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди.
ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємствах вугільної промисловості, правонаступником яких на теперішній час є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 05.03.2001 року.
11.09.2014 року ОСОБА_1 був звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю працівника виконуваній роботі за станом здоров'я.
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 16.01.2015 року, позивач захворів на професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 білатеральна, переважно зліва і шийна С5, С6, білатеральна, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), остеартрозу в поєднанні з періартрозами, ліктьових (ПФ першого-другого ст.) і колінних (ПФ першого-другого ст.) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), ЛН першого-другого ст., нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху) Н 90.3.
Даним актом встановлені обставини виникнення хронічних професійних захворювань: через неефективність роботи систем вентиляції, кондиціювання засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту у результаті пов'язаних із фізичним перевантаженням, в умовах запиленості повітря робочої зони та підвищеного рівня шуму.
З доданих до позовної заяви документів вбачається, що з 2014 року позивачу висновком МСЕК йому первинно було встановлено 60% втрати професійної працездатності зі встановленням третьої групи інвалідності за отриманні професійні захворювання.
Таким чином посилання представника відповідача на ту що, відповідачем у даній справі, може бути Пенсійний Фонд України, бо право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування виникало за умови, що, уперше встановлена стійка втрата працездатності МСЕК у період з 01.04.2001 року до 01.01.2006 року не відповідає встановленим судом обставинам.
Відповідно до довідки до про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №120651 від 27.01.2022 року, ОСОБА_1 повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності сукупно: 45% - радикулопатія з дефартрозами; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість, з 01.02.2022 року безстроково.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №564135 від 27.01.2022 року, ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності за профзахворюванням з 01.02.2022 року безстроково.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог позивача, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується.
З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травмування отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України» Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі №210/3177/17.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
В даному випадку отримані травми від нещасного випадку на виробництві пов'язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999р. №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992р. №2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі №1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 первинно-повторно встановлено втрату професійної працездатності від профзахворювання в 60% та третю групу інвалідності, отже позивачу ушкодженням здоров'я заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Тому колегія суддів частково приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного судом розміру морального відшкодування із зменшенням його розміру з 200 000 грн до 120 000 грн, який на думку колегії суддів буде відповідати засадам розумності, справедливості та виваженості.
За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
За положеннями частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, оскаржуване рішення також необхідно змінити в частині розміру стягнутого з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судового збору, з 2 000 грн на 1 211,20 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності первинної довідки колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №185/10591/21 зазначено, що: «Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені вище норми матеріального права, та посилаючись лише на відсутність в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК, дійшов помилкового висновку про відсутність доказів втрати позивачем працездатності. Обґрунтовуючи судове рішення про відмову у задоволенні позову виключно відсутністю в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи іншим доказам, які суд першої інстанції вважав достовірними та такими, що підтверджують наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди».
Колегія суддів вказує, що в матеріалах справи наявні інші докази, які підтверджують право позивача на відшкодування моральної шкоди.
Крім того, на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду про витребування доказів, ГУ ПФУ в Дніпропетровській направило суду апеляційної інстанції довідку МСЕК щодо первинного встановлення позивачу втрати працездатності 60% (а.с. 116).
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем у даній справі може бути ГУ ПФУ є безпідставними, оскільки застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №210/2104/16-ц (провадження №14-597цс18).
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінки наявності чи відсутності у позивача інших захворювань є такими, що не беруться до уваги, оскільки це не є предметом розгляду у даній справі, так як у даній справі предметом розгляду є завдання моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я позивача та втрата працездатності за професійним захворюванням.
Доводи скарги про те, що на фізичні страждання позивача можуть впливати і інші хвороби, які не є професійними колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки зроблені лише на припущеннях апелянта.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не мав встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов'язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов'язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 грудня 2018 року по справі №210/5258/16-ц, провадження №14-463 цс 18.
Таким чином, доводи скарги про те, що факт спричинення моральної шкоди лише на підставі довідки МСЕК є безпідставними та спростовуються змістом оскарженого рішення.
Доводи відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов'язком відповідача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Доводи скарги щодо оподаткування стягнутої суми моральної шкоди є безпідставними виходячи з наступного.
Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів».
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскарженого рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги підлягають компенсації відповідачу за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 1 440,00 грн, згідно платіжної інструкції №4219017 від 10.10.2025 року.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року в частині стягнутого з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 розміру моральної шкоди - змінити, шляхом його зменшення з 200 000 (двохсот тисяч) грн 00 коп до 120 000 (сто двадцяти тисяч) грн 00 коп.
Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року - змінити, виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів».
Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року в частині стягнутої з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави суми судового збору - змінити, шляхом його зменшення з 2 000 (двох тисяч) грн 00 коп до 1 211 (однієї тисячі двісті одинадцять) грн 20 коп.
В іншій частині рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року - залишити без змін.
Приватному акціонерному товариству «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) компенсувати за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 1 440 (одна тисяча чотириста сорок) грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «24» березня 2026 року.
Повний текст постанови складено «02» квітня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: Т.П. Красвітна
М.О. Макаров