18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 347/1234/24
провадження № 61-14047св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Косівська окружна прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Національного природного парку «Гуцульщина»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2024 року керівник Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Національного природного парку «Гуцульщина» до ОСОБА_1 про усуненні перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.
2. Позов обґрунтовано тим, що у провадженні слідчого відділу Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області перебуває кримінальне провадження № 42023092190000007 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України. Під час досудового розслідування встановлено факт незаконної передачі земельних ділянок на території с. Город Косівської міської ради, що перебувають у постійному користуванні національного природного парку «Гуцульщина».
3. ОСОБА_1 на підставі державного акта № ІФ-08-12-30095, який виданий згідно з рішенням Городянської сільської ради народних депутатів від 12 грудня 1993 року №148, передано земельну ділянку в с. Город Косівської міської ради Івано-Франківської області площею 0,9870 га з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002.
4. В ході вказаного досудового розслідування встановлено, що сесії, датованої 12 грудня 1993 року, не існує, що також підтверджується інформацією із архівного відділу Косівської районної державної адміністрації.
5. Крім того, відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області інформація щодо бланку державного акту № ІФ-08-12-30095 відсутня.
6. Наведеним підтверджується, що вказаний державний акт органами Держгеокадастру не видавався, оскільки відповідно до пункту 1.6 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою державні акти на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою заповнюються у двох примірниках, один з яких видається землевласнику або землекористувачу, а інший, з нанесеною у лівому верхньому кутку першої сторінки відміткою «архівний» та відповідною документацією із землеустрою, залишається на зберіганні у Головному управлінні Держкомзему у місті Києві, місті Севастополі, управлінні (відділі) Держкомзему у районі (місті), міжрайонному, міжміському, міськрайонному управлінні (відділі) Держкомзему.
7. Зазначене також підтверджується протоколом огляду книги реєстрації державних актів Городянської сільської ради народних депутатів, проведеного у ході досудового розслідування кримінального провадження.
8. Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002 державну реєстрацію земельної ділянки проведено 24 серпня 2023 року Відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
9. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14 вересня 2024 року, номер інформаційної довідки 346613024, на земельну ділянку з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002 право власності не зареєстровано.
10. Факт віднесення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , до земель природно-заповідного призначення, які перебувають в постійному користуванні НПП «Гуцульщина», підтверджується інформацією вищевказаного НПП та картографічними матеріалами.
11. НПП «Гуцульщина» створено указом Президента України від 14 травня 2002 року № 456/2002 на території Косівського району Івано-Франківської області.
12. На виконання вказаного указу Президента України та наказу Мінекоресурсів України від 14 серпня 2002 року № 315 проведено приймання-передачу лісового фонду, майна та матеріальних цінностей, матеріалів лісовпорядкування від Кутського держлісгоспу до НПП «Гуцульщина». У подальшому, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 жовтня 2010 року затверджено проект організації території НПП «Гуцульщина».
13. Отже, земельна ділянка площею 0,9870 га з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002, яка розташована у с. Город Косівського району, не могла бути передана ОСОБА_1 у приватну власність в силу вимог статей 83, 84, 141, 149, 150 ЗК України без її вилучення у НПП «Гуцульщина» відповідно до чинного законодавства.
14. У разі протиправної передачі земельної ділянки у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи її правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
15. В даному випадку позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
16. Права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження ними, підлягають захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути її у власність держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації як розпорядника земель природно-заповідного фонду та постійного користувача - НПП «Гуцульщина».
17. Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності не через помилку органу державної влади, а фактично у зв'язку із вчиненням протиправних дій. При цьому з викладених вище обставин варто поставити під обґрунтований сумнів можливість необізнаності відповідачів про незаконність її вибуття із державної власності. Оскільки у національному законодавстві встановлений обов'язок повернути правомірному власнику земельну ділянку, яка не може перебувати у приватній власності, наслідок невиконання такого обов'язку у вигляді пред'явлення відповідного позову є передбачуваним.
18. Косівською окружною прокуратурою 06 березня 2024 року направлено листа Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України, в якому викладено виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки природно-заповідного фонду та запитано про вжиті заходи реагування до усунення цих порушень і повернення земельної ділянки у розпорядження держави або повідомлення про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку окружною прокуратурою. У відповідь Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України листом № 11/11-05/885-24 від 15 березня 2024 року звернуло увагу Косівської окружної прокуратури на повноваження органів прокуратури щодо можливості представництва інтересів держави та повідомило, що у разі відкриття провадження у відповідній судовій справі Міндовкіллям буде надано обґрунтовану позицію відповідно до норм законодавства.
19. Отже, володіючи належною інформацією щодо наявних фактів порушення інтересів держави, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України не вжило заходів щодо повернення спірної земельної ділянки.
20. Також Косівською окружною прокуратурою 06 березня 2024 року направлено лист в Івано-Франківську ОДА, в якому викладено порушення вимог природоохоронного законодавства та запропоновано вжити заходів щодо повернення земельної ділянки у розпорядження держави. У відповідь Івано-Франківська ОДА листом від 25 березня 2024 року повідомила, що не заперечує з приводу здійснення прокурором заходів представництва в суді законних інтересів держави.
21. Враховуючи викладене прокурор просив суд:
усунути перешкоди у здійсненні Івано-Франківською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 0,9870 га з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002, яка розташована у с. Город Косівського району Івано-Франківської області шляхом її повернення на користь держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації та постійного землекористувача НПП «Гуцульщина» із незаконного володіння ОСОБА_1 ;
визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,9870 га з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 2623683000:18:001:0002, дата державної реєстрації 24 серпня 2023 року, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
22. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2025 року у складі судді Крилюк М. І. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
23. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що спірна земельна ділянка відповідачці була передана у приватну власність згідно вимог чинного на той час земельного законодавства.
24. Також позивачами не доведено належними та допустимими доказами незаконність формування спірної земельної ділянки, її державної реєстрації та набуття в приватну власність ОСОБА_1 .
25. Судом враховано, що позивачами зазначено, що жодних експертиз щодо встановлення місця знаходження вказаної земельної ділянки, а також встановлення її меж чи правового статусу не проводилось.
26. Крім того, під час судового розгляду прокурором не наведено належного обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави при зверненні з даним позовом до суду. При цьому прокурором не наведено підстав для поновлення строку позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
27. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури задоволено частково, рішення місцевого суду в частині позовних вимог керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі НПП «Гуцульщина» скасовано, позов в цій частині залишено без розгляду.
28. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2025 року в частині позовних вимог керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено.
29. Усунуто перешкоди у здійсненні Івано-Франківською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,9870 га, кадастровий номер 2623683000:18:001:0002, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути таку на користь держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Національного природного парку «Гуцульщина».
30. Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,9870 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 2623683000:18:001:0002, дата державної реєстрації: 24 серпня 2023 року, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
31. Здійснено розподіл судових витрат.
32. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов висновку, що наявні підстави для залишення позову без розгляду в частині вимог керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі НПП «Гуцульщина» на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
33. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджено, що на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Гуцульщина».
34. Судом зазначено, що той факт, що погодження меж між НПП «Гуцульщина» та с. Город на цей час не проведено, землі НПП не виділені в натурі (на місцевості) відповідно до порядку, передбаченого ЗК України, не спростовує статусу земель природно-заповідного фонду, що обумовлює їх особливий режим використання.
35. Крім того, матеріалами справи підтверджено як відсутність сесії Городянської сільської ради від 12 грудня 1993 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, так і відсутність інформації щодо видачі і реєстрації державного акта серії ІФ-08-12-30095 від 12 квітня 1995 року на право приватної власності на землю.
36. Отже, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002 знаходиться в межах території НПП «Гуцульщина», на землях природно-заповідного фонду та не підлягає передачі з державної власності у приватну. Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням НПП «Гуцульщина», оскільки може перешкоджати збереженню національного парку в природному стані як унікального природного комплексу.
37. Судом також враховано, що позивач звернувся до суду із негаторним позовом, а тому такий позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки і на таку вимогу не поширюється позовна давність.
38. Також зазначено, що відповідач могла і повинна була розуміти, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, передана до природно-заповідного фонду і її отримання у власність для ведення особистого селянського господарства є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.
39. Не погоджуючись із висновком місцевого суду, що прокурором не наведено належного обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави при зверненні з даним позовом до суду, апеляційний суд зазначив, що прокурором дотримано порядок, визначений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», під час звернення до суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
40. У листопаді 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
41. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
42. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
43. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
44. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року в справі № 6-1852цс16, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 757/4403/16-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16, від 11 лютого 2020 року в справі № 992/614/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, від 29 липня 2020 року в справі № 757/4395/16-ц, від 01 червня 2021 року в справі № 925/929/19, від 25 листопада 2021 року в справі № 917/269/21, від 09 лютого 2023 року в справі № 483/2263/19, від 20 вересня 2023 року в справі № 910/1978/22, від 13 лютого 2024 року в справі № 813/2417/17, від 11 березня 2025 року в справі № 132/1486/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
45. Касаційна скарга мотивована тим, що під час апеляційного розгляду прокурором не наведено належного обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави при зверненні з даним позовом до суду.
46. Також заявник зазначає, що строк позовної давності у справах, коли прокурор звернувся до суду в інтересах відповідного органу (підприємства), обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.
47. Вказує, що апеляційний суд помилково врахував матеріали, отримані в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023092190000007, оскільки жодних вироків або інших судових рішень в рамках цього кримінального провадження суду надано не було, такі докази не досліджувались і не оцінювались в порядку кримінального судочинства.
48. Крім того, посилається на те, що НПП «Гуцульщина» є єдиним органом, який має право власності на земельну ділянку, усі інші позивачі є неналежними, оскільки не можуть мати жодного відношення до спірної земельної ділянки.
49. Зазначає, що відповідачка законно та добросовісно користувалась земельною ділянкою більш ніж 25 років, тобто мала право на отримання майна у приватну власність, у тому числі, і за правом набувальної давності.
50. Заявник вказує, що у матеріалах справи відсутні дані про те, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду. При цьому ПНН «Гуцульщина» у своїй діяльності використовує матеріали лісовпорядкування від 2004 року, на підставі яких було виготовлено Проект організації територій, який затверджено 2010 року, в той час оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку видано 1993 року.
Доводи осіб, яка подали відзиви на касаційну скаргу
51. У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від Івано-Франківської обласної прокуратури, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, у яких вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
52. Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю від 12 квітня 1995 року ІФ-08-12-30095 ОСОБА_1 на підставі рішення Городянської сільської Ради народних депутатів від 12 грудня 1993 року № 148 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,9870 га в межах згідно з планом, розташовану на території с. Город Косівського району для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 087 (т. 1, а. с. 42-43).
53. 24 серпня 2023 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,9870 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 2623683000:18:001:0002, розташованої в с. Город Косівського району Івано-Франківської області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20 липня 2023 року, про що свідчить витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3201007492023 від 24 серпня 2023 року (т. 1, а. с. 34-35).
54. Указом Президента України від 14 травня 2002 року № 456/2002 створено на території Косівського району Івано-Франківської області Національний природний парк «Гуцульщина» і підпорядковано його Міністерству екології та природних ресурсів України. Установлено площу земель НПП «Гуцульщина» 32271 га, в тому числі 7606 га земель, що мають бути надані йому в постійне користування, та 24665 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (додатки № 1 та № 2). Зокрема, по Косівському лісництву надано у постійне користування НПП «Гуцульщина» 1 675 га, а без вилучення - 2 392 га (т. 1, а. с. 49-52). Актом приймання-передачі матеріальних цінностей від 23 серпня 2002 року передано НПП «Гуцульщина» по Кутському ДЛГ лісовий фонд загальною площею 21 562 га, по Косівському районному підприємству «Райагроліс» лісовий фонд площею 10 709 га (т. 1, а. с. 53-55).
55. Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 440 від 05 жовтня 2010 року затверджено Проект організації території Національного природного парку «Гуцульщина», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів, що додається, який включає в себе Планшет № 2 Косівського ПНДВ (т. 1, а. с. 56, 57).
56. Згідно копії листа НПП «Гуцульщина» № 640/9 від 19 жовтня 2023 року межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Територія кварталу 18 Косівського ПНДВ, де знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002, включена в проект створення НПП «Гуцульщина» і відноситься до природно-заповідного фонду України. Також в Проект організації території НПП «Гуцульщина» включені і матеріали лісовпорядкування, які були розроблені Львівською державною лісовпорядною експедицією. А згідно пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (планшет № 2, що додається) (т. 1, а. с. 47-48).
57. У рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023092190000007 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, встановлено, що у ході вивчення даних земельного кадастру України виявлено факт незаконної приватизації земельних ділянок, в тому числі кадастровий номер 2623683000:18:001:0002, площею 0,9870 га для ведення особистого селянського господарства с. Город Косівського району Івано-Франківської області (т. 1, а. с. 28-29).
58. Так, відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 10-9-0.331-2022/0/2-24 від 15 квітня 2024 року в Головному управлінні інформація щодо бланків державних актів серії ІФ- 08- 12- 30095 відсутня. За інформацією, наданою відділами №1-6 управління надання адміністративних послуг Головного управління, встановлено, що згідно наявних у Відділі Книг записів реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, архівних примірників державних актів станом на 31 грудня 2012 державні акти серії ІФ-08-12-30095 відсутні (т. 1, а. с. 45).
59. Згідно відповіді Архівного відділу Косівської РДА № В-11 від 23 жовтня 2023 у справі сесій Городянської сільської ради за 1993 рік не виявлено сесії, датованої 12 грудня 1993 року (т. 1, а. с. 46).
60. Згідно з Протоколом огляду книги реєстрації державних актів від 24 листопада 2023 відомостей, які б свідчили про реєстрацію державного акту серії ІФ-08-12-30095 від 12 квітня 1995 року, виданого на право приватної власності на землю ОСОБА_1 , площею 0,9870 га в с. Город Косівського району, не виявлено (т. 1, а. с. 58-59).
61. Згідно з Протоколом огляду погосподарських книг 1-6 за 1991-1995 роки від 13 лютого 2024 року будь-яких відомостей про перебування у власності чи користуванні ОСОБА_1 земельних ділянок немає, в погосподарських книгах взагалі відсутнє таке прізвище (т. 1, а. с. 60).
62. Згідно з Протоколом огляду протоколів 5-9 сесій 21 скликання за 1993 рік від 01 лютого 2024 року відсутні відомості про прийняття Городянською сільською Радою народних депутатів рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,9870 га в с. Город Косівського району на підставі рішення № 148 від 12 грудня 1993 року. Таке рішення у книзі протоколів відсутнє, а також взагалі відсутні будь-які відомості про таку сесію. В книзі наявна сесія, в якій містяться відомості про інше рішення (т. 1, а. с. 63-66).
63. З приводу вищезазначеного Косівська окружна прокуратура Івано-Франківської області 06 березня 2024 року звернулася до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (т. 1, а. с. 67-68), яке листом від 15 березня 2024 року надало відповідь щодо повноважень органів прокуратури для можливості представництва інтересів держави та повідомило, що у разі відкриття провадження у відповідній судовій справі Міндовкіллям буде надано обґрунтовану позицію відповідно до норм законодавства (т. 1, а. с. 69).
64. Також Косівська окружна прокуратура Івано-Франківської області 06 березня 2024 звернулася до Івано-Франківської ОДА щодо порушень вимог природоохоронного законодавства та вжиття заходів щодо повернення земельної ділянки у розпорядження держави (т. 1, а. с. 70-72). У відповідь Івано-Франківська ОДА листом від 25 березня 2024 року повідомила, що не заперечує з приводу здійснення прокурором заходів представництва в суді законних інтересів держави (т. 1, а. с. 73-74).
65. Згідно копії листа НПП «Гуцульщина» № 151/9 від 15 березня 2024 року у жовтні 2023 року представники Косівського відділу поліції повідомили НПП «Гуцульщина», що на території парку в с. Город було виявлено, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002, яка не висвічувалася на Кадастровій карті України. Постановою слідчого було залучено представників НПП «Гуцульщина» до проведення судової земельно-технічної експертизи такої земельної ділянки, та було встановлено, що ділянка з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002 знаходиться в кварталі 18 Косівського ПНДВ. На території, де за свідченнями поліції знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002, не було ніяких межових знаків та власником не проводилася ніяка господарська діяльність. Працівники НПП «Гуцульщина» надали поліції всі необхідні документи, що підтверджують належність такої ділянки до природно-заповідного фонду НПП «Гуцульщина» (т. 1, а. с. 77-78).
Позиція Верховного Суду
66. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
67. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
68. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
69. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
70. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо представництва прокурора
71. Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
72. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).
73. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом у цій справі) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
74. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
75. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала в постановах від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17, від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19, від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20, від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18, від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21, від 05 липня 2023 року у справі №912/2797/21, від 08 листопада 2023 року у справі №607/15052/16-ц.
76. Визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутися спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язку вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
77. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Тобто суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункти 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
78. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на її попередні висновки про те, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо(див. постанову від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункти 38-40)).
79. Отже, бездіяльністю компетентного органу щодо захисту прав та інтересів держави чи територіальної громади є невжиття ним заходів для такого захисту протягом розумного строку після того, як йому стало або повинно було стати відомо про можливе порушення зазначених прав або інтересів. Питання про те, який строк вважати розумним, суд має вирішувати у кожному випадку з огляду на конкретну конфліктну ситуацію.
80. Апеляційним судом правомірно враховано, що матеріалами справи підтверджено факт попереднього звернення прокурора до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та до Івано-Франківської обласної державної адміністрації з вимогами вжити заходи щодо захисту інтересів держави 06 березня 2024 року (т. 1, а. с. 67-68, 70-72).
81. У відповідь листом від 15 березня 2024 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України зазначило про повноваження органів прокуратури для можливості представництва інтересів держави та повідомило, що у разі відкриття провадження у відповідній судовій справі Міндовкіллям буде надано обґрунтовану позицію відповідно до норм законодавства (т. 1, а. с. 69).
82. Івано-Франківська ОДА в листі від 25 березня 2024 року посилалася на відсутність необхідної інформації про вказаний предмет та зазначила про готовність підтримати позов прокурора (т. 1, а. с. 73-74).
83. Прокурор звернувся до суду із вказаним позовом 28 травня 2024 року.
84. Прокурор, подавши позов, у позовній заяві обґрунтував, що захист законних інтересів держави спірних правовідносинах не здійснює неналежним чином суб'єкт владних повноважень (тобто навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, на його переконання, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).
85. Таким чином, оскільки зазначені органи протягом двох місяців не вчинили жодних дій зі звернення до суду, більше того, зазначили про відсутність наміру самостійно подавати позов, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що прокурор діяв в межах повноважень щодо усунення порушення інтересів держави.
86. З огляду на викладене колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що прокурором не наведено належного обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави при зверненні з даним позовом до суду.
87. Отже, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» під час звернення до суду із вказаним позовом.
Щодо суті позовних вимог
88. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).
89. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
90. Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
91. Указом Президента України від 14 травня 2002 року № 456/2002 з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних природних комплексів Покутських Карпат, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення створено на території Косівського району Івано-Франківської області Національний природний парк «Гуцульщина».
92. Відповідно до статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
93. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
94. Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
95. Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
96. Згідно статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
97. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України (частина четверта статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
98. Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання (частина п'ята статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
99. Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
100. Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
101. Частина перша статті 150 ЗК України (пункту «г») відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
102. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України).
103. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 14 травня 2002 року № 456/2002 «Про створення національного природного парку «Гуцульщина» установлено площу земель НПП «Гуцульщина» 32 271 га, в тому числі 7 606 га земель, що мають бути надані йому в постійне користування, та 24 665 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (додатки № 1 та № 2). Зокрема, по Косівському лісництву надано у постійне користування НПП «Гуцульщина» 1 675 га, а без вилучення - 2 392 га (т. 1, а. с. 49-52).
104. Актом приймання-передачі матеріальних цінностей від 23 серпня 2002 року передано НПП «Гуцульщина» по Кутському ДЛГ лісовий фонд загальною площею 21 562 га, по Косівському районному підприємству «Райагроліс» лісовий фонд площею 10 709 га (т. 1, а. с. 53-55).
105. Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 440 від 05 жовтня 2010 року затверджено Проект організації території НПП «Гуцульщина», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів (т. 1, а. с. 56).
106. Згідно з інформацією, наданою НПП «Гуцульщина» за № 640/9 19 жовтня 2023 року, територія кварталу 18 Косівського ПНДВ, де знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002, включена в Проект створення НПП «Гуцульщина» і відноситься до природно-заповідного фонду України (т. 1, а. с. 47-48).
107. Згідно інформацією, наданою НПП «Гуцульщина» за № 151/9 15 березня 2024 року, постановою слідчого було залучено представників НПП «Гуцульщина» до проведення судової земельно-технічної експертизи такої земельної ділянки та було встановлено, що ділянка з кадастровим номером 2623683000:18:001:0002 знаходиться в кварталі 18 Косівського ПНДВ; на її території не було межових знаків та власником не проводилася ніяка господарська діяльність (т. 1, а. с. 77-78).
108. Наведене підтверджується також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (планшет № 2 лісовпорядкування 2004 року НПП «Гуцульщина», Косівське ПНДВ (т. 1, а. с. 57), витяг з планшету № 2 - межі земельної ділянки № НОМЕР_1 (квартал 18, виділ № НОМЕР_2 , 13, 20, 21)) (т. 1, а. с. 44).
109. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку «Гуцульщина».
110. Отже, доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні дані про те, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, відхиляються колегією суддів та спростовуються вищевикладеним.
111. Також відхиляються посилання касаційної скарги на те, що ПНН «Гуцульщина» у своїй діяльності використовує матеріали лісовпорядкування від 2004 року, на підставі яких було виготовлено Проект організації територій, який затверджено 2010 року, в той час оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку видано 1993 року, оскільки до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неоформлення земель під об'єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки (див. постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/1).
112. Доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом необхідності застосування строків позовної давності, відхиляються колегією суддів, оскільки зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц).
113. Негаторний позов про повернення земельної ділянки може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки і на таку вимогу не поширюється позовна давність (постанова Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №676/76/22 (провадження №61-10188св24)).
114. Отже, посилання в касаційні скарзі на необхідність застосування строків позовної давності є безпідставними.
115. Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно врахував, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 117)).
116. Отже, у втручанні держави у право мирного володіння спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.
117. Контроль за використанням земельних ділянок природно-заповідного фонду є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади зокрема. Загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи щодо земельної ділянки, отриманої з метою, що прямо суперечить закону.
118. Таким чином, відповідач могла і повинна була розуміти, що спірна ділянка належить до земель лісового фонду, передана до природно-заповідного фонду і її отримання у власність для ведення особистого селянського господарства є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.
119. Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року в справі № 6-1852цс16, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 757/4403/16-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16, від 11 лютого 2020 року в справі № 992/614/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, від 29 липня 2020 року в справі № 757/4395/16-ц, від 01 червня 2021 року в справі № 925/929/19, від 25 листопада 2021 року в справі № 917/269/21, від 09 лютого 2023 року в справі № 483/2263/19, від 20 вересня 2023 року в справі № 910/1978/22, від 13 лютого 2024 року в справі № 813/2417/17, від 11 березня 2025 року в справі № 132/1486/21, відхиляються колегією суддів, оскільки з урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, судове рішення апеляційного суду не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.
120. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
121. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
122. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович