18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 399/296/25
провадження № 61-12829св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 01 липня 2025 року в складі судді Шульженко В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2025 року в складі колегії суддів Дьомич Л. М., Мурашко С. І., Письменного О. А.
в справі за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар ЛТД», треті особи: Державне підприємство «Конярство України», Онуфріївська селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області, про витребування земельної ділянки, скасування права оренди земельної ділянкита
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2025 року заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3524655100:02:000:0563, що розташована на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області;
- скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Агродапр ЛТД» щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3524655100:02:000:0550, що розташована на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області.
Позов обґрунтований тим, що спірна земельна ділянка була і залишається перебувати в державній власності та в постійному користуванні Державного підприємства (далі - ДП) «Конярство України», тобто не належить до земель комунальної власності територіальної громади, а тому не могла бути передана в приватну власність та в подальшому в оренду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
01 липня 2025 року ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області позов залишено без розгляду.
Роз'яснено право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 26 травня 2025 року, прокурором не усунуті, не надано документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості спірного майна, не здійснена оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) нерухомого майна в порядку, визначеному законом, що була чинною на дату подання позовної заяви.
03 вересня 2025 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури залишено без задоволення.
Ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 01 липня
2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що недоліки позовної заяви прокурором не усунуті, а саме не надані документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки), яка здійснена в порядку, визначеному законом та чинна на дату подання позовної заяви. Доводи прокуратури щодо того, що відповідач є недобросовісним набувачем, суди відхилили з підстав, що на цій стадії провадження справи суд не надає оцінку доказам, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2025 року перший заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 01 липня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2025 року, в якій просить їх скасувати, передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди без відповідного правового обґрунтування виснували про застосування норм частини четвертої статті 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, що змінилась після відкриття провадження у справі. Застосування вказаної норми обмежило право прокурора на представництво інтересів держави в суді.
Судами проігноровано норми Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» в частині того, що замовниками оцінки майна можуть бути лише особи, яким таке майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах. Водночас прокуратура не є власником спірної земельної ділянки або ж її користувачем, а також не наділена повноваженнями щодо організації доступу оцінювача щодо неї.
Заявник уважає, що відсутні обов'язкові умови для попереднього внесення вартості спірної земельної ділянки на депозитний рахунок суду, адже положення про захист прав добросовісного набувача не поширюються на спірні правовідносини, де земельна ділянка набута безкоштовно і особа неправомірно передала її в оренду. Витребування земельної ділянки у відповідачки не становитиме для неї надмірного тягаря.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ДП «Конярство України» просить задовольнити касаційну скаргу, посилаючись на те, що зміни до частини четвертої статті 177 ЦПК України не мають зворотної сили в часі. На момент подання позовної заяви прокурором дотримані усі вимоги процесуального закону. Крім того, позов містить не лише вимогу про витребування земельної ділянки, а й про скасування державної реєстрації права оренди, заявлення якої не обтяжено внесенням грошової суми на депозит суду.
ТОВ «Агродар ЛТД» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позбавлення права власності на земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечує справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, з одного боку, і правом особи на мирне володіння своїм майном, з іншого. Недбалість або помилки органів влади не можуть ставити добросовісного набувача у гірше становище. Прокурор прагне витребувати земельну ділянку в добросовісної фізичної особи, проте не вносить вартості цього майна на депозитний рахунок суду. Положення про захист прав добросовісного набувача мають ретроспективну дію в справах, у яких не ухвалено судове рішення на дату набрання чинності 09 квітня 2025 рокуЗаконом України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ). Тобто Закон № 4292-ІХзастосовний до спірних правовідносин.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду висновує про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У цій справі ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2025 року відкрито провадження, після чого судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 ЦПК України.
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Суд запропонував: надати до суду експертно-грошову оцінку земельної ділянки; в разі збільшення вартості спірної земельної ділянки, відповідно до експертно-грошової оцінки, доплатити судовий збір, надати документ про доплату судового збору; внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна, надати суду документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду зазначених грошових коштів.
Прокурор не усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, що мало наслідком залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини тринадцятої статті 187 ЦПК України.
За змістом частин одинадцятої-тринадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Залишаючи позов прокурора без розгляду, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон № 4292-ІХ, яким, зокрема, доповнено:
- статтю 390 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України частиною п'ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу»;
- частину четверту статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- у статті 185 ЦПК України частину другу абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму»;
- перше речення частини третьої статті 185 ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду»;
- статтю 265 ЦПК України доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Суди попередніх інстанцій у цій справі з посиланням на наведені вище норми права виснували, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Таке тлумачення Закону № 4292-ІХ як в частині норм матеріального права, так і застосування процесуальних норм, відповідає меті зазначеного закону - забезпечення посиленого захисту прав добросовісного набувача.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Аналогічні положення містить пункт 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).
Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).
ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам. Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.
ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов'язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна виключно із фактом позбавлення власності, а не зі способом задоволення такої вимоги держави, формою або часом визначення такої компенсації в національному законодавстві.
Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна.
Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми.
Застосування конвенційного принципу щодо неможливості позбавлення добросовісного набувача права власності на майно без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування впроваджено як шляхом доповнення норм ЦК України, так і процесуальних законів, зокрема шляхом встановлення вимоги до позовної заяви органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
Така вимогастосується прийнятності позовної заяви, коли позов по суті ще не розглядається і сторони не доводять переконливість своїх вимог чи заперечень.
У Пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, якою фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захист прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушність права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об'єктів критичної інфраструктури; об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об'єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об'єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, передбачивши нову частину п'яту статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину другу до статті 391 ЦК України.
Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз частини четвертої статті 177, частин другої-третьої статті 185, частини чотирнадцятої статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд не може прийняти до розгляду позов органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача без попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду безвідносно до того, чи згоден такий позивач із добросовісністю відповідача на етапі заявлення позовних вимог, та чи є такий факт доведеним або очевидним.
Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про відсутність законних підстав набуття ним майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей відчужувача спірного майна. У набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для дійсного власника.
Обставини обізнаності набувача з тим, що він отримує майно не від власника, підлягають доведенню у порядку доказування, що виключено на стадії вирішення питання про відкриття провадження в справі.
Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 28 січня 2026 року в cправі № 922/2555/21 сформулював протилежний висновок, зазначивши, що положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п'ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
За висновками Касаційного господарського суду, за умов, що прокурор заявляє вимоги про витребування майна до фізичної особи як недобросовісного набувача, внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду (частина шоста статті 164, частина другастатті 174, частина тринадцята статті 238 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України) не є обов'язковим для подальшого розгляду справи.
Частини четвертої статті 177, частини другої статті 185, частини чотирнадцятої статті 265 ЦПК України ідентичні змісті частини шостої статті 164, частини другої статті 174, частини тринадцятої статті 238 ГПК України.
Колегія суддів висновує про необхідність відступу від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 28 січня 2026 року в cправі № 922/2555/21, про те, що якщо прокурор пред'явив позов про витребування нерухомого майна у недобросовісного набувача (останнього набувача), то приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України, частини шостої статті 164, частини четвертої статті 174 ГПК України у такому випадку не підлягають застосуванню під час вирішення питання про прийняття позову до розгляду.
У справі необхідно зробити висновок щодо застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України, частини четвертої статті 177, частини другої статті 185, частини чотирнадцятої статті 265 ЦПК України (частини шостої статті 164, частини другої статті 174, частини тринадцятої статті 238 ГПК України), та зазначити, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна в останнього набувача; невчинення таких дій унеможливлює прийняття позовної заяви до розгляду безвідносно до посилань у позові на недобросовісність відповідача.
Протилежний висновок нівелює усі зміни до ЦК України, ЦПК та ГПК України щодо захисту прав добросовісного набувача, не передбачає належного обґрунтування підстав відмови у позові, оскільки ЦПК України, ні ГПК України не містять положень щодо відмови в позові у разі встановлення добросовісності набувача, це призведе до порушення процедури звернення з позовом та відкриття провадження в справі, що провокує вияви правового нігілізму та змушує суди здійснювати судочинство з порушенням процедури й неможливості ухвалення законного рішення.
Ураховуючи наведені вище норми та мотиви Верховний Суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 399/296/25 за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар ЛТД», треті особи: Державне підприємство «Конярство України», Онуфріївська селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області, про витребування земельної ділянки, скасування права оренди земельної ділянкиза касаційною скаргою першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 01 липня 2025 року в складі судді Шульженко В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2025 року в складі колегії суддів Дьомич Л. М., Мурашко С. І., Письменного О. А. передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська