іменем України
31 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 741/1681/24
Головуючий у першій інстанції - Ляшко Р. С.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/623/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Заявник: ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2
Заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1
Особи, які подали апеляційні скарги: Міністерство оборони України, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2
Розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційні скарги на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про встановлення фактів, що мають юридичне значення (суддя Ляшко Р.С.), ухвалене о 17 год. 08 хв. у м.Носівка, повний текст рішення складено 16 грудня 2025 року,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт її проживання та її матері однією сім'єю з ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити факт її перебування на утриманні дядька ОСОБА_4 . Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_4 є рідним дядьком заявниці по лінії матері, який проживав із ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 (своєю сестрою) у їхньому будинку, хоча мав свій власник будинок поруч. ОСОБА_1 вказує, що її батько фактично ніякої участі у її житті не приймає, навпаки сам потребує стороннього догляду і утримання, оскільки йому встановлено інвалідність 2 групи з дитинства по зору. За доводами заявниці, її вихованням і утриманням займався дядько, перераховуючи своє грошове забезпечення військовослужбовця, залишив усе своє майно їй, для чого склав заповіт. Метою встановлення фактів проживання однією сім'єю вказує отримання статусу сім'ї загиблого військовослужбовця та набуття прав відповідного соціального забезпечення, в тому числі отримання пенсії по втраті годувальника.
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2025 року заяву задоволено частково; встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , із ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 ; у задоволенні інших вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. Рішення суду мотивовано тим, що на підставі наданих доказів та показань, наданих у судовому засіданні, свідків суд вважав повністю доведеним факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , із ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 . Також суд дійшов висновку, що заявниця та її представники не довели належними, допустимими та достовірними доказами, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення на користь апелянта. Апеляційна скарга мотивована тим, що за поданими документами неможливо встановити, що заявниця із загиблим ОСОБА_4 вели спільне сімейне господарство, мали спільний бюджет, турбувалися один про одного, утримували житлове приміщення, а також про те, що вона перебувала на утриманні загиблого, маючи при цьому батьків, які повинні про неї турбуватися та утримувати до повноліття і які не позбавлені батьківських прав. Також Міністерство оборони України вважає, що ОСОБА_1 проживала окремо від дядька. Заінтересована особа вважає, що показання свідків не слід брати до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання в одному будинку і не можуть свідчити про утримання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у встановленні факту її перебування на утриманні ОСОБА_4 на момент його загибелі і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги; змінити рішення суду в частині встановлення факту проживання однією сім'єю, зазначивши, що ОСОБА_4 проживав однією сім'єю із племінницею ОСОБА_1 та сестрою ОСОБА_2 на момент загибелі, тобто станом на 30 грудня 2022 року; скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору. Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження факту перебування неповнолітньої заявниці на утриманні свого дядька до суду була подана банківська виписка про рух коштів по картці її матері, на яку систематично здійснював грошові перекази загиблий ОСОБА_4 , проте суд не взяв такі докази до уваги і не реалізував процедуру витребування такої інформації за власною ініціативою. Вважає необґрунтованими і невиправданими відмови суду у задоволенні клопотання заявниці про допит у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 , яка може підтвердити безготівкове перерахування коштів від ОСОБА_4 для ОСОБА_1 . За доводами заявниці, посилання суду на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №165/325/17 не є релевантним, оскільки у вказаній справі встановлювався факт перебування на утриманні особи, яка була повнолітньою та отримувала самостійний заробіток. ОСОБА_1 вважає недоречним посилання суду на те, що вона має батька, оскільки було заявлено та мова йде про фактичне утримання ОСОБА_4 своєї неповнолітньої племінниці та розпорядження ним усім своїм майном і доходами на її користь, а не через встановлений на це Законом обов'язок та відсутність батьків (опікунів). Крім того, на підставі належних, допустимих та достатніх доказів було встановлено, що ОСОБА_3 фактично ніякої участі у житті доньки не приймає, її вихованням та утриманням не займається.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України стосовно задоволеної частини заяви. Заявниця вказує, що загиблий ОСОБА_4 вважав свою племінницю за рідну дочку, він присвятив їй книгу, турбувався за її майбутнє, вони часто спілкувалися по телефону, він розповідав про неї своїм побратимам, передавав і перераховував кошти на її утримання і навіть склав заповіт на неї, маючи при цьому і інших племінників. Натомість рідний батько не мав та не має можливості утримувати дочку, оскільки є людиною з інвалідністю і сам потребує допомоги і підтримки. ОСОБА_1 звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник Міністерства оборони України не заперечував проти задоволення заяви в частині встановлення факту проживання однією сім'єю. Також заявниця посилається, що законодавством не передбачено такої правової підстави для залишення заяви без розгляду в порядку окремого провадження як необґрунтованість вимог та юридичних фактів, для встановлення яких заявники звертаються до суду.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
По справі встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є рідними братом та сестрою, батьки яких померли (а.с.15-20 т.1).
ОСОБА_4 двічі перебував у зареєстрованих шлюбах, які розірвані 06 лютого 2003 року та 24 листопада 2018 року (а.с.25, 26 т.1).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_2 і відповідно племінницею ОСОБА_4 (а.с.14 т.1).
Згідно з довідками виконавчого комітету Мринської сільської ради і Мринського ліцею Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 01 серпня 2023 року ОСОБА_3 не проживає зі своєю донькою ОСОБА_1 , батько не брав участі у вихованні доньки - не відвідував батьківських зборів, не цікавився успішністю та поведінкою, не цікавився забезпеченістю шкільним приладдям та шкільним одягом (а.с.21, 22 т.1).
ОСОБА_3 має інвалідність другої групи з дитинства по зору безстроково (а.с.23 т.1).
Відповідно до довідки Носівського районного суду Чернігівської області №22 від 01 серпня 2023 року ОСОБА_2 з заявою про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_1 до суду не зверталась (а.с.24 т.1).
25 серпня 2023 року виконавчим комітетом Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на підставі Акту про фактичне місце проживання видано довідку про те, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а постійно проживав однією сім'єю з сестрою ОСОБА_2 та племінницею ОСОБА_1 до прийняття на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 в 2022 році (14 січня 2022 року) за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.29 т.1).
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №79 від 20 березня 2023 року виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв'язку із загибеллю (смертю) капітана військової служби за контрактом ОСОБА_4 (а.с.7 т.1).
Сповіщенням сім'ї №18 від 30 березня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_5 сповіщено ОСОБА_2 про те, що її брат капітан ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні обов'язків військової служби, поблизу населеного пункту Підгородне Донецької області, виконуючи бойові завдання, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с.10 т.1).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №198 від 11 травня 2023 року, зокрема визнано загибель командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 такою, що сталась під час виконання обов'язків військової служби в районі бойових дій, пов'язана із захистом Батьківщини; визнано, що члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та відповідно до статті 161 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі змінами та доповненнями) (а.с.11-12 т.1).
20 липня і 28 вересня 2023 року державним нотаріусом Носівської державної нотаріальної контори Чернігівської області на ім'я ОСОБА_1 видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на: дві земельні ділянки, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Мринської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, що належали спадкодавцю ОСОБА_4 ; вклад в сумі 36,23 грн з відповідними відсотками та грошових коштів, що знаходяться на його карткових рахунках, а саме: із залишком коштів у сумі 71 790,43 грн, із залишком коштів у сумі 11,14 грн, що знаходяться на рахунку ОСОБА_4 в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.41-45 т.1).
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2024 року визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 81,6 кв. м, житловою площею 41,5 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.46-48 т.1).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №4/д від 09 лютого 2024 року документи ОСОБА_2 , яка діє як законний представник в інтересах ОСОБА_1 - племінниці загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 у період дії воєнного стану капітана ОСОБА_4 , повернуто на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні на дату загибелі), що дають право на отримання одноразової грошової допомоги (а.с.50-51 т.1).
Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які проходили військову службу разом із ОСОБА_4 , у письмових поясненнях повідомили, що останній постійно наголошував, що проживає однією сім'єю зі своєю сестрою ОСОБА_2 та її донькою - своєю племінницею ОСОБА_1 за однією адресою та куди він їздив за першої нагоди під час служби, усі свої заощадження він передавав або перераховував племінниці, бо батько дитиною не займається, а сестра живе без чоловіка. Свідки неодноразово бували у ОСОБА_4 із сестрою вдома, де явно видно їх спільний побут. Під час відвідин домівки ОСОБА_4 наголошував, що племінниця йому як рідна донька, а також займався вирішенням усіх її особистих справ у навчанні та вихованні, постійно її підтримував, завжди наполягав, що хоче, щоб усе його майно, знання та досягнення перейшли ОСОБА_1 (а.с.168-170 т.1).
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.7 ст.19 ЦПК України).
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Згідно із ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зробила висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Звертаючись до суду з заявою, заявниця просила, зокрема встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , який необхідний для вирішення питання щодо отримання статусу сім'ї загиблого військовослужбовця та набуття прав відповідного соціального забезпечення, в тому числі отримання пенсії по втраті годувальника.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім'єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, що визначено частиною другою статті 3 СК України (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 383/821/22).
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтями 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що на підставі наданих доказів та показань свідків повністю доведений факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 із ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 .
Колегія суддів не погоджується з зазначеним вище висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
На підтвердження факту спільного проживання разом зі своїм дядьком заявниця надала, зокрема копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , копії витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 , копії сповіщення про загибель військовослужбовця, копію довідки про безпосередню участь військовослужбовця у заходах забезпечення оборони України, копію свідоцтв про народження ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , копії свідоцтв про укладення і розірвання шлюбу, копії свідоцтв про смерть ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , копію довідки про фактичне місце проживання, копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом.
Проте зазначені докази в своїй сукупності не доводять факту спільного проживання, ведення ОСОБА_1 і ОСОБА_4 спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, придбання померлим майна в інтересах сім'ї та інших обставин, на підставі яких можливо було б встановити факт, що ОСОБА_4 був членом сім'ї ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення спільного проживання однією сім'єю.
Отже, надані заявницею докази з метою підтвердження її спільного проживання із загиблим дядьком, колегія суддів оцінює критично.
Крім того, із заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, вбачається, що заявниця просила встановити факт спільного проживання трьох осіб, однією з яких є її матір. Однак, сама ОСОБА_2 , яка є дієздатною особою, до суду з такими вимогами не зверталася, а тому відсутні підстави стверджувати, що її донька ОСОБА_1 , яка до того ж є неповнолітньою, уповноважена заявляти вимоги в інтересах своєї матері.
Також в матеріалах справи відсутні відомості, за який період заявниця просить встановити факт проживання однією сім'єю і який період вона перебувала на утриманні свого дядька.
З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , із ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 , у зв'язку з недоведеністю постійного проживання заявниці з ОСОБА_4 та ведення ними спільного господарства, наявності в них спільного бюджету, придбання майна в інтересах сім'ї.
Відтак, доводи апеляційної Міністерства оборони України про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю, є обгрунтованими.
У той же час, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_4 .
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_4 ) зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час загибелі дядька заявниці) сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до ст.31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Згідно зі ст.38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Даний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, Постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, Постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.
Статтею 180 СК України обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття покладений на її батьків.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 має матір - ОСОБА_2 , з якою вона проживає, і батька, з яким ОСОБА_2 в шлюбі не перебуває. Батько заявниці батьківських прав щодо неї не позбавлений. Наявність у нього інвалідності другої групи за відсутності інших доказів не свідчить про неможливість надавати утримання своїй доньці.
Судом апеляційної інстанції було отримано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 в період з січня 2021 року по грудень 2022 року включно працювала в АТ «Укртрансгаз» і отримувала заробітну плату.
Враховуючи, що неповнолітня заявниця ОСОБА_1 має батьків, які не позбавлені щодо неї батьківських прав, на яких чинним законодавством покладено обов'язок утримання дитини, відсутні підстави стверджувати, що матеріальна допомога дядька дитини є для неї основним засобом для існування.
Посилання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , на банківську виписку про рух коштів по картці не заслуговують на увагу.
Так, на підтвердження факту перебування заявниці на утриманні свого дядька до суду першої інстанції разом із заявою було надано копію виписки по банківському рахунку (картка № НОМЕР_2 ), з якої вбачається, що на карту зараховувалися грошові кошти. У вказаній виписці відсутня інформація щодо власника карти, призначення переказів та осіб, які їх здійснювали. Вказана виписка не свідчить про те, що перекази грошових коштів здійснені ОСОБА_4 на утримання своєї племінниці.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що за умови не встановлення у даній справі підстав для перебування заявниці на утриманні свого дядька, не витребування судом першої інстанції інформації, яка є банківською таємницею, не свідчить про порушення судом норм процесуального права.
Складення ОСОБА_4 заповіту на ім'я ОСОБА_1 лише підтверджує його волю на розпорядження своєю власністю після смерті і не свідчить про те, що остання перебувала на утриманні загиблого.
Не заперечення Міністерством оборони України в суді першої інстанції проти задоволення заяви в частині встановлення факту проживання однієї сім'єю за відсутності законних підстав для цього, не можуть бути безумовною підставою для задоволення вказаних вимог.
Надані ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , та досліджені судом докази в їх сукупності не надають підстав для висновку про те, що заявниця перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_4 .
Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги заявниці в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови у встановленні факту перебування на утриманні і зміни рішення в частині встановлення факту проживання однією сім'єю.
Проте, є слушними доводи її апеляційної скарги в частині, що стосується судового збору.
Відповідно до п.12 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарг про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Враховуючи, що ОСОБА_1 на час звернення до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є неповнолітньою і в її інтересах діє як законний представник її мати, заявниця звільнена від сплати судового збору в даній справі, а тому суд необґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн. У зв'язку з викладеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги Міністерства оборони України у відповідності до ч.6 ст.141 ЦПК України йому належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 726 грн 72 коп. за апеляційний розгляд справи.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Міністерства оборони України, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2025 року в частині вирішених вимог заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю та в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_4 із ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Компенсувати Міністерству оборони України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 726 грн 72 коп. за апеляційний розгляд справи.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 1 квітня 2026 року.
Головуючий: Судді: