31 березня 2026 року м.Суми
Справа №585/2264/23
Номер провадження 22-ц/816/1739/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),
суддів - Сидоренко А. П. , Сізова Д. В.
за участі секретаря судового засідання Назарової О.М.,
учасників справи:
позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 січня 2026 року, ухваленого у складі судді Євтюшенкової В.І. у місті Ромни Сумської області,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Роменського районного нотаріального округу ГАНЗЯ Ольга Борисівна
про визнання заповіту недійсним,
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з указаним позовом, в якому просила суд визнати недійсним заповіт від 11.11.2020 (номер у спадковому реєстрі 66732770, бланк НОР 272499, номер в реєстрі нотаріальних дій 378), заповідачем за яким є ОСОБА_5 , та який був посвідчений приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Ганзею Ольгою Борисівною.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_5 , після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно. Вважаючи себе єдиною спадкоємицею та знаючи, що за життя батько склав на її користь заповіт, вона звернулася до приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Сумської області Торчицької В.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте їй було відмовлено з тих підстав, що 11.11.2020 ОСОБА_5 склав новий заповіт не на її користь.
Позивачка вважає, що оспорюваний заповіт від 11.11.2020 слід визнати недійсним, оскільки він був посвідчений в порушення вимог чинного законодавства, її батько перебував у стані, який не дозволяв йому висловлювати дійсну волю через наявні вади здоров'я та сторонній вплив. Він практично нічого не бачив та останнім часом зловживав алкогольними напоями, що також впливало на його здоров'я, адже при вживанні спиртних напоїв свідомість та воля людини є пригніченою та зазнають негативної деформації.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на те, що заповіт був вчинений заповідачем у такому стані, який не дозволяв йому висловити дійсну волю через наявні вади здоров'я та сторонній вплив, а також її посилання на те, що її батько не міг бачити і підписувати заповіт та мав алкогольну залежність, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи і спростовуються показами свідків. Жоден свідок не підтвердив той факт, що спадкодавець мав такий стан здоров'я, який би йому не давав змоги розуміти значення своїх дій та змоги керувати ними, а наявні у справі медичні документи не підтверджують факт того, що ОСОБА_5 на час підписання спірного заповіту практично нічого не бачив та мав короткострокову пам'ять, про наявність якої вказує позивач. Висновку посмертної судово-психіатричної експертизи для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, матеріали справи не містять. У висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №122824-26 від 20.01.2025 не вказано конкретно про факт, який би міг бути тим збиваючим фактором природного характеру, наявність якого б завадила спадкодавцю висловити свою дійсну волю.
Після аналізу письмових заперечень та пояснень, наданих в судовому засіданні приватним нотаріусом Ганзя О.Б., яка посвідчувала спірний заповіт, у суду не виникає сумнівів, що при оформленні заповіту ОСОБА_5 11.11.2020 нею, як нотаріусом, було дотримано всіх вимог законодавства, установлено особу заповідача, його волевиявлення та дійсні наміри та перевірено його дієздатність.
З урахуванням викладеного, місцевий суд не установив підстав вважати сумнівною дійсну волю заповідача ОСОБА_5 на заповідання свого майна відповідачу. Спірний заповіт був складений особою, яка мала на це право (дієздатність заповідача не була обмеженою) та з дотриманням вимог щодо його оформлення та посвідчення, а особистий підпис ОСОБА_5 у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача. Обставини, які вплинули на це волевиявлення не установлені.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
13 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить Сумський апеляційний суд скасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд в цілому вдався до оцінки показам свідків та учасників справи, проте документи, в тому числі медичного характеру, як письмові докази не були досліджені, що свідчить про вибірковість надання судом оцінки. Суд у рішенні неправильно надав оцінку отриманим свідченням та дійшов передчасного висновку про наявність обставин, які сторонами та іншими учасниками справи не повідомлялися. Зокрема, позивачка пояснювала суду, що батько не міг не підписати, а прочитати оскаржуваний заповіт в силу наявності серйозних вад із зором. Це є ключовим, оскільки лише після ознайомлення зі змістом заповіту та його істотними умовами, заповідач остаточно може сформувати своє волевиявлення, яке потім посвідчує своїм підписом.
Крім того, для пересічного громадянина візит до нотаріуса особливо у похилому віці з врахуванням емоційно-психологічної складової та наявності вад зі здоров'ям заповідача могло призвести до формування хибних суджень та бажань. Вказане підтверджується і висновком судово-почеркознавчої експертизи № 122824-26 від 20.01.2025, до якого суд також застосував вибіркову процесуальну оцінку. Суд не врахував, що приватний нотаріус повідомила, що заповідач не з першого разу підписав заповіт, було використано три чернетки, що може доводити проблеми із зором заповідача, а також те, що волевиявлення було спірним та хвилюючим, що зумовлено тим, що спірний заповіт був складений не на користь родини заповідача, а на сторонню людину.
Заявниця апеляційної скарги вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності будь-якого впливу на волевиявлення її батька при посвідченні заповіту. На думку позивачки дії відповідача мають корисливий характер і вплинули на свідомість батька, він скористався тим, що батько проживав один, а позивачка була тимчасово відсутня. З урахуванням того, що відповідач часто навідував батька і були непоодинокі факти вживання алкогольних напоїв, тому це і вплинуло на те, що він змінив заповіт. Вважає, що наявні в матеріалах справи докази, а також надані усні пояснення свідчать про наявність дефекту волевиявлення заповідача.
Під час пояснень приватний нотаріус Ганзя О.Б. зазначила обставини посвідчення заповіту, але фактів, які входили до предмету доказування, вона не пам'ятає, що викликає у заявниці апеляційної скарги обґрунтовані сумніви щодо щирості її пояснень.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач ОСОБА_6 відзив на апеляційну скаргу не подав.
Відзив приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Ганзі О.Б. ухвалою Сумського апеляційного суду від 31 березня 2026 року повернуто без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.
Фактичні обставини, установлені судом першої та апеляційної інстанції
Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11-15, том 1).
22 липня 2020 року ОСОБА_5 склав заповіт на випадок своєї смерті, яким заповів все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б не складалось, взагалі все те, що йому буде належати за законом чи за заповітом на день його смерті, на що він за законом матиме право, доньці ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений 22.07.2020 приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурнею В.О. та зареєстрований у реєстрі за №288 (а.с. 16, том 1).
11 листопада 2020 року ОСОБА_5 склав інший заповіт на випадок своєї смерті, яким заповів все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б не складалось, а також всього того, що відповідно до законодавства України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків, відповідачу ОСОБА_6 . Заповіт посвідчений 11.11.2020 приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Ганзею О.Б. та зареєстрований у реєстрі за № 378 (а.с. 59, том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивачки ОСОБА_5 помер після перебування на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КНП «Роменська ЦРЛ» з 08.07.2022 по 11.07.2022 у зв'язку з отриманими травмами внаслідок наїзду автомобіля (а.с. 10, 140-151 том 1). Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно.
Позивачка 22 травня 2023 року звернулася до приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Торчицької В.М. з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримала відповідь про те, що у спадковій справі №71/2022, заведеній 01.08.2022 після смерті ОСОБА_5 міститься заява від 20.09.2022 про прийняття спадщини за заповітом від імені особи, на яку складено заповіт, посвідчений 11 листопада 2020 року приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Ганзею О.Б. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить, тому видати свідоцтво про право на спадщину за попереднім заповітом на користь ОСОБА_1 немає підстав (а.с. 17, том 1).
Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи №1228/24-26 від 20.01.2025 рукописний текст та підпис у заповіті від 11.11.2020 (номер у спадковому реєстрі 66732770, бланк НОР 272499, номер в реєстрі нотаріальних дій 378), який посвідчений приватним нотаріусом Ганзею О.Б. виконано ОСОБА_5 під впливом збиваючих факторів природного характеру; вирішити питання «Чи виконано рукописний текст та підпис ОСОБА_5 у заповіті від 11.11.2020…, посвідченого приватним нотаріусом Ганзя О.Б. під впливом алкогольних напоїв, медичних препаратів?» не представилось можливим по причині вказаній у дослідницькій частині.
У дослідницькій частині висновку експертизи вказано, що у заповіті від 11.11.2020 досліджені рукописні записи виконані під впливом на процес письма природних збиваючих факторів, до яких, зокрема можуть відноситися старечий вік виконавця, а також незвичайний психофізіологічний стан, причиною якого могли бути хворобливий стан, хвилювання, стрес, легкий ступінь алкогольного сп'яніння. Разом з тим відсутність явно виражених ознак порушення координації рухів свідчить про те, що ОСОБА_5 якому-небудь сильному впливу збиваючих факторів (таких як тяжкий хворобливий стан, стан сильного алкогольного сп'яніння, стан сильного хвилювання/стресу/ і т.п.) при виконанні досліджуваних рукописних записів не піддавався (а.с. 16-33, том 2).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що є єдиною спадкоємицею батька ОСОБА_5 , вважає заповіт від 11 листопада 2020 року, яким все майно батько заповів відповідачу, слід визнати недійсним, оскільки він був посвідчений у порушення вимог чинного законодавства, а батько перебував у стані, який не дозволяв йому висловити дійсну волю через вади здоров'я (практично нічого не бачив, тому не міг самостійно прочитати і підписати заповіт), а також через сторонній вплив, зловживання алкогольними напоями, вживання ліків, наявність проблем з пам'яттю та поважний вік (85 років).
Оцінивши належність, допустимість, достатність та взаємозв'язок наданих суду доказів у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на такі мотиви.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За приписами частин першої та другої статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (частини першої та друга статті 1235 ЦК України).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде установлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Пред'являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб'єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв'язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Одним із випадків укладення правочину (у тому числі заповіту) проти власної волі є укладення його особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин у силу приписів частини першої статті 225 ЦК України може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має установлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Правова природа правочинів, укладених дієздатною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, була предметом дослідження у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14, у якій зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним з доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Підсумовуючи, об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 також зазначено, що у справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Отже, у справі, яка переглядається, позивачка ОСОБА_1 , заявляючи у позовній заяві, що її батько під час складання і посвідчення спірного заповіту перебував у стані, який не дозволяв йому висловити його дійсну волю, мала довести, не тільки внутрішній психічний стан ОСОБА_5 у момент складення ним спірного заповіту, а і те, що під впливом цього стану він був абсолютно неспроможним усвідомлювати значення своїх дій і не міг керувати ними, що за загальним правилом, повинно підтверджуватися медичною документацією, дослідженою експертним шляхом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).
З метою визначення психічного стану, в якому заповідач ОСОБА_5 перебував на момент складення оспорюваного ОСОБА_1 заповіту та його можливості усвідомлювати та (або) керувати своїми діями, суд першої інстанції за клопотанням позивачки ухвалою від 21 лютого 2025 року призначив судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» (а.с. 42 том 2).
Проте ухвала суду від 21.02.2025 року була повернута на вимогу суду без виконання у зв'язку із поданням позивачкою 15.10.2025 року заяви про відсутність фінансової можливості здійснити оплату вартості проведення експертизи, яка визначена експертною установою в сумі 138 439 грн 20 коп. (а.с.53, 60, 61 том 2).
За таких обставин, суд першої інстанції, зважаючи на відсутність висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, обґрунтовано вказав на недоведення позивачкою відсутності у заповідача ОСОБА_5 здатності усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними на момент посвідчення нотаріусом заповіту, яким він все своє майно заповів відповідачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалась також на те, що суд першої інстанції, отримавши пояснення сторін та свідків, дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності будь-якого впливу на волевиявлення її батька при посвідченні спірного заповіту.
Відповідаючи на указані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.
Показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 зводяться до загальної характеристики зовнішніх проявів стану фізичного здоров'я ОСОБА_10 , яке вони оцінили як нормальне з відсутністю потреби стороннього догляду, вказали, що він не був немічним, міг сам себе обслуговувати, ходив до магазину, їздив на велосипеді.
Указані свідки підтвердили вживання батьком позивачки алкогольних напоїв, але вказали на відсутність алкогольної залежності, кожного дня не напивався.
Свідок ОСОБА_8 зазначила, що ОСОБА_5 часто забувався. Проте свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вказали, що у батька позивача не було провалів у пам'яті, депресій чи сплесків неадекватних емоцій, він був нормальною, адекватною людиною, мав здоровий розум і пам'ять, завжди мав свою точку зору.
Наведені показання свідків про поведінку батька позивача за своїм змістом не є належними доказами абсолютної нездатності ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними на момент складання ним 11.11.2020 та посвідчення нотаріусом спірного заповіту на користь відповідача ОСОБА_6 .
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не вказали жодних обставин, які б були підставою для висновку про вплив на волевиявлення батька позивачки при складанні ним спірного заповіту. Показання свідка ОСОБА_7 про те, що «одного разу вона чула вночі випивших людей, пішла до будинку ОСОБА_5 , який був добре випивши, де його зять питав чи домовились вони, щоб дід переписав на них хату, а свідок їх розігнала», не є конкретними, незрозуміло чи ці події мали місце до складення спірного заповіту чи після цього. Самі по собі ці твердження ОСОБА_7 не можуть свідчити про те, що ОСОБА_5 піддався впливу внаслідок описаних нею подій, і що його волевиявлення не було вільним у момент складення заповіту на користь відповідача.
Показання свідків при установленні здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними мають побічне значення і не можуть за відсутності висновку спеціаліста або експерта сформованого за результатами дослідження медичної документації, мати вирішального значення при з'ясуванні внутрішнього психічного стану особи.
Отже, показанням указаних свідків суд першої інстанції надав належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що жоден свідок не підтвердив той факт, що спадкодавець мав такий стан здоров'я, який би йому не давав змоги розуміти значення своїх дій та змоги керувати ними.
Не знайшли підтвердження і доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи є докази про наявність дефекту волевиявлення заповідача у зв'язку серйозними вадами зору, які позбавляли його можливості прочитати оспорюваний заповіт.
Надані позивачкою копії Виписного епікризу від 19 травня 2016 року з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_5 та Консультаційних висновків лікаря офтальмолога від 30.07.2015 року, від 09.07.2022 року підтверджують установлення батьку позивача діагнозу «Глаукома обох очей», супутній діагноз «незрілі катаракти обох очей», взяття на «Д» облік (а.с.20, 73, 165-171, 189 том 1).
Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зазначили, що ОСОБА_5 здалеку бачив нормально, але погано бачив зблизька, не міг читати, погано бачив цифри у телефоні, але мав окуляри. Свідок ОСОБА_9 зазначила, що він нормально бачив.
Отже, зазначені письмові докази та показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в сукупності підтверджують вади зору батька ОСОБА_1 . Разом з тим, позивачкою не надано належних, допустимих доказів (висновку судово-медичної експертизи чи висновку лікаря-офтальтомолога), які б підтверджували, що подібні вади зору батька виключали його здатність самостійно читати текст, підписувати документи, вчиняти юридично значимі дії.
За відсутності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що заповідач не міг бачити в такій мірі, щоб самостійно прочитати надрукований текст заповіту, навіть з використанням окулярів або інших приладів для збільшення, апеляційний суд вважає, що твердження ОСОБА_1 про те, що вади зору батька позбавляли його можливості прочитати оспорюваний заповіт є припущеннями.
У цьому контексті апеляційний суд також ураховує, що на момент складення ОСОБА_5 заповіту 22 липня 2020 року на користь доньки ОСОБА_1 , що мало місце за незначний період часу до складення спірного заповіту 11 листопада 2020 року, батько позивачки мав ті ж самі вади зору у вигляді глаукоми та катаракти обох очей. Належних та допустимих доказів того, що указані хвороби прогресували і сильно погіршили гостроту зору ОСОБА_5 після 22 липня 2020 року позивачка суду не надала. При цьому ОСОБА_1 не заявляє про вплив вад зору батька на його волевиявлення при складанні заповіту від 22 липня 2020 року на її користь.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що волевиявлення заповідача не було вільним внаслідок стороннього впливу, дій відповідача, які впливали на його свідомість зважаючи на інтенсивність їх зустрічей із вживанням алкогольних напоїв апеляційний суд зазначає таке.
Як уже зазначалось апеляційним судом допитані свідки підтвердили вживання батьком позивачки алкогольних напоїв, але вказали на відсутність у нього алкогольної залежності. Не підтвердили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинення відповідачем дій по відношення до батька позивачки, про які вона заявляє, які можна кваліфікувати як його вплив на волевиявлення ОСОБА_5 скласти спірний заповіт.
Матеріали справи не містять даних перебування ОСОБА_5 на обліку у лікаря-нарколога. Належних та допустимих доказів перебування батька на момент складання та посвідчення спірного заповіту у стані алкогольного сп'яніння чи під дією медичних препаратів ОСОБА_1 суду не надано.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 1228/24-26 від 20.01.2025 рукописний текст та підпис у заповіті від 11.11.2020 виконано ОСОБА_5 під впливом збиваючих факторів природного характеру, проте вирішити питання, чи виконано рукописний текст та підпис ОСОБА_5 у заповіті від 11.11.2020 під впливом алкогольних напоїв, медичних препаратів, не представилось можливим.
У дослідницькій частині експертизи вказано, що в заповіті від 11.11.2020 досліджені рукописні записи виконані під впливом на процес письма природних збиваючих факторів, до яких, зокрема можуть відноситися старечий вік виконавця, а також незвичайний психофізіологічний стан, причиною якого могли бути хворобливий стан, хвилювання, стрес, легкий ступінь алкогольного сп'яніння. Разом з тим відсутність явно виражених ознак порушення координації рухів свідчить про те, що ОСОБА_5 якому-небудь сильному впливу збиваючих факторів (таких як тяжкий хворобливий стан, стан сильного алкогольного сп'яніння, стан сильного хвилювання/стресу/ і т.п.) при виконанні досліджуваних рукописних записів не піддавався.
Отже, висновок судово-почеркознавчої експертизи № 1228/24-26 від 20.01.2025 підтверджує виконання рукописного тексту та підпису саме заповідачем ОСОБА_5 і не доводить їх виконання під впливом алкогольних напоїв, медичних препаратів.
Указаний експертом вплив збиваючих факторів природнього характеру, перелік яких наведено у дослідницькій частині висновку експертизи, не доводить дефект волевиявлення заповідача.
Крім того, позивачка не обґрунтувала яких вимог чинного законодавства не дотрималась приватний нотаріус Роменського районного нотаріального округу Сумської області Ганзя О.Б. при посвідченні оспорюваного заповіту. Посилання заявниці апеляційної скарги на сумнів у щирості пояснень указаного приватного нотаріуса через те, що вона не пам'ятає фактів, які входять до предмету доказування у цій справі і не є дрібницями, апеляційний суд вважає надуманими.
Як свідчить характер доводів апелянта останні фактично зводяться до незгоди із наданою місцевим судом оцінкою наявних у матеріалах справи доказів та вказують на наявність у заявниці апеляційної скарги іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів, що не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення.
Ураховуючи зазначене, апеляційний суд резюмує, що позивачка не довела наявність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Вирішуючи спір, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно установив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявницею апеляційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складений 02 квітня 2026 року.
Головуючий М. В. Щербаченко
Судді А. П. Сидоренко
Д. В. Сізов