Справа № 129/1/26
Провадження №11-сс/801/219/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
01 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора в режимі відеоконференції - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року про продовження строку тримання під вартою щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бурдівка Роздільнянського району Одеської області, українця, громадянина України, із повною середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працюючого, не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно матеріалів кримінального провадження № 12026020090000003, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 січня 2026 року, ОСОБА_8 оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України.
Ухвалою слідчого судді Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року клопотання слідчого задоволено.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, тобто до 02 квітня 2026 року, із визначення застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 грн.
Покладено на підозрюваного обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу на більш м'який, у виді особистого зобов'язання.
Ухвала слідчого судді мотивована тим, що в судовому засіданні прокурором під час розгляду клопотання доведено обґрунтованість підозри, а також продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а застосування менш суворих запобіжних заходів не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та задовольнити клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, застосувавши до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною без урахування усіх фактичних обставин справи;
під час розгляду клопотання слідчим суддею порушено низку загальних засад кримінального процесуального закону, зокрема, ст. ст. 1-12, 17, 21, 91 КПК України, ст. ст. 1, 2, ст. 11, 36, 348, 371 КК України, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. ст. 1, 3, 8, 19 Конституції України, ст. ст. 61, 101 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
прокурором не доведено обставин для продовження найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам, указаним у клопотанні;
слідчий суддя та орган досудового розслідування дійшли помилкового висновку щодо кваліфікації дій підозрюваного ОСОБА_8 за ст. 348 КК України, оскільки останній діяв у межах необхідної оборони;
сам по собі факт тяжкості злочину, який інкримінується ОСОБА_8 не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки суперечить принципу невинуватості;
слідчий суддя не умотивував свого рішення про неможливість досягнення мети заходу забезпечення кримінального провадження шляхом застосування менш суворих запобіжних заходів, зокрема особистого зобов'язання чи домашнього арешту;
слідчий суддя не дослідив майновий стан підозрюваного, не обґрунтував розмір застави з точки зору його стримуючого, а не карального характеру, та фактично використав її як додатковий механізм утримання під вартою;
слідчий суддя не урахував особу підозрюваного, його сталі соціальні зв'язки, постійне місце проживання та роботи, позитивну характеристику, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, що свідчить про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_9 підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав викладених у ній, та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, заявлені ризики доведені.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді не відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою регламентовано положеннями ст. 199 КПК України та таке клопотання розглядається до закінчення строку дії попередньої ухвали.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Щодо обґрунтованості підозри апеляційний суд виходить з такого.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України у разі затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.
При цьому у кримінальному процесуальному розумінні існує відмінність між обґрунтованістю та доведеністю висунутої підозри, у тому числі на підставі достатніх, допустимих та достовірних доказів.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді указаного кримінального провадження колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Кавала проти Туреччини» (заява 28749/18, рішення від 10 грудня 2019 року) указав, що:
«Особа може бути затримана, відповідно до пункту 1 (с) статті 5 Конвенції, лише в рамках кримінального провадження з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення.
Для того, щоб арешт за обґрунтованою підозрою був виправданий не потрібно, щоб особі, яку затримали, в кінцевому рахунку було пред'явлено обвинувачення або представлено перед судом.
Метою затримання є подальше розслідування кримінальної справи шляхом підтвердження або зняття підозр, які є підставою для затримання. Таким чином, факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або, навіть, притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування.
Разом з тим, «обґрунтованість» підозри, на якій засновується арешт, є важливою частиною гарантії, встановленої у пункті 1 (с) статті 5. Слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи відомостей, які б задовольняли об'єктивного спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила правопорушення. Однак те, що може бути визнано «розумним», залежить від усіх обставин. Відповідно, оцінюючи обґрунтованість підозри, необхідно встановити, чи забезпечена сутність гарантії, передбаченої пунктом 1 (с) статті 5.
Отже, повинні існувати факти чи відомості про те, що заарештовану особу обґрунтовано підозрюють у вчиненні передбачуваного злочину.
Термін «обґрунтованість» також означає поріг, який підозра повинна подолати, щоб задовольнити об'єктивного спостерігача щодо ймовірності звинувачень».
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що Гайсинським РУП ГУНП у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026020090000003, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України.
02 січня 2026 року у межах указаного кримінального провадження ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні указаного кримінального правопорушення.
Зі змісту обставин, викладених в підозрі оголошеної ОСОБА_8 , установлено, що відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_10 № 8 від 02 січня 2026 року про проведення оповіщення військовозобов'язаних, та здійснення перевірки військово-облікових документів осіб чоловічої статті віком від 18 до 60 років на предмет перебування на військовому обліку та наявності порушень законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, правил військового обліку на території Гайсинського району Вінницької області, 02 січня 2026 року о 08:00 год група оповіщення в складі військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 солдата-санітара ОСОБА_11 , діловода ОСОБА_12 , водія взводу охорони ОСОБА_13 та стрільця ОСОБА_14 , які будучи одягнені у спеціальний одяг - піксельний камуфляж, рухалися на автомобілі марки «Volkswagen Transporter» біля перехрестя вул. Калініна та вул. Центральної в с. Ситківці Гайсинського району Вінницької області, де побачили ОСОБА_8 , біля якого виконали зупинку транспортного засобу та вийшли з автомобіля. Надалі з метою проведення перевірки військово-облікових документів ОСОБА_11 та ОСОБА_14 підійшли до ОСОБА_8 та попросили останнього надати документи.
ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що указані особи є працівниками районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які виконують свої службові обов'язки, маючи на меті заподіяння смерті ОСОБА_11 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та перебуваючи їх наслідки у вигляді смерті військовослужбовця і бажаючи їх настання, діючи агресивно, взявши до правої руки металевий предмет, схожий на заточку, наніс ним удар ОСОБА_11 в ділянку правого стегна, унаслідок чого завдав тілесне ушкодження у вигляді колотої рани правого стегна.
З долучених до клопотання документів слідує, що причетність ОСОБА_8 до вчинення указаного кримінального правопорушення обґрунтовується зібраними під час досудового розслідування доказами: протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 ; протоколом огляду місця події; протоколом обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого вилучено знаряддя злочину та одяг; протоколом затримання ОСОБА_8 в порядку ст. 208 КПК України від 02 січня 2026 року; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_8 ; відеозаписом із нагрудного відеореєстратора.
Наведені докази свідчать про беззаперечну причетність ОСОБА_8 до вчиненого діяння. Водночас, його підозра у замаху на вбивство військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку (ст. 348 КК України) ґрунтується виключно на факті використання металевого предмета, яким потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження, що саме по собі не доводить суб'єктивну сторону указаного злочину, а саме наявність умислу на вбивство чи замах на нього. Такий висновок слід оцінювати з урахуванням локалізації поранення, кількості нанесених ударів, припинення дій та характеру їх наслідків.
Так, знаряддя злочину є важливим, але локалізація удару (стегно) та наслідки (легкі тілесні ушкодження) є об'єктивними доказами, що спростовують умисел на вбивство (ст. 348 КК України), тому суд оцінює підозру як низьку за ступенем обґрунтованості.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обставини вчинення підозрюваним ОСОБА_8 інкримінованих дій, а також доведеність його вини підлягають перевірці й оцінці у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування та судового розгляду.
Зважаючи на наявні на цей час докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема відсутність висновку судово-медичної експертизи та відомостей про небезпеку для життя потерпілого, у своїй сукупності, дають колегії суддів підстави ставити під сумнів обґрунтованість підозри ОСОБА_8 саме за ст. 348 КК України.
Щодо наявності ризиків у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень.
Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Отже, будь-який запобіжний захід покликаний забезпечити виконання особою, щодо якої він застосований, процесуальних обов'язків та у жодному разі не може застосовуватись як частина покарання за вчинене діяння.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
З клопотання слідчого та апеляційної скарги захисника слідує, що органом досудового розслідування указується на те, що ризики в обґрунтування тримання під вартою підозрюваного не зменшилися, тривають та ОСОБА_8 перебуваючи на волі може ухилятися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати повному та всебічному розслідуванню кримінального провадження іншим шляхом; незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні.
Водночас, під час розгляду клопотання слідчим та прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, оскільки ОСОБА_8 раніше не судимий, працевлаштований, має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується, тобто має стійкі стримуючі фактори, що може свідчити про його належну процесуальну поведінку.
Відповідно до практики Європейського суду із прав людини (далі - ЄСПЛ) тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не може бути підставою для застосування того чи іншого запобіжного заходу.
ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не встановлює прямої залежності між тяжкістю вчиненого злочину, суворістю можливого покарання та необхідністю застосування запобіжного заходу.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що можливе призначення в майбутньому кримінального покарання, навіть у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально в місцях несвободи, не може бути об'єктивною підставою вважати доведеним, що підозрюваним будуть вчинятись спроби ухилятись від органів досудового розслідування чи суду.
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
На переконання колегії суддів, стороною обвинувачення не доведено недостатність застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів.
Ураховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення та обґрунтованого сумніву щодо оголошеної ОСОБА_8 підозри за ст. 348 КК України, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також даних про особу підозрюваного, апеляційний суд виснує про відсутність підстав для продовження застосування щодо останнього виняткового запобіжного заходу, яким є тримання під вартою.
Натомість належним і достатнім запобіжним заходом, який забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, може бути домашній арешт.
Застосування домашнього арешту передбачає відчутне втручання у приватне життя особи шляхом покладання на неї за рішенням суду заборон та обмежень. Із цих підстав за оцінками Європейського суду із прав людини домашній арешт розглядається в тій самій площині, що й тримання особи під вартою, оскільки він пов'язаний із позбавленням свободи, виходячи з розуміння положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Виходячи з переліку запобіжних заходів, закріплених у ст. 176 КПК України, домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Такий запобіжний захід має застосовуватися у тих випадках, коли застава є занадто м'яким запобіжним заходом, а тримання під вартою - занадто суворим.
Домашній арешт за своєю сутністю є комплексом призначених за рішенням суду заборон і обмежень, які накладаються на підозрюваного (обвинуваченого) у зв'язку з його повною чи частковою ізоляцією у певному приміщенні, спрямовані на досягнення мети цього запобіжного заходу, реалізуються й контролюються правоохоронними органами у взаємодії з органом досудового розслідування, у чиєму провадженні знаходиться справа.
Ураховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_8 , обґрунтовані сумніви в оголошеній підозрі за ст. 348 КК України, беручи до уваги характер та обсяг висунутої підозри, вид та розмір покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим, поведінку підозрюваного у взаємозв'язку з можливими ризиками, на які указано прокурором, колегія суддів дійшла висновку, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.
Указаний запобіжний захід є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у цьому кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти як орган досудового розслідування, так і в подальшому суд.
Водночас колегія суддів зауважує, що за наявності належного підтвердження порушення підозрюваним умов запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту сторона обвинувачення не позбавлена можливості ставити питання про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку що апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково, оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України скасувати.
Клопотання старшого слідчого відділення Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_15 задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною залишати житло цілодобово.
Строк дії ухвали визначити до 02 квітня 2026 року.
Відповідно до п. п. 2, 3, 4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_8 обов'язки:
не відлучатись з місця проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
утриматися від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні;
здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Підозрюваного ОСОБА_8 звільнити з-під варти після доставлення до місця проживання.
Копію ухвали направити уповноваженій особі Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» для виконання.
Копію ухвали для виконання та здійснення контролю надіслати органу поліції за місцем проживання підозрюваного.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту поголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4