Справа № 127/5266/26
Провадження № 33/801/325/2026
Категорія: 307
Головуючий у суді 1-ї інстанції Тишківський С. Л.
Доповідач: Матківська М. В.
01 квітня 2026 рокум. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі судді Матківської М. В.,
розглянувши за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ; потерпілої ОСОБА_2 ,
апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1
на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
Встановив:
Згідно протоколу серії ВАД № 747080 від 15 лютого 2026 року, 15 лютого 2026 року о 09:20 год, за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру щодо колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме: ображав нецензурною лайкою, заламував руки та шарпав, чим завдав шкоду її психічному та фізичному здоров'ю, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2026 року визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60 гривень на користь держави
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, а тому суд дійшов помилкових висновків про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що з урахуванням змісту постанови, судом першої інстанції не встановлено наявність у його діях ознак психологічного домашнього насильства, а доказів заподіяння ним фізичної шкоди потерпілій матеріали справи не містять.
Правопорушник наполягає на тому, що між ним з потерпілою стався побутовий конфлікт, котрий полягав у взаємних діях колишнього подружжя, а отже ним не вчинялось домашнє насильство.
У судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав, просить її задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить постанову суду залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ст. 280 КУпАП орган при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що відповідно до протоколу ВАД № 747080 від 15 лютого 2026 року, 15 лютого 2026 року о 09:20 год, за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру щодо колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме: ображав нецензурною лайкою, заламував руки та шарпав, чим завдав шкоду її психічному та фізичному здоров'ю (а. с. 1).
До протоколу додано:
протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 15 лютого 2026 року (а. с. 3-4);
письмові пояснення ОСОБА_2 від 15 лютого 2026 року, згідно яких її колишній чоловік, з яким вона проживає в одному будинку, в присутності малолітньої доньки, почав чинити щодо ОСОБА_2 фізичне та психологічне насилля, а саме душив, заламував руки, погрожував вбивством, лаявся. Оскільки, такі інциденти відбуваються часто, ОСОБА_2 змушена була викликати поліцію (а. с. 5);
письмові пояснення ОСОБА_1 від 15 лютого 2026 року, згідно яких 15 лютого 2026 року ОСОБА_1 о 07 год 50 хв почув як колишня дружина почала розмову з донькою на підвищеному тоні, що вона мусить йти на тренування, після чого, увірвалась в кімнату ОСОБА_1 та в приказному порядку сказала везти дитину на тренування. Зайшовши в кімнату до доньки, дізнався що вона не хоче йти на тренування, так як погано себе почуває - болить вушко. Взяв ліхтарик щоб оглянути вушко, почав чистити вушко від сірки, після чого планував завезти доньку на тренування. О 09:00 год до кімнати увірвалась колишня дружина, на підвищених тонах почала наполягати на відвідуванні гуртка, зірвала з голови ОСОБА_1 ліхтарик та розбила об підлогу. Гаєвський зазначав, що взяв її за руки та вивів з кімнати, після чого пішов щоб не продовжувати конфлікт (а. с. 6);
форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 15 лютого 2026 року, відповідно до якої поліцейським уповноваженого підрозділу поліції визначено рівень небезпеки як «середній» (а. с. 7-8)
копію термінового заборонного припису серії ЕТ № 103949 від 15 лютого 2026 року, відповідно до якого заборонний припис винесено строком на 5 діб (а. с. 12).
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Приписами ч. 1 ст. 173-2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких із зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною статтею можуть бути родичі, колишні чи теперішні подружжя, інші особи, які спільно проживають чи проживали однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно п. 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не встановлено наявність у його діях ознак психологічного домашнього насильства, а доказів заподіяння ним фізичної шкоди потерпілій матеріали справи не містять, спростовуються під час дослідження матеріалів справи та ґрунтуються виключно на суб'єктивній оцінці правопорушника обставин події.
Посилання ОСОБА_1 на те, що між сторонами мав місце звичайний побутовий конфлікт, який нібито виключає факт домашнього насильства, є помилковим та юридично неспроможним.
Побутовий конфлікт за своєю природою характеризується епізодичністю, відсутністю умислу на заподіяння шкоди, рівністю сторін та взаємною спрямованістю на вирішення спірної ситуації. Натомість домашнє насильство є умисною протиправною поведінкою, що проявляється у фізичному, психологічному, економічному чи іншому впливі та спрямована на приниження, залякування, підкорення волі потерпілої особи або встановлення контролю над нею.
Зазвичай побутові конфлікти можуть виступати передумовою вчинення домашнього насильства. Водночас визначальним є момент, коли поведінка однієї зі сторін виходить за межі звичайного конфлікту та набуває ознак насильства, що зокрема проявляється у цілеспрямованому застосуванні фізичного чи психологічного впливу щодо іншої особи.
З письмових пояснень потерпілої вбачається, що правопорушник ОСОБА_1 вчинив по відношенню до неї фізичне та психологічне насилля, а саме душив, заламував руки, погрожував вбивством, лаявся. При цьому подібні інциденти у оселі сторін відбуваються часто.
Апеляційний суд зазначає, що передумови, що спричинили вчинення ОСОБА_1 відповідних протиправних діянь, викладені ним у його письмових поясненнях, не мають значення для кваліфікації його дій, оскільки жодні побутові конфлікти чи тривалі суперечки між сторонами не можуть слугувати виправданням для вчинення домашнього насильства.
При цьому особа, яка вважає, що її права порушено, повинна звертатися за їх захистом до правоохоронних органів, як це й було зроблено потерпілою, а не вдаватися до самовільного врегулювання конфлікту шляхом застосування погроз, фізичної сили чи іншого протиправного впливу, як це вчинив правопорушник.
За таких обставин апеляційний суд вважає встановленим, що 15 лютого 2026 року о 09:20 год, за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру щодо колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме: ображав нецензурною лайкою, заламував руки та шарпав, чим завдав шкоди її психічному та фізичному здоров'ю. Працівники поліції, прибувши на місце події, склали відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення та винесли терміновий заборонний припис.
Зазначені обставини підтверджуються сукупністю матеріалів справи, тоді як жодних належних і допустимих доказів на їх спростування правопорушником не надано.
Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, не заслуговують на увагу та не спростовують установленого факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення і його мотивування є достатніми й зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об'єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів і викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає.
Постанова суду першої інстанції є законна та обґрунтована, а тому підстави для її скасування чи зміни відсутні.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовані повно та об'єктивно; вина ОСОБА_1 доведена повністю, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а призначене судом адміністративне стягнення повністю відповідає вимогам статті 33 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяМ. В. Матківська