Справа №766/4026/24
н/п 1-кп/766/2441/26
24.03.2026 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому дистанційному судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Херсона в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 27.02.2024 під № 22024230000000108 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Херсона Херсонської області, громадянки України, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженої, утриманців не має, освіта повна середня, раніше не судимої,
- у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
I. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
У червні 2022 року (точна дата та час органом досудового розслідування не встановлена) невстановленими особами з числа представників військової окупаційної адміністрації російської федерації на території тимчасово окупованої Херсонської області, створено самопроголошений, незаконний та підконтрольний окупаційній адміністрації рф та увд рф правоохоронний орган - «ГУ МВД по Херсонской области», всупереч приписам Конституції України та Законів України, до складу якого входило у тому числі т.зв. «Управление Федеральной миграционной службы ГУ МВД Херсонской области», яке знаходилось за адресами: м. Херсон, вул. Стрітенська, 7А та пр-т Ушакова, 53, до повноважень якого входили питання щодо здійснення реєстрації громадян України, громадян рф та осіб без громадянства на території Херсонської області у відповідності до законодавства рф, видача паспортів рф та інші, визначені Положенням про Головне управління з питань міграції Міністерства внутрішній справ російської федерації, затвердженим наказом Міністерства внутрішній справ російської федерації від 13.12.2019 № 940 (далі - Положення № 940).
Згідно положень абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Так, згідно зазначеного вище Положення № 940, до повноважень Головного управління з питань міграції Міністерства внутрішній справ російської федерації, а також його структурних одиниць, відноситься, зокрема:
-виконання ухвалених президентом російської федерації рішень з питань громадянства російської федерації;
-видача та заміна громадянам російської федерації основних документів, що засвідчують їхню особу на території російської федерації;
-ведення адресно-довідкової роботи;
-облік в установленому порядку справ про адміністративні правопорушення та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення;
-участь у організації діяльності територіальних органів мвс росії з питань утримання іноземних громадян та осіб без громадянства, які підлягають адміністративному видворенню за межі російської федерації у формі примусового видворення за межі російської федерації, депортації чи реадмісії, у спеціальних установах мвс росії або його територіальних органів, в частині оформлення документів, що засвідчують особу та підтверджують цивільну приналежність, необхідних для перетину державного кордону російської федерації;
-організація профілактики та припинення адміністративних правопорушень, а також профілактики та виявлення злочинів з питань, що належать до компетенції управління з питань міграції;
-організація провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері міграції та контролю виконання адміністративних покарань за ними, та інші, що вказують на те, що Головне управління з питань міграції Міністерства внутрішній справ російської федерації, а також його структурні одиниці є правоохоронним органом, у тому числі у розумінні визначення, зазначеного у абзаці 1 пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а співробітники відповідних управлінь з питань міграції Міністерства внутрішній справ російської федерації наділені правозастосовними та/або правоохоронними функціями.
Невстановлені на даний час представники окупаційної адміністрації рф у Херсонській області (точна дата та час органом досудового розслідування не встановлена) запропонували громадянці України ОСОБА_5 зайняти посаду т.зв. «тимчасово виконуючого обов'язки спеціаліста відділу паспортно-візової служби управління громадської безпеки Головного управління МВС Херсонської області».
ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, знаходячись на території м. Херсон у період його окупації збройними силами російської федерації, та з 11.11.2022 на тимчасово окупованій на даний час території Херсонської області, діючи зі своїх особистих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, бажаючи надати допомогу державі-агресору та її збройним формуванням і окупаційній адміністрації з метою завдання шкоди Україні, достовірно знаючи, що за адресою: м. Херсон, пр-т Ушакова, 53, знаходиться незаконний новостворений правоохоронний орган - «Управление Федеральной миграционной службы ГУ МВД Херсонской области», погодилась на пропозицію військових російської федерації та вирішила добровільно зайняти посаду т.зв. «спеціаліста відділу паспортно-візової служби», подавши, з метою зайняття вказаної посади, особисту заяву від 22.06.2022.
Наказом № 15 л/с від 30.06.2022 незаконного правоохоронного органу - т.зв. «Головного управління МВД Херсонської області», з 30.06.2022 на посаду т.зв. «тимчасово виконуючого обов'язки спеціаліста відділу паспортно-візової служби управління громадської безпеки Головного управління МВД Херсонської області» призначена громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На вказаній посаді на ОСОБА_5 були покладені наступні обов'язки, а саме:
- організація та видача т.зв. «адресних довідок» мешканцям Херсонської області для подальшого отримання паспорту рф;
- здійснення перекладу паспортів громадян України та інших документів українського зразка російською мовою з метою подальшого видачі паспортів рф;
- проведення процедури ідентифікації осіб, що втратили паспортні документи, для подальшого складання адресних довідок та інші, визначені посадовою інструкцією та Положенням № 940.
Суд кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_5 за ч. 7 ст. 111-1 КК України, добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
ІI. Застосовані судом правові процедури.
Спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia)
З урахуванням того, що судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченої, дотримання процедур, встановлених процесуальним законом для такого розгляду, суд вважає за необхідне мотивувати окремо.
Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, надійшов до Херсонського міського суду Херсонської області для розгляду по суті.
Ухвалою суду від 19.03.2024 було призначено підготовче судове засідання.
Судом від призначення обвинувального акту до ухвалення рішення про проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченої та до підготовчого судового засідання, було проведено судові засідання: 22.04.2024, 24.04.2024, 01.05.2024, 29.05.2024, 26.06.2024, 20.08.2024, 28.10.2024, 04.12.2024, 20.01.2025.
Про всі зазначені вище судові засідання обвинувачена повідомлялася про судовий розгляд кримінального провадження стосовно неї та мала можливість прибути до суду та скористатись своїм правом на вільний вибір захисника, користуватись своїми правами та подати до суду будь-які клопотання чи заяви. Зазначеною можливістю, наданою судом, обвинувачена ОСОБА_5 не скористалася.
Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.
АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до рф, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території з 24.02.2022 року .
Відповідно до ч.4 ст.548 КПК України оригінал запиту про міжнародно-правову допомогу надсилається за кордон поштою, то в умовах припинення АТ «Укрпошта» приймання всіх видів поштових відправлень призначенням до рф та поштових відправлень до тимчасово окупованої території, виконати вимоги КПК України та міжнародних договорів щодо вжиття необхідних заходів з метою отримання правової допомоги у кримінальному провадженні на території рф та тимчасово окупованої території немає можливості.
Процедура заочного судового розгляду не є деталізованою процесуальним законом, не має тривалої історії застосування у судовій практиці, а тому суд виходив із загальних засад кримінального провадження.
До загальних засад кримінального провадження, зокрема, відноситься: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження доказів.
При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.
Так, змістом абз. 1 ч. 3 ст. 323 КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Згідно положень ч. 2 ст. 297-1 КПК України вбачається, що серед переліку злочинів, щодо яких може здійснюватися спеціальне досудове розслідування, наявне посилання на ст. 111-1 КК України, за якою пред'явлено обвинувачення ОСОБА_5 .
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
У відповідності до положень ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
На виконання зазначених положень процесуального закону, повідомлення про виклик обвинуваченої ОСОБА_5 до призначених судових засідань здійснювались шляхом публікації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур'єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора. Також, відповідні повідомлення про виклик до суду були завчасно опубліковані на офіційному веб-сайті Херсонського міського суду Херсонської області щодо всіх судових засідань, які призначались у кримінальному провадженні.
Водночас, не зважаючи на наявні у матеріалах провадження докази відсутності ОСОБА_5 на території України, у органу досудового слідства, прокурора та суду відсутні будь-які відомості щодо адреси можливого проживання або перебування останньої за кордоном для направлення судового повідомлення про виклик в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України.
З огляду на наявні матеріали провадження, суд не вбачає будь-яких інших можливостей, які могли б бути використані для повідомлення обвинуваченої, водночас є мотивовані підстави стверджувати, що обвинувачена була обізнана щодо судового провадження ще на стадії проведення судом підготовчих дій.
ІІІ. Щодо забезпечення права на захист.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 КПК України захисник зобов'язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов'язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.49 КПК України суд зобов'язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника. У цьому провадженні участь захисника є обов'язковою з огляду на положення ч. 1 ст. 52 КПК України, оскільки висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Разом з цим, стосовно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне досудове розслідування, тому відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у цьому кримінальному провадженні є обов'язковою, але з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.
Під час підготовчого судового засідання та проведення подальшого спеціального судового провадження даного кримінального провадження, судом у повному обсязі було забезпечено участь захисника в захисті інтересів обвинуваченої.
З урахуванням зазначеного, ухвалою суду від 04.12.2024 клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження було задоволено, оскільки наявними у матеріалах справи доказами належним чином доведено, що обвинувачення ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 22024230000000108 від 27.02.2024 висунуте щодо злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, тобто того, який входить до переліку злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Ухвалою суду від 20.01.2025 був призначений судовий розгляд з вирішенням питань, передбачених ч. 3 ст. 31, 314-316 КПК України.
Разом з цим, за період часу з 19.03.2024 (ухвали про призначення підготовчого судового засідання) та до виходу суду до нарадчої кімнати 24.03.2026, інформація, яка стосувалася всіх призначених судових засідань, своєчасно публікувалася та була доступною через офіційний веб-сайт суду та публікацій у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження.
Захисник обвинуваченої здійснювала захист обвинуваченої: приймала участь у дослідженні доказів під час судового розгляду, виступала у дебатах.
За час судового розгляду обвинувачена могла визначитися з провадженням проти неї, та усвідомлюючи, що у неї виник юридичний обов'язок постати перед судом, однак не змінила свою процесуальну поведінку та продовжила подальше ухилення від виконання своїх процесуальних обов'язків.
У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачена була проінформована належним чином про дати слухання справи, а також дотримані її права на належне представництво у суді.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_5 про розпочате кримінальне провадження та її відмову від здійснення свого права постати перед Українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, і захищати себе безпосередньо в суді, що свідчить про наявність у неї наміру ухилитись від кримінальної відповідальності. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд розцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п «g» п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Враховуючи порядок, визначений вимогами КПК України, здійснення спеціального судового провадження, яке проводиться за відсутністю обвинуваченого, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду. При цьому судом забезпечено застосування до обвинуваченого належної правової процедури в контексті приписів вимог ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а тому поріг вимогливості до доказування у цьому випадку має бути підвищений.
Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Підсумовуючи, суд констатує, що всі передбачені КПК України умови для проведення судового провадження за спеціальною процедурою «in absentia», судом виконані та дотримані у повному обсязі.
IV. Позиція сторін кримінального провадження.
Прокурор в ході судових дебатів висловила позицію, щодо повної доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину. Просила визнати обвинувачену ОСОБА_5 винною та призначити відповідне максимальне покарання в межах санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України, застосувавши додаткові покарання.
Захисник обвинуваченої, зазначила, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів про те, що ОСОБА_5 добровільно виконувала обов'язки та займала посаду в окупаційному органі влади. Просила ухвалити виправдувальний вирок.
V. Докази, досліджені судом на підтвердження вини та обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.02.2024 (справа №490/4132/23, н/п №1-кс/490/763/2024), по даному кримінальному провадженню здійснювалося спеціальне досудове розслідування.
Так вина ОСОБА_5 у вчиненні поставленого їй у провину кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за вказаних вище обставин, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, в тому числі, на підставі постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 27.02.2024 з кримінального провадження № 22023230000000067 від 31.01.2023, а саме оригінали, копії та інші докази, які узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй належності, достовірності та допустимості, а саме:
- копією протоколу огляду від 06.03.2023, за змістом якого оглянуто відкритий ресурс з мережі Інтернет за посиланням http://www.youtube.com/@user-rr3ry2gv3x, де наявний відеозапис під назвою «Херсонцы массово получают паспорта россии», на якому зафіксовано інтерв'ю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які висловлюються щодо відкриття пункту прийому документів для отримання паспортів рф в м. Херсоні;
- копією протоколу огляду від 30.03.2023, відповідно до якого оглянуто Херсонську філію Херсонського обласного центру зайнятості, що знаходиться за адресою: вул. Стрітенська,7-А, м. Херсон, де виявлено документи, які стосуються діяльності так званого органу окупаційної влади в м. Херсоні «Управление Федеральной миграционной службы ГУ МВД Херсонской области», зокрема: довідки про втрату паспортів, оформлених за підписом «врио начальника Днепровського ГОП ГУ МВД Херсонской области»; адресні довідки щодо зареєстрованого місяця проживання, виданих «главным управлением МВД по Херсонской области»; «штатная расстановка управления по вопросам миграции ГУ МВД; копії паспортів та медичних книжок тощо, які свідчать про діяльність вищезазначеного правоохоронного органу, оглянуті відповідно до протоколу огляду речей від 24.04.2023;
- копією протоколу огляду від 09.08.2023, об'єктом огляду відповідно до якого є загальнодоступна сторінка Інтернет, де виявлено ресурс під назвою «Паспортно-визовый сервис» МВД россии», де виявлено інформацію щодо послуг, які надаються зазначеним органом, а також нормативно-правові акти, якими регулюється діяльність останнього;
- копією протоколу огляду від 15.08.2023, відповідно до якого оглянуто інтернет сторінку «legalacts.ru», де наявний «приказ МВД россии от 13.12.2019 №940 «вопросы деятельности главного управления по вопросам миграции министерства внутренних дел российской федерации» (вместе с «положением о главном управлении по вопросам миграции министерства внутренних дел российской федерации». Так за змістом вищезазначеного документа «главное управление по вопросам миграции министерства внутренних дел российской федерации является самостоятельным структурным подразделением центрального аппарата министерства внутренних дел российской федерации, обеспечивающим и осуществляющим в пределах своей компетенции функции министерства по выработке и реализации государственной политики, а также нормативно-правовому регулированию в сфере миграции»;
- копією протоколу огляду від 10.07.2023, відповідно до якого оглянуто список працівників «управления по воросам миграции главного управления МВД в Херсонской области», де наявна інформація про « ОСОБА_8 » як «специалиста отдела паспортно-визовой службы управления общественной безопасности ГУ МВД», а також «приказ главного управления МВД Херсонской области от 30.06.2022 №15 л/с по личному составу», відповідно до якого « ОСОБА_8 назначено на должность временно исполняющего обязанности специлиста отдела паспортно-визовой службы управления общественной безопасности Главного управления МВД Херсонской области с 30.06.2022»;
- копією протоколу обшуку від 25.11.2022 квартири АДРЕСА_2 , де фактично проживала ОСОБА_9 , у ході якого виявлено флеш носій жовтого кольору, марки Kingston, 8 GB, на якому містяться відомості щодо діяльності за напрямком кадрового забезпечення «главного управления министерства внутренних дел Херсонской области», в якому міститься інформація про прийняття на службу ОСОБА_5 та й загалом доводять існування вказаного незаконно утвореного органу на території України;
- протоколом обшуку від 21.08.2023 з додатком у виді диску, проведеного за місцем проживання ОСОБА_5 , у ході якого виявлені та вилучені документи, що підтверджують виконання ОСОБА_5 в незаконному правоохоронному органі окупаційної влади - «Управление Федеральной миграционной службы ГУ МВД Херсонской области» функціональних обов'язків;
- протоколом огляду від 28.02.2024 відповідно до якого оглянуто інше кримінальне провадження і вилучено в дане кримінальне провадження відомості, що підтверджують особу обвинуваченої та подачу документів обвинуваченою на вступ до так званого Херсонського державного університету (учбового закладу окупаційної адміністрації, що діяв під час окупації м.Херсон);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.07.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 впізнав фото із зображенням ОСОБА_5 , як особу, яка; працювала в АДРЕСА_3 в паспортно-візовій службі;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.08.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_11 впізнала фото із зображенням ОСОБА_5 , як особу, яка у вересні 2022 займала посаду в незаконно створеній «паспортно-визовой службе» рф;
- іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Показаннями свідків, які суду пояснили наступне:
- показаннями свідка ОСОБА_9 , яка суду пояснила, що особисто обвинувачену не знає, але якщо вона працювала, то ці відомості були в наказах на призначення та в електронних таблицях, які свідок надала під час обшуку за місцем її мешкання. Якщо там посада була вказана, то обвинувачена дійсно її займала. З 19.07.2022 по 12.09.2022 свідок займала посаду «тимчасово виконуючого обов'язки заступника начальника управління кадрового забезпечення головного управління мвд Херсонської області рф» і в ході службової діяльності їй були ці дані надані та відомі.
- показаннями свідка ОСОБА_11 , яка суду пояснила, що обвинувачену особисто не знає. Під примусом з боку російських військових була змушена погодитись працювати в «миграционной службе рф». На робоче місце вийшла буквально на пару днів, обвинувачену побачила на другий день, до неї звертались відвідувачі. Потім зайшов хлопець і почав називати прізвища, коли прозвучало ОСОБА_12 , вона встала і пішла з ним. Вона начебто перекладачем там була, їй більше 40 років на вигляд, засмучена чи розгублена обвинувачена не була.
- показаннями свідка ОСОБА_10 , яка суду пояснила, що з обвинуваченою разом працювала в «паспортно-візовій службі органів мвс рф», під час окупації м.Херсона, свідок працювала з липня по вересень. Обвинувачена була спочатку перекладачем, а потім спеціалістом у службі, працювала з відвідувачами. Свідок бачила її кожного дня, однак вони не спілкувалися. Працювали по Ушакова 53, а потім на Стрітенській, 7а, оскільки був створений додатковий пункт видачі паспортів. Де на даний час обвинувачена свідку невідомо.
VІ. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення.
Захисник обвинуваченої, зазначила, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів про те, що ОСОБА_5 добровільно виконувала обов'язки та займала посаду в окупаційному органі влади.
Однак суд такі доводи відкидає, з огляду на наступне.
Керуючись вимогами ст. 22 КПК України, норми якої визначають, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, з огляду на те, що суд не може перебирати на себе функцію обвинувачення та захисту, а стороною захисту в спростування не належності досліджених доказів, наданих стороною обвинувачення, суду надано не було.
Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Підстав для визнання доказів недопустимими судом не встановлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст. 87 КПК України.
При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження суд виходив з наступного.
Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
У постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №318/292/18 вказано, що «вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
У постановах від 28.01.2020 у справі №359/7742/17 та від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к Верховний Суд зауважив, що «вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті».
У постанові від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к Верховний Суд указав, що «суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК України, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.
Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим».
Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.
Безумовно, істотне порушення фундаментальних справ і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.
Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися, виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.
Як наслідок слід констатувати, що, вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, Суд констатує, що в цій справі ці положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Так, порушень вимог КПК України під час проведення слідчих дій, які б, як указав Верховний Суд, були фундаментальними, судом не установлено.
При цьому, слід зауважити, що колегія Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 в справі №753/11828/13-к вказала, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.
У даному кримінальному провадженні порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, дотриманий.
Як наслідок суд сприймає письмові докази, як належні та допустимі, які у своїй сукупності доводять обставини, визначені ст. 81 КПК України, та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.
Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
За наслідками судового розгляду, суд приходить до висновку, що досліджені докази надані стороною обвинувачення є належними, допустимим і достатніми, зокрема такими, що повністю доводять обсяг інкримінованих обвинуваченій протиправних дій, ставити їх під сумнів жодних підстав немає. Дослідженого обсягу доказів на переконання суду цілком достатньо для оцінки дій обвинуваченої, які органом досудового розслідування були кваліфіковані вірно, що також знайшло своє підтвердження і в суді.
Також, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.
Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й здійснюється висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 у справі №728/578/19; від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17).
При кваліфікації дій обвинуваченої суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, ОСОБА_25 , заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Під час судового розгляду не встановлено жодних фактів, які б свідчили, що обвинувачена діяла під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - рф.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду (стороною обвинувачення), є вагомими для того, щоб визнати обвинувачену винною у пред'явленому їй обвинуваченні, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011.
Судом також встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Також судом у повному обсязі було забезпечено змагальність процесу.
За частиною 7 ст. 111-1 КК, серед іншого, передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. При цьому суспільна небезпека вказаного злочину полягає у тому, що особа (колаборант), з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади.
Окупаційна адміністрація Російської Федерації це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг (п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). У складі цього правопорушення важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України.
У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами ст. ст. 39, 40 КК України, однак яких суд у цьому кримінальному провадженні не встановив.
Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2024 справа №953/7182/23 указав, що у ч. 7 ст. 111-1 КК передбачено відповідальність за вчинення громадянином України колабораційної діяльності в умовах окупації у вигляді співпраці з державою-агресором у її інтересах, зокрема, через незаконні правоохоронні органи, які створені на тимчасово окупованій території, у формі добровільного, тобто з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття в них посади, з метою спричинити шкоду державі Україна. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими в частинах 2 та 5 цієї статті, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною. З огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою. Наявність владних повноважень органу та спрямованість його діяльності є визначальними ознаками під час ідентифікації місця роботи колаборанта як органу влади. Під посадою в незаконному правоохоронному органі необхідно розуміти посаду в такому органі, що створений під час окупації, яка передбачає діяльність як працівника правоохоронного органу (у розумінні ст. 2 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).
Відповідно до чинного законодавства України, заняття посади державної служби необхідно розглядати як у контексті проведення підготовчих дій щодо призначення певної особи на посаду, так і в контексті виникнення такого юридичного факту, як призначення особи на певну посаду з офіційним оформленням трудових відносин.
Установлені судом фактичні обставини цього кримінального провадження свідчать про те, що ОСОБА_5 виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, і це кримінальне правопорушення було закінченим з моменту зайняття нею посади, факт якого доведено як змістом досліджених судом документів, так і тим, що вона фактично взялася за виконання трудових обов'язків у цьому органі з метою забезпечення його функціонування. Відомостей, які б свідчили про те, що ці дії ОСОБА_5 виконала не добровільно, зокрема під психічним чи фізичним примусом або внаслідок крайньої необхідності, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.
Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_5 в інкримінованому їй злочині, кваліфікація її дій, доведена поза розумним сумнівом у повному обсязі, оскільки доведена належним та достатнім обсягом доказів.
VIІ. Призначення покарання.
При призначенні покарання ОСОБА_5 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також характер, мотиви, обставини вчиненого злочину, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, тоді як обставиною, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання, суд розцінює вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Призначаючи обвинуваченій покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам. Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченою злочину проти основ національної безпеки України, який посягає на захист в першу чергу життєво важливих інтересів суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави, суд вважає, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченої, дають підстави для призначення обвинуваченій покарання за ч. 7 ст. 111-1 КК України, у межах санкції зазначеної статті, обмежень для призначення якого з огляду на вимоги ст. 63 КК України згідно матеріалів кримінального провадження не вбачається, що відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченої та буде достатнім для попередження вчинення нею нових злочинів.
Позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю є обов'язковим додатковим покаранням, передбаченим санкцією частини 7 статті 111-1 КК України.
Відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Санкцією частини 7 статті 111-1 КК України передбачена можливість застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.
VIІІ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Потерпілі відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Шкода відсутня.
Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.
Процесуальні витрати відсутні.
Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується; гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (п. п. 3, 4 ч. 9 ст. 100 КПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
За відсутності заборон визначених зазначеною нормою, з огляду на те, що арешти майна, було застосовано лише з метою збереження речових доказів, суд вважає за можливе скасувати раніше обрані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арештів майна.
Керуючись ст. ст. 297-1, 323, 369-371, 373, 374 КПК України, суд,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити їй покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією усього належного їй на праві власності майна на користь держави.
Строк відбування призначеного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання рахувати з моменту затримання в порядку приведення даного вироку до виконання.
Строк додаткового покарання призначеного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді позбавлення права обіймати будь-які посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг, рахувати з моменту відбуття основного покарання.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 27.02.2024 залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Скасувати арешт майна, після набуття вироком законної сили, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.08.2023 року у справі № 490/4132/23, провадження № 1-кс/490/6376/2023, а саме на: вилучене в ході проведеного 21.08.2023 року обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: Два клаптика паперу з рукописними записами «специалист отдела паспортно-визовой службы ГУМВД в Херсонской области»; Скріплений між собою пакет документів, пронумерований з обох сторін кожного аркушу з 1 по 94 сторінку; Аркуш паперу із заголовком «Перечень документов необходимых для офоромления прохождения службы в УМВД в Херсонской области»; Аркуш паперу формату А4 на якому великими літерами зазначено «Вручение готовых паспортов с 10-30»; Два аркуші паперу із заголовком «МВД России разъясняет положения Указа Президента Российской Федерации от 11 июля 2022 № 440»; Скріплені між собою «Автобиография» та « Анкета», разом на трьох аркушах; Два бланки документів із заголовком «Свидетельство о расторжении брака»; Бланк документа із заголовком «Перевод страницы паспорта гражданина Украины»; Два чорнових бланка , які за змістом є заявами громадян ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на отримання громадянства рф; Ксерокопія паспорту громадянина України ОСОБА_15 на двох аркушах; Ксерокопія паспорту громадянина України ОСОБА_16 на одному аркуші; Ксерокопія паспорту громадянина України ОСОБА_5 на одному аркуші; Ксерокопія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_5 ; Ксерокопія картки фізичної особи платника податків ОСОБА_15 на одному аркуші.
Речові докази:
- вилучене в ході проведеного 21.08.2023 року обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: Два клаптика паперу з рукописними записами «специалист отдела паспортно-визовой службы ГУМВД в Херсонской области»; Скріплений між собою пакет документів, пронумерований з обох сторін кожного аркушу з 1 по 94 сторінку; Аркуш паперу із заголовком «Перечень документов необходимых для офоромления прохождения службы в УМВД в Херсонской области»; Аркуш паперу формату А4 на якому великими літерами зазначено «Вручение готовых паспортов с 10-30»; Два аркуші паперу із заголовком «МВД России разъясняет положения Указа Президента Российской Федерации от 11 июля 2022 № 440»; Скріплені між собою «Автобиография» та « Анкета», разом на трьох аркушах; Два бланки документів із заголовком «Свидетельство о расторжении брака»; Бланк документа із заголовком «Перевод страницы паспорта гражданина Украины»; Два чорнових бланка , які за змістом є заявами громадян ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на отримання громадянства рф; Ксерокопія паспорту громадянина України ОСОБА_15 на двох аркушах; Ксерокопія паспорту громадянина України ОСОБА_16 на одному аркуші; Ксерокопія паспорту громадянина України ОСОБА_5 на одному аркуші; Ксерокопія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_5 ; Ксерокопія картки фізичної особи платника податків ОСОБА_15 на одному аркуші - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.
На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області з урахуванням обмежень.
Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинувачений та захисник мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику обвинуваченого та прокурору, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
СуддяОСОБА_1