01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 350/1313/24
провадження № 51-226ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024096220000062 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Князівське Калуського р-ну Івано-Франківської обл. та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК), за таких обставин.
Так, 13 липня 2024 року приблизно о 09:30 ОСОБА_6 , перебуваючи неподалік ринку, що розташований на вул. Базарна в с. Перегінське Калуського р-ну Івано-Франківської обл., на ґрунті неприязних відносин, під час конфлікту умисно завдав потерпілому ОСОБА_4 декілька ударів кулаком у голову, чим спричинив потерпілому легке тілесне ушкодження.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 20 жовтня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, касатор зазначає, що вирок місцевого суду не відповідає приписам статей 370, 374, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки, усупереч приписам ст. 65 КК, суд не врахував усіх відомостей про особу засудженого та наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Також скаржник стверджує, що в ухвалі апеляційного суду не наведено жодних підстав для визнання апеляційної скарги необґрунтованою. Вказує й про те, що обставини кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння. Крім того, на переконання скаржника, призначене покарання не відповідає меті кримінального покарання, засадам застосування санкцій закону про кримінальну відповідальність та суспільним критеріям оцінки діяльності правоохоронних органів.
Зазначає представник і про неврахування того, що засуджений умисно заподіяв легке тілесне ушкодження потерпілому похилого віку, який, до того ж, є особою з інвалідністю, що є обставиною, яка обтяжує покарання. Окрім цього, звертає увагу Суду на відсутність вибачень та невідшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілому.
Викладене, на переконання касатора, свідчить про відсутність підстав для призначення засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Так, касатор по суті порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), внаслідок чого, на його думку, засудженому призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості. Вирішуючи це питання, Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Водночас невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (ст. 414 КПК).
На переконання колегії суддів касаційного кримінального суду, у цьому кримінальному провадженні судами не було порушено загальних засад призначення покарання.
Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд урахував, зокрема: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є кримінальним проступком; особу засудженого, який на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину; наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, сприяння у розкритті кримінального правопорушення й відсутність обставин, що його обтяжують.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції, всупереч твердженням скаржника, дійшов обґрунтованого висновку щодо призначення покарання у виді штрафу в межах санкції інкримінованого кримінального правопорушення, навівши відповідні мотиви такого рішення.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, представник потерпілого подав апеляційну скаргу, у якій також вказував про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості й заявив вимогу про призначення ОСОБА_6 покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Івано-Франківський апеляційний суд під час перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 не встановив підстав для скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку і вмотивовано відмовив у задоволенні апеляційних вимог представника потерпілого, аргументувавши таке рішення.
Так, апеляційний суд вказав на безпідставність доводів апелянта про те, що не були враховані похилий вік потерпілого та його інвалідність, оскільки у цьому провадженні не було встановлено, що кримінальне правопорушення вчинено з використанням уразливого стану потерпілого. Крім того, суд зазначив, що призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не порушили загальних засад призначення покарання, установлених КК, їх висновки про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу є обґрунтованими, а призначений цими судами захід примусу відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Водночас Верховний Суд зазначає, що доводи захисника про відсутність належного обґрунтування ухвали апеляційного суду є безпідставними та не відповідають змісту оскаржуваного рішення. Апеляційний суд надав оцінку доводам апеляційної скарги та навів мотиви їх відхилення, і ці висновки не спростовані представником потерпілого у касаційній скарзі. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками. За таких обставин доводи скаржника зводяться лише до незгоди з висновками суду і не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції процесуального закону.
Не є слушними й доводи представника про підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення з огляду на встановлені обставини у цьому провадженні, а саме: тяжкість тілесних ушкоджень (легкі - синець на голові) та спосіб їх спричинення; особу засудженого, який позитивно характеризується, та ставлення ОСОБА_6 до скоєного.
Також Суд зауважує, що обвинувачений визнав свою вину повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю правопорушення, та розгляд провадження в суді першої інстанції здійснено із застосуванням приписів ч. 3 ст. 349 КК, а саме без дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким з учасників судового провадження не оспорювалися. Відсутність вибачень і відшкодування шкоди, за обставин цього провадження, не свідчить про незаконність призначеного покарання, а лише характеризує відносини сторін.
На переконання Верховного Суду, викладене вище свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, зокрема, щодо необхідності призначення засудженому покарання у виді штрафу. Саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень і не сприймається як явно несправедливе внаслідок м'якості чи недостатнє для досягнення мети покарання. З огляду на зазначене не є слушними твердження представника потерпілого в касаційній скарзі, які зводяться до того, що не було враховано указаних ним у скарзі обставин, які, на його погляд, свідчать про м'якість призначеного покарання.
Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Отже, наведені в касаційній скарзі представника потерпілого доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів його доводів, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_5 .
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3