8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про самовідвід
"02" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4053/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши матеріали
позовної заяви Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська,85; кол ЄДРПОУ: 19480600)
до Комунального підприємства "Харківводоканал" в особі комісії з реорганізації (міцезнаходження: 61052, м. Харків, вул. Конторська, буд.90; код ЄДРПОУ: 03361715)
про стягнення 4 882 792 033,33 грн.
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Комунального підприємства "Харківводоканал" в особі комісії з реорганізації, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 4 882 792 033,33 грн. з яких: 3 739 083 737,82 грн. - заборгованість за спожиту електричну енергію за період постачання з 13.12.2022 по 30.09.2025, 426 190 481,50 грн. - інфляційні втрати, 717 517 814,01 грн. - 15% річних.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.11.2025 судом повернуто позовну заяву та додані до неї документи Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго".
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2026 апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.11.2025 у справі №922/4053/25 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16 березня 2026 року судом касаційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» задоволено. Постановлено Ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.11.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2026 у справі № 922/4053/25 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду Харківської області зі стадії відкриття провадження у справі.
30.03.2026 справу № 922/4053/25 повернуто до Господарського суду Харківської області та передано судді Рильовій В. В.
Водночас, суддя Рильова В.В. з метою уникнення сумнівів у її неупередженості і об'єктивності при розгляді даної справи, вважає за необхідне заявити самовідвід, виходячи з наступного.
Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Відповідна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі №901/22/17.
Відповідно до статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу.
Законодавством України встановлені підстави подання відводу (самовідводу), системний аналіз яких свідчить, що усунення судді від правосуддя повинно бути мотивованим і відповідати меті забезпечення неупередженості суду.
Слід зазначити, що вимога про вмотивованість заяви про самовідвід прямо випливає зі змісту частини 1 статті 38 ГПК України. Аналіз цієї норми права, а також норм статей 35-37 ГПК України свідчить про те, що законодавець визнає за суддею право на самовідвід, але тільки в разі наявності визначеної причини, в силу якої правосуддя може бути упередженим або несе ризики виглядати таким.
Статтею 35 ГПК України визначено невичерпний перелік обставин, що можуть слугувати підставами для відводу (самовідводу) судді. Так, п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України встановлено, що підставами для відводу (самовідводу) судді є інші (крім наведених в п. п. 1-4 ст. 35 ГПК України, обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Головна мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 11 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно Європейської Хартії "Про закон "Про статус суддів", судді при виконанні своїх обов'язків повинні бути доступними та виявляти повагу по відношенню до осіб, які до них звертаються; повинні турбуватися про підтримання високого рівня компетентності, необхідного рівня вирішення справ в кожному конкретному випадку, оскільки від рішень судді залежить гарантія прав особи.
Відповідно до п. 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: "Ніхто не може бути суддею у власній справі". Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Ст.15 Кодексу суддівської етики також визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Положення зазначеної коментованої статті випливають з принципу об'єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до якого об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Рішенням Ради суддів України від 02.03.2026 №14 був затверджений Коментар до Кодексу суддівської етики.
В цьому Коментарі зазначено, що суддя повинен дбати про те, щоб його поведінка була бездоганною з точки зору стороннього спостерігача. Дії та поведінка судді повинні підтримувати впевненість громадськості у чесності й непідкупності судових органів. Не досить лише вершити правосуддя; потрібно, щоб його звершення було очевидним для загалу.
В коментарі до статті 15 Кодексу зазначено, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалено Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006р. №2006/23 від 19.05.2006 р., незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. Отже, суддя має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів в його індивідуальному та колективному аспектах.
Пунктом 1.1 Бангалорських принципів поведінки суддів передбачено, що суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Одночасно, вказаними Принципами унормовано, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Згідно п. п. 2.1, 2.2 Бангалорських принципів поведінки суддів, при виконанні своїх обов'язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів. Поведінка судді в процесі засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об'єктивності суддів та судових органів.
Відповідно до п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
У справі "П'єрсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982р. Європейський суд з прав людини, встановивши порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду.
У п. 132 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гарабін проти Словаччини" (Harabin v. Slovakia) від 20 лютого 2013 року зазначено, що існування національних процедур для забезпечення неупередженості, а саме правил, що регулюють відвід судді, є важливим фактором. Такі правила виявляють особливу увагу національного законодавства до усунення всіх обґрунтованих сумнівів у неупередженості судді чи суду і є спробою забезпечити неупередженість, усуваючи причини таких сумнівів. На додаток до забезпечення відсутності упередженості як такої, ці правила спрямовані на усунення будь-яких проявів упередженості і таким чином слугують зміцненню довіри громадськості до суду.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». У випадку самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими».
Інститут самовідводів - один з інструментів суду для забезпечення неупередженого судового розгляду. Однією із підстав для скасування судового рішення є ухвалення його незаконним складом суду.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» повторно наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Суд зазначає, що постановляючи ухвалу від 18.11.2025 про повернення позовної заяви, суд виходив з певної правової позиції про те, що предметом спору в межах справи №922/4053/25 є стягнення заборгованості за дванадцятьма окремими договорами постачання електричної енергії. На виконання кожного з перелічених договорів постачання сторонами складено акти купівлі-продажу електроенергії за відповідні періоди, подано інші докази окремо за кожним договором. Крім того, суд зазначив, що позов подано з визначенням окремих сум боргу за кожним договором постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» окремо. Крім того, суд констатував, що на обґрунтування сум, заявлених до стягнення, позивачем подано договори із додатковими угодами до них, акти купівлі-продажу електроенергії до кожного договору окремо, окремі розрахунки заборгованості за кожним договором, сформовані з урахуванням різних обсягів споживання електричної енергії відповідачем (згідно з даними про обсяги споживання електричної енергії, наданими операторами системи розподілу - АТ «Харківобленерго» та АТ «Укрзалізниця») за кожним договором окремо. При цьому, на переконання суду, кожна з означених вимог (за кожним договором) є самостійною вимогою. Вимоги не пов'язані між собою ні підставами виникнення, ні поданими доказами та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших. Тобто, заявлені ДПЗД «Укрінтеренерго» вимоги не відповідають правилам об'єднання, визначеним частиною першою статті 173 ГПК України. Відтак, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви та доданих до неї документів позивачу.
При цьому суд констатував, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до Господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2026 апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.11.2025 у справі №922/4053/25 залишено без змін.
Проте, Верховний суд, скасовуючи ухвалу суду від 18.11.2025 вважав помилковими посилання суду на те, що кількість додатків до позовної заяви (договорів, рахунків, актів тощо) складає 247 документів на майже 700 аркушах і сумісний розгляд заявлених позивачем у цій справі позовних вимог перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору. Також Верховний суд зазначив, що статтею 174 чинного ГПК України не передбачено повернення позовної заяви з таких мотивів, що об'єднання позовних вимог перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору. Крім того, на переконання Верховного суду обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення/дотримання правил об'єднання/роз'єднання позовних вимог, а тому не має вирішального значення у застосуванні положень частин першої, шостої статті 173 та пункту 2 частини п'ятої статті 174 ГПК України. А тому великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об'єднання позовних вимог. Також Верховний суд в постанові від 16.03.2026 відхилив доводи суду першої інстанції про те, що вимоги не пов'язані між собою ні підставами виникнення, ні поданими доказами та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших. На підставі зазначеного, Верховний суд виснував, що суд першої інстанції безпідставно, без урахування висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі №910/21280/21, повернув позовну заяву на підставі пункту 2 частини першої статті 174 ГПК України, що стало підставою для скасування відповідної ухвали суду першої інстанції.
На противагу зазначеному, позиція судді Рильової В.В. щодо відповідності вимогам ГПК України позовної заяви є незмінною, як вказувалось при постановленні ухвали від 18.11.2025.
При цьому, розглядаючи конкретну судову справу (здійснюючи правосуддя) судді самостійно визначають коло законодавства, що регулює спірні правовідносини, застосовують його, здійснюють його тлумачення, вирішують питання про розгляд заяв та клопотань учасників судового процесу та надають правову оцінку обставинам справи на підставі саме внутрішнього переконання, що ґрунтується на приписах закону.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Хаушильд проти Данії" зазначено, що найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Морель проти Франції", пункти 45-50; "Пескадор Валеро проти Іспанії", пункт 23) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лука проти Румунії", пункт 40), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Ветштайн проти Швейцарії", пункт 44; "Пабла Кю проти Фінляндії", пункт 30; "Мікалефф проти Мальти", пункт 96). У рішенні в справі "Білуха проти України" Європейський суд з прав людини з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49). Стосовно об'єктивного критерію Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтоваа самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Відповідна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі №901/22/17.
З огляду на викладене вище, суддею Рильовою В.В. у заяві про самовідвід доведено наявність (складових, визначених Європейським судом) критеріїв в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Кожний суддя, стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості, повинен відмовитись від розгляду справи (Micallef v.Malta (Мікаллефф проти Мальті) пункт 98).
Приймаючи до уваги, що у суду фактично вже сформована правова позиція щодо предмету спору, подальший розгляд даної справи тим же складом суду не забезпечить відсутність сумнів у сторін (учасників провадження у справі) у неупередженості та об'єктивності судді, враховуючи Бангалорські принципи поведінки, у відповідності до Кодексу суддівської етики, тому в контексті «процесуальної» справедливості та для забезпечення об'єктивного подальшого розгляду спору по даній справі, з метою забезпечення виключення будь-якого обґрунтованого сумніву у безсторонності суду, з урахуванням принципу процесуального права, який дає можливість вирішити питання про самовідвід на даній стадії, суддя Рильова В.В. вважає за необхідне заявити та задовольнити самовідвід від участі у розгляді даної справи.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 8, 35, 38, 39, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заявити та задовольнити самовідвід судді Рильової В.В. від участі в розгляді справи № 922/4053/25.
2. Матеріали справи № 922/4053/25 передати для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду для розгляду справи № 922/4053/25, відповідно до статті 32 ГПК Украни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвалу складено та підписано 02.04.2026.
Суддя Рильова В.В.
Справа №922/4053/25