вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"26" березня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/147/26
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури (33001, м. Рівне, вул. Гарна, 29; код ЄДРПОУ 02910077/Умовний код: 0291007721)
в інтересах держави в особі
позивача-1 Олександрійська сільська рада (вул. Свято-Преображенська, 66, с. Олександрія, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35320; код ЄДРПОУ 04387119)
позивача-2 Західний офіс Держаудитслужби (вул. Костюшка, 8, м. Львів, 79000 код ЄДРПОУ 40479801)
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазпостач» (вул. Кавказька, буд. 3, офіс 305, м. Рівне, 33013; код ЄДРПОУ 42828295)
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 65 163,64 грн
у судове засідання з'явилися:
- від прокуратури: Немкович Ігор Іванович
- від позивача-1: не з'явився;
- від позивача-2: Довгополюк Валентина В'ячеславівна
- від відповідача: не з'явився;
Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.
06 лютого 2026 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Олександрійська сільська рада позивача-2 Західний офіс Держаудитслужби до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазпостач» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 65 163,64 грн.
Ухвалою від 11.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/147/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12.03.2026. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.
25 лютого 2026 року від позивача-2 надійшли письмові пояснення.
02 березня 2026 року від відповідача надійшов відзив.
06 березня 2026 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 12.03.2026 закрито підготовче провадження у справі № 918/147/26. Призначено справу № 918/147/26 до судового розгляду по суті на 24.03.2026.
У судовому засіданні 24.03.2026, на стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів, судом оголошено перерву до 16:10 год цього ж дня, з метою надання належної оцінки дослідженим доказам з урахуванням озвучених та викладених у заявах по суті спору позицій сторін.
Після завершення оголошеної перерви 24 березня 2026 року судом встановлено, що у Рівненській області було оголошено повітряну тривогу через "шахедну" небезпеку. Відтак судове засідання у справі № 918/147/26 о 16:10 год не відбулося.
Ухвалою від 24.03.2026 повідомлено учасників провадження у справі № 918/147/26, що наступне судове засідання відбудеться 26.03.2026.
26 березня 2026 року судом встановлено, що позивач-1 та відповідач не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, про час дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином шляхом доставлення ухвали від 24.03.2026 до їх електронних кабінетів у підсистемі Електронний суд ЄСІТС 24.03.2026 після 17:00 год.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, серед іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до абз 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак Олександрійська сільська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазпостач» вважаються такими, що отримали ухвалу від 24.03.2026 - 25.03.2026.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Окрім того, інформація щодо слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному веб-сайті суду в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача-1 та відповідача.
Ухвалою від 12.02.2026 серед іншого, запропоновано:
- відповідачу у строк протягом 15-ти днів з дня отримання даної ухвали подати до суду відзив з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України;
- прокуратурі, позивачам - у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України.
Враховуючи, що відповідач отримав відповідь на відзив 06.03.2026 о 09:15 год, що підтверджується квитанцією № 6210777 до свого електронного кабінету, строк на подання заперечень на відповідь на відзив тривав до 11.03.2026 включно та наразі сплинув.
Заперечень на відповідь на відзив від відповідача не надходило.
Стислий виклад позиції прокуратури
В обґрунтування позовних вимог прокуратура вказує, що між Постачальником (відповідачем) та Споживачем (позивачем-1) за результатами відкритих торгів 30.12.2022 було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № ЕЕ/158/01/23. Згідно з п. 5.2 Договору, п. 1 додатку № 2 «Комерційна пропозиція» ціна за 1 кВт*год електричної енергії становить 6,90 грн/кВт*год з ПДВ. Однак в подальшому між сторонами підписано 2 додаткові угоди, якими збільшено ціну за одиницю товару 14.08.2023 на 12 % та 11.12.2023 на 17,3% від ціни визначеної в Договорі.
Проаналізувавши підстави внесення змін до договору шляхом підписання додаткових угод № 1 від 14.08.2023 та № 2 від 11.12.2023, встановлено, що останні укладені в порушення вимог частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, що є підставою для визнання їх недійсними, а надмірно сплачені кошти підлягають стягненню з відповідача на користь Олександрійської сільської ради в дохід місцевого бюджету.
Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 65 163,64 грн.
Прокуратура стверджує, що при укладанні оспорюваних додаткових угод № 1, № 2 постачальником не обґрунтовано коливання ціни на електричну енергію на ринку, не обґрунтовано чому підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь не вигідним. Крім цього, ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. А можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі та мети проведення відкритих тендерів, визначених Законом.
Прокуратура наголошує, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.
У цій справі підлягають до застосування позиції ВС від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 16.02.2023 у справі № 903/366/22 07.09.2022 у справі № 927/1058/21, від 22.06.2022 по справі 917/1062/21, від 28.08.2024 у справі № 918/694/23; Великої Палати ВС від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 по справі № 920/19/24.
Стислий виклад письмових пояснень позивача-2
Відділом контролю в галузі оборони, в правоохоронних органах та органах влади Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області відповідно до пункту 5.8.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на ІІI квартал 2025 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Олександрійської сільської ради за період з 01.01.2022 по 30.06.2025, якою встановлені порушення законодавства, що відображені в акті ревізії від 30.09.2025 №13-17-08-06/128. Виявлено, що сільська рада уклала з ТОВ «Енергогазпостач» договір від 30.12.2022 № ЕЕ/158/01/23 на постачання електроенергії за ціною 6,90 грн/кВт·год з ПДВ. Надалі укладено дві додаткові угоди, якими ціна підвищена: до 7,78 грн/кВт·год (14.08.2023) та до 8,09118 грн/кВт·год (11.12.2023). Ревізією встановлено, що підвищення ціни здійснено з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі", Цивільного кодексу України та постанови КМУ №1178, а також умов договору, що призвело до завищення вартості поставленої електроенергії для сільради та надмірної оплати на суму 65 163,64 грн з ПДВ за період 01.07.2023- 31.01.2024.
Згідно правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17, від 29.08.2018 у справі №816/2394/16, від 07.11.2018 у справі №820/8558/15, орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги передбачене статтею 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» і може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
Водночас, Олександрійська сільська рада є стороною укладеної всупереч вимогам чинного законодавства додаткових угод №1, 2 до Договору №ЕЕ/158/01/23 від 31.12.2022.
Таким чином, Олександрійська сільська рада не може бути позивачем у справі за позовом Держаудитслужби, оскільки укладення ним протиправного правочину не узгоджується з інтересами держави. До того ж чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі №6- 58303св10).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.07.2021 у справі №670/23/18 вказав на те, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваних додаткових угод до Договору, а не одна із них. Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.02.2022 у справі № 756/15524/18-ц.
Стислий виклад заперечень відповідача викладених у відзиві на позов.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогазпостач" заперечує проти позовних вимог та вказує, що зміни ціни здійснено відповідно до п. 5.6.2 (коливання ціни на ринку), п. 5.6.7 (зміна середньозважених цін на ринку "на добу наперед") та п. 5.9 Договору. Ці положення відповідають п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (зі змінами), яка регулює особливості публічних закупівель під час воєнного стану відповідно до п. 37 розділу Х Закону України "Про публічні закупівлі". Постанова № 1178 дозволяє зміну ціни за одиницю товару в разі коливання на ринку пропорційно коливанню, за умови документального підтвердження та без збільшення загальної суми договору, без обмежень щодо кількості змін для електроенергії (пп. 2, 7 п. 19). Довідки торгово-промислової палати є належним підтвердженням, як передбачено п. 5.9 Договору. Позивач-1 підписав угоди без заперечень, що свідчить про згоду на їх укладення.
Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони можуть домовитися про поширення дії договору на відносини, що виникли до його укладення. Додаткові угоди прямо містять таке положення, і позивач-1 погодився з ним при підписанні. Договір є дійсним на постачання протягом року, а не окремими разовими поставками, тому зміни ціни можуть застосовуватися до всього періоду, якщо сторони погодили. Це не порушує ч. 3 ст. 632 ЦК України, оскільки поставки не були "виконані в повному обсязі" на момент підписання угод - Договір діяв далі, а акти приймання-передачі підписувалися з урахуванням нової ціни без заперечень позивача-1
Суперечність з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 629 ЦК України відсутня, оскільки угоди не суперечать закону, а відповідають волі сторін та ринковим реаліям.
Оскільки додаткові угоди є дійсними, підстав для визнання "переплати" та стягнення 65 163,64 грн. немає. Платежі проведено добровільно, без примусу, на підставі підписаних актів. Застосування ст. 1212 ЦК України (безпідставне збагачення) є необґрунтованим, оскільки підстави для платежів існували.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи прокуратури, пояснення позивача-2 та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Олександрійською сільською радою проведено відкриті торги з особливостями UA-2022-12-12-012060-a за предметом: «Електрична енергія».
За результатами закупівлі, між позивачем-1 Олександрійською сільською радою (Споживачем) з відповідачем ТОВ «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» (Постачальником) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022 № ЕЕ/158/01/23.
Умови цього договору розроблені відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) та у відповідності до постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості). (п. 1.3. Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Кількість товару: 304134 кВт*год (п. 2.4. Договору).
Згідно з п. 5.2 Договору, пункту 1 додатку № 2 «Комерційна пропозиція», ціна за 1 кВт*год електричної енергії 6,90 грн/кВт*год з урахуванням ПДВ.
Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору (п. 5.4 Договору).
Сторони домовились, що ціна електричної енергії, розрахована відповідно до п. 5.2 цього розділу, є обов'язковою для Сторін. Визначена на її основі вартість електричної енергії буде застосовуватись Сторонами при складанні актів приймання передачі електричної енергії та розрахунках за товар згідно з умовами Договору (п. 5.7 Договору).
У подальшому між сторонами підписано 2 додаткові угоди, якими збільшено ціну за одиницю товару:
- за умовами додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 визначено, що ціна за 1 кВт*год спожитої електричної енергії становить 7,728 грн з урахуванням ПДВ (тобто на 12 % від ціни за умовами Договору). Умови Договору, змінені даною додатковою угодою набирають чинності з моменту підписання її Сторонами та застосовуються до правовідносин, починаючи з « 01» липня 2023 року, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.
- за умовами додаткової угоди № 2 від 11.12.2023 - 8,09118 грн з урахуванням ПДВ (тобто на 17,3% від ціни за умовами Договору). Умови Договору, змінені даною додатковою угодою набирають чинності з моменту підписання її Сторонами та застосовуються до правовідносин, починаючи з « 01» листопада 2023 року, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.
Отже, внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на понад 17% від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору.
На виконання умов Договору, ТОВ «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» поставлено 100 012 кВт*год електричної енергії на загальну суму 755 246,44грн з ПДВ, а саме:
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2023 року № 90 від 15.02.2023 - 6,516 МВт*год на суму 44960,40 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за лютий 2023 року № 209 від 13.03.2023 - 5,823 МВт*год на суму 40178,70 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за березень 2023 року від 06.04.2023 - 3,678 МВт*год на суму 25378,20 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за квітень 2023 року від 10.05.2023 - 6,824 МВт*год на суму 47085,60 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за травень 2023 року № 550 від 14.06.2023 - 10,452 МВт*год на суму 72118,80 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за червень 2023 року від 17.07.2023 - 6,074 МВт*год на суму 41910,60 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за липень 2023 року від 09.08.2023 - 2,959МВт*год на суму 19098,10 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за серпень 2023 року № 883 від 13.09.2023 - 5,161 МВт*год на суму 33294,65 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за вересень 2023 року № 1017 від 19.10.2023 - 5,025 МВт*год на суму 49200,81 грн з ПДВ (здійснено коригування оплати за липень та серпень 2023 року за підвищеною ціною);
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за жовтень 2023 року № 1137 від 13.11.2023 - 6,337 МВт*год на суму 48972,34 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за листопад 2023 року № 1258 від 11.12.2023 - 9,462 МВт*год на суму 76558,74 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за грудень 2023 року № 1325 від 20.12.2023 - 18,529 МВт*год на суму 149921,47 грн з ПДВ;
- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2024 року № 81 від 12.02.2024 - 13,172 МВт*год на суму 106577,03 грн з ПДВ.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі" № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього - Редакція від 10.09.2022)
Відповідно до преамбули Закону № 922-VIII метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Така мета розкрита у ст. 5 Закону № 922-VIII, в якій, зокрема, закріплений перелік принципів здійснення публічних закупівель, до яких віднесені: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону № 922-VIII відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 922-VIII договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані ст. 41 Закону № 922-VIII, ч. 1 якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною 4 ст. 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Суд підкреслює, що у спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ІХ від 03.06.2021 - а саме Редакція Закону від 10.09.2022.
Тож під час оцінки цих правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення. Наступні зміни до Закону № 922-VIII внесені19.04.2024, тому судом не застосовуються.
Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".
Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.
Так, на відміну від норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.
Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Іншими словами, зміни та доповнення до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Проте п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Водночас положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.
Суд зауважує, що до спірних правовідносин не застосовуються висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, оскільки в даній справі № 922/2321/22 вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
Натомість до спірних правовідносин у справі № 918/147/26 суд застосовує правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25), котрі стосуються застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ.
Філологічне тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.
У п. 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25) наведено правові висновки про те, що визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Отже, норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.
Дослідивши матеріали справи, суд констатує, що із моменту укладення Договору від 30.12.2022 до укладення оспорюваної додаткової угоди № 2 від 11.12.2023 ціна за 1 кВт*год спожитої електричної енергії виросла із 6,90 грн/кВт*год до 8,09118 грн/кВт*год з урахуванням ПДВ (тобто на 17,3% від ціни за умовами Договору).
Надавши оцінку доводам відповідача, про те що законодавство під час воєнного стану дозволяє щоразу з кожним коливанням ціни на ринку збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, суд вважає їх безпідставними. При цьому суд вважає, що таке трактування, зокрема, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII призводить до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону № 922-VIII.
Велика Палата Верховного Суду у п. 152, 154 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25) виснувала, що укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням підходу до розуміння положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, - спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону № 922-VIII. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
Щодо доводів відповідача про те, що підписання оспорюваних додаткових угод здійснювалось відповідно до Особливостей, затверджених постановою КМУ від 12.10.2022 № 1178, котрі не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 37 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі", установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 38 цього розділу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості), які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
За змістом п. 19 Постанови КМ України №1178 від 12.10.2022 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», - істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;
3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв'язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку “на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону;
9) зменшення обсягів закупівлі та/або ціни згідно з договорами про закупівлю робіт з будівництва об'єктів нерухомого майна відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 382 "Про реалізацію експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 46, ст. 2466), якщо розроблення проектної документації покладено на підрядника, після проведення експертизи та затвердження проектної документації в установленому законодавством порядку.
У разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених цим пунктом, замовник обов'язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю відповідно до вимог Закону з урахуванням цих особливостей.
Щодо доводів відповідача про те, що підписання оспорюваних додаткових угод здійснювалось відповідно до Особливостей, затверджених постановою КМУ від 12.10.2022 № 1178, котрі не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару, - суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 156, 157 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25), згідно з якими:
"156. Варто наголосити на тому, що, з'ясовуючи законодавчу еволюцію п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підп. 2 п. 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.
157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178, на відміну від норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю."
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 не передбачає внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі", а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 922/2595/23, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23).
Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23 вказав на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.
Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринкового ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Разом з тим, судом враховується, що у документах, які видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18).
Одночасно постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (правова позиція викладена Верховним Судому складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).
Суд констатує, що обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Договору шляхом укладення Додаткової угоди № 1, ТОВ «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» надано довідку Рівненської торгово-промислової палати від 31.07.2023 № 56.03/402, у якій відображена інформація щодо коливання ціни у сторону збільшення за липень 2023 року в порівнянні з червнем 2023 року.
Однак, за умовами п. 5.6.2 Договору № EE/158/01/23, істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися за погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладання договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару.
Правова позиція в частині ринкових коливань ціни у період з дати укладання Договору до дати укладання додаткових угод до Договору відображена у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 907/788/18.
Проте, у наданій довідці Рівненської торгово-промислової палати від 31.07.2023 не відображено інформації щодо ринкових коливань ціни з моменту укладання договору про закупівлю, до дати укладання Додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 або ж до дати застосування нової (зміненої) ціни - з 01.07.2023, як це передбачено п. 5.6.2 Договору.
Крім того, згідно з даними з офіційного сайту АТ «Оператор ринку», 30.12.2022 (у день укладення Договору) середньозважена ціна на електроенергію РДН в ОС України становила 3 435,88 грн/МВт.год., тоді як середньозважена ціна на РДН станом на 01.07.2023 (дата, з якої підвищено ціну на електроенергію на підставі додаткової угоди № 1) становила 2 932,23 грн/МВт.год, тобто ціна знизилась на 17,17 %.
В подальшому, обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Договору шляхом укладенням Додаткової угоди № 2, ТОВ «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» надано довідку Рівненської торгово-промислової палати від 29.11.2023 № 56.03/633, у якій відображена інформація щодо коливання ціни у сторону збільшення за листопад 2023 року в порівнянні з липнем 2023 року.
Проте, за інформацією з сайту АТ «Оператор ринку», середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії на РДН за серпень 2023 року становила 4 162,23 грн/ МВт.год, а середньозважена акцептованої електроенергії на внутрішньодобовому ринку - 4 682,10 грн/МВт.год.
Середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії на РДН за грудень 2023 року становила 4 101,86 грн/МВт*год, а середньозважена ціна акцептованої електроенергії на внутрішньодобовому ринку - 4 248,17 грн/МВт*год.
Отже, аналізуючи рівень цін на ринку електричної енергії, з серпня 2023 року (на момент підписання попередньої додаткової угоди № 1) до грудня 2023 року (на момент підписання додаткової угоди № 2), мало місце коливання рівня цін в бік зниження.
Одночасно постачальнику потрібно не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (правова позиція викладена Верховним Судому складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19).
При цьому судом враховується, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року у справі № 927/550/20).
Так, підприємство, яке мало беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному між сторонами договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо збільшення ціни товару підписало оспорені додаткові угоди, внаслідок чого ціна за одиницю товару збільшилась, а обсяг поставки, що передбачався за договором, фактично, зменшився.
З аналізу спірних додаткових угод слідує, що динаміка зміни ціни за договором у відсотковому значенні становить 17,3 %. Тобто у результаті укладення додаткових угод відбулося безпідставне та непропорційне підвищення вартості електричної енергії: за додатковою угодою № 1 на 12 % відносно ціни, що визначеної за умовами Договору; додатковою угодою № 2 - на 17,3 %.
При цьому судом звертається увага на те, що відповідач не міг не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність відповідача, на момент підписання основного договору відповідач знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідачем не спростовано неправомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання. При цьому суд враховує, що аналізуючи вищевказану практику Верховного Суду, котра є релевантною до спірних правовідносин у справі № 918/147/26, вбачається, що відповідач ініціював укладення додаткових угод без документально обґрунтованих підстав. В матеріалах справи відсутні довідки/інформації (або інші документальні форми), видані Торгово-промисловою палатою України, або Регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики, які підтверджували б зростання ціни по кожному місяцю у порівнянні з моменту укладення договору 30.12.2022 до моменту підписання оспорюваної додаткової угоди № 1 від 14.08.2023.
Додатковою угодою № 1 ціну було збільшено на 12 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в Договорі за результатами процедури закупівлі.
Відтак суд дійшов висновку, що укладення Додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 із підвищенням ціни за одиницю електричної енергії без документально підтверджених на те підстав на 12 % від початкової ціни, визначеної в Договорі за результатами процедури закупівлі, суперечить приписам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки перевищує гранично допустиме порогове значення у 10 %, встановлене законодавцем для сукупного збільшення ціни за одиницю товару. Суд підкреслює, що відповідач ініціював укладення додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 без документально обґрунтованих підстав.
Таке підвищення ціни не узгоджується з принципами здійснення публічних закупівель, визначеними Законом № 922-VIII, спотворює результати торгів, нівелює досягнуту за їх результатами економію бюджетних коштів та свідчить про неправомірну зміну істотних умов договору про закупівлю після його підписання, що є підставою для визнання відповідної додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 недійсною відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Інша додаткова угода № 2 від 11.12.2023 також підлягає визнанню недійсною відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки внаслідок її укладення відбулося збільшення ціни на товар на 17, 3 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в Договорі за результатами процедури закупівлі, що суперечить приписам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
За приписами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 11 ЦК України та 174 ГК України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 1 ст. 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ч. 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Питання дотримання законодавства про закупівлі (у тому числі при виконанні Договору про постачання електричної енергії споживачу від 30.12.2022 № ЕЕ/158/01/23) досліджувалось в ході проведення Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Олександрійської сільської ради за період з 01.01.2022 по 30.06.2025.
Результати ревізії відображено в акті № 13-17-08-06/128 від 30.09.2025.
Так, в ході ревізії Управлінням виявлено, що підписання додаткових угод № № 1,2 до Договору від 30.12.2022 № ЕЕ/158/01/23 відбулось з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (в редакції, чинній на момент укладення договору та підписання додаткових угод), та положень п.п. 5.6, 5.6.2, 5.6.7, 5.9 Договору.
За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.
В абзаці 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Як вбачається із Додаткової угоди № 1 від 14.08.2023, вказана додаткова угода поширює свою дію на правовідносини між сторонами із 01.07.2023. Відтак суд констатує, що дана додаткова угода (окрім вищевказаних підстав невідповідності її ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі") - порушує також ст. 632 ЦК України, згідно з якою зміна ціни в договорі після виконання не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, у зв'язку із чим не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором від 30.12.2022 мали регулюватись за ціною, визначено п. 5.2 Договору, п. 1 додатку № 2 «Комерційна пропозиція», а саме - ціна за 1 кВт*год електричної енергії 6,90 грн/кВт*год з урахуванням ПДВ.
Як стверджується матеріалами справи, позивачем у зазначеному періоді було спожито 100 012 кВт*год електричної енергії на загальну суму 755 246,44грн з ПДВ.
Здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за ціною, визначеною Договором, сільська рада мала би сплатити ТОВ «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» коштів на суму 690 082,80 грн (100 012*6,9 грн).
Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 65 163,64 грн.
Відповідно 65 163,64 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.
Аналогічний підхід щодо правозастосування статей 216, 1212 Цивільного кодексу України викладений у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 918/323/23, від 05.03.2024 у справі №927/68/23, від 26.03.2024 у справі №927/373/22, від 03.07.2024 у справі №910/13579/23, від 12.03.2025 у справі №924/524/24.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд на підставі доказів, наданих прокуратурою, встановив перебування сторін у договірних відносинах та встановив порушення відповідачем-1 прав позивача-1.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що оспорювані додаткові угоди № 1 та 2 до Договору від 30.12.2022 на постачання електричної енергії споживачу укладено з порушенням законодавства, а відтак суд вважає обґрунтованими та правомірними позовні вимоги про визнання недійсними таких додаткових угод.
Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата позивачем-1 коштів в розмірі 65 163,64 грн., а відтак вимоги про стягнення з відповідача зазначених коштів також визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в порядку ст. ст.216, 1212 ЦК України.
Щодо доводів позивача-2 про неприпустимість збігу в одній особі позивача і відповідача і що належними відповідачами є сторони, які укладали оспорювані додаткові угоди суд зазначає наступне.
Олександрійська сільська рада, як орган місцевого самоврядування, була належним чином уповноважена самостійно звертатися до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод. Згідно зі ст. 42, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи ради та сама рада діють від імені територіальної громади, здійснюючи захист її прав і законних інтересів. Таким чином, оспорювані угоди, що порушують інтереси громади, могли бути оскаржені як безпосередньо сільською радою, так і органом, який діє в її інтересах, тобто прокуратурою в особі Ради, що виключає твердження позивача-2 про нібито «неприпустимість збігу осіб» чи відсутність повноважень у сторін звертатися до суду.
Щодо представництва прокурором інтересів держави у суді суд зазначає наступне.
Суд виснує про наявність підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду в інтересах держави в особі позивача-1 Олександрійської сільської ради та позивача-2 Західний офіс Держаудитслужби з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Разом з тим, поняття інтереси держави, відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.
При цьому, в основі інтересів держави, згідно даного рішення, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. В п. 3 зазначеного рішення суд в загальному, не пов'язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).
Предметом даного судового спору є визнання недійсними додаткових угод, укладених до Договору на постачання електричної енергії споживачу, укладеного між позивачем-1 Олександрійською сільською радою та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергогазпостач».
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст. 3 даного Закону.
У даному випадку, укладення додаткових угод до Договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі № 912/989/18).
Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності.
Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.
Окрім того, укладенням додаткових угод до договору про постачання електричної енергії порушені матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод сільською радою фактично отримано менший обсяг електричної енергії у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною.
Недотримання в даному випадку законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих негативних економічних і соціальних наслідків.
Укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об'єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель.
Таке звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів державного підприємства або установи.
Окрім того, внаслідок необґрунтованого збільшення ціни за одиницю товару (електричну енергію) та безпідставного укладення оспорюваних додаткових угод до Договору, сільською радою надмірно сплачено на користь Постачальника бюджетних коштів на суму 65 163,64 грн, що становить 10 % від загальної вартості поставленої електричної енергії за Договором. Так, наприклад, вказана сума дорівнює вартості поставленої електричної енергії за лютий-березень 2023 року.
Таким чином, Олександрійська територіальна громада зазнала фінансових втрат, хоча зазначена сума коштів могла бути використана сільською радою для забезпечення інших нагальних потреб, зокрема, для закупівлі інших товарів, робіт чи послуг та фінансування місцевих програм.
Зокрема, кошти могли б бути використані для поліпшення дорожньо- транспортної інфраструктури, шляхом фінансування ремонту доріг, модернізації вулично-дорожнього освітлення, облаштування тротуарів, велодоріжок та безпечних пішохідних переходів, а також для розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою територій шляхом модернізації інженерних мереж, озеленення та облаштування громадських просторів.
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 наведено висновки про те, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він наділений відповідними повноваження для їх захисту інтересів держави, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Зазначена позиція міститься у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 «б».
Аналогічні правові позиції Верховного Суду щодо наявності підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави викладені у постановах від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 25.09.2018 у справі № 804/2244/18, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.03.2019 у справі № 469/580/16-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Водночас згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Частиною 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Статтею 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст.145 Конституції України.
Разом з тим, частиною 2 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Водночас, реалізація результатів заходів державного фінансового контролю спрямована на усунення виявлених порушень та здійснюється відповідно до чинного законодавства залежно від виду заходу державного фінансового контролю, що проводився.
При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ст. 10 зазначеного Закону, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю та здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п.п. 1, 3 п. З указаного Положення).
Відповідно до Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби № 23 від 02.06.2016, основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей. Офіс здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через управління.
Про те, що органи Державної аудиторської служби України є належними позивачами в правовідносинах у сфері публічних закупівель неодноразово засвідчив Верховний Суд, переглядаючи рішення судів по аналогічній категорії справ (постанови Суду у справах № 911/1497/18, № 912/2887/18
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Олександрійської сільської ради за період з 01.01.2022 по 30.06.2025 (акт № 13-17-08-06/128 від 30.09.2025), в ході якої встановлення порушення при укладенні оскаржуваних додаткових угод.
За вказаних обставин, сама Олександрійська сільська рада та Західний офіс Держаудитслужби є органами, уповноваженими здійснювати захист порушених інтересів держави у вказаних спірних правовідносинах.
Судом встановлено, що Рівненською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на адресу Олександрійської сільської ради скеровано листи № 50-56-9489вих-25 від 20.11.2025, та № 50-56-182вих-26 від 08.01.2026 якими повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод № 1 та № 2 до Договору постачання електричної енергії № ЕЕ/158/01/23 від 30.12.2022.
З відповідей Олександрійської сільської ради від 03.12.2025 № 1236 та від 15.01.2026 № 38 встановлено, що сільська рада з відповідним позовом до суду не зверталась.
При цьому, з метою відшкодування постачальником завищеної вартості реалізованої електричної енергії, сільською радою надіслано лист на адресу ТОВ «Енергогазпостач» від 09.10.2025 щодо повернення зайвої оплати коштів. У відповідь Товариство повідомило, що не вбачає правових підстав для повернення коштів в сумі 65 163,64 грн.
Також Олександрійська сільська рада повідомила Рівненській окружній прокуратурі, що не заперечує щодо представництва в суді законних інтересів держави в особі Олександрійської сільської ради та пред'явлення позову до суду.
Також 20.11.2025 скеровано на адресу Західного офісу Держаудитслужби лист№50-56-9490вих, якими повідомлено про зазначені порушення.
З відповіді Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області (лист № 131708-17/2206-2025 від 27.11.2025) вбачається, що Управлінням також не вживалось та планується вжиття відповідних заходів для усунення виявлених порушень.
Отже, відповідно до ст. 53 ГПК України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», дані обставини стали підставою для захисту інтересів держави в особі Олександрійської сільської ради та Західного офісу Держаудитслужби шляхом звернення до суду з даним позовом.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судом визнано позов обґрунтованим в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 7 987 грн 20 коп., сплачені Рівненською обласною прокуратурою із застосування коефіцієнта 0,8 (згідно з платіжною інструкцією № 181 від 05.02.2026) покладаються на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» .
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача-1 Олександрійська сільська рада позивача-2 Західний офіс Держаудитслужби до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазпостач» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 65 163,64 грн- задовольнити.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 14.08.2023 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № ЕЕ/158/01/23 від 30.12.2022, укладеного між Олександрійською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ».
3. Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 11.12.2023 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № ЕЕ/158/01/23 від 30.12.2022, укладеного між Олександрійською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» (вул. Кавказька, буд. 3, офіс 305, м. Рівне, 33013; код ЄДРПОУ 42828295) на користь Олександрійської сільської ради (вул. Свято-Преображенська, 66, с. Олександрія, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35320; код ЄДРПОУ 04387119) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 65 163 (шістдесят п'ять тисяч сто шістдесят три) грн 64 коп.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОГАЗПОСТАЧ» (вул. Кавказька, буд. 3, офіс 305, м. Рівне, 33013; код ЄДРПОУ 42828295) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800, адреса: вулиця 16-го Липня, 52, м. Рівне, Рівненська область, 33000) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 7 987 (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн 20 коп.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складене та підписане суддею "02" квітня 2026 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя І.О. Пашкевич