65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
"01" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1171/26
Господарський суд Одеської області у складі судді - Петрова В.С., розглянувши заяву Одеської міської ради (вх. 2-606/26 від 30.03.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1171/26 за позовом Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Козаченко Олени Валентинівни про стягнення заборгованості у загальному розмірі 30718,85 грн., -
Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Козаченко Олени Валентинівни про стягнення заборгованості у загальному розмірі 30718,85 грн., з яких: 24648,71 грн. - інфляційні втрати; 6070,14 грн. - 3% річних. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 13.10.2016 р.
Також 30.03.2026 р. Одеською міською радою подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просить суд вжити наступні заходи забезпечення позову:
-накласти арешт на грошові кошти, що належать фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 30718,85 грн.;
- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні у межах розміру позовних вимог 30718,85 грн. лише в межах різниці між сумою ціни позову та розміром арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову заявник вказує, що 13.10.2016 між Одеською міською радою та фізичною особою-підприємцем Козаченко Оленою Валентинівною було укладено договір оренди землі, площею 0,0443 га, кадастровий номер 5110137600:05:030:0003, площею 0,0443 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, просп. Добровольського, 139-А, терміном 10 років до початку реалізації планувальних рішень району, для експлуатації будівлі павільйону бару з літнім майданчиком.
Проте, як зазначає заявник, ФОП Козаченко О.В. не виконала належним чином обов'язок за договором щодо своєчасної сплати орендної плати у період з 01.01.2021 по 31.12.2022, що прямо суперечить наведеним у позові положенням законодавства, договору та зумовило звернення Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
Так, заявник посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23, в якій касаційний суд зазначив, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Також позивач наголошує, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права
Водночас заявник додає, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного права. У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами обов'язковому дослідженню підлягає питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (у даному випадку - територіальної громади міста Одеси) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, за ствердженням заявника, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод.
Наразі заявник вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 дійшла висновку про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Крім того, заявник додає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Так, заявник зазначає, що обрані Одеською міською радою заходи забезпечення позову відповідають його предмету, їх вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням. Необхідність у забезпеченні вказаної позовної заяви зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору невжиття таких заходів також може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог Одеської міської ради, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.
Більш того, як вказує заявник, такі заходи забезпечення позову, як арешт на кошти та на майно ФОП Козаченко О. В. у межах заявленої позовної вимоги є співмірними, адже це не матиме наслідком подвійного стягнення забезпечення позовних вимог за рахунок коштів, і за рахунок майна), та не суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Заявник стверджує, що у випадку недостатності коштів на банківському рахунку відповідача Одеська міська рада матиме реальну гарантію того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане ти позивач отримає задоволення своїх вимог. При цьому обраний вид забезпечення позову (арешт коштів та майна відповідача в межах заявленої суми позовних вимог) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ФОП Козаченко О.В., оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідний для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Водночас, як зауважує заявника, можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими коштами, є беззаперечною, що в майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Одеської міської ради.
Розглянувши заяву Одеської міської ради про забезпечення позову та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Господарський суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Так, господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є майнова вимога про стягнення з фізичної особи-підприємця Козаченко Олени Валентинівни на користь Одеської міської ради заборгованості у загальному розмірі 30718,85 грн.
При цьому позивач вказує, що необхідність у забезпеченні вказаної позовної заяви зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору невжиття таких заходів також може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог Одеської міської ради, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів. При цьому заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та на майно ФОП Козаченко О.В. у межах заявленої позовної вимоги є співмірними, адже це не матиме наслідком подвійного стягнення забезпечення позовних вимог за рахунок коштів, і за рахунок майна, та не суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Також заявник зазначає, що у випадку недостатності коштів на банківському рахунку відповідача Одеська міська рада матиме реальну гарантію того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане ти позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, заявник наголошує, що можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими коштами, є беззаперечною, що в майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Одеської міської ради.
Господарський суд вважає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення заборгованості у загальному розмірі 30718,85 грн. у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ФОП Козаченко О. В. необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Наразі суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову, заявлені позивачем, цілком відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Так, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
При цьому господарський суд зауважує, що ФОП Козаченко О.В. наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду позивач, як і не доведено того, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності відповідача.
Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Таким чином, господарський суд вважає, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, є законними та співмірними із заявленими позовними вимогами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що належать та знаходяться у нього, у межах ціни позову - 30718,85 грн.
Разом з цим, позивач також просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на нерухоме майно, яке належить ФОП Козаченко Олені Валентинівні, у межах розміру позовних вимог 30718,85 грн. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, у спірному випадку саме на заявника покладений обов'язок належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Разом з цим, позивачем до заяви про забезпечення позову не надано жодних доказів, які підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування такого виду забезпечення позову, як арешт об'єкта нерухомого майна.
Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач фактично послався на те, що вжиття таких заходів забезпечення позову забезпечить можливість виконання рішення суду, проте вказане, в розумінні приписів чинного законодавства, не є підставою для вжиття таких заходів забезпечення позову.
Саме по собі твердження позивача про те, що відповідач несвоєчасно виконав зобов'язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку, не є обґрунтованим припущенням про те, що у разі невжиття таких заходів забезпечення позову (у разі задоволення позовних вимог) рішення суду не можливо буде виконати.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 30718,85 грн., проте в заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на грошові кошти, а також на все нерухоме майно.
Заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно відповідача не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи заявника зводяться до підстав виникнення спору (безоплатне користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди землі), що підлягає встановленню судом під час розгляду справи по суті, а отже не може оцінюватися судом як достатні доводи для того, щоб дійти обґрунтованого припущення, що відповідач, який продовжує здійснювати свою господарську діяльність буде ухилятися (або наразі має намір ухилятись) від виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог.
Наразі суд зазначає, що саме лише посилання на можливість розпорядження майном не свідчить про неможливість виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позовних вимог, так як матеріали справи не містять доказів, які би надали змогу встановити наявність чи відсутність у відповідача необхідним для виконання судового рішення коштів та/або іншого майна та, відповідно, встановити що відповідач не має достатньо коштів для виконання своїх зобов'язань, тобто надані позивачем докази не свідчать про те, що відповідач, у випадку задоволенні цього позову, не буде мати можливості виконати рішення суду, при цьому враховуючи факт накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову.
Так само, заява не містить посилань на будь-які інші обставини, що з більшою вірогідністю свідчили би про те, що в майбутньому відповідач має намір ухилятись від виконання рішення суду (у разі задоволення позову), а подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Отже, заявлені позивачем заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача не стосуються виконання судового рішення у межах заявлених позивачем в позовній заяві вимог про стягнення 30718,85 грн., що свідчить про неспівмірність таких заходів забезпечення позову позовним вимогам.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 р. по справі № 916/270/25.
Зважаючи на викладені обставини, суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні у межах розміру позовних вимог 30718,85 грн. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності з метою його подальшої реалізації для погашення заборгованості.
Таким чином, заява позивача про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню шляхом накладання арешту на грошові кошти, що належать фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 30718,85 грн., а в решті заяви необхідно відмовити.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Одеської міської ради (вх. 2-606/26 від 30.03.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1171/26 задовольнити частково.
2. Накласти арешт на грошові кошти, що належать фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю Козаченко Олені Валентинівні, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 30718,85 грн;
3. Стягувачем за цією ухвалою є Одеська міська рада (65026, м. Одеса, площа Думська (Біржова), буд. 1; код ЄДРПОУ: 26597691).
4. Боржником за цією ухвалою є фізична особа-підприємець Козаченко Олена Валентинівна ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвала набирає чинності 01 квітня 2026 року.
Ухвалу дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України “Про виконавче провадження».
Ухвалу може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Петров Володимир Степанович