30 березня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/342/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача (заявника) - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" про зміну порядку виконання судового рішення (вх. № 3165/26 від 10.03.2026 р.) в порядку ст. 331 ГПК України у справі № 915/342/25 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" до Миколаївської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 8496,29 грн., -
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість по внескам на утримання будинку та прибудинкової території за адресою м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 74, в розмірі 8496,29 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2025 р. вказану позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/342/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.04.2025 р. о 12:00.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2025 у справі № 915/342/25 позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" задоволено, стягнуто з Миколаївської міської ради заборгованість зі сплати обов'язкових внесків на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 74, в розмірі 8496,29 грн., що утворилась в період з 01.02.2022 року по 31.01.2025 року, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.
Вказане судове рішення не оскаржувалось учасниками справи та набрало законної сили 10.10.2025 року.
13.10.2025 року на виконання вказаного судового рішення від 14.07.2025 господарським судом видано відповідні накази щодо стягнення з Миколаївської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" заборгованості зі сплати обов'язкових внесків на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 74, в розмірі 8496,29 грн., що утворилась в період з 01.02.2022 року по 31.01.2025 року, судових витрат по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.
10.03.2026 від представника позивача - Недибалюк О.Г. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №3165/26), в якій заявник просить суд змінити порядок виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2025 року у справі № 915/342/25, визначивши наступний порядок виконання судового рішення: "Стягнути з Миколаївської міської ради через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 04056612) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" заборгованість зі сплати обов'язкових внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 8496,29 грн., що утворилась в період з 01.02.2022 по 31.01.2025 року, та судові витрати на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн."
В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що з метою примусового виконання судового рішення заявником подано відповідні заяви до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області. Однак листами Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області від 23.01.2026 № 04-06/2-10/684 заявнику повідомлено про неможливість виконання наказу суду. Як вказує заявник, у вказаних листах зазначено, що Миколаївська міська рада не обслуговується в органах Казначейства та не має відкритих рахунків, у зв'язку з чим списання коштів з неї є неможливим. Також заявник вказує, що Казначейство повідомило, що рахунки відкриті у Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який відповідно до статей 10, 51, 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є виконавчим органом міської ради та здійснює фінансування видатків з місцевого бюджету.
Відтак, на переконання заявника, виконання судового рішення шляхом стягнення безпосередньо з Миколаївської міської ради, є об'єктивно неможливим, що підтверджується офіційною відповіддю органу Казначейства.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2026 у справі № 915/342/25 заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" про зміну порядку виконання судового рішення (вх. № 3165/26 від 10.03.2026 р.) прийнято до провадження, та розгляд заяви призначено в засіданні суду на 30 березня 2026 року о 09:00.
12.03.2026 від представника позивача - Недибалюк О.Г. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №3322/26), в якій заявник просить суд здійснити розгляд справи без участі позивача та його представника, наразі повідомляє про відсутність додаткових заяв та клопотань, а також підтримує заяву про зміну порядку виконання в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Представники сторін у судове засідання 30.03.2026 не з'явились, про розгляд заяви учасники справи повідомлялись судом належним чином.
З огляду на те, що ухвалою суду від 11.03.2026 явка учасників справи у судове засідання 30.03.2026 не визнавалась обов'язковою, відповідно неявка учасників справи не перешкоджає розгляду поданої заяви.
Розглянувши заяву позивача про зміну порядку виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги ст. 3, 8, ч.ч.1,2 ст. 55, ч.ч.1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Також у вищевказаному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Наразі суд зазначає, що в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
З огляду на викладене, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1, 1-1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
В ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За приписами частини 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного судового рішення від 14.07.2025 господарським судом видано відповідні накази щодо стягнення з Миколаївської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" заборгованості зі сплати обов'язкових внесків на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 74, в розмірі 8496,29 грн., що утворилась в період з 01.02.2022 року по 31.01.2025 року, судових витрат по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.
Відповідно до листів Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області від 23.01.2026 №№ 04-06/2-10/684, 04-06/2-10/685 вказане управління за результатом розгляду заяви ОСББ "Космонавтів 74" від 21.01.2026 за № б/н про стягнення коштів з Миколаївської міської ради повідомив, що боржник - Миколаївська міська рада (код ЄДРПОУ 26565573) не обслуговується та не має відкритих рахунків у органах Казначейства Миколаївської області. У вказаному листі також зазначено, що в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області відкриті рахунки Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 04056612). Враховуючи викладене, Головним управлінням повідомлено про необхідність звернення до суду для зміни способу виконання рішення. Відтак, Головним управлінням на підставі п.п. 3 п. 9 Порядку №845 залишено заяву ОСББ "Космонавтів 74" від 21.01.2026 №б/н без задоволення та повернуто оригінал наказу Господарського суду Миколаївської області від 13.10.2025 по справі №915/342/25 із доданими документами без виконання.
Так, заявник в обґрунтування підстав звернення до суду з вказаною заявою зазначає, що Миколаївська міська рада не обслуговується в органах Казначейства та не має відкритих рахунків, у зв'язку з чим списання коштів з неї є неможливим, а тому виконання судового рішення у спосіб, визначений у наказі суду, є об'єктивно неможливим.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Як вбачається з вищезазначеної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про зміну способу та порядку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. При цьому при зміні способу та порядку виконання рішення суду суд не може змінювати зміст та суть самого рішення.
Отже, законодавець передбачив право суду за заявою відповідної особи змінити порядок виконання судового рішення у разі неможливості його виконання у тому вигляді, який постановлений судовим рішенням.
Метою такої зміни порядку виконання судового рішення є задоволення вимог стягувача за рішенням, яке набрало законної сили.
У той же час, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону належать до примусового виконання, у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про зміну способу і порядку виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №713/1062/17, від 27.06.2018 у справі №713/1062/17.
Таким чином, підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Особа, яка подала заяву про зміну способу і порядку виконання рішення повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у справі. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Отже, суд може змінити порядок виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин та тільки у випадку відкриття виконавчого провадження.
Схожі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10.06.2019 у справі №350/426/16-ц.
В силу приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, в основу судового акту про зміну способу та порядку виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Разом з тим суд зазначає, що з огляду на повернення Головним управлінням Державної казначейської служби України у Миколаївській області заяв ОСББ "Космонавтів 74" про стягнення коштів з Миколаївської міської ради, існують обставини, що ускладнюють виконання рішення суду від 14.07.2025, яке набрало законної чинності.
Наразі слід зазначити, що під способом виконання рішення господарського суду розуміється захід примусового виконання рішення суду, що може бути встановлений і змінений лише судом, виходячи з вимог, заявлених під час судового розгляду, та обставин справи, спрямований на повне та правильне виконання судового рішення для відновлення та захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу стягувача; а під порядком виконання процедуру виконання встановленого судом способу захисту порушеного або оспорюваного права (законного інтересу), що передбачає строки, черговість, місце, послідовність та інші складові дій боржника та/або третіх осіб щодо виконання рішення суду, а також форму закріплення пов'язаних із такою процедурою прав та обов'язків учасників виконавчого провадження і наслідків їх здійснення.
Як роз'яснено в п. 7.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (із змін. та доповн.), під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками. За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.
Так, у поданій заяві позивач вказує про необхідність зміни порядку виконання рішення суду, обґрунтовуючи її відсутністю у Миколаївської міської ради відкритих рахунків в органах Казначейства Миколаївської області.
На думку суду, доводи заявника про наявність підстав щодо зміни саме порядку виконання судового рішення є обґрунтованими, адже зазначена у рішенні суду форма (грошова) не змінюється.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Відповідно до пп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI рішення суду про стягнення (арешт) коштів держаного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок № 845).
Відповідно до п. 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:
- безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;
- боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;
- виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження»;
- стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.
Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до п. 4 Порядку № 845 органи Казначейства:
1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;
2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;
3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.
Згідно з п.п. 3 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
В силу п. 10 Порядку № 845 стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений пунктом 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.
Відповідно до п. 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.
Пунктом 27 Порядку № 845 закріплено, що для здійснення безспірного списання коштів орган Казначейства відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання боржника. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань зазначеного боржника. Одночасно боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов'язані привести у відповідність із такими бюджетними зобов'язаннями інші взяті ним бюджетні зобов'язання.
Положеннями п. 28 Порядку № 845 встановлено, що орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку. Визначені коди класифікації видатків бюджету та/або рахунки, за якими проводиться безспірне списання коштів, можуть бути змінені органом Казначейства за обґрунтованою заявою боржника.
Згідно з підп. 3 п. 9 та абз. 2 п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, органи казначейства змушені повертати виконавчі документи у разі, якщо боржником зазначено не розпорядника бюджетних коштів.
Статтями 1, 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
У відповідності до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
У відповідності до ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, згідно з пп. 27 п. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.
Статтею 2 Бюджетного Кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до підп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.
Суд зазначає, що складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).
Пунктом 1.1 Положення про Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, який затверджено рішенням Миколаївської міської ради від 23.06.2006 р. №2/3, (далі - Положення), визначено, що Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (далі - виконком) є виконавчим органом Миколаївської міської ради (далі - рада), який утворюється радою на строк її повноважень для здійснення в межах, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та цим Положенням, виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в місті Миколаєві з метою реалізації волі та в інтересах міської територіальної громади. Після закінчення повноважень ради та міського голови її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Згідно з п. 1.9. Положення Виконком є підзвітним і підконтрольним раді, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Таким чином, фінансові ресурси Миколаївської міської територіальної громади закріплено за виконавчими органами Миколаївської міської ради, які є розпорядниками коштів місцевого бюджету та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.
Пунктом 1.11. Положення визначено, що Виконком є юридичною особою, має печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки, розрахункові та інші рахунки в установах банків; у своїй роботі керується діючим законодавством України, актами органів державної влади, рішеннями міської ради та цим Положенням.
Відповідно до п.п. 4 п.п. а) п. 3.2. власними (самоврядними) повноваженнями в галузі бюджету, фінансів і цін є, зокрема, здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
Відтак, з урахуванням того, що Миколаївська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Миколаєва та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає, що з метою реального виконання рішення суду у даній справі, стягнення присуджених коштів слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Миколаєва - Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.
Відтак, з урахуванням того, що Миколаївська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Миколаєва та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає, що з метою реального виконання рішення суду у даній справі стягнення заборгованості, витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Миколаєва - Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 916/1952/17.
З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgme№ts and Decisions 1997-II). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі Comingersoll S. A. проти Португалії, заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Окрім того, вирішуючи справу Шмалько проти України Європейський суд з прав людини в п. 43 свого рішення від 20.07.2004 дійшов наступного висновку: Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року).
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2025 у справі № 915/342/25 боржником добровільно не виконано, а розпорядження Миколаївською міською радою коштами місцевого бюджету відбувається через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, діяльність якого спрямована на забезпечення виконання завдань, покладених на міську раду як на орган місцевого самоврядування, та даний комітет обслуговується органом казначейства, а також враховуючи, що Миколаївська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету Миколаївської міської територіальної громади та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає за необхідне змінити порядок виконання рішення шляхом стягнення з Миколаївської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" стягнення заборгованості, витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчий комітет Миколаївської міської ради.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
При цьому з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог заявника про зміну порядку виконання рішення Господарського суду Миколаївської області у даній справі № 915/342/25, у зв'язку з чим вказана заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 331, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" про зміну порядку виконання судового рішення (вх. № 1562/26 від 03.02.2026 р.) у справі № 915/342/25 задовольнити.
2. Змінити порядок виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2025 р. у справі № 915/342/25, визначивши його наступним чином:
- стягнути з Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; код ЄДРПОУ 26565573) через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; код ЄДРПОУ 04056612) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" (54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, е-mail: g.byvshev@gmail.com, код ЄДРПОУ 42836133) заборгованість зі сплати обов'язкових внесків на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 74, в розмірі 8496/вісім тисяч чотириста дев'яносто шість/грн. 29 коп., що утворилась в період з 01.02.2022 року по 31.01.2025 року.
- стягнути з Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; код ЄДРПОУ 26565573) через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; код ЄДРПОУ 04056612) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космонавтів 74" (54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, е-mail: g.byvshev@gmail.com, код ЄДРПОУ 42836133) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028/три тисячі двадцять вісім/грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 1500/одна тисяча п'ятсот/грн. 00 коп.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня підписання повного тексту ухвали.
Ухвалу підписано 01.04.2026 року.
Суддя Л.М. Ільєва