номер провадження справи 5/219/25
23.03.2026 Справа № 908/3806/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» (вул. Дегтярівська, буд. 13/24, м. Київ, 04119; код ЄДРПОУ 44830311)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» (вул. Північне шосе, буд. 69-А, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 30105738)
про стягнення 13 750 939,80 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: Павловська Д.С. (в режимі відеоконференції) - довіреність №4-Д від 0.01.2026;
Від відповідача: Капуста А.В. (в залі суду) - ордер АР №1274880 від 29.01.2026;
19.12.2025 через підсистему “Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» до Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» про стягнення 13 750 939,80 грн.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 справу №908/3806/25 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 22.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/3806/25 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/219/25 та підготовче засідання призначено на 21.01.2026 об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов'язковою.
Ухвалою суду від 20.01.2026 у задоволенні заяви Державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» від 19.01.2026 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
19.01.2025 через підсистему “Електронний суд» ЄСІКС до суду від позивача надійшла заява про заміну сторони її правонаступником.
21.01.2025 через підсистему “Електронний суд» ЄСІКС до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що ТОВ “МІК».
Ухвалою суду від 21.01.2026 підготовче засідання відкладено на 04.02.2026 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою від 27.01.2026 заяву Державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» від 23.01.2026 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та вирішено судове засідання по справі №908/3806/25 призначене на 04.02.2026 о 12 год. 30 хв. проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми “Електронний суд» ЄСІКС.
Представник відповідача зазначив про надання до матеріалів справи письмового відзиву від 03.02.2026 на позовну заяву.
Представник позивача заперечив проти долучення вказаного відзиву до матеріалів справи у зв'язку з порушенням відповідачем строку для його подання.
Представник відповідач просить суд визнати поважними причини пропуску строків на подачу відзиву на позовну заяву по справі №908/3806/25 та поновити пропущений строк.
Ухвалою від 04.02.2026р. суд задовольнив заяву відповідача та визнав причини пропуску для подання відзиву на позовну заяву поважними, поновив пропущений процесуальний строк та долучив до матеріалів справи письмовий відзив від 03.02.2026 на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суд задовольнив заяву позивача про заміну сторони її правонаступником від 19.01.2026 та замінив сторону у справі № 908/3806/25, а саме позивача - Державне підприємство Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» (ідентифікаційний код юридичної особи - 44830311) його правонаступником - Державним підприємством Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель» (ідентифікаційний код юридичної особи - 44725823). Також суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 23.02.2026 на 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке проводити в режимі відеоконференції.
12.02.2026 від Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель» до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодився із запереченнями відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
23.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір неустойки до 90 %.
Ухвалою суду від 23.02.2026р. закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті розпочато 23.02.2026 з повідомленням (викликом) сторін. Оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 23.03.2026 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою. Призначене судове засідання здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд».
Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 23.03.2026 здійснювалось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 23.03.2026р. судом проголошено вступну т а резолютивну частини рішення.
З позовної заяви вбачається, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 11 642 497,80 грн. та штрафу в сумі 2 108 442,00 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару згідно п. 8.2. договору про закупівлю №81/03-24-РМ від 18.03.2024. Посилаючись на ст.ст. 11, 204, 509, 530, 549, 610, 612, 626, 628, 655, 663, 712 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що на виконання укладеного з позивачем державного контракту (Договору) про закупівлю № 81/03-24-РМ від 18.03.2024, він поставив товари у повному обсязі, але за наявності об'єктивних причин прострочив строки поставки Товарів. Вважає, що покладення на Відповідача неустойки в заявленому Позивачем розмірі є значним, набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для Відповідача, і такий розмір неустойки можна розцінювати як джерело отримання невиправданих додаткових прибутків Позивачем. Також надав сертифікат, виданий Київською обласною ТПП сертифікат №3200-24-1516 від 08.08.2024, яким засвідчено форс-мажорнi обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерацiї проти України, яка стала пiдставою для введення воєнного стану, вiйськові дiї, paкeтні обстрiли, 1 ракетний удар 08.04.2024р. по територiї ТОВ "IНТЕРГЛАС" у м. Запорiжжя, внаслiдок якого було знищено будiвлю та товарно-матерiальнi цiнностi, що належали ТОВ "MIK" та зберiгались у зруйнованiй будiвлi. Також відповідач зазначив, що позивач не зазнав ніяких збитків або шкоди у зв'язку із незначним простроченням поставки по Договору, стягнення з постачальника такої надмірної неустойки краще би пішло на розвиток діяльності постачальника, а не на збагачення замовника. Просить звернути увагу на незадовільний фінансовий стан ТОВ «МІК», значну втрату майна, запровадженні графіки обмеження електропостачання, велику кількість повітряних тривог. Посилаючись на практику Верховного суду в аналогічних спорах, враховуючи наведені вище обставини щодо виконання повного обсягу поставки товару належної якості, незначний період прострочення, наслідки порушення зобов'язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, відповідач на підставі ст. 551 ЦК України просить зменшити неустойку на 90% від заявленого розміру.
У своїй відповіді на відзив позивач з доводами відповідача не погодився та вказав, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору та поставлено Товар із порушенням погоджених строків, за що п. 8.2 Договору передбачено відповідальність у вигляді накладення штрафних санкцій на Постачальника. Оскільки ТОВ «МІК» належним чином не було виконано умови Договору, то у відповідності до умов Договору він повинен сплатити пеню у розмірі 13 750 939,80 грн. Договір сторонами укладено 18.03.2024 року, а тому Відповідач був обізнаний із загальною безпековою ситуацією в країні та пов'язаними з нею ризиками здійснення господарської діяльності. Розділом 10 Договору врегульовано порядок дій сторін у разі настання форс-мажорних обставин, а саме передбачено обов'язок сторони, яка посилається на такі обставини, письмово повідомити іншу сторону у визначені троки та надати підтверджуючий документ Торгово-промислової палати. Відповідач не довів дотримання встановленої Договором процедури повідомлення про форс-мажорні обставини. Позивач не отримував у строки та у спосіб, визначені Договором, відповідних повідомлень або підтверджуючих документів. Сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати № 3200-24-1516 датований 07.08.2024 року, долучений до відзиву, оформлений після спливу граничного строку виконання зобов'язань за Договором, подовженого до 30.04.2024 року та не був направлений Позивачу у встановленому Договором порядку. повідомлення Позивача про настання форс-мажорних обставин, то на підставі п. 10.7 Договору, обставини, на які посилається Відповідач, не можуть братися до уваги. Також, посилаючись на практику Верховного Суду та умови договору вказує, що доводи відповідача про непонесення Позивачем збитків є абсурдними з огляду на те, що постачання Товару за Договором здійснювалось для забезпечення потреб для оборони України під час воєнного стану. Вказує, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії воєнного стану. Водночас, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов'язань Відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про воєнний стан, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов'язання, із визначеними в контракті умовами, із поставки Товару. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
В свою чергу відповідач у своїх запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що Позивач помилково посилається на п. 10.6, 10.7 Договору, оскільки Відповідач не просить застосовувати сертифікат ТПП №3200-24-1516 від 08.08.2024 як форс-мажорну обставину для звільнення від відповідальності, а посилається як на обставину яка має істотне значення для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України. Умовами Договору Позивач і Відповідач узгодили, що пошкодження складів може бути винятковою обставиною яка впливає на строки виконання договору, що і було підтверджено сертифікатом ТПП. Доводи Позивача про наявність збитків спростовуються відсутністю доказів таких збитків та матеріалами справи. Відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) до 1 375 093,98 грн. Відповідно до п. 2.1 Додатку 1 до Договору, загальна ціна Договору становить 35 967 540,00 грн. Позивач, не зважаючи на поставку 100% якісного товару з незначним простроченням, просить суд, стягнути з Відповідача 38.2% від ціни всього товару по Договору у якості штрафних санкцій. Для Позивача стягнення неустойки у такому розмірі є способом отримання доходів та є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Такий розмір неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Просить зменшити неустойку до 90 %.
Наявні матеріали справи дозоляють суду розглянути справу по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив:
Між Державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (ДП «ДОТ», Замовник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (ТОВ «МІК», Постачальник, Відповідач) укладено державний контракт (Договір) про закупівлю № 81/03-24-РМ від 18.03.2024 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити Замовнику Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 7, Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 13 (18440000-5 - Капелюхи та головні убори) (далі за текстом - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA-2024-02-14-012897-a), а Замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Отримувачами Товару за Договором є Об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (далі - Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Відповідно до пунктів 4.1. та 4.1.1 Договору, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток №1), але у будь-якому випадку в строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору (далі - заявка на поставку Товару). Вказані у Специфікації (Додаток №1) або заявках на поставку Товару строки поставки Товару можуть бути змінені за зверненням Замовника, але у будь-якому випадку - за погодженням Сторін.
Згідно п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) Постачальник взяв на себе зобов'язання здійснити поставку Товару у кількості 203 000 штук за ціною за одиницю з ПДВ 177,18 грн. в строк до 31.03.2024 року.
Додатковою угодою № 1 до Договору від 29.03.2024, до пункту 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) внесено зміни, та подовжено строки поставки Товару у загальній кількості 203 000 штук до 30.04.2024.
Заявка на поставку Товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, не менш ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки, визначеної у Специфікації (Додаток № 1) або в заявках на поставку Товару (пункт 4.3 Договору).
Відповідно до п. 4.3 Договору, 19.03.2024 Замовником на адресу Постачальника було направлено Заявку на поставку № R000138, де зазначено Отримувачів Товару і відповідну кількість Товару та строки, що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору).
Після укладення Сторонами Додаткової угоди № 1 до Договору, 29.03.2024 Замовником було направлено оновлену заявку на поставку № R000138 із зазначенням Отримувачів Товару і відповідної кількості Товару, яку погоджено поставити до 30.04.2024 включно, а саме:
1. Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 7, до Отримувача - військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), у кількості 80 000 штук;
2. Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 7, до Отримувача - військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), у кількості 33 000 штук.
3. Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 7, до Отримувача - військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), у кількості 60 000 штук.
4. Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 7, до Отримувача - військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 ), у кількості 27 000 штук.
5. Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 13, до Отримувача - військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 ), у кількості 3 000 штук.
Згідно з п. 6.7 Договору після здійснення перевірки Товару відповідно до пунктів 6.3, 6.4 Договору, у разі відсутності зауважень Отримувача до Товару, Постачальник та Отримувач підписують Акт приймання Товару, що підтверджує перехід права власності на Товар від Постачальника до Отримувача, та Постачальник передає підписаний Акт приймання Товару на підпис Замовнику разом з оригіналом товарно-транспортної накладної, після чого Замовник повертає належні екземпляри Акту приймання Товару Постачальнику та Отримувачу.
Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач (Постачальник) не виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, та порушив строки виконання поставки, що підтверджується Актами приймання Товару, а саме:
1. товар у кількості 80 000 штук до військової частини НОМЕР_1 поставлено 19.07.2024 року, що підтверджується Актом приймання Товару № 718;
2. товар у кількості 3 000 штук до військової частини НОМЕР_4 поставлено 29.06.2024 року, що підтверджується Актом приймання Товару № 150;
3. товар у кількості 27 000 штук до військової частини НОМЕР_4 поставлено 15.07.2024 року, що підтверджується Актом приймання Товару № 169;
4. товар у кількості 60 000 штук до військової частини НОМЕР_3 поставлено 17.07.2024 року, що підтверджується Актом приймання Товару № 369;
Відповідно до пункту 8.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього Договору, Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Згідно п 8.2 Договору, у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки Товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).
Відповідно до п. 8.4 Договору у разі застосування пені/штрафу Постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати направлення Замовником письмового повідомлення Постачальнику.
У зв'язку з неналежним виконанням Постачальником покладених на нього зобов'язань, Замовником нараховано штрафні санкції відповідно до умов пункту 8.2 Договору та 20.11.2024 року направлено претензію щодо сплати неустойки в сумі 13 750 939,80 грн. за вих. № 2165/06/1526-2024 від 20.11.2024.
Оскільки, претензію направлено 20.11.2024, то у відповідності до п. 8.4 Договору Постачальник мав строк на добровільну сплату штрафних санкцій в строк до 20.12.2024 року, однак відповіді на претензію не надав, нараховані суми не сплатив, а тому позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 13 750 939,80 грн. в судовому порядку.
Позивач надав суду розрахунок нарахованих сум відповідно до п. 8.2 Договору, а саме:
1. За Актом приймання-передачі № 718 від 19.07.2024 прийнято Товар на суму 14 174 400,00 грн. Крайньою датою поставки було визначено 30.04.2024, а тому пеня розрахована з 01.05.2024 по 18.07.2024 (включно). Термін прострочення за Актом складає 79 календарних днів.
Розрахунок пені: 14 174 400,00 Х 0,5% Х 79 днів = 5 598 888,00 грн.
Розрахунок штрафу: 14 174 400,00 Х 7 % = 992 208,00 грн.
2. За Актом приймання-передачі № 150 від 29.06.2024 прийнято Товар на суму 531 540,00 грн. Крайньою датою поставки було визначено 30.04.2024, а тому пеня розрахована з 01.05.2024 по 28.06.2024 (включно). Термін прострочення за Актом складає 59 календарних днів.
Розрахунок пені: 531 540,00 Х 0,5% Х 59 днів = 156 804,00 грн.
Розрахунок штрафу: 531 540,00 Х 7 % = 37 207,80 грн.
3. За Актом приймання-передачі № 169 від 15.07.2024 прийнято Товар на суму 4 783 860,00 грн. Крайньою датою поставки було визначено 30.04.2024, а тому пеня розрахована з 01.05.2024 по 14.07.2024 (включно). Термін прострочення за даним Актом складає 75 календарних днів.
Розрахунок пені: 4 783 860,00 Х 0,5% Х 75 днів = 1 793 947,50 грн.
Розрахунок штрафу: 4 783 860,00 Х 7 % = 334 870,20 грн.
1. За Актом приймання-передачі № 369 від 17.07.2024 прийнято Товар на суму 10 630 800,00 грн. Крайньою датою поставки було визначено 30.04.2024, а тому пеня розрахована з 01.05.2024 по 16.07.2024 (включно). Термін прострочення за даним Актом складає 77 календарних днів.
Розрахунок пені: 10 630 800,00 Х 0,5% Х 77 днів = 4 092 858,00 грн.
Розрахунок штрафу: 10 630 800,00 Х 7 % = 744 156,00 грн.
Всього Позивач просить стягнути з Відповідача: пеню - 11 642 497,80 грн., штраф - 2 108 442,00 грн., що разом становить 13 750 939,80 грн.
Відповідач не заперечив, що мав поставити товар у строк до 30.04.2024 включно, але пояснив, що не дотримався його внаслідок об'єктивних причин та просить зменшити нараховані Позивачем суми на 90%.
Відповідно ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як встановлено судом та визнано сторонами, відповідачем у визначений договором строк зобов'язання з поставки всієї кількості товарів виконано не було, частина товару була поставлена після 30.04.2024, тобто з порушенням строку, встановленого договором.
Приймаючи рішення у цій справі суд виходить з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є договір.
Правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки. Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення законодавства про поставку та купівлю-продаж.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно із ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Частиною 1 ст. 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ст.ст. 610-611 ЦК України, невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.
Приписами ст. 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, далі ГК України, (який був чинний на момент виникнення між сторонами правовідносин), кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК).
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК).
Штрафними санкціями, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України (який був чинний на момент виникнення між сторонами правовідносин), визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При порушенні виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується з свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 06.06.2022 у cправі № 908/1133/21 Верховний Суд зазначив, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України (який був чинний на момент виникнення між сторонами правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 8.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього Договору, Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Згідно з п 8.2 Договору, у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань. За порушення строку поставки Товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).
Враховуючи те, що Товар був поставлений з порушенням строку, то у відповідності до п. 8.2 Договору позивачем нарахована та заявлена до стягнення з відповідача пеня - 11.642.497,80 грн., штраф - 2.108.442,00 грн., що разом становить 13.750.939,80 грн.
Відповідач заперечень проти наданого Позивачем розрахунку пені та штрафу суду не надав, однак просить суд зменшити неустойку на 90%.
В обґрунтування клопотання відповідач посилався на те, що поставка виконана на 100% договірного об'єму поставки без порушень і претензій по якості поставленого товару, проте з простроченням термінів поставки. Вказує на те, що незначне прострочення поставки не заподіяло позивачу збитків або шкоди у заявленій до стягнення чи іншій сумі, вони не є документально підтвердженими і не виражені у майновому значені для можливості оцінки їх розміру чи вартості. Зазначає, що порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та ніяким чином не порушили його майнові інтереси. Просить суд врахувати, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені та штрафу, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивачем не доведено. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 14.09.2021 у справі № 910/7256/20, від 19.08.2021 у справі № 910/11889/20. У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 зазначено, що зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої.
Відповідач вважає, що покладення на товариство відповідача неустойки в заявленому позивачем розмірі є значним, набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для відповідача.
На думку заявника клопотання є наявними усі складові обставини, які дають суду підстави вважати виниклу ситуацію винятковою і задовольнити клопотання про зменшення неустойки, зменшивши її розмір на 90%, адже розмір заявленої до стягнення неустойки не є співмірним зі збитками від порушення зобов'язання, наявність яких позивачем навіть не доведена, і мова йде не про повне звільнення відповідача від відповідальності за Договором, а про сукупність обставин для зменшення неустойки до адекватного розміру згідно ст.551 ЦК України.
Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу Відповідач надав суду Сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати (ТПП) №3200-24-1516 від 08.08.2024, яким засвідчено форс-мажорнi обставини (обставини непереборної сили): вiйськова агресiя росiйської федерації проти Украiни, яка стала пiдставою для введення воєнного стану, вiйськові дiї, paкетні обстрiли, 1 ракетний удар 08.04,2024р. по території ТОВ "IНТЕРГЛАС", розташованого за адресою вул. Пiвнiчне шосе, 4, м.Запорiжжя, внаслiдок якого було знищено будівлю та товарно-матеріальні цінності, що належали ТОВ "MIK" та зберiгались у зруйнованій будівлі.
Щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: поставити Кепi бойове (кашкет польовий) з тканини тип4, клас 7, Кепi бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4,клас 13 (18440000-5 - Капелюхи та головнi убори) у кiлькостi 203 000 штук.
У термін: до 30.04.2024р.
За державним контрактом (договором) про закупiвлю № 81/03-24-РМ від 18.03.2024р. , укладеним з Державним підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» (код ЄДРПОУ 44830311), які унеможливили його виконання у зазначений термін.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 08 квітня 2024 року; дата закінчення: 02 липня 2024 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що 02.01.2024 року між Орендодавецем ТОВ «ІНТЕРГЛАС» та Орендарем ТОВ «МІК» укладено Договір № 020104 оренди частини нежилого приміщення за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове оплатне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 304,35 кв.м. в будівлі арматурної майстерні (інвентарний номер № 4-1-4), проліт №1, яке розташоване на території за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Північне шосе, 4. Об'єкт оренди може використовуватись Орендарем виключно для розміщення офісного приміщення та складування товарно-матеріальних цінностей Орендаря (п. 2.1). Цей Договір вступає у дію з моменту його підписання Сторонами і продовжує свою дію до 31.12.2024 року (п.4.1).
Факт ракетного обстрілу 08.04.2024р. військами рф та промислових приміщень у м. Запоріжжі по вул. Північне шосе, 4 та пошкодження майна ТОВ «ІНТЕРГЛАС» підтверджується постановою слідчого УСБУ в Запорізькій області від 02.05.2024р. у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.438 КК України (№22024080000000593 від 08.04.2024), а також витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.04.2024р.
Згідно Акту від 05.07.2024р. комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, комісія під головуванням Заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Городинського В.Г., у присутності директора ТОВ «Інтерглас» Зубенко О.М., та на підставі його заяви, за результатами обстеження, а також результатами аналізу наявної інформації, встановила:
1. Загальні характеристики об'єкта: рік будівництва (останнього капітального ремонту, реконструкції): 1983; загальна площа, кв.метрів: 4022,2; кількість поверхів - 1; наземних - 1; кількість секцій - 1; загальна кількість приміщень - 5.
2. Загальна характеристика пошкоджень об'єкта:орієнтовна дата пошкодження об'єкта: 08.04.2024; ймовірні причини пошкодження об'єкта: потрапляння боєприпасу; Характеристика пошкоджень (з орієнтовним обсягом пошкоджень): При візуальному огляді: визначити пошкодження фундаменту неможливо; зовнішні стіни, фасад: зруйновано орієнтовно 81-100%, дах, покрівля: зруйновано орієнтовно 81-100%; внутрішні стіни/перегородки: зруйновано орієнтовно 81-100%; підлоги: зруйновано орієнтовно 20%; заповнення віконних та дверних прорізів: зруйновано орієнтовно 81-100%; інженерні мережі та обладнання: зруйновано орієнтовно 81-100%.
ВИСНОВКИ: При візуальному огляді виявлено, що будівля арматур. майстерні та побут.корпус арматури інв. № 4-1-4, Б-1 - зруйнована орієнтовно 81-100%. З метою отримання висновків щодо дійсного стану конструктивних елементів будівлі, можливості проведення ремонтно-відновлювальних робіт з метою її подальшої експлуатації, власникам рекомендовано провести основне (детальне) обстеження будівлі, виконавцями робіт, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 257 «Про затвердження Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва» зі складання відповідного звіту, передбачених даною постановою.
З наведеного вбачається, що орендоване відповідачем приміщення арматурної майстерні № 4-1-4 внаслідок ракетного обстрілу будо пошкоджено на 81-100 %.
Про вказану подію ТОВ «МІК» листом № 11/04/2024/01 від 11.04.2024р. повідомило Позивача як про настання форс-мажорних обставин за укладеними сторонами контрактами, в т.ч. № 81/03-24-РМ від 18.03.2024р. Внаслідок ракетного обстрілу було зруйновано будівлю, яка використовується ТОВ «МІК» у господарській діяльності при виконанні Державних контрактів. Дата початку дії форс-мажорних обставин - 08 квітня 2024 року. Дата усунення наслідків форс-мажорних обставин наразі встановлюється, ТОВ «МІК» робить все можливе для виконання державного контракту. На підтвердження настання форс-мажорних обставин буде наданий відповідний сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), після його оформлення у встановленому порядку.
Представник Позивача, не заперечуючи проти самого факту отримання вказаного листа, пояснив, що відповідь на нього відповідачу не направлялася.
В подальшому Відповідачем складено Довідку № 080701/4ю від 07.08.2024р., в якій зазначено, що приймаючи рішення про участь у процедурі закупівлі Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 7, Кепі бойове (кашкет польовий) з тканини тип 4, клас 13 (184400005 Капелюхи та головні убори), номер закупівлі UA-2024-02-14-012897-а, оголошеною Державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу», підприємство мало для виконання усі необхідні матеріали та комплектуючі. Про те, 08.04.2024 о 12:20 год. невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних формувань російської федерації, в порушення законів та звичаїв війни, здійснили ракетний обстріл м. Запоріжжя, а саме нанесено 1 ракетний удар по території ТОВ «ІНТЕРГЛАС» по вул. Північне шосе, 4, внаслідок якого було повністю знищено будівлю та ТМЦ, які належали ТОВ «МІК» та зберігались у зруйнованій будівлі. Із метою виконання державного контракту (договору) про закупівлю № 81/03-24-РМ від 18.03.2024 року, ТОВ «МІК», у відповідності до п. 10.6 повідомило покупця про настання форс-мажорних обставин та замовило виготовлення нової сировини тканини для виготовлення товару виробництва КНР. При цьому, термін виробництва тканини складе 25 календарних днів, строк поставки із врахуванням морського перевезення 45 календарних днів. Розвантаження, транспортування в України автомобільним транспортом та митне оформлення сировини 15 календарних днів. Таким чином, термін постачання тканини для виготовлення товару за державним контрактом (договором) про закупівлю № 81/03-24-РМ від 18.03.2024 року складе 85 календарних днів.
Позивач проти зменшення неустойки заперечив посилаючись на ст. 17 Конституцію України, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), ч. 3 ст. 7.1.7., Принципи Європейського договірного права, ст. 8.108(3), ч. 1 ст. 550 ЦК України, Постанову КМУ від 03.11.2023 № 1142, Наказ Міноборони України від 02.12.2023 № 716/нм, практику Верховного Суду, та стверджує, що Відповідач не може посилатися на загальні обставини воєнного стану як на форс-мажор, оскільки договір був укладений у березні 2024 року, тобто Відповідач усвідомлював безпекові ризики на момент його підписання. Крім того, Відповідач порушив передбачену договором (п. 10.6, 10.7) процедуру: не повідомив Позивача у 3-денний строк та своєчасно не надав сертифікат Торгово-промислової палати (наданий сертифікат датований серпнем 2024 року, вже після закінчення строків виконання зобов'язань). Твердження про те, що Позивач не поніс збитків через прострочення, є безпідставним, оскільки право на стягнення неустойки виникає незалежно від того, чи були завдані фактичні збитки; закупівля здійснювалася не з комерційною метою, а для нагального забезпечення Збройних Сил України під час війни, тому порушення строків постачання безпосередньо впливає на інтереси держави та обороноздатність. Також Позивач заперечує проти зменшення штрафу, оскільки підприємництво є ризикованою діяльністю, і сторони добровільно погодили розмір відповідальності. Штрафні санкції існують для стимулювання виконання зобов'язань, а їх надмірне зменшення нівелює цю мету та дозволяє уникнути відповідальності. Враховуючи, що товар постачався для потреб ЗСУ під час дії воєнного стану, неналежне виконання обов'язків Відповідачем є неприпустимим, і баланс інтересів не вимагає зменшення санкцій.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд задовольняє його частково, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто цією нормою передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц).
Згідно зі ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Суд враховує, що зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що (п. 10.1) укладаючи цей Договір, Сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент його підписання:
і) відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введений воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та відповідно до Указу Президента України від 6 листопада 2023 року № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, в Україні продовжений строк дії воєнного стану з 16 листопада 2023 року строком на 90діб (до 14 лютого 2024 року включно);
іі) відповідно до загального офіційного листа Торгово-промислової палати України (надалі - ТПП України) від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану засвідчена ТПП України як форс-мажорна обставина (обставина непереборної сили); цим листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
ііі) строк дії воєнного стану може бути змінений та/або подовжений в будь-який час після укладання цього Договору.
Таким чином, Сторони свідомо укладають Договір, який буде виконуватися протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися Сторонами форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) у розумінні цього розділу Договору.
При цьому у п. 10.2. Договору вказано, що враховуючи той факт, що під час погодження та підписання цього Договору Сторони максимально врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у п. 10.1. цього Договору, Сторони не будуть у майбутньому посилатися на ці обставини як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні цього розділу Договору. Винятки можуть становити лише істотні зміни об'єктивних обставин під час дії воєнного стану, які можуть вплинути на виконання цього Договору, зокрема: збої в роботі платіжних систем, що унеможливлює вчасне перерахування коштів; прийняття нормативно-правових актів органами державної влади або місцевого самоврядування, які впливають на строки та умови виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору; критичне пошкодження об'єктів інфраструктури (доріг, складів), що впливає на строки та умови виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, тощо. У разі настання таких обставин, Сторони діють відповідно до положень п. 10.6. цього Договору та без застосування положень п. 10.7. цього Договору.
10.9. Сторона не має права посилатися на форс-мажорні обставин (обставин непереборної сили), як на підставу звільнення її від відповідальності, якщо на момент виникнення таких обставин Сторона, яка підпала під їх дію, прострочила виконання своїх зобов'язань за Договором.
10.10. У разі, якщо ПОСТАЧАЛЬНИК підпав під дію форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), та протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з моменту їх настання не знайшов інших можливостей виконувати свої зобов'язання за цим Договором, Замовник може ініціювати дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що обставинами, через які сталося порушення строків виконання Відповідачем строків постачання товару, стало саме критичне пошкодження (81-100%) об'єкту інфраструктури - складу, орендованого Позивачем, що вплинуло на строки та умови виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору.
На момент виникнення цих обставин (08.04.2024р.) строк виконання Відповідачем зобов'язання (30.04.2024р.) ще не настав.
Незважаючи на те, що протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з моменту вказаної події (ракетного обстрілу 08.04.2024р.) Відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором, Замовник (Позивач), отримавши від Відповідача повідомлення від 11.04.2024р. про настання форс-мажорних обставин, не ініціював дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку, а прийняв у повному обсязі та без заперечень по якості весь поставлений з простроченням товар.
Позивач не надав суду відповіді на лист Відповідача від 11.04.2024р., а також будь-яких претензій та вимог до нього щодо порушення строків постачання товару до моменту його отримання, що свідчить про усвідомлення Позивачем обставин непереборної сили, які вплинули на виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
Дійсно, сертифікат ТПП №3200-24-1516 від 08.08.2024 Відповідач отримав вже після фактичного постачання товару, але суд враховує, що він не просить суд звільнити його від відповідальності на підставі форс-мажорних обставин, а посилається на це як на обставину, що має істотне значення для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2024 року у cправі № 910/7984/22 викладена наступна правова позиція:
«За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Тобто, вказаною нормою передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (див. постанову Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.»
Стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені та штрафу, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивачем не доведено. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21 зазначено, що зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Узагальнений підхід до оцінки спірних правовідносин також викладено у постанові від 19 січня 2024 року у cправі № 911/2269/22, в якій Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, виснував про таке:
7.2. Визначення неустойки, що наведене в частині першій статті 549 ЦК України, передбачає як одну із умов для її застосування порушення зобов'язання, у зв'язку з чим Суд зазначає про таке.
7.3. Однією з підстав для виникнення зобов'язання є договір та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 цього Кодексу). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України. Зміст договору, що є обов'язковим для виконання його сторонами (частина перша статті 629 цього Кодексу) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Частиною першою статті 548 цього Кодексу передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов'язання (основного зобов'язання), якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
7.4. Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
7.5. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
7.6. На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
7.7. Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
7.8. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
7.9. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов'язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
7.10. Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
7.11. Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
7.12. Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).
7.13. Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
7.14. У зв'язку із викладеним Суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:
- характером неустойки (договірний або встановлений законом);
- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);
- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;
- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.
Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання.
Щодо зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов'язання
7.15. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
7.16. Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
7.17. При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
7.18. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
7.19. У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого. Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
7.20. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20. Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
7.21. А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
7.22. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
7.23. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
7.24. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
7.32. Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України). Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки. Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
7.41. Наведені висновки як у цій справі, так і у справі № 920/437/22, а також інші висновки Верховного Суду у справах щодо спорів, в яких вирішувалось питання щодо зменшення неустойки (пункти 7.25-7.30), демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які беруться судом до уваги та впливають на рішення щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню.
7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30). А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22). У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд при прийнятті рішення у справі № 908/3806/26 також враховує, що відповідно до статті 58 Конституції України та усталеної судової практики, дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності. Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постановах від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23) і що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України (Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99), до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відтак, подальша втрата чинності нормативного акта не впливає на регулювання правовідносин, які виникли та реалізовувалися під час його дії.
Отже, виходячи з наведеного, у спірних правовідносинах, поряд із ст. 551 ЦК України, підлягають застосуванню норми матеріального права, зокрема ст. 233 та інших статей ГК України, вказаних у відповідних постановах Верховного Суду, чинні на момент їх виникнення та порушення, оскільки як встановлено судом, зобов'язання щодо поставки товару підлягало виконанню до 30.04.2024, натомість було виконано відповідачем лише у червні-липні 2024 року, у зв'язку з чим позивачем нараховано штрафні санкції за вказаний період часу.
Отже, як саме зобов'язання, так і факт його порушення, а також період нарахування штрафних санкцій повністю охоплюються періодом чинності Господарського кодексу України (до 28.08.2025р.), зокрема статті 233 ГК України.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме законодавство, чинне на момент виникнення та порушення зобов'язання, в т.ч. ст. 233 ГК України щодо права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а тому суд має правові підстави для застосування ст. 233 ГК України при вирішенні питання щодо співмірності заявлених до стягнення штрафних санкцій, незважаючи на втрату чинності зазначеною нормою у подальшому.
Так, відповідно до ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, якщо їх розмір є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов'язання.
Як вказувалося вище, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд має враховувати сукупність обставин, зокрема: співмірність розміру санкцій із наслідками порушення; відсутність або незначність збитків; поведінку сторін; причини порушення зобов'язання.
Оцінивши доводи сторін та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1 Додатку 1 до Договору, загальна ціна Договору становить 35.967.540,00 грн., вартість зобов'язання, виконаного відповідачем з простроченням - 30.120.600,00 грн., тоді як загальний розмір заявленої позивачем до стягнення неустойки (штрафу та пені) складає 13.750.939,80 грн., що становить 45,65% вартості простроченого зобов'язання, що саме по собі свідчить про її очевидну надмірність та наявність ознак збагачення кредитора за рахунок боржника з огляду на те, що:
- неустойка має договірний характер, проте вона також підлягає оцінці на предмет співмірності та не може бути джерелом надмірного збагачення кредитора;
- товар фактично поставлений відповідачем у повному обсязі та прийнятий позивачем без зауважень, що свідчить про те, що відповідач вжив всіх можливих заходів до виконання зобов'язання; при цьому відповідач без передоплати (п.4 специфікації) поставив покупцю весь товар по Договору, і не припинив виконання своїх зобов'язань навіть після прострочення;
- збитків, які б поніс позивач внаслідок порушення строки поставки товару відповідачем, ним не заявлено та не доведено їх існування;
- доказів завдання безпосередньої шкоди обороноздатності держави внаслідок прострочення поставки відповідачем «Кепi бойового (кашкет польовий)» позивачем також не надано;
- порушення строку виконання зобов'язання було спричинене обставинами непереборної сили - знищенням складу Відповідача внаслідок ракетного обстрілу 08.04.2024, що підтверджується наведеними вище доказами, в т.ч. сертифікатом ТПП від 08.08.2024р.; сам по собі факт отримання відповідачем вказаного сертифікату після завершення поставки не свідчить про відсутність обставин, які ним підтверджені, та які об'єктивно унеможливили своєчасне виконання відповідачем конкретних договірних зобов'язань;
- відповідач своєчасно повідомив позивача про настання таких обставин (11.04.2024);
- позивач у період з моменту прострочення до фактичного виконання зобов'язання не заявляв жодних претензій, що свідчить про відсутність істотного порушення його майнових інтересів;
- Згідно Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Запорізька міська територіальна громада Запорізького району Запорізької області (UA23060070000082704) віднесена до територій можливих бойових дій (дата виникнення можливих бойових дій: 01.01.2023; дата закінчення можливих бойових дій: не зазначена);
- за період з 15.03.2024 по 30.08.2024 в Запоріжжі (за місцем знаходження виробничих потужностей Відповідача) було 937 повітряних тривог загальною тривалістю понад 1 022,4 години; 51 повідомлення арт.обстрілу, 44 повідомлень про вибухи. Дані обставини підтверджуються інформацією із сайту Статистики повітряних тривог (https://air-alarms.in.ua);
- підприємство відповідача в умовах воєнного стану продовжує працювати, зокрема й на оборонний сектор держави, сплачувати податки та забезпечує громадян робочими місцями, що є важливим у теперішній час; в умовах воєнного стану в Україні надважливим є підтримання здійснення господарської діяльності підприємств України, що дозволить наповнювати бюджет, з якого фінансуються Збройні Сили України;
- відповідач не вимагає звільнення його від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин, а лише просить суд зменшити розмір неустойки на 90%, а тому не дотримання відповідачем процедури повідомлення про форс-мажорні обставини не впливає на оцінку самих виключних обставин, що стали причиною прострочення виконання зобов'язання відповідачем;
З урахуванням викладеного суд, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, перевіривши всі доводи сторін і врахувавши всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір неустойки є явно неспівмірним наслідкам порушення, набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для Відповідача, а сукупність встановлених судом обставин свідчить про наявність правових підстав для зменшення її розміру на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та
Разом з тим, зменшення загального розміру неустойки на 90%, тобто до 10% від заявленої до стягнення суми, не відповідатиме принципу справедливості, оскільки порушення зобов'язання з поставки товару тривало понад 2 місяці, що може призвести до порушення балансу інтересів сторін, та не стимулюватиме відповідача в подальшому до вчасного виконання своїх зобов'язань за іншими договорами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення неустойки: пені - до 2.328.499,56 грн., штрафу - до 421.688,40 грн., що складає 20% від заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум.
Доводи та заперечення позивача проти зменшення неустойки судом відхиляються в силу наведеного.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам. Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача у повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправомірних дій, а часткове задоволення позову є наслідком зменшення судом неустойки.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК» (вул. Північне шосе, буд. 69-А, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 30105738) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» (вул. Дегтярівська, буд. 13/24, м. Київ, 04119; код ЄДРПОУ 44830311) пеню в розмірі 2.328.499 (два мільйони триста двадцять вісім тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 56 коп., штраф у розмірі 421.688 (чотириста двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят вісім) грн. 40 коп., витрати зі сплати судового збору у сумі 165.011 (сто шістдесят п'ять тисяч одинадцять) грн. 28 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Повне судове рішення складено та підписано 02.04.2026р.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.