01.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/2571/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванова О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маняхіна Олександра Вадимовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2025 у справі (суддя Ліпинський О.В.)
за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до фізичної особи-підприємцю Маняхіна Олександра Вадимовича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в розмірі 82 068,24 грн, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
15.05.2025 Криворізька міська рада (позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ФОП Маняхіна О.В. (відповідач) про стягнення 82 068,24 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:097:0001 у період з 01.01.2022 по 31.12.2024 без належного оформлення прав користування.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2025 позов задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ФОП Маняхіна Олександра Вадимовича на користь Криворізької міської ради 82 068,24 грн безпідставно збережених коштів, 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2025 у даній справі; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному провадженні без належного врахування клопотань відповідача, безпідставно відмовив у залученні третьої особи - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, хоча рішення може вплинути на її права та обов'язки, а також фактично не розглянув повторне клопотання з цього приводу, що призвело до неповного встановлення обставин справи та порушення принципів змагальності і рівності сторін.
Крім того, на думку апелянта, судом допущено порушення правил предметної юрисдикції, оскільки спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а не господарського.
Апелянт також вказує на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема положень Податкового кодексу України, оскільки орендна плата не може нараховуватись за відсутності договору оренди, а правомірною є сплата земельного податку за фактичне користування земельною ділянкою.
Судом не враховано факт наявності переплати з земельного податку та її значення для розрахунків, не досліджено належним чином податкову звітність і платежі відповідача, а висновки про наявність безпідставно збережених коштів не відповідають дійсним обставинам.
Також апелянт наголошує на недостовірності та суперечливості розрахунків позивача, які суттєво різняться за один і той самий період, що свідчить про їх необґрунтованість.
Окремо зазначається, що позов обрано з неналежним способом захисту, оскільки відсутні підстави для застосування положень про безпідставне збагачення, адже користування земельною ділянкою пов'язане з правом власності на об'єкт нерухомості.
У сукупності наведені обставини, на думку апелянта, свідчать про те, що суд безпідставно прийняв позицію позивача, не дослідив усі докази та дійшов помилкових висновків, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу Криворізька міська рада заперечує проти її задоволення та зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2025 є законним, обґрунтованим і прийнятим із повним з'ясуванням обставин справи.
Позивач вказує, що обов'язок відповідача сплачувати кошти за користування земельною ділянкою випливає з вимог Конституції України, Податкового кодексу України та земельного законодавства, оскільки використання землі є платним, а плата за землю є обов'язковим платежем незалежно від оформлення договору. При цьому розрахунок заборгованості здійснений на підставі офіційних даних податкового органу та враховує фактично сплачені відповідачем суми, тоді як останній, навпаки, занижував податкові зобов'язання і не подав уточнюючих декларацій для врахування переплати, що виключає можливість її зарахування.
Позивач також наголошує, що заявлені вимоги не стосуються податкового боргу, а є вимогою власника земельної ділянки про повернення безпідставно збережених коштів на підставі норм про кондикційні зобов'язання, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо стягнення плати за фактичне користування землею без оформлення правовстановлюючих документів.
Доводи апелянта про неправильність розрахунків та відсутність підстав для нарахування орендної плати без договору спростовуються тим, що така плата визначається як регульована величина на підставі нормативної грошової оцінки та рішень органу місцевого самоврядування, а сам розрахунок відповідає вимогам законодавства.
Щодо процесуальних заперечень апелянта, позивач зазначає, що спір є приватноправовим і підлягає розгляду саме господарським судом, оскільки виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності відповідача, який є фізичною особою-підприємцем та використовує земельну ділянку для ведення бізнесу.
Підстав для залучення ГУ ДПС у Дніпропетровській області як третьої особи немає, оскільки цей орган не є учасником спірних правовідносин, а рішення у справі не впливає на його права та обов'язки. Відповідне клопотання було розглянуте судом і обґрунтовано відхилене.
Крім того, міська рада підкреслює своє право як власника земельної ділянки звертатися до суду для захисту майнових інтересів територіальної громади та відшкодування недоотриманих доходів місцевого бюджету.
У цілому доводи апеляційної скарги визнаються позивачем необґрунтованими, такими, що не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, у зв'язку з чим позивач просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом першої інстанції встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташована земельна ділянка площею 0,1300 га, кадастровий номер 1211000000:07:097:0001, сформована 20.09.2010, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 09.04.2025 № НВ-0000722772025 (а. с. 10-15).
На вказаній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі та споруди загальною площею 293,3 м2, які належать на праві власності Маняхіну Олександру Вадимовичу з 14.10.2014, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2025 року № 414829485 (а. с. 16-18).
З моменту набуття права власності на нерухоме майно відповідач фактично користувався земельною ділянкою, однак належного оформлення прав користування землею не здійснив.
У період з 01.01.2022 по 31.12.2024 року між Криворізькою міською радою та ФОП Маняхіним Олександром Вадимовичем не існувало договірних правовідносин щодо користування земельною ділянкою.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що фактичне користування Відповідачем земельною ділянкою без правового оформлення позбавило його як власника землі доходу у вигляді орендної плати. Відповідно, відповідач як фактичний користувач без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберіг у себе кошти, які мав сплатити у вигляді орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.12.2024, у розмірі 82 068,24 грн. На підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України суд визнав, що ці кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Таким чином, предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно відповідача.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з п. «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних положень ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) зробила правовий висновок, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Тобто, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до п. «д» ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із приписами ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Частиною 2 ст. 1213 ЦК України передбачено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Плата за землю вноситься незалежно від вини особи щодо оформлення правовстановлюючих документів, а за сам факт користування земельною ділянкою.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи та доводи сторін, погоджується з висновками Господарського суду Дніпропетровської області про обґрунтованість позову Криворізької міської ради щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:097:0001 за період з 01.01.2022 по 31.12.2024.
Суд першої інстанції правильно встановив, що земельна ділянка площею 0,1300 га, розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Канадська (Каширська), 107а, була фактично використана відповідачем, ФОП Маняхіним Олександром Вадимовичем, без належного оформлення прав користування землею, що підтверджується відсутністю будь-яких договірних правовідносин з позивачем у спірний період та наявністю об'єкта нерухомого майна у власності відповідача з 14.10.2014.
Апеляційний суд погоджується з правовою оцінкою суду першої інстанції щодо природи правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів є підставою для виникнення кондикційного зобов'язання, передбаченого ч. 1 ст. 1212 ЦК України, незалежно від вини відповідача, а відсутність договору оренди не звільняє його від обов'язку повернути кошти, що були безпідставно збережені.
Суд першої інстанції належним чином врахував положення ч. 2 ст. 152 та п. «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України, відповідно до яких власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, у тому числі у вигляді недоотриманого доходу, та плату за землю як обов'язковий платіж, що справляється незалежно від вини користувача земельної ділянки.
Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача щодо повного зарахування сплати ним земельного податку, оскільки при розрахунку безпідставно збережених коштів сума фактично сплаченого податку у розмірі 22 252,02 грн була врахована, а заявлена переплата станом на 01.01.2022 у сумі 20 038,48 грн не підтверджена поданими уточнюючими деклараціями та не могла бути зарахована до платежів спірного періоду.
Апеляційний суд також відхиляє доводи відповідача щодо нібито необґрунтованого визначення позивачем підстав позову та застосування ст. 1212 ЦК України, оскільки фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів створює підстави для стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, а винятки щодо відповідальності за відшкодування шкоди не застосовуються до кондикційних зобов'язань.
Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16 та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Отже у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку ст. 1212 ЦК України.
Апеляційний господарський суд перевірив здійснений судом першої інстанції розрахунок безпідставно збережених коштів та дійшов висновку про його правильність і відповідність вимогам законодавства.
Зокрема, встановлено, що визначення розміру коштів, які підлягають стягненню, здійснено виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:097:0001, підтвердженої витягом з технічної документації від 16.06.2023 № 6369/301-23, з урахуванням коефіцієнтів індексації за відповідні роки. Так, судом обґрунтовано враховано, що нормативна грошова оцінка для цілей розрахунку у 2022 році становила 2 844 230,43 грн, у 2023 році - 3 270 865,00 грн, а у 2024 році - 3 437 679,12 грн, що відповідає вимогам ст. 289 ПК України щодо індексації нормативної грошової оцінки земель.
При цьому суд першої інстанції правомірно застосував ставки орендної плати, встановлені рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 506 (зі змінами), відповідно до цільового призначення земельної ділянки (код 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), а саме: 1,2 % від нормативної грошової оцінки у 2022- 2023 роках та 0,9 % у 2024 році.
На підставі наведених показників позивачем обґрунтовано визначено розмір орендної плати, яку відповідач мав би сплатити у разі належного оформлення права користування земельною ділянкою, що у сукупності за період 2022- 2024 років становить 104 320,26 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано врахував дані Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо фактичної сплати відповідачем земельного податку у спірний період у сумі 22 252,02 грн, віднявши зазначену суму від загального розміру нарахованої плати. Внаслідок цього правильно визначено суму безпідставно збережених коштів у розмірі 82 068,24 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо помилковості або неточності розрахунку, зокрема посилання на наявність переплати, обґрунтовано відхилені, оскільки така переплата не була належним чином врахована самим відповідачем у податковій звітності за спірний період та не підтверджена відповідними уточнюючими деклараціями, а отже не могла бути включена до розрахунку.
Також апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції процесуальних норм при розгляді заявлених відповідачем клопотань.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем дійсно подавались клопотання, зокрема про залучення третьої особи - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та про розгляд справи з повідомленням сторін. Водночас такі клопотання були предметом розгляду суду першої інстанції, за результатами чого постановлено відповідні процесуальні ухвали, зокрема ухвалою від 26.06.2025 відмовлено у залученні третьої особи.
Відповідно до ст. 50 ГПК України залучення третьої особи можливе лише за умови, якщо рішення у справі може вплинути на її права чи обов'язки щодо однієї із сторін. Разом з тим, спір у даній справі виник із приводу стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою та має приватно-правовий характер, а Головне управління ДПС у Дніпропетровській області не є учасником спірних матеріальних правовідносин.
Рішення у справі не створює, не змінює та не припиняє прав чи обов'язків податкового органу, а тому підстави для його залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відсутні.
Крім того, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін здійснено судом першої інстанції у відповідності до вимог ГПК України, а доводи відповідача не містять обґрунтування, яким чином такий порядок розгляду призвів до неправильного вирішення спору по суті.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, належним чином розглянув заявлені клопотання та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2025 у справі № 904/2571/25 підлягає залишенню без змін.
6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів ЦАГС дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
7. Щодо розподілу судових витрат.
Витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маняхіна Олександра Вадимовича - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2025 у справі № 904/2571/25 - залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі покласти на фізичну особу-підприємця Маняхіна Олександра Вадимовича.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов